Слово архімандрита Симеона (Шостацького) при нареченні його в єпископа Володимир-Волинського і Ковельського
Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отче,
Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, богомудрі архіпастирі!
Стою нині перед вами з великим хвилюванням, очікуючи тієї благословенної, а разом з тим і хвилюючої миті, коли Божественна благодать, «яка немічних лікує й убогих наповнює», приєднає мене до собору наступників апостольського служіння, через Вашу святиню висвятить мене в єпископа відродженої Володимирської кафедри.
Найрізноманітніші думки бентежать зараз мій розум, суперечливі почуття охопили бідолашне моє серце. Коли думаю про святість, висоту та велич апостольського шляху, на який маю ступити, то бачу, що мав би бігти звідси, бо «горе мені! Погибель моя! Я бо людина з нечистими устами й живу між людьми з нечистими устами, а се ж очі мої бачили Господа сил небесних» (Iс. 6, 5), Який установив це святе служіння на землі.
Коли думаю я про труднощі єпископства, особливо в теперішні часи, страшно стає і за себе, і за народ Божий, який вручається мені. Слідом за Мойсеєм хочу сказати: «Хто я такий, щоб мені йти» (Вих. 3, 11).
Але коли уявляю, яке то щастя - бути одним із працівників винограднику Господнього, допомагати людям Божим, які гірко страждають у рабстві гріха і прагнуть звільнитися від гріховного Єгипту, то бачу перед собою небесного серафима з палаючим вугіллям від жертовника Господнього, відчуваю дотик цього благодатного вогню та чую внутрішній ангельський голос: «Доторкнулося це до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя, і від гріха твого ти очищений» (Iс. 6, 7). Після цього більше не маю що робити, як тільки скоритися волі Божій і смиренно сказати: «Ось я, Господи, пошли мене» (Iс. 6, 8), «нехай буде воля Твоя» (Мф. 4, 10).
Сьогодні, озираючись на пройдений життєвий шлях, можу з упевненістю сказати, що премудрий Промисел Божий вів мене весь час і привів нарешті до прийняття священного сану.
I нині, коли через вас, святителі Божі, Господь закликає мене до найвищого служіння на землі, що інше можу я вчинити, як не схилитися побожно перед волею Всевишнього, та з подякою синівською до вас за любов до мене і відповісти на ваш поклик: «Дякую, приймаю і нічого всупереч не кажу».
На служіння пастирського подвигу я прошу благословення Матері Божої і преподобних отців Печерських. Вбачаю Промисел Божий у тому, що саме від уділу Пречистої - Великої Лаври - прямую до місця нового служіння. Адже саме Києво-Печерські ченці були першими єпископами Володимир-Волинськими, а згодом просіяли як великі святителі Христової Церкви. Доземно схиляюся перед ними і прошу благословення, щоб їхніми молитвами Господь послав мені мудрість і розум для високого служіння, щоб, завершивши свій життєвий шлях і вставши перед грізним Суддею, я міг сказати: «Ось я і діти, котрих дав мені Бог» (Iс. 8, 18).
Стоячи серед собору наступників святих апостолів, по-синівськи дякую Першосвятителю нашої Церкви Блаженнішому Митрополиту Володимиру та Преосвященним членам Священного Синоду за обрання мене на єпископське служіння. Завжди відчуваючи Вашу батьківську любов, увагу й турботу, прошу Вас, Ваше Блаженство, й надалі не залишати мене без добрих порад і мудрих повчань, необхідних для виконання мого архіпастирського послуху на благо Святої Церкви й рідної України. Прошу Ваших святих молитов і благословення на майбутнє моє служіння.
Смиренно молю вас, боголюбиві архіпастирі, піднесіть про мене теплу молитву вашу до Бога, нехай покладанням рук ваших пошле Господь мені дар благодаті, яка животворить, зміцнює, просвіщає й наставляє на всяку істину (Iн. 16, 13). Амінь.
