У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії - голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду. Голодомор призвів до значних жерт, приніс багато горя. У нього були об'єктивні й суб'єктивні витоки і наслідки. Штучний голод 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації "куркульства" як класу, знищення "ворожих елементів".
Але існує фактор, який об'єднує цей соціальний катаклізм і решту репресивних акцій тоталітарного радянського режиму. Це кардинальна революція світогляду- відречення від Боголюдини Христа і християнської моралі та обрання нової віри - в людинубога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття без Бога. Їхне світло на справді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог з джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага несла зло, бо тільки Бог є Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з'являється пекло. Замість обіцяного райського життя опутанний радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки.
Історія нашої Батьківщини знала багато важких часів. Стихійні лихи, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди спричинялися до різних кризових явищ, серед яких були "винищення, голоді меч"(Іо. 51,19).
Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті. А ті, хто вижив, назавжди запам'ятали, що таке "рай на землі", коли він без Бога.
Сімдесят років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але рану в серці України зогоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нанадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.
Від голодомору постраждала і наша сім'я. Пам'ятаю, як часто мама з гіркими сльозами згадувала 1932-1933 рр. Тоді народився один з моїх братів. Немовля теж стало об'єктом жертовності. На якісь старовинні срібні ложки мама вимміняла склянку пшона. Це було єдине, чим вона сподівалася прогодувати дитину впродовж кількох днів. Остання можливість врятувати її від голодної смерті. Та ось до хати вдерлися з обшуком три червоноармійці. Нічого не знайшовши, крім злиднів, вони схопили немовля за ногу, викинули його з колиски і забрали пшоно, яке мама зховала під дитиною. Цей вчинок не назвеш людським.
Українська Православна Церква у глибокій скорбі молитовно згадує жертв голодоморів та інших репресій радянського тоталітаризму. Постраждалих - десятки мільйонів: розстріляних, закатованих у в'язницях, страчених через різні душевні й фізичні тортуру, загиблих від мук голоду.Такої кількості жертв не було навіть на війні. Воістину, режим вів кровопролитну війну з власним народом.
Церква застерігає від глибокої хибної та антигуманної ідеології, що зробила подібну трагедію, і закликає до покаяння тих, хто ще не прозрів і не зрікся богоборства в усіх цого формах.
Церква закликає до відмови від екстремізму, нетерпимості, помсти, братоненависництва, розділення на своїх і чужих. У Бога чужих немає. Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення від християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє та застережуть від помилок минулого.
Церква розкриває істину вічного життя тих, хто прийняв мученицьку кончину під час голодомору. Як любляча Мама, свята Українська Православна Церква молится за їх упокоєння в оселях праведних і оголошує їм вічну пам'ять.
