УКР РУС ENG 
   

4. Протоієрей Максим Козлов, настоятель храму св. мучениці Татіани при Московському Державному Університеті імені М. В. Ломоносова, доцент Московської Духовної Академії



Дисертація архієпископа Августина «Уніатство: богословські аспекти» є глибоким і серйозним дослідженням, яке присвячене надзвичайно важливій темі. Актуальність наукових робіт, які торкаються проблеми православно-католицьких стосунків, сьогодні дуже велика.

Владика Августин в своїй дисертаційній роботі показав себе об’єктивним дослідником, який зумів цілком неупереджено підійти до вивчення проблеми уніатства.

Архієпископ ретельно розбирає особливості католицького вчення про Церкву і папську владу в історичній ретроспективі, показуючи, як з найдавніших часів і аж до кінця ХХ століття формувалися уявлення, які, як це показано в пропонованому дослідженні, стали передумовами феномену уніатства. І хоча питанням формування католицького вчення про папство вже було присвячено немало спеціальних досліджень, проте, мабуть, вперше в роботі владики Августина ця тема розглядається в аспекті її впливу на ідеологію уніатства. Цілком виправданим і справедливим слід визнати висновок дисертанта про те, що унія є не лише закономірним, але і неминучим наслідком спотворень, наявних в католицькій екклесіології, бо під відновленням християнської єдності Рим завжди розумів зведення всіх помісних Церков під владу Римського Папи. З такого переконання природним чином витікала активність Риму у напрямку залучення східних християн до проектів уніатів.

У роботі переконливо показано, наскільки складної еволюції зазнала модель унії, перш ніж в католицизмі сформувалося те розуміння уніатства, яке було реалізовано в Брестській унії.

Надзвичайно важливим є висновок архієпископа Августина про те, що Рим, переконавшись в низькій ефективності укладання, спробував перейти до реального богословського діалогу з православним світом, що підтвердив Ферраро-флорентійський собор. Соборне обговорення питань, які розділяли східних і західних християн, не лише в канонічному, але і в богословському аспекті, показало, що Рим не здатний довести правомірність своїх домагань на верховенство в Церкві і переконливо обґрунтувати необхідність укладання унії. Греки пішли на цей відчайдушний крок лише через політичну необхідність — в надії отримати від Заходу допомогу в боротьбі з турками.

Вельми переконливо показана в дисертаційному дослідженні принципова різниця екклесіологичних схем, які лежали в основі Флорентійської і Брестської уній. У першому випадку йшлося про спробу досягнення певної рівноважної позиції, яка задовольнила б як Захід, так і Схід і привела б до спілкування між Церквами, як Помісними, хоч би і за умови визнання папського примату в християнському світі. У другому ж випадку, посттридентський Рим, без всякої спроби обговорення спірних питань, приймав в особі єпископів-уніатів в лоно Католицької Церкви схизматиків, що «каються». Лише, як ласка, їм «великодушно» дозволялося зберегти свій східний обряд, та й то за певних умов. По суті, Брестська унія ставала не тим горезвісним «мостом між Сходом і Заходом», про який так люблять пишномовно говорити нинішні греко-католики, а виром, який мав втягнути східних християн в лоно католицизму, з часом перетворивши на класичних католиків…

Цікавими виявились дані, що наводяться в дисертації архієпископа Августина, які дозволяють зробити висновок про те, що підкориговані і модернізовані принципи ідеології уніатства продовжували залишатися основою екуменічної стратегії Католицької Церкви і в 2-ій половині ХХ ст. Аналізуючи документи II Ватиканського собору, присвячені проблемі екуменізму і взаємин з іншими Християнськими Церквами, дисертант приходить до висновку, що їх «революційність» насправді є вельми примарною. Автор доводить, що визнана II Ватиканським собором спасительність некатолицьких Церков обґрунтовується їх містичним зв’язком з Католицькою Церквою, за якою як і раніше визнається повнота благодаті. Таким чином, екуменічний рух, як справедливо зазначає екклесіологія Августин, згідно з рішенням II Ватиканського собору, слід розглядати як процес, метою якого продовжує залишатися з’єднання всіх християнських Церков під верховенством Римського престолу, що, по суті, знову зводить проблему все до тієї ж ідеології уніатства. Детально проаналізовані в дисертації новітні документи Ватикану, прийняті в період понтифікату Іоана Павла II, переконують: на сучасному етапі уніатство продовжує залишатися імпліцитною основою екуменічної стратегії Католицької Церкви

Не можна не погодитися і з висновком архієпископа Августина відносно втрати уніатами власної ідентичності і відсутності в уніатстві діалектичного зв'язку між вмістом і формою. Абсолютно справедливим є в зв’язку з цим висновок дисертанта про історичну безперспективність сучасного уніатства.

Окремо хотілося б відзначити, що в ході дослідження проблеми уніатства архієпископ Августин залучив широкий корпус першоджерел, продемонструвавши уміння осмислити їх критично і зробити на їх основі переконливі висновки. Цінності дисертації владики Августина також додає велика кількість літератури по темі дослідження, є грамотно підібраною і ретельно проаналізованою.
 













Комментировать

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Украинская Православная Церковь



Обратная связь: presschurch@gmail.com