Слово на вручення жезла Преосвященному Iоаннікію, єпископу Слов'янському, вікарію Одеської єпархії
Преосвященний єпископе Iоаннікію, возлюблений у Христі брате!
За поданням Преосвященного митрополита Одеського і Херсонського Сергія, Священний Синод обрав тебе на єпископське служіння і призначив єпископом Слов'янським, вікарієм Одеської єпархії з місцем перебування у Ворошиловграді, де ти маєш допомагати в управлінні Донецькою єпархією правлячому архієреєві.
Нині дією Святого Духа через покладання рук архіпастирів, які беруть участь у твоїй хіротонії, ти поставлений на високе служіння в Церкві Христовій. Знаменно, що нова єпископська хіротонія відбувається в день пам'яті святого апостола Андрія Первозваного, який, за переказом, проповідував на теренах нашої країни. Ти став єпископом у рік святкування 1000-ліття Хрещення Русі.
Юнаком покликав тебе Господь до чернечого життя. Ти прийняв постриг у Троице-Сергієвій Лаврі, закінчив Московську духовну академію, ніс послух при Патріархові Алексії, був викладачем Одеської духовної семінарії.
Люди найчастіше судять за зовнішністю, а Господові необхідно віддавати серце й душу. Тому Він сказав через пророка: «Сину, дай Мені твоє серце». Це означає, що тобі та всім нам, архієреям, частіше треба замислюватися над тим, для чого ми погодилися стати єпископами, в чому суть єпископського служіння, як ми його здійснюємо і яку відповідь дамо невдовзі своєму Пастиреначальнику Христу.
Ми сповідуємо, що в особі апостолів Самим Господом покладено початок церковної ієрархії, і противитися їй означає противитися волі Божій. Апостоли через своє посвячення, звичайно, не стали рівними Господу, не стали вікаріями Христа - ні в особі одного Петра, як вчить католицьке богослов'я, ні в особі дванадцяти апостолів. Господь Сам невидимо живе в Церкві як її Глава і після Свого вознесіння на небо перебуває з нами.
Повноваження апостольської ієрархії зовсім не в тому, щоб бути вікаріями Христа, але щоб подавати благодатні дари, необхідні для життя Церкви. Апостолам належить влада бути служителями Христа, одержуючи від Нього повноваження і приймаючи Духа Святого для свого служіння. Це служіння полягає насамперед у проповідуванні «очевидців Слова», «свідків» (Діян. 1, 22) Боговтілення, у сходженні дарів Святого Духа на новоохрещених і в поставленні єпископів і пресвітерів. Апостоли одержали владу для організації церковного життя, і разом з тим вони поєднали в собі дари звершення таїнств, пророцтва й учительства.
Чи припиняється в Церкві сила апостольського служіння зі смертю апостолів? У певному розумінні - так, припиняється. Апостоли були поставлені Богом, але це поставлення було єдиним і неповторним. I римська ідея про те, що апостол Петро продовжує існувати в особі Папи, є догматичним вимислом. Як римський єпископ є наступником апостольства, так ними є і всі інші єпископи. Апостольські дари і повноваження є суто особистими, і Господь давав їх через поіменне обрання.
А втім, апостольство не пішло з Церкви, не залишивши спадкоємства свого служіння. Апостоли передали те, що вони могли передати і що могло бути сприйняте: не власне особисте достоїнство, а дари, притаманні Церкві. Відтоді благодатні дари Святого Духа передаються через висвячення, через встановлену апостолами ієрархію. Після апостолів передання благодатних дарів Святого Духа в Церкві стало повноваженням єпископів з пресвітерами і дияконами.
Благодать Святого Духа, яка подається в Церкві, не є суб'єктивним натхненням тієї чи іншої особи, воно (натхнення) може бути або не бути, але є об'єктивний, реальний факт життя Церкви - це завжди і безперервно діюча сила вселенської П'ятдесятниці. Вогненні язики її, які зійшли на апостолів, перебувають у Церкві та передаються від апостолів до єпископів.
Ми знаємо, що єпископи наділені в Церкві особливою владою. Але для того, щоб зрозуміти її характер, треба завжди згадати про її особливості, які випливають із природи церковного спілкування. Хоча часто й говориться про «монархічне» єпископство, і саме так окремі архієреї виправдовують власне владолюбство, однак нам, єпископам, слід завжди пам'ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Вона вища й більша за світську владу, тому що поширюється на душу людини, її життя у вічності.
Оскільки єпископська влада має духовний характер, то вона виявляється насамперед у служінні. Господь сказав усім нам: «Царі народів панують над ними, і володарі їхні благодійниками звутья, а ви не так: але хто з вас більший, будь як менший, і начальник - як слуга» (Лк. 22, 25-26). Єпископ, застосовуючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є духовним органом любові. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з народом.
Церковному народу належить своя частка в обранні єпископів. Він бере участь у висвяченні, проголошуючи своє «аксіос». «Ніхто хай не поставляється, - писав святий Папа Лев Великий, - супроти волі й бажання народу, щоб народ внаслідок примусу не зненавидів і не почав ставитися з презирством до небажаного єпископа».
На жаль, ми маємо багато недоліків як у поставлянні єпископів, так і в самому єпископському служінні. В історії одні недоліки передували іншим. Ми знаємо, що в древній Церкві був харизматичний період, коли життя християн було багате на благодатні дари. Проте з часом церковні будні тьмяніли й ставали сірими. Зміцніла церковна ієрархія принесла із собою свої вади. Організаційна структура в Церкві посилилась і почала перетворюватися на формалізм та бюрократію.
Над недостойними єпископами гірко іронізував Тертуліан. Він казав так: «Хіба апостоли тільки для того заснували церкви, щоб єпископи користувалися церковними прибутками, старанно відгороджуючись від загрози з боку римської влади?»
Ориген висловлювався ще гостріше. Він говорив, що єпископ повинен бути кожному корисним у справі спасіння. Насправді ж деякі єпископи своєю пихою перевищили навіть злих вождів народів і оточили себе гвардією, немов царі. «Ми вищі, - додає він, - недосяжні, особливо для бідних. Коли до нас підходять і звертаються з проханням, ми для своїх підданих стаємо зухвалішими, ніж тирани і жорстокі вожді. Ось що можна бачити у деяких знаних церквах, особливо у великих містах» (Ориген, Тлумачення на Євангеліє від Матфея, XVI, 8).
У наш час також є різні єпископи. Є й такі, які забувають про своє високе призначення. Але ти завжди пам'ятай великих вселенських учителів і святителів та наших руських прославлених ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до свого сумління й не заглушуй його голосу. Наберися терпіння і завжди згадуй слова Христа Спасителя, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя вершиться в немочі» (2 Кор. 12, 9). Усі свої надії покладай на Господа, заступництво Божої Матері та молитви святих. Не зневажай порадами твоїх старших співбратів-єпископів і не вважай формальним, таким, що не стосується життя, сповідання віри, яке ти виголосив сьогодні перед собором єпископів. Не забувай про нього, як це роблять деякі.
Нарешті, пам'ятай і про те, що наша Руська Православна Церква впродовж усієї тисячолітньої історії була з народом і розділяла з ним скорботи і радощі.
А зараз прийми цей жезл як символ влади і підтримки у важких обставинах життя і від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, котрий молився за тебе і твоє майбутнє єпископське служіння.
† Пимен,
Патріарх Московський і всієї Русі