УКР РУС ENG 
   

3. Протоієрей Миколай Макар, доктор канонічного права, настоятель свято-Амвросіївської парафії (Мілан, Італія)



Православно-католицький богословський діалог, що зайшов у безвихідь через активізацію діяльності і поширення уніатських Церков, з новою силою актуалізував питання уніатства, що завжди стояло нерозв'язною проблемою в стосунках Східної і Західної Церков. Архієпископ Августин, знаючи цю проблематику не лише теоретично, але і практично, несучи своє архіпастирське служіння в єпархії, що знаходиться серед уніатів, поставив перед собою завдання всебічно дослідити це богословське питання.

Для того, щоб розкрити суть уніатства, Екклесіологія спочатку досліджує феномен католицизму, що породив проблему уніатства. Вивчивши особливість розвитку Західної Церкви, автор дисертації прийшов до висновку: західна екклесіологія вже в епоху Вселенських Соборів, поставивши римського єпископа над всією Церквою, посприяла підпорядкуванню Папі Римському помісних Церков Заходу. Спроба ж Пап підпорядкувати собі і Східні патріархати, що протистояли цій екклесіології, привела до розколу в 1054р.

Архієпископ Августин підкреслює: ця екклесіологія настільки затвердилася на Заході, що кожен раз, коли поставало питання про повернення єдності між Церквами Сходу і Заходу, Римський Престол розглядав це як приєднання до латинської Церкви східних Церков, що відпали від неї. Це цілком перекреслювало можливість подолання розколу між Західною і Східною Церквами і ще більш розділяло і віддаляло їх одну від одної.

Рим, не знаходячи можливості підпорядкувати собі Східні патріархати, почав приєднувати до себе окремі їх частини, називаючи це приєднання уніями, повністю дискредитуючи ідею унії, як досягнення справжньої єдності Церков Сходу і Заходу. Цю позицію Римського Престолу Екклесіологія Августин яскраво ілюструє на прикладі прийняття Брестської унії. Тому уніатство, будучи, по суті, прозелітизмом, стало найсерйознішою перешкодою у відносинах між православними і католиками.

Архієпископ Августин на підставі документів зміг показати, що навіть, не дивлячись на поліпшення стосунків між Православними церквами і Католицькою з другої половини XIX ст, Рим не змінив свого вчення і відношення до уніатства, бо продовжував і далі слідувати своїй ексклюзивній екклесіології. Автор дисертації яскраво це проілюстрував на прикладі діяльності Української Греко-католицької Церкви, яка в першій половині XX ст. була направлена на прозелітизм, підтримуваний Римським Престолом.

Не змінив цю ситуацію і II Ватиканський собор, який не лише не реформував католицьку екклесіологію, але навіть не торкнувся догмату про папський примат в Церкві, а тому не змінив і відношення Риму до унії. Більш того, вказує владика Августин, документи цього собору виразно підкреслюють, що відновлення єдності християн для Риму – це процес входження Церков і християнських общин в лоно Католицької Церкви.

Підтвердилося це і на практиці, коли в кінці XX ст, почала відроджуватися прозелітична діяльність уніатських Церков в Східній Європі. У даному процесі Рим виразно зайняв проуніатську позицію, всіляко підтримуючи прозелітизм уніатства. Все це ще раз підтвердило, що Римський Престол твердо слідує своїй екклесіології, що не лише гальмує розвиток православно-католицького богословського діалогу, але і дезорієнтує уніатів, відводячи їх від дороги пошуку своєї ідентичності.

Завдяки чіткому плану і послідовності викладу, архієпископ Августин в своєму дослідженні дав всебічну відповідь на поставлене питання. До того ж рясне цитування джерел робить його висновки науково обґрунтованими і переконливими. Тому дана дисертація Владики є не лише своєчасною відповіддю на проблему уніатства, але і прекрасним науковим внеском в богословську спадщину Православної Церкви.
 













Комментировать

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Украинская Православная Церковь



Обратная связь: presschurch@gmail.com