|
Вінницька єпархія заснована 7 вересня 1933 року як Вінницька і Брацлавська шляхом перетворення з Вінницького вікаріатства Кам'янець-Подільської єпархії. Територія включає частину Вінницької області, яка складається з 11 адміністративно-територіальних районів: Барського, Вінницького, Жмеринського, Калинівського, Літинського, Могилів-Подільського, Муровано-Куриловецького, Томашпільського, Хмільникського, Чернівецького і Шаргородського.
2003 року в єпархії нараховувалося 398 православних парафій, 1 жіночий і 3 чоловічих монастирі; пастирське служіння здійснюють 239 священиків і 17 дияконів. Кафедральне місто - Вінниця.
Єпархія складається з 11 благочинницьких округів.
Територіальні зміни
Спочатку - Брацлавська і Подільська. З 1799 року - Подільська і Брацлавська.
З 7 вересня 1933 року - Вінницька і Брацлавська.
З 1943 року - Вінницька і Кам'янець-Подільська.
З 1945 року - Вінницька і Брацлавська (з 1990 року - у складі Української Православної Церкви).
4 листопада 1994 року Указом Священного Синоду Української Православної Церкви розділена на Тульчинську (і Брацлавську) з центром у місті Тульчин і Вінницьку (і Могилів-Подільську) з центром у Вінниці.
До січня 1947 року в єпархії нараховувалося 670 церков і 3 жіночих монастирі, 435 священників і 17 дияконів. До цього 10 храмів і один монастир уже було закрито. I хоча в 1948 році з реєстрації зняли ще 44 церковні будівлі, на Вінниччині залишалася найбільша кількість православних церков.
У період з 1945 по 1950 рік усього було закрито 172 храми. З 1959 по 1964 рік влада закрила ще 241 храм і зняла з реєстрації 224 парафії. Залишалося на той час 350 парафій з 344 храмами, де служили 183 священики. У 149-ти церквах богослужіння не звершувалися більше року.
Атеїстична політика держави призвела до того, що до середини 80-х років у Вінницькій єпархії, колись найбільшій серед єпархій Московської Патріархії, нараховувалося 265 парафій, служили 149 священиків і 3 диякони.
1988 року знову був відкритий кафедральний собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці Вінницько-Брацлавської єпархії. 1990 року кафедральним став переданий Церкві Спасо-Преображенський собор, закритий богоборчою владою у 1962 році.
Кінець 80-х - початок 90-х років ознаменувався активним зростанням кількості парафій в єпархії: 561 на 1994 рік. У зв'язку з цим Священний Синод УПЦ 4 жовтня 1994 року прийняв рішення про розподіл Вінницької єпархії на дві самостійні.
Кафедру очолювали такі архієреї:
єпископ Пимен (Пегов) - з жовтня 1917 року по грудень 1919 року;
єпископ Амвросій тимчасово керував Подільською єпархією з грудня 1919 року по липень 1920 року;
єпископ Пимен (Пегов) - з липня 1920 року по жовтень 1923 року; приєднався до «живоцерковників» і був узятий «на підвищення» до Харкова;
архієпископ Борис - з жовтня 1923 року по січень 1927 року;
єпископ Феодосій (Вощанський), вікарій Подільської єпархії - з 22 липня 1926 року по 9 травня 1928 року;
єпископ Варлаам (Козуля) - із січня 1927 року по січень 1929 року;
єпископ Петро - із січня 1929 року по липень 1931 року;
архієпископ Олександр (Петровський) - з 1925 року, також керував єпархією у 1933 році;
священномученик архієпископ Iнокентій (Тихонов) - з 23 березня по листопад 1937 року. Був заарештований і загинув у засланні. Причислений до лику святих;
єпископ Євлогій (Марковський) - з 23 липня 1942 року по 1943 рік;
єпископ Максим (Бачинський) - керував єпархією в 1944 році, з грудня 1945 року - єпископ Лисковський, вікарій Горьківської єпархії;
єпископ Варлаам (Борисевич) - хіротонісаний 13 травня 1945 року, з січня 1946 року - єпископ Волинський і Рівненський;
протоієрей Н. Салату - керував єпархією в 1946 році;
єпископ Iаков (Заїка) - хіротонісаний 2 лютого 1947 року, з 18 листопада 1948 року - єпископ Чернігівський і Ніжинський;
єпископ Анатолій - у 1949-1951 роках; хіротонісаний 30 січня 1949 року, з 27 грудня 1951 року - єпископ Курський і Білгородський;
єпископ Iнокентій (Зельницький) - у 1951-1952 роках;
єпископ Андрій (Сухенко) - з 1952 року по 1955 рік;
архієпископ Симеон (Iванівський) - з 17 жовтня 1955 року. З 1961 року - на спокої. У 1944 році був висланий на 10 років до Сибіру;
архієпископ Iоасаф (Лелюхін) - з 1961 року; з 25 лютого 1964 року - в сані архієпископа. З 30 березня 1964 року - митрополит Київський і Галицький, Екзарх України;
архієпископ Аліпій (Хотовицький) - з 30 березня 1964 року; з 24 квітня 1966 року - в сані архієпископа; з 11 листопада 1975 року - на спокої;
єпископ Агафангел (Саввин) - з 16 листопада 1975 року. 1992 року - митрополит Одеський і Iзмаїльський;
архієпископ Феодосій (Дикун) - з вересня 1991 по 1992 рік. Потім став митрополитом Полтавським і Кременчуцьким, відійшов до Господа 2000 року;
архієпископ Макарій (Свистун) - з 22 червня 1992 року; з 11 квітня 2001 року - митрополит Вінницький і Могилів-Подільський. Відійшов до Господа 4 червня 2007 року;
архієпископ Симеон (Шостацький) керує єпархією з 10 червня 2007 року.