УКР РУС ENG 
   

Відповідь Преосвященного єпископа Переяслав-Хмельницького Олександра, виконуючого обов'язки Голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Української Православної Церкви, на відкритий лист архієпископа Вінніпегу та Центральної Єпархії Юрія (Каліщука) до кліриків, чернецтва та вірян Української Православної Церкви в Канаді



11.10.2010 року.

Як відомо, 10 вересня поточного року з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, мощі святого рівноапостольного князя Володимира Великого відбули до Канади на прохання тамтешніх вірян. Святиня перебуватиме в країні до кінця року, відвідавши низку міст, де проживає найбільша кількість православних, аби кожен бажаючий міг прийти та вклонитися святому князю Володимиру, попрохавши його допомоги та молитовного заступництва. Проте не всі православні висловили радість з приводу привезення чесних мощей, котре само по собі, безперечно, є знаковою подією для християн Канади, особливо тих, хто родом з України.

Нещодавно, а саме 24 вересня, Українська Православна Церква в Канаді оприлюднила на офіційному веб-ресурсі (http://www.uocc.ca/) відкритий лист митрополита, архієпископа Вінніпегу та Центрального Дієцезу Юрія (Каліщука), котрим він звертається до священнослужителів, чернецтва та вірян своєї Церкви з мотивацією факту відхилення ним запрошення Канадської Архієпископії Православної Церкви в Америці до вшанування мощей святого князя Володимира (звернення перебуває за адресою: http://www.uocc.ca/enca/news/releases/; назва — «Open Letter to the Clergy and Faithful of the UOCC on the Presence of the Holy Relics of the Great Knyaz Volodymyr of Kyiv in Canada»).

Головною причиною відмови архієпископ Юрій вказує ту, що привезені мощі святого князя Володимира стають «причиною занепокоєння і незгоди» в їхній Церкві, бо «пропонуються тими, хто історично був гнобителем українського народу й української Церкви», при цьому посилаючись на Переяславську Раду (1654 р.) і приєднання Київської Митрополії до Церкви Росії (1686 р.). Крім того, архієпископ Юрій заявляє, що привезена з Києва святиня супроводжується промосковською літературою, котра має на меті показати, що князь Володимир хрестив Русь, спадкоємицею котрої є сьогоднішня «Росія» — «Термін прийнятий для Великого Князівства Московського, Московським царем Петром І після Полтавської битви в 1709 році, для того, щоб узурпувати для Московської імперії, яку він розбудовував, історію та спадщину Київської Русі».

Закінчується дане звернення словами: «Ми дійсно шануємо пам'ять Київського Князя Володимира Великого, Хрестителя нашого народу, і не перешкоджали б почитанню його Мощей будь-ким, де б вони не були представлені для їх побожної шанобливої уваги. Проте, Українська Православна Церква в Канаді не погодиться, щоб її ім 'я було пов 'язане з поширенням тенденційної інтерпретації історії народів України та Росії, ані до співпраці з тими, що поширюють політичні ідеології й церковні проекти, які завдають шкоди Українському Народові, Українській Державі і Українській Православній Церкві».

Питання, підняті архієпископом Юрієм, справді становлять собою історичну рану на тілі Української Церкви. За часів Російської Імперії та Радянського Союзу український народ потерпів незліченні страждання, переслідування, нищення, спроби викорінення нашої мови та культури. Минуле Української Церкви також сповнене болю та руйнацій, починаючи від нашестя монголо-татар та до розпаду Радянського Союзу. Все це становить собою історію нашої Церкви та Батьківщини, і її жодним чином не можна забувати. Проте Українська Православна Церква, не дивлячись на всі ті негаразди, які спіткали її впродовж історичного шляху, продовжує нести свою душеспасительну місію на теренах власної Держави, розділяючи разом з нею та нашим народом усі радощі та скрути.

Але в контексті візиту — події, котра є центральною в обговорюваному зверненні, постає питання: яке відношення має вшанування мощей святого князя Володимира до історичних реалій минулого нашої Церкви та Держави?

Архієпископ Юрій пише: «Як ми можемо без підозріння і скептицизму розглядати будь-яку пропозицію чи то безпосередньо від Московського Патріархату, чи через його поплічника — Українську Православну Церкву (Московського Патріархату), інакше, ніж: як спробу втягнути Українську Православну Церкву в Канаді в сферу свого впливу або витворити хибну уяву, що так справа дійсно мається, і тим самим створити або посилити розбіжності між нами»?

Святий князь Володимир жив задовго до заснування Москви, задовго до розділення між Київською та Московською Митрополіями, задовго до спустошливого періоду радянського панування. І високого титулу «Рівноапостольний» він удостоївся від Церкви саме за те, що просвітив світлом Христового Євангелія та водами Хрещення свій народ, над яким Господь поставив його правителем. То ж хіба цей факт не ставить його вище за різного роду політичні, культурні, чи історичні розбіжності? Історію не перепишеш, і вона засвідчує людину такою, яка не бажає вчитись на помилках минулого.

Проте, якщо людський фактор в історії зажди був джерелом ворожості та непорозумінь, то Церква завжди всі свої сили покладала на об'єднання людей.

У світлі цього, на наш погляд неможливим видається той факт, що будучи православним українцем не прийти та не вклонитися тому святому, котрий, з волі Божої, стояв на початку християнізації та державності нашого народу. Так, молитви до святого князя Володимира можна звершувати будь-де та будь-коли. Проте його мощі з історичних причин майже повністю втрачені, й збереглася лише мала їх частка, котра, до речі, віднайдена та доправлена до України саме трудами Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. І ось сьогодні вони перебувають у Канаді — країні, де мешкають наші співвітчизники, і попри всю низку незгод закликають всіх і кожного до єдності во Христі, єдності одного народу, як співвітчизників та братів по вірі.

Саме цей принцип спонукав священноначалля Української Православної Церкви разом з Православною Церквою в Америці організувати візит, про який наразі йде мова. Проте, якщо деякі люди попри позиціонування себе як православного українця приносять на вівтар власних політичних амбіцій навіть пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира Великого, то повнота Української Православної Церкви жодним чином не є тими, хто являє собою «причину занепокоєння і незгоди», «посилюючи розбіжності між нами», і тим більше не становлячи собою «гнобителя українського народу й української Церкви».

Нехай з поваги до великого князя Володимира всі непорозуміння відійдуть на задній план, поступившись благоговінню, духовній радості та любові до нього. Завдяки йому ми ті, хто ми є, не перестаючи дякувати Богу, що ми українці й наша Віра апостольська, отцівська та православна. Лише тоді, коли ми це пам'ятатимемо, можемо сподіватись, що «Бог миру знищить сатану під ногами нашими у скорому часі» (Рим. 16, 20).
 
З любов'ю у Христі Воскреслому,
 
† Олександр,
єпископ Переяслав-Хмельницький,
в. о. голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків
Української Православної Церкви













Комментировать

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Украинская Православная Церковь



Обратная связь: presschurch@gmail.com