УКР РУС ENG 
   

Визначення Архієрейського Собору Руської Православної Церкви (Москва, 24-29 червня 2008 року) «Про єдність Церкви»



27 червня 2010 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви на пленарному засіданні прийняв визначення «Про єдність Церкви».

Єдність — одна із сутнісних властивостей Церкви. За вченням святого апостола Павла, Церква є тіло Христове, членом якого є кожен християнин:«Ви — тіло Христове, а порізно — члени» (1 Кор. 12, 27). Члени єдиного Христового тіла скріплені єдиною вірою і Хрещенням (Єф. 4, 5), з’єднані один з одним любов’ю за образом взаємної любові Трьох Осіб Божественної і Живоначальної Трійці.

Православне сповідання віри в Святу Трійцю вимагає від кожного християнина подвижницьких зусиль, спрямованих на збереження дорогоцінного дару єдності, що простягається понад різними кордонами, політичними розділеннями, взагалі всіма людськими відмінностями.

«Таїнство єдності» і «союз нерозривної згоди», про які говорить священномученик Кипріан Карфагенський, повинні бути дбайливо збережені. Із втратою єдності Церкви втрачається і правдива віра. «Чи може думати той, хто не дотримується цієї єдності Церкви, що він зберігає віру? — запитує священномученик. — Чи може сподіватися той, хто противиться і чинить всупереч Церкві, що він перебуває у Церкві?» (Книга про єдність Церкви).

Церковна єдність у світі, повному розділень, зазнає різних загроз, що походять від заздрості ворога спасіння людських душ. Про реальність цих погроз свідчить і історія Руської Православної Церкви, особливо протягом пережитого нею в ХХ столітті періоду тяжких бід у житті народу, коли братовбивче повстання стало причаиною загибелі мільйонів наших співгромадян, а насилля безбожних гонителів призвело до кончини за Христове ім’я великого сонму новомучеників, до вбивства Імператора-страстотерпця Миколая Олександровича і всієї Царської сім’ї.

Цього року, коли відзначається 90-річчя цієї скорботної події, наша печаль співрозчиняється радістю про духовне подолання пережитого протистояння. Знаменням завершення епохи поділу стало в минулому році відновлення церковної єдності, порушеної внаслідок революції та громадянської війни. Архієрейський Собор дякує Господу за милість, яка була явлена до нашого народу за молитвами святих Новомучеників і всіх святих землі Руської. У свято Вознесіння Господнього 4/17 травня 2007 року, коли в Храмі Христа Спасителя Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Олексієм II і Високопреосвященнішим митрополитом Східно-Американським і Нью-Йоркським Лавром був підписаний Акт про канонічне спілкування і вперше після багаторічного розділення була спільно звершена Божественна літургія, збулися молитви декількох поколінь православних віруючих, які з надією чекали цього світлого дня. Здійснилося торжество Православ’я, відбулася перемога правди Божої над людськими гріхами і немочами, над забобонами і взаємними звинуваченнями, яких чимало накопичилося за довгі десятиліття.

Собор дякує всім, хто потрудився у великій справі возз’єднання, всім, хто своєю молитвою підтримував їх на шляху досягнення мети. З особливою вдячністю члени Собору відзначили працю покійного в Господі Першоієрарха Руської Зарубіжної Церкви Високопреосвященнішого митрополита Лавра, пастирська мудрість і мирний молитовний дух якого наблизили здійснене возз’єднання. Вічна йому пам’ять!

Відновлене канонічне спілкування приносить багато добрих плодів у житті єдиної Руської Православної Церкви. Розвивається повсякденне співробітництво в житті єпархій та парафій, розташованих за кордоном, здійснюються спільні богослужіння і паломництва, проводяться конференції. Собор закликає благословення Боже на подальші труди всіх робітників руського церковного зарубіжжя і визнає корисним поглиблення досвіду взаємодії, зокрема, за допомогою проведення регіональних нарад архіпастирів і пастирів, які несуть своє служіння у діаспорі. Під час таких зустрічей і спільних молитов потрібно з належною пастирською розсудливістю знайти шляхи до подолання наслідків поділу, які все ще зберігаються. Майбутній Архієрейський Собор, термін проведення якого співпадає із завершенням п’ятирічного перехідного періоду після вступу в силу Акту про канонічне спілкування, при допомозі Божій, обговорить ці шляхи.

Звертаючись до всіх, хто з різних причин не прийняв відновленої єдності, Собор закликає їх до спілкування в любові Христовій, яка «не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, але радіє істині, усе покриває, вірить у все, всього сподівається, усе терпить!» (1 Кор. 13, 5-7).

З таким самим закликом Собор звертається до чад Руської Церкви, які живуть у межах її історичних кордонів, але відокремилися від неї під впливом різних політичних і націоналістичних поглядів, у результаті вторгнення стихій світу цього в церковне життя, яке злагоджено твориться в «утверджені на основі апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Ісуса Христа» (Єф. 2, 20).

У рік 1020-річчя Хрещення Русі Собор складає хвалу нашому Богові, який просвітив благодаттю пізнання істини серце святого рівноапостольного князя Володимира, який став духовним вождем руського народу на шляху до спасіння. Дніпровська купіль хрещення стала загальним витоком подвижництва і духовного життя, державності та християнської культури наших народів. Тут народилася Свята Русь, яка є Батьківщиною для всіх нас, наш спільний цивілізаційний простір. Його цілісність не раз піддавалася тяжким випробуванням. Протягом століть багато сил намагалися зруйнувати або радикально перекроїти цей простір. Але по милості Божій ці спроби не досягли своєї мети. І нині ми рішуче заявляємо, що єдність Святої Русі є найбільшим надбанням нашої Церкви і наших народів, скарбом, який ми будемо зберігати, віддаючи всі свої сили на подолання спокус і спроб поділу. Лише за такої умови Руська Православна Церква зможе і далі вносити свій унікальний і вагомий внесок у загальноєвропейську і світову цивілізацію, переконливо свідчити про цінності православної духовної традиції.

На згадку про найвеличнішу подію нашої спільної історії — Хрещення Русі — Архієрейський Собор ухвалив у день святого рівноапостольного князя Володимира 15/28 липня здійснювати богослужіння за уставом великого свята, віддаючи належну честь хрестителю Русі. Собор звертається до державного керівництва Росії, України та Білорусі з пропозицією внести день святого князя Володимира до переліку державних пам’ятних дат, що відзначаються громадським святкуванням, подібно до того, як відзначається у наших державах День слов’янської писемності та культури в день пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Собор з вдячністю Богові свідчить, що самокерована Українська Православна Церква, наділена широкими правами автономії, успішно звершує своє спасенне служіння, перебуваючи у важких умовах нападок з боку розкольницьких об’єднань і політичних сил, що їх підтримують. Вона є справжньою Церквою свого народу, зберігаючи в той же час духовну єдність з усією Церквою Руською, і не мислить свого буття без древнього і священного Києва, початкового престолу її Предстоятелів. Члени Собору висловлюють свою підтримку мужньому стоянню Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, архіпастирів, пастирів, чернецтва і мирян Української Православної Церкви на варті канонічних засад церковного життя.

Собор визнав необхідним берегти дар загальноцерковної єдності, зміцнюючи співробітництво єпархій, розвиваючи паломництво і взаємне спілкування між різними частинами історичної Русі. При цьому важливо повною мірою враховувати властиві їм особливості національної та культурної своєрідності, пам’ятаючи про те, що повага до цих особливостей завжди складала силу нашої Святої Церкви і служила її росту і єднанню. А досвід, пережитий у часи гонінь і подальшого церковного відродження, навчив нас, беручи до уваги політичні реальності й інтереси різних держав, де Руська Православна Церква здійснює своє служіння, в той же час займати самостійну позицію з актуальних питань суспільного життя, обумовлену нормами і цінностями церковної традиції, а не одномоментними політичними завданнями.

Для зміцнення церковної єдності в різноманітті визнано корисним здійснювати поширення найважливіших документів Руської Православної Церкви, включно з Патріаршими посланнями, на основних мовах народів, що окормлюються нею.

Архієрейський Собор підтримав пропозицію Святішого Патріарха заснувати в Москві подвір’я найдавнішої чернечої обителі на Русі — Києво-Печерської лаври, а в Києві — Патріарше подвір’я, щоб зміцнити взаємозв’язок між двома столицями руського Православ’я, яке в історії нашої Церкви завжди було і нині залишається запорукою вірності батьківським завітам неушкодженого Передання і стійкості перед обличчям випробувань.

Собор схвалив зусилля, яких Українська Православна Церква докладає задля подолання розколу з допомогою діалогу з тими, хто відпав від спілкування з нею. В основі цього діалогу лежать вірність канонічному переданню Церкви і прагнення повернути до церковного спілкування відокремлених від спасенної єдності. Неприпустиме втручання політичних сил у цей процес. Члени Архієрейського Собору одностайно підтримують заяву Блаженнішого Митрополита Володимира про те, що перегляд канонічного статусу Української Православної Церкви є шкідливим для сучасного церковного життя України. Такий перегляд не може стати інструментом консолідації Церкви в умовах, коли українське суспільство поляризоване на схід і захід. Подібний розвиток подій створить загрозу цілісності української держави, благоденство якої дороге всім чадам Святої Русі.

Собор також висловлює солідарність із православними віруючими в Молдові та Естонії, де діями внутрішніх і зовнішніх сил порушено церковний мир за допомогою створення паралельних юрисдикцій інших Помісних Церков. Ми закликаємо наших братів і сестер до твердого стояння у вірі та збереження канонічної правди, до терпеливого подолання розділень, що виникли.

До всіх тих, хто, сприяючи поділу, вважав, що «тим він служить Богові!» (Ін. 16, 2), Собор звертається із закликом усвідомити справжні наслідки цих діянь, які обернулися розколом церковних громад, горем і стражданням віруючих, применшенням впливу Православної Церкви на життя народу і, таким чином, стали перешкодою на шляху великої справи спасіння.

Ми закликаємо Константинопольський і Румунський Патріархати до братньої співпраці з нашою Церквою на шляху подолання сформованих канонічних аномалій в Естонії та Молдові, які послаблюють православне свідчення у цих країнах.

Загрози церковній єдності на даний час існують не тільки в межах Помісної Руської Церкви, але і в житті Вселенського Православ’я. Вони постають передусім з необережних спроб ревізії багатовікових підвалин церковних взаємин, закарбованих у священних канонах Церкви. Цінуючи єдність з усіма Помісними Православними Церквами та особливо з Матір’ю-Церквою Константинопольського Патріархату, з яким багатовіковими історичними узами нерозривно пов’язана спадщина Святої Русі, Собор висловлює глибоку стурбованість у зв’язку з тенденціями перегляду канонічної традиції, що проявляються у висловлюваннях і діях деяких представників Святої Константинопольської Церкви.

Відштовхуючись від не підтримуваного всією повнотою Православної Церкви розуміння 28 правила IV Вселенського Собору, ці ієрархи та богослови розвивають нову екклезіологічну концепцію, яка стає викликом для загальноправославної єдності. Відповідно до цієї концепції: а) приналежною Вселенському Православ’ю вважається тільки та Помісна Церква, яка є у спілкуванні з Константинопольським престолом; б) Константинопольський Патріархат має виняткове право церковної юрисдикції у всіх країнах православного розсіяння; в) у цих країнах Константинопольський Патріархат одноосібно представляє думки та інтереси всіх Помісних Церков перед державною владою; г) будь-який архієрей чи клірик, що несе служіння за межами канонічної території своєї Помісної Церкви, перебуває під церковною юрисдикцією Константинополя, навіть якщо сам цього не усвідомлює, а отже, може при бажанні бути прийнятий в цю юрисдикцію без відпускної грамоти (як це мало місце у випадку з колишнім єпископом Сергіївським Василієм); д) Константинопольський Патріархат визначає географічні межі Церков і, якщо його думка не збігається з думкою тієї чи іншої Церкви з цього питання, може засновувати на території цієї Церкви власну юрисдикцію (як це сталося в Естонії); е) Константинопольський Патріархат в односторонньому порядку визначає, яка Помісна Церква може, а яка не може брати участь у міжправославних заходах.

Таке бачення Константинопольським Патріархатом власних прав і повноважень заходить у непереборне протиріччя з багатовіковою канонічною традицією, на якій грунтується буття Руської Православної Церкви та інших Помісних Церков, а також з їх реальними пастирськими завданнями з духовного окормлення діаспори.

Вважаючи, що всі згадані питання можуть отримати остаточне вирішення лише на Вселенському Соборі Православної Церкви, нинішній Собор закликає Святішу Константинопольську Церкву до загальноправославного розгляду перерахованих нововведень, проявляти обачність і утримуватися від кроків, що можуть підірвати православну єдність. Особливо це стосується спроб перегляду канонічних меж Помісних Православних Церков.

Зі свого боку, Руська Православна Церква висловлює готовність з усією ретельністю служити справі православного єднання, сприяючи гармонізації інтересів Православних Церков у діаспорі в рамках двосторонніх і багатосторонніх обговорень, розвиваючи позитивний досвід пастирського взаємодії, накопичений в окремих регіонах, наприклад, в Північній Америці.

Служіння єдності Вселенського Православ’я вимагає від нашої Святої Церкви постійних зусиль з охорони і своєї внутрішньої єдності.

Сьогодні, як і в усі часи, одним з головних викликів Святому Православ’ю є різнодумство в Церкві з різних питань церковного життя. Воно може стати знаряддям проти Церкви Христової, роздираючи її на частини, а може спонукати й до більш глибокого усвідомлення і переживання церковної єдності. Святий апостол Павло свідчить: «Бо мусять між вами й поділи бути, щоб виявилися серед вас досвідчені» (1 Кор. 11, 19).

До поділів веде нав’язування окремою особистістю або групою осіб своєї приватної думки всім іншим членам Церкви. При цьому незгодні звинувачуються у зраді Православ’ю і відступі від спасенної Істини. Таким шляхом йшли всі єретики і розкольники, бо вони зарозуміло вважали, що Дух Святий говорить тільки їхніми вустами, а не через соборну Повноту Церкви.

Подолання різнодумства неможливе, коли відбувається нагнітання підозр і недовіри серед членів Церкви. До цього неминуче призводять образи і безпідставні обвинувачення, які сіють відчуження серед віруючих і гасять дух любові, а без нього, як відомо зі слів святого апостола Павла, «всі інші дари не мають значення» (1 Кор. 13, 1). Церковна єдність також серйозно підривається поширенням неправдивих чуток, неперевіреної інформації, а тим більше наклепу.

Навпаки, єдність Церкви підтримується збереженням благочестя і доброчесним життям, вінцем якого є любов. Як писав святитель Фотій, патріарх Константинопольський, «в любові сходяться роз’єднані, і примирюються супротивники, і все більше зближуються рідні, і немає місця бунтам і заздрості».

Єдність також твориться завдяки підтримці благочиння в Церкві. Як наставляє святий апостол Павло, «все нехай буде благопристойно і чинно» (1 Кор. 14, 40). Тому головним керівництвом у Церкві Божій є святі канони і дисциплінарні правила, які витікають з присяги священнослужителя. Їхнє порушення провокує церковні негаразди і розколи.

Необхідно повною мірою використати можливості, що надаються соборним влаштуванням церковного життя, — Архієрейські Собори і Священний Синод — для подолання розбіжностей і обговорення питань, що хвилюють совість віруючих. Важливу допоміжну роль у забезпеченні роботи цих церковних органів можуть грати конференції та круглі столи з внутрішньоцерковних проблем та ведення дискусій у православних засобах масової інформації. Слід приділити увагу формуванню інтелектуальної культури та морального клімату церковних дискусій із різних проблем.

Віримо, що наша Свята Церква, що пройшла шляхом мучеництва і сповідництва, має в собі сили і надалі зберігати богозаповідану єдність, долаючи труднощі і спокуси, які зустрічаються на її шляху.

+Олексій

ПАТРІАРХ МОСКОВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСІ

Члени Президії Архієрейського Собору:

Володимир, митрополит Київський і всієї України

Даниїл, митрополит Токійський і всієї Японії

Володимир, митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький

Філарет, митрополит Мінський і Слуцький, Патріарший екзарх всієї Білорусі

Ювеналій, митрополит Крутицький і Коломенський

Кирил, митрополит Смоленський і Калінінградський, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків

Климент, митрополит Калузький і Боровський, керуючий справами Московської Патріархії

Володимир, митрополит Кишинівський і всієї Молдови

Іларіон, митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський, першоієрарх Російської Зарубіжної Церкви

Володимир, митрополит Ташкентський і Середньоазіатський

Олександр, митрополит Ризький і всієї Латвії

Корнилій, митрополит Таллінський і всієї Естонії

Інокентій, архієпископ Корсунський

Іоанн, архієпископ Бєлгородський і Старооскольський

Кирил, архієпископ Ярославський і Ростовський

Прес-служба Архієрейського Собору Російської Православної Церкви 2008 р.













Комментировать

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Украинская Православная Церковь



Обратная связь: presschurch@gmail.com