УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа, голови Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехізації УПЦ, ректора Полтавської місіонерської духовної семінарії



Шановні читачі!

Учасник сьогоднішньої веб-конференції нашого сайту - голова Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехізації УПЦ, ректор Полтавської місіонерської духовної семінарії архієпископ Полтавський і Миргородський Филип (Осадченко).

В останні кілька років відбулося об'єднання найбільших православних педагогічних товариств України, налагоджена тісна співпраця між православними та світськими навчальними закладами. Сьогодні педагоги і священики разом працюють над створенням підручників з християнської етики та православної культури.

Після призначення архієпископа Филипа на посаду голови Місіонерського відділу в нашій країні з'явилася добра традиція проведення щорічних місіонерських з'їздів і педагогічних конференцій, які збирають кращих представників православної й світської педагогічної науки.

Архієпископ Полтавський і Миргородський Филип - постійний учасник науково-практичних конференцій і богословських форумів у країнах близького зарубіжжя й Західної Європи.

Нещодавно, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, владика взяв участь у Міжнародних різдвяних читаннях, а також в урочистостях з нагоди 40-річчя від дня заснування громади святого Едигія, центр якої знаходиться в Римі.

Його Високопреосвященство також представляє УПЦ у діалозі між Українською Православною та Римо-Католицькою Церквами. Зокрема, 7 грудня він супроводжував голову Понтифікальної Ради зі сприяння християнській єдності кардинала Вальтера Каспера під час відвідування ним Києво-Печерської Лаври й зустрічі з Блаженнішим Митрополитом Володимиром.

Николай, 25 лет, Запорожье: Владыка, вскоре после Вашей архиерейской хиротонии при Священном Синоде Украинской Православной Церкви был создан отдел религиозного образования, миссионерства и катехизации. Скажите, как Вы оцениваете изменения, которые произошли во взаимоотношениях между государственной и церковной системами образования?

Архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп: За время, прошедшее от создания Синодального отдела религиозного образования, катехизации и миссионерства до сего дня случилось многое. Особенные изменения произошли в системе образования. В частности, Президент Украины В. Ющенко выступил с предложением о введении преподавания предметов христианского содержания в светской школе. Практически это был первый реальный шаг власти в направлении поддержки инициатив Церкви в области образования. Началась конкретная работа - уже не на уровне личных контактов и договоренностей уровня «священник-директор» или «епархия-облОНО», а на уровне государственном.

Первое заседание совместной комиссии по выработке подходов к преподаванию христианских предметов в светской школе стало знаковым событием. Было много споров, откровенного непонимания, столкновения не позиций, а мифов, предубеждений и стереотипов... Но и светская педагогика в лице ее видных представителей, и Православная Церковь, и отдельные христианские конфессии получили возможность вместе работать в одном направлении.

Мы как-то привыкли, что для Церкви государство - заведомый противник (опыт предыдущих 80 лет, знаете ли...), а для государства Церковь - этакая консервативная и антипросветительская структура, «рассадник мракобесия» (многие государственные мужи сформировались как личности в эпоху принудительного атеизма). И вдруг стереотипы рухнули!

А потом были съезды Всеукраинского Православного педагогического общества, крупные представительские педагогические форумы, на которых присутствовали и выступали не только епископы и православные богословы, но и виднейшие украинские и зарубежные светские педагоги. И вот в научном обществе начало, как мне кажется, формироваться убеждение, что светский характер образования вовсе не означает его атеизма и антиклерикализма - а преподавание христианских дисциплин, напротив, совершенно не ведет к клерикализации образования и общества в целом.

Можно еще очень и очень много говорить... Но если кратко подвести итоги, скажу: изменения есть, и они - к лучшему.

Виктория, 30 лет, Ставрополь: Вы являетесь ректором Полтавской миссионерской духовной семинарии. Скажите, пожалуйста, чем это учебное заведение отличается от других духовных школ Украинской Православной Церкви. И правда ли, что значительную часть опыта для внедрения в систему ПМДС миссионерской направленности Вы почерпнули, тесно общаясь с ректором Белгородской духовной семинарии?

Архиепископ Филипп: Знаете, Виктория, Полтавская Миссионерская духовная семинария имеет основное отличие, указанное в ее названии - она именно Миссионерская. И основное отделение нашей духовной школы, которое в других семинариях называется пастырским, или пастырско-богословским, у нас является богословско-миссионерским. Оно готовит не только кандидатов на принятие священного сана, как и все Семинарии, но и преподавателей воскресных школ, и учит, как преподавать дисциплины христианского наполнения в светской системе образования.

Поэтому на богословско-миссионерском отделении у нас обучаются не только юноши, но и девушки.

Кроме того, мы уделяем особенное внимание образованию лиц, несущих церковные послушания в приходах, а также всех тех, кто желает, например, повысить свой уровень для преподавания в воскресных школах, или православных церковных кружках, учителей, которых впервые привлекли к преподаванию христианской этики, православных врачей... Поэтому в сектор заочного обучения принимаются не только лица, имеющие священный сан, но и представители народа церковного. Мы стараемся подготовить глубоко церковного и хорошо образованного человека - для свидетельства о Христе в разных областях жизни.

А подходы и опыт, саму концепцию создания Миссионерской школы мы искали и черпали из разных источников. Много ценного дало общение с Белгородской православной духовной семинарией (с миссионерской направленностью) и ее ректором, архиепископом Иоанном. Но Белгород - совершенно другая ситуация, в том числе и миссионерская. Потому мы обращаемся к опыту светских вузов (у нас трудятся преподаватели, имеющие высшее светское образование, порой два высших образования). Разумеется, мы внимательно присматриваемся к достижениям других духовных школ Украины - особенно Киевской (выпускником которой я являюсь), Одесской, с которыми нас связывают добрые отношения сотрудничества. Посильно перенимаем опыт зарубежных школ, как православных, так и (разумеется, с оговорками) инославных.

Приглашаю Вас посетить сайты Семинарии: http://www.orth-mission.org.ua и Синодального отдела: http://www.rokim.org.ua.

Николай Сергеевич, 56 лет, Киевская область: Владыка, известно, что с сентября прошлого года в первых-третьих классах общеобразовательных школ столицы был введен курс «Христианская этика». Как движется работа в этом направлении на сегодняшний день?

Архиепископ Филипп: Движется, но очень сложно. Собственно говоря, я уже частично затронул эту тему в одном из ответов на предыдущие вопросы, и могу только добавить вот что:

Принципиально вопрос как-будто решен, но дело во множестве предрассудков и стереотипов на местах. Особенно побаиваются руководители образования - «как бы чего не вышло». Несмотря на прекрасный опыт западных областей, где христианство в школе присутствует уже порядка пятнадцати лет, в центре, на юге и востоке Украины многие еще боятся. Чего? Вероятно, самого факта, что в светской школе будут говорить о Боге...

Важно и то, что в Украинском Православии существует болезненная рана раскола. А для светских руководителей образования раскол - еще один повод «не пущать»: «А какую конфессию пригласить? А вдруг «не ту»? А что скажет начальство в области?

Вот так совершенно понятный и нужный вопрос введения христианской этики тормозится по мелочным причинам.

Володимир Михайлович, 49 років, педагог, Хустська єпархія: Коли Ви плануєте провести наступні місіонерський з'їзд і педагогічну конференцію?

Архієпископ Филип: Місіонерський з'їзд та педагогічна конференція - не чергова піар-акція, і вони готуються для досягнення конкретної мети у конкретних умовах. Відтак, скажу відверто: ми готуємося до низки місіонерських та педагогічних форумів, а ось конкретні дати будемо «озвучувати», як кажуть, у порядку надходження.

А ось найближча педагогічна конференція відбудеться в Київському міському Будинку вчителя 25-26 березня. Тема форуму: «Педагогіка духовності: православні традиції та сучасна освіта». Конференція відбудеться в рамках виставки «Педагогіка духовності: традиції та сучасна освіта» в Київському міському Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57). Заплановано роботу секцій, присвячених теорії та практиці духовно-моральної освіти в сім'ї, середній та вищій школі, проблемам позашкільної освіти тощо. За детальною інформацією Ви можете звернутися до Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства Української Православної Церкви (вул. Січневого Повстання, 25, корпус 70-а; телефон (044) 280-48-59. Секретар відділу - Ірина Петрівна Ковальчук).

Іван Верстюк. м. Київ: Дуже радісно бачити Вас гостем веб-конференції на сайті УПЦ! Скажіть, будь ласка, як Ви ставитеся до ідеї україномовного богослужіння? Не секрет, що для багатьох людей значно легше сприймати службу Божу, коли вона звершується сучасною українською мовою, ніж малозрозумілою слов'янською - це, до речі, є причиною певного успіху УПЦ КП серед новонавернених україномовних християн. Тож як Ви вважаєте, чи можливо з місіонерських причин відправляти богослужіння українською мовою в певних храмах конкретних (переважно західних) єпархій?

Архієпископ Филип: Для відповіді на це запитання варто звернутися до досвіду наших попередників. Зокрема, уважно прочитати матеріали дискусій Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917-1918 років, а також розглянути неупереджено історію автокефалістських рухів, особливо першої половини 20-го століття. І з'ясується, що ситуація не така проста, як здається або як її хочуть інколи показати.

Богослужіння ніколи не стане абсолютно зрозумілим, і виключно перекладом літургічних текстів рідною мовою ситуація не зміниться радикально. Мені відомі випадки, коли громади, які на початку 1990-х починали служити українською, «з невідомих причин» починали катастрофічно втрачати парафіян, аж поки переходили до «незрозумілої церковнослов'янської». Експеримент у Греції, коли Еладська Церква запровадила частково сучасну мову в читання Святого Письма за богослужіннями, власне, зазнав повного фіаско. У православній країні не відбулося жодного зростання кількості молоді в храмах, не сталося масового навернення із сект тощо. А на Полтавщині громади деяких конфесій, без зайвого галасу, почали знову служити слов'янською (повністю або частково). Отією «незрозумілою»...

Богослужіння завжди подвиг. Подвиг самозречення, подвиг покаяння, подвиг преображення. І навіть у перекладі найсучаснішою мовою багато літургічних текстів потребують також і зусиль для зрозуміння. У Православ'я немає примітивізму молитви - ось, наприклад, молитва Господня, «Отче наш». Один лиш вираз «хліб насущний» є настільки глибоким, що, якою би мовою його не перекладати, потрібна робота для усвідомлення справжнього його змісту. А ті тексти, які виникли у Візантії, за нормами складної риторики та поетики! Ірмос «Радуйся, Царице», тропар П'ятидесятниці, тексти страсного Тижня тощо... Їх хоч українською, хоч слов'янською потрібно РОЗУМІТИ, а не просто слухати-споживати...

Знаєте, немає перепон для служіння українською. І, у відповідності до Синодального рішення, громада, якщо її переважна більшість цього бажає, богослужіння може відбуватися українською, білоруською тощо. І, якщо є така потреба, особливо коли Ви, Іване, зазначаєте, є «місіонерські» обставини - помагай Боже. Але питання традиційності також важливе.

І служити за принципом «хоч гірше, та - інше», я б не радив. У вжитку однієї серйозної конфесії український переклад акафістного виразу «радуйся, Лествице небесная» звучить як, вибачте, «радуйся, Драбино небесна». Не потрібно бути великим філологом чи богословом, аби помітити, що «штиль» тексту не просто понизився - він впав... І для запровадження у разі потреби україномовного богослужіння потрібні хороші тексти. Нині створена Літургійно-богослужбова комісія при Священному Синоді, і серед її завдань є також напрацювання україномовних богослужбових текстів.

Нарешті, в Церкві людина в першу чергу має шукати Бога. Не милозвучності звичних мовних конструкцій, а спілкування з Творцем. І для кожного цей процес відбувається дуже індивідуально. У примусовому порядку запровадження богослужіння сучасною мовою було б явною помилкою. Але там, де ситуація потребує - можна служити українською, і це не може бути проблемою.

Володимир Ткач, 22 роки, Чернівецько-Буковинська єпархія: Владика Филип, чи заплановані в Місіонерському відділі кроки до українізації видань та богословської літератури, брак якої відчувається навіть у Західному регіоні, вже не кажучи про інші регіони України? Які кроки, на Вашу думку, необхідно зробити для того, щоб Наша Православна Церква стала по-справжньому Українською, а не проросійською (для прикладу візьмемо кондак акафісту рівноапостольному князю Володимиру, де славиться просвітитель російської держави та багато інших місць у молитовних і богослужбових текстів)?

Архієпископ Филип: Володимире, мені здається, що Церква має бути не «проросійською» чи «українською», але - Христовою. Основна проблема полягає саме в цьому, і з неї випливає багато інших проблем.

Якщо ми шукатимемо в Церкві вирішення питань, які належать до юрисдикції «царства світу цього» - існування Церкви втрачає сенс. Точніше, Церква перетвориться на секту, ідеологія якої буде зазнавати ледь не щоденних змін. А люди будуть робити будь-що, лише не спасатися і не освячуватися.

Видання ж літератури українською мовою, в тому числі богослужбової є актуальним питанням. І мені відомі серйозні спроби його вирішення, - наприклад, видання українізованих богослужбових книг в Закарпатті. Прекрасні видання, і звідти до Буковини недалеко - звертайтеся!

Михайло, Львівська єпархія: Владико, благословіть! Вас призначили відповідальним за діалог між Православною і Католицькою Церквами, цей діалог має метою об'єднувати православних і католиків. Я народився і виріс у Західній Україні в Львівській області і свідомо пам'ятаю «любов» «братів» католиків (особливо уніатів, чи греко-католиків, як вони себе називають) до нас, православних.

Також ще живі в нашій місцевості люди, котрі жили під владою Польщі (католиків) і вони пам'ятають, як «полюбовно» ставилися до них (до Православної віри), а вони ніколи православних не вважали навіть за людей.

Скажіть, будь ласка, як нам дивитися на це «єднання», коли у 90-х роках вони сокирами, ломами, ножами вбивали наших священиків, насильно відбирали храми, і досі не виконали домовленість про повернення культових споруд православним?

(Хоча б маленької частини, чи хоча б вибачилися перед нами. Перед іудеями вони принесли покаяння, навіть в особі самого Папи Римського, який є в них непогрішимим, хоч ті і не християни).

Архієпископ Филип: Михайле, вибачте, але мені ще невідомо про вказане Вами моє призначення... А ще й про те, що метою моєї діяльності має бути об'єднання православних і католиків... Певно, Ви якось «по-своєму» зрозуміли інформацію про мене в анонсі цієї конференції: «Його Високопреосвященство також представляє УПЦ у діалозі між Українською Православною та Римо-Католицькою Церквами».

Знаєте, я справді беру участь у зустрічах і діалозі з представниками інославних. Але мета цього діалогу - не якесь механічне та примусове «єднання», а спільне здійснення соціальних проектів, а також чітке з'ясування позицій, і не лише богословського змісту, а й вирішення питань, про які Ви говорите.

А моє особисте ставлення до порушених Вами питань повністю збігається з численними офіційними виступами Священноначалія Української Православної Церкви - в них однозначно засуджуються агресивні дії, які спричинили практичну руйнацію західних Православних єпархій, і висувається обґрунтована вимога повернення захопленого.

А ставитися до джерел інформації я все ж раджу ретельніше...

М. Ялокін, Львів: Слава Ісусу Христу! Владико, як Ви оцінюєте служіння єпископа УПЦ КП у храмах Єрусалимської Православної Церкви?

http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna?newsid=705

Тепер Єрусалимська Церква теж підпадає під осуд за співучасть у розколі, чи це дипломатичний прорив УПЦ КП?

Архієпископ Филип: Знаєте, я уважно продивився посилання... І враження в мене, вибачте, не зовсім збігається з Вашим. Не бажаю починати малорезультативну дискусію, але «дипломатичний прорив» дуже схожий на низку попередніх «проривів», які при детальному розгляді такими не виявлялися. Цікаво, зокрема, що всі учасники подій з боку Єрусалимського Патріархату виявилися безіменними і безликими. «Дипломатія» така чи велика таємниця?!...

До речі, ми не звинувачуємо Єрусалимський Патріархат у тому, що в святинях Єрусалиму правлять служби також католики, монофізити тощо, чи не так? І Мати-Церква не є співучасницею єресей, якщо в Святих місцях Святого Міста моляться юдеї та мусульмани? До чого ж тут служіння представників УПЦ КП на святинях Ізраїля?

Іван, Полтавська єпархія: Як Ви ставитеся до того, коли молодого священика з маленькими дітьми архієрей посилає на парафію, де віруючих практично немає (дві-три людини, та й то на Великдень чи на Водохреща і до повного комплекту він повинен ще й платити «добровільні» внески на єпархію. (Я вже не говорю про те, що інколи йому нема де жити з родиною).

Особисто Ви, як православний архієрей, пішли б на такий прихід (враховуючи, що у Вас немає сім'ї, жінки, дітей)?

Архієпископ Филип: Іване, почну з дуже особистого. Я почав служіння в Полтавській єпархії священиком у дуже-дуже далекому селі, не в найкращому селі, в бідному селі... І, знаєте, в черговий раз переконався, що парафія на багато відсотків залежить від священика. Якщо йому байдуже, якщо він шукає в першу чергу грошей та панахидної булки, машини і шикарного будинку - звичайно, парафія і буде ледь жевріти, поки не згасне віра остаточно. Тому я не «поїхав БИ», а просто «ПОЇХАВ» на таку парафію і служив на ній.

Скажу більше. Я знаю не одного священика, який за три роки служіння змінив п'ять або десять парафій - «через скрутну сімейну ситуацію та важке матеріальне становище». В результаті, рано чи пізно, такий горе-пастир проявляє себе з якнайгіршого боку і забороняється в служінні, або й позбавляється сану. А на тих парафіях, з яких попередні священики тікали «з огляду на скрутне матеріальне становище», служили наступні священики - служили і Бога хвалили.

З іншого боку, я не можу згадати із власної практики бодай єдиного випадку, коли священика я направив на таку складну парафію, йому там дуже важко, а я все одно змушував його голодувати, злидарювати... Буває так: приїжджає священик, каже, що важко. Я звертаюся до сільської влади, прошу допомоги в місцевих господарств, сприяння благочинного. А як уже справді важко - викликаю священика і пропоную кілька варіантів вибору. І або переводжу на іншу парафію, або священик висловлює бажання йти до іншої єпархії.

І знаєте, Іване, від отих «внесків» до єпархії бідні парафії просто звільнені (це так, для інформації). А буває, що після кількох років «бідування» на «незаможній парафії» дивись, аж у священика то машина нова з'явилася, то хатинка на два поверхи - а ось на внески коштів немає... Та не кожному відомо, наприклад, що всі соціальні і благодійні проекти єпархія здійснює саме на оті «внески», які - повірте - є помірними і цілком відповідають статкам парафії. Тож внески - то церковна казна, яка фінансує багато вкрай необхідних речей. Навіть і виготовлення технічної документації на будівлі багатьох не дуже заможних парафій, і деякі інші витрати, які парафії власними коштами вчинити не спроможні...

Якщо ж священик служить у Полтавській єпархії - ласкаво прошу завітати до мене на прийом. Якщо важко - допоможу, чим зможу. Якщо дуже важко - запропоную варіанти, куди перевести. Проблем немає.

Сумно лише, що дехто бажає бути священиком тільки на багатій міській парафії - тоді як парафіяни сільські, отих «двоє-троє на Великдень» вважаються ледь не людьми третього сорту. Навіщо ж тоді приймати сан, щоб смачно і ситно їсти та м'яко спати? А хто тоді Богові має служити? Лише неодружені священики або пастирі «другого ґатунку»? Цікаві питання, правда?

*********

Владыка, сегодня в большинстве наших «Молитвословов» имеется памятка (Синодального периода), о том, как православный христианин должен подготовить себя к Таинству Евхаристии, а именно речь идет о: трехдневном посте, прочтении накануне трех канонов (канон покаянный Спасителю, канон Ангелу Хранителю и Божьей Матери), последование ко Причащению (канон и 12 молитв), для тех, кто читает утренние и вечерние молитвы не полностью, прочитывать их полностью.

Для многих людей, не только недавно пришедших в Церковь, это последование бывает непосильным, молитва превращается в бессмысленное вычитывание. На эту памятку ориентируются и священнослужители, многие (если не большинство) требуют, именно требуют (в противном случае в Причащении могут отказать) готовить себя к участию в Таинстве по вышеприведенной схеме; исповедь перед Причащением часто сопровождается вопросами, сколько дней постились, все ли вычитали.

Такое строгое отношение, по букве закона просто-напросто зачастую выстраивает серьезное препятствие к полноценной жизни христианина в Церкви, а порой вообще отталкивает от участия в Таинстве Таинств!

Возможен ли пересмотр этого строгого правила-памятки в наших молитвословах? Хотелось бы услышать Ваше мнение по данному вопросу.

Архиепископ Филипп: И Вы, и я читали Евангельское: «Не человек для субботы, а суббота для человека». Разумеется, слепое следование букве, тем более букве не канона церковного, а определенного правила, имеющего конкретную направленность, вряд ли полезно. Моя точка зрения: вопросы подготовки к Причастию должны решаться очень индивидуально. Разумеется, можно «вычитать», «прочитать» и таким способом «отговеть». Но Причастие - личная встреча с Богом, и тут правила дают скорее общее направление, нежели конкретную инструкцию для конкретного человека.

Тем более, что в церковных книгах мы встретим требования разной степени строгости. Например, о посте недельном, трех- и (минимум) однодневном. То же касается и образа, и строгости поста, правила и т.д. Кстати, и само «Последование к Причащению» каких-то триста лет назад по объему превосходило нынешнее почти в два раза. А общепринятое чтение малого повечерия как ежедневной части вечернего молитвенного правила сейчас уже вообще мало кому известно, и в «мирянских» молитвословах просто не печатают малого повечерия. Так что все происходит индивидуально.

Однако я против совершенного истребления самого понятия подготовки к Причастию: мол, главное, чтобы хотелось причаститься, и все тут. Нет, ведь и апостол Павел говорит: «Да испытывает же себя человек, и таким образом пусть ест от хлеба сего и пьет из чаши сей». Это испытание, эта особенная подготовка хорошо, чтобы совершались под руководством опытного духовника. Если его нет - обратитесь, например, к книгам приснопамятного архимандрита Иоанна (Крестьянкина).

А старые правила напоминают о необходимости подготовки - и для тех, кто причащается особенно редко, кто живет небрежно, они о многом напоминают.

Но, насколько мне известно, уже есть ряд молитвословов, где вопрос подготовки к причастию изложен на более глубоком и индивидуальном уровне. Я эти инициативы поддерживаю всей душой.

Мария Иванова, 25 лет, Луганск: Как правило, преподаватели, а уж тем более ректоры светских учебных заведений не помнят лично своих студентов спустя время. Но все же есть яркие молодые люди, которые проявили себя в учебе настолько хорошо, что забыть их мешает сама история. Вот Вы, как ректор Духовной семинарии, назовите, пожалуйста, имена и фамилии самых ярких, на Ваш взгляд, студентов из выпусков разных лет.

Доводится ли Вам встречаться с ними и где сейчас они трудятся для Церкви Христовой?

Архиепископ Филипп: Мария, почему Вы так плохо думаете о преподавателях светских вузов? Я окончил Харьковский университет весьма давно (в 1979 году), но до сих пор с радостью встречаюсь с моими преподавателями. Для меня Харьковский университет - как дом родной. Так же и многие священники Полтавской епархии, как мне известно, поддерживают самые теплые отношения со своими вузами. Так что не говорите плохо огульно обо всех...

Что касается наших выпускников, но я помню очень многих.

Из первого выпуска Владимир Погребной - протоиерей Владимир, Первый проректор нашей семинарии сегодня. Преподаватели Семинарии - также выпускники духовного училища (отцы Ростислав Денисюк, Александр Носенко, Сергий Лисовский). Александр Андрущенко - ответственный редактор сайта, который проводит эту конференцию... Из поздних выпусков... Андрюша Лебедев, умница и «настоящий отличник» - сейчас учится в Италии. Вася Петровцы - прекрасный бас в хоре и прекрасный ученик, сейчас в Троице-Сергиевой Лавре, в Семинарии. Отец Роман Аксенов - священник в Полтаве...

Нет, Мария, помню очень многих. О своих детях забыть практически невозможно. А если даже и забуду о ком, они - поверьте - напомнят: «Владыко, благословите, я у Вас учился»...

Протоиерей Димитрий Долгий, 29 лет, Сумская епархия: Владыка, есть ли в Вашей семинарии курс лекций или какая-нибудь литература по практическому выживанию и миссионерской деятельности на приходах. Особенно это касается сельской местности. Я окончил Сумское пастырско-богословское училище и Киевскую духовную семинарию, но в них никто не преподавал даже и малейшие основы приходской жизни.

Вы сами знаете не по слухам, что такое приходская жизнь, она в реальности совсем другая, чем в учебных заведениях. Может, стоит ввести в учебных заведениях такой предмет или хотя бы издать пособие для пастырей. Например, собрать из разных приходов и епархий информацию, как те или иные священники ведут свою хозяйственную и миссионерскую деятельность в селах и городах.

Это помогло бы нашим пастырям развивать свои приходы. Я знаю священников, которые в глухих тупиковых селах развивают свои общины или пытаются разными способами выжить, сохранить храмы и наладить в них полноценную литургическую жизнь, и знаю множество примеров, когда батюшки просто погибают от убожества приходов и незнания как можно выживать в таких населенных пунктах.

Владыка, ведь большинство наших приходов находится в селах (часто вымирающих), а не в городах, да и многие города оставляют местные жители.

Очень прошу поделиться своим взглядом на эту проблему.

Архиепископ Филипп: Отец Димитрий, я полностью разделяю Вашу обеспокоенность отсутствием полноценного преподавания основ организации приходской жизни и быта общины.

До сего времени, как мне известно, издано несколько книг, посвященных отдельным аспектам приходского быта. Но они в основном или дореволюционные, или изданные в России.

На базе семинарии мы преподаем не только теоретические аспекты пастырства, но и практические аспекты приходского быта. Мы говорим с воспитанниками не только о том, каким должен быть пастырь как совершитель таинств, духовный наставник, молитвенник и проповедник, но и касаемся «подробностей» жизни. В цикле внеклассных пастырских бесед мы стремимся достичь того, чтобы кандидат на принятие священного сана заранее узнал реальные приходские проблемы и, аще возможно, способы их решения.

В следующем году, даст Бог, начнем преподавать специальный курс выпускникам: «Основы организации приходской жизни и быта общины». Планируем внести в него вопросы и финансовые, и юридические, и строительные. А там подготовим и соответствующий конспект.

Думаю, что полезным было бы устроить региональные пастырские совещания (семинары), посвященные различным вопросам жизни прихода. Жду личной встречи с Вами и готов способствовать проведению такого семинара.

Адрес Управления Полтавской епархии: ул. Розы Люксембург, 62-а, Полтава, 36039. Телефон: (0532) 57 32 01, 56 00 60. Жду предложений, готов встретиться.

Сергей Витальевич, 27 лет, Кривой Рог: Владыка, скажите, пожалуйста, как у Вас возникла идея создать в маленьком провинциальном городке духовное училище, которое со временем переросло в семинарию? С чего Вы начинали, кто были Вашими первыми помощниками, с какими проблемами пришлось столкнуться на этом пути?

Архиепископ Филипп: Идея создания духовной школы возникла как естественный ответ на потребности жизни Кременчугского благочиния, которое я тогда возглавлял. Очень нужны были не просто добрые и усердные, но образованные пастыри. Так, с отцами Александром Галакой (сегодня учится в Свято-Сергиевском институте в Париже) и Георгием Луценко (сейчас служит на Черниговщине) мы начали проводить занятия пастырских курсов. А потом возникло двух-, после и трехлетнее епархиальное училище, в котором открылось еще и регентское отделение. Потом училище было преобразовано в Миссионерское, в котором со временем открылось еще и иконописное отделение. Год назад Училище преобразовано в Семинарию.

Я не согласен с тем, что Комсомольск - маленький и провинциальный городок. Маленький - более пятидесяти тысяч населения! А провинция определяется степенью «болотистости местности». Так вот, Комсомольск никогда не был «болотом», тем более не был он «тихим омутом»... Это - молодой город, живой, развивающийся. Удивительно ли, что именно в таком городе родилась и развивается Миссионерская духовная семинария?

Сергій, 31 рік: Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення розвитку богословської освіти в Україні, зокрема Полтавської місіонерської духовної семінарії. Наскільки я знаю, до духовних навчальних закладів вступають все менш підготовлені учні. Зокрема це пояснюється погіршенням шкільної освіти, але й тим, що перспектив у випускників все менше. Адже парафії не можна збільшувати без кінця. А якщо і збільшувати, то священики повинні займатися більш широкою діяльністю, ніж просто звершення богослужінь і треб. З іншо боку, саме останнє, зазвичай - основа фінансової бази священнослужителя. Який Ви бачите вихід з цього? Божої Вам допомоги та натхнення.

Архієпископ Филип: Сергію, проблема розвитку богословської освіти в Україні та її перспектив є і болючою, і вкрай актуальною.

Справді, освітній рівень абітурієнтів часом є невисоким. Справді, перспективи у випускників, скажімо так, неоднозначні. І фінансові проблеми - все правильно, все є.

І тому ми, як і вся система богословської освіти, переходимо від кількості до якості. Якщо навіть кілька років тому нам не вистачало просто освічених священиків, то нині їх у деяких місцях надлишок. Тому нам слід думати про ґрунтовну освіту, заклади якої б з часом і ліцензувалися, і акредитувалися.

Та перспективи запровадження викладання морально-етичних дисциплін у середній та вищій світській освіті вимагають від нас роботи з підготовки (точніше, підготовки до навчання) осіб, які могли б викладати такі дисципліни з точки зору Православно-християнської. Тому у Полтавській Місіонерській духовній семінарії багато планів і задумів.

Богдан, 27 років, Київська єпархія: Останнім часом на православних сайтах як українських, так і російських з'являється багато публікацій з приводу анафеми на гетьмана Мазепу. Чимало пишуть про злочини Мазепи проти Церкви. Я жодним чином не хочу виправдовувати гетьмана. Наскільки мені відомо, цим займається спеціальна комісія, тож дочекаємося її висновків. Але ж у нас був період в історії, коли здійснювалося цілеспрямоване системне знищення Церкви. І, на мій погляд, більшовицькі лідери та активісти вчинили гріхів не менше, ніж Мазепа. Але про анафему щодо них я чомусь не чув. Скажіть, будь ласка, а чи накладено анафему на Леніна, Сталіна, інших більшовицьких лідерів і просто активістів, які вчиняли гоніння на Церкву за часів радянської влади? Чи, можливо, існує якась комісія, яка готує відповідне рішення?

Архієпископ Филип: У чині Торжества Православ'я переважна кількість анафематизмів, починаючи від «тим, хто заперечує буття Боже», - прямо відносяться до названих недоброї пам'яті осіб. Крім того, згадайте анафему, накладену на гонителів Церкви святителем і сповідником Патріархом Тихоном. Відомі також анафеми, виголошені законними єпископами Православної Церкви відносно гонителів та грабіжників, які здійняли руки на церковні святині. Словом, все це є відповіддю на питання щодо анафеми на більшовицьких лідерів.

Ілля Євгенович, 50 років, Тернопіль: Неодноразово можна почути вислів «християнський світ». До яких меж можна вживати це поняття, враховуючи існування крім Православ'я - Католицизму і Протестантизму з його численними напрямами?

Архієпископ Филип: Запитання складніше, ніж може здатися. І кожен вкладає в нього своє розуміння. Дехто бачить тут виключно факт визнання Христа як Господа і Бога. Інші вважають, що до християнського світу належать традиційні релігії. Але, на превеликий жаль все частіше вислів «християнський світ» вживається у значенні цілком секулярної, розцерковленої спільноти, яка влучно і не дуже вживає Ім'я Христове, але живе цілком антихристиянським життям («маючи вигляд благочестя»...) - святкує релігійні свята, позбавляючи їх християнського змісту, говорить про мораль, знищуючи її християнську ідейність тощо. На превеликий жаль, нині все частіше «християнський світ» означає саме це...

Віктор, 30 років, Сумська єпархія: Владико, як Ви ставитеся до того, щоб при кожній духовній школі була спортивна команда, а також чи бачите Ви можливість виступити з ініціативою проведення всеукраїнських спортивних змагань серед студентів училищ і семінарій?

Архієпископ Филип: Позитивно ставлюся. У нас в Семінарії є футбольна команда - беремо участь у міських змаганнях. Змагаємося у фізичних вправах з вихованцями Кременчуцького ліцею з посиленою військово-спортивною підготовкою. Вихованці займаються фізкультурою, на перервах в тому числі. Ідею проведення всеукраїнських змагань схвалюю. Був би радий, якби знайшовся хтось, хто б узяв на себе організаційну частину - чесно сказати, до цього в мене можуть або просто «руки не дійти», або дійти не так швидко. А ось уже весна наближається, і після Великодня можна було б позмагатися.

Олена, 28 років, Харків: Після розподілу Полтавської єпархії на території Вашої області мешкає та трудиться колишній ректор Одеської духовної семінарії єпископ Євлогій. Чи не вважаєте Ви за доцільне долучити цього досвідченого богослова та педагога до справи розвитку Полтавської духовної семінарії?

І, взагалі, владико, хотілося б почути, як складаються відносини між Вами, чи є якісь заходи, в яких ви берете участь разом?

Архієпископ Филип: Олено, владика Євлогій не просто «живе і трудиться», але служить Богові і керує єпархією, звершує богослужіння, опікується пастирями і паствою.

У нас із владикою стосунки дружні і теплі. Головна наша співпраця - спільне звершення богослужінь і соціальна робота. Освічений, інтелігентний та поміркований владика Євлогій, наскільки мені відомо, також налаштований на активну спільну працю во благо Церкви.

Іван Лисенко, 37 років, Вінниця: Владико, в одному з наших регіональних православних журналів я бачив фото, де ви разом з покійним митрополитом Вінницьким і Могилів-Подільським Макарієм спілкуєтеся на палубі корабля під час паломництва до Святої Землі. Цей кадр унікальний. Якщо можна, поділіться, будь ласка, своїми враженнями, які Ви отримали від спілкування з цим визначним архіпастирем під час перебування на Святій Землі. Можливо, пригадаєте якусь цікаву історію або його пастирську настанову.

Архієпископ Филип: Знаєте, Іване, спілкування з покійним владикою Макарієм важко розділити на окремі епізоди, факти чи історії. Владика в моїй пам'яті - надзвичайно розумна і водночас повністю церковна людина. Він мав теплу молитву та іскрометний розум, був широко ерудованим та смиренно-розважливим. Скажу чесно, виділити щось окреме так само важко, як, наприклад, вирізати з улюбленої фотокартки найкращий фрагмент. Молюся за владику завжди.

Андрей Перняк: В России духовные учебные заведения получили государственную аккредитацию. Как скоро это может произойти в Украине?

Архиепископ Филипп: Андрей, к аккредитации мы готовимся. Но существует ряд препятствий, как объективных, так и субъективных.

Обращаю Ваше внимание в особенности на то, что сама система духовного образования в Украине имеет структурные и организационные отличия от светской. Поэтому сейчас в различных духовных учебных заведениях идет процесс реформы с тем, чтобы выстроить внятную образовательную систему и уточнить, какой образовательный уровень той или иной школы соответствует светскому. По завершении реформы вопрос аккредитации будет решаться быстрее.

Иван, 30 лет, Белгородская епархия: Как Вы относитесь к практике открытия приходов в селах, где проживает человек сто и при этом никто в воскресные дни в храм ходить не хочет (конечно, на Пасху человек десять-двадцать будет), и туда посылают молодого священника с семьей?

Архиепископ Филипп: Лично я отношусь к такой практике отрицательно. В селе, где проживает сто человек, и священник сможет прожить, только занимаясь серьезным хозяйством, да еще и люди не сильно желают ходить в храм и я, и все знаемые архиереи, поступают так: если есть желающие молиться, то туда назначается священник по совместительству - настоятель одного из соседних приходов.

А молодой священник с семьей назначается на тот приход, где он сможет реализовать себя и послужить Церкви.

Только обращаю Ваше внимание, что при хиротонии на священника возлагается крест - а вот ключи от «Мерседеса» и новой квартиры в престижном районе областного центра, извините, не вручается. Поэтому, если сельский приход сначала не будет похож на Успенский собор Киево-Печерской Лавры, - так бывает. Но добрый пастырь трудами и молитвами возделывает ниву человеческого сердца и умножает количество богомольцев. А назначать молодого человека на указанный Вами приход никто и не назначает.

Оксана, Киев: Ваше Высокопреосвященство, имеете ли Вы возможность влиять на издателей сомнительной околоцерковной литературы?

Внешне в наших храмах люди благочестиво выслушивают проповеди на евангельские темы, а за стенами храма бурлит настоящая языческая жизнь прихожан (в основном прихожанок), переполненная мифами, «чудесами», «знамениями», тайными обрядами, сплетнями, подрывающими церковное устройство, и так далее.

И большую роль во всем этом процессе ирает литература, продающаяся в церковных лавках. Большинству наших прихожан (а особенно прихожанок) вообще необходимо проводить катехизацию по-новому, потому что познания о Церкви у них исчерпываются информацией из брошюр о схимонахине Макарии (продается у нас в Киеве, например, в Демеевском храме), «Поучений старца Антония» (продавалась в Киево-Печерской Лавре), книгах «Печать зверя» и так далее.

Архиепископ Филипп: Ответ на Ваш вопрос разделю на несколько частей.

1. Ни я, ни кто иной практически не можем влиять на издателей. Многие из фирм, штампующих «церковный товар» и «духовную литературу», - частные, и, в рамках свободы издательской деятельности, издают что хотят и как хотят. У Церкви нет монополии на издательство духовной литературы, тем более права на цензуру. И если для церковных изданий решением Священного Синода положено обязательное рецензирование, то для структур частных - увы... Никто их не заставит печатать именно православное, и не обманывать при этом ссылками на «благословение Патриарха» или «благословение Митрополита».

2. В каждом храме функции рецензента духовной литературы должен выполнять настоятель, или, по его благословению, другой опытный и грамотный священник. Они и должны вовремя изымать попавшую на распространение сомнительную литературу.

3. В личном порядке хочу заметить, что иногда случаются ужасные ошибки. Потому и я, и представители духовенства могут вспомнить страшные случаи, когда и в подведомственных нам храмах распространялось такое... Вроде все смотрели, читали, а вот - пропустили. И тут выход один: если Вы заметили в свечном ящике или церковном магазине что-то непотребное - сообщите настоятелю или другому представителю законной церковной власти. Думаю, они правильно распорядятся изъять недостоверную, суеверную или другую литературу.

4. Впрочем, следует быть крайне рассудительным, чтобы личные симпатии и антипатии не перенести на литературу и не обвинить, например, в ереси настоятеля храма, который распространяет книги, содержащие мнение Священного Синода или Собора, с которыми критик лично не согласен.

Петренко Сергій Володимирович, 41 рік, Білоцерківська єпархія: Владико, на Вашу думку, чи не доцільно створювати при парафіях пункти консультативної допомоги людям, які вперше переступили поріг Церкви? Вони вперше зайшли до даної установи, із зустріч з православ'ям для них розпочалася б з консультації підготовленої особи чи з боку парафіян!

Людині розповіли б про поведінку в храмі, історію місцевої церкви, порядок богослужіння. До кого можна звернутися з запитаннями! Дефакто, це відбувається зі слів наших бабусь, і добре, якщо зустрілася дійсно та людина, яка змогла б про це розповісти якомога більше, допомогти людині, адже священику ніколи подивитися, що робиться за межами вівтаря. Найголовніше, щоб це робила наша молодь, віком від 14-ти років.

Що Ви думаєте з цього приводу?

Архієпископ Филип: Звичайно, Ви праві в тому, що стосується потреби в катехизації.

Тільки, з огляду на специфіку Церкви, такими «пунктами консультативної допомоги» виступають і священики, і досвідчені парафіяни, і інформаційні стенди, які є в більшості парафій і які докладно розповідають саме про ті речі, які Вас цікавлять. А ще недільні школи, а ще дуже багато іншого.

Але мене дещо турбує сама постановка запитання і, якщо хочете, його тональність. «Байдужа конфесійна впорядкованість» - це як? Все одно, чи це мечеть, чи синагога, чи православний храм, чи розкольницький? Якщо так, то катехізація потрібна раніше, щоб такого індиферентизму не виникало, щоб не було, через байдужість, заходження «будь-куди». Взагалі ж коли щось «байдуже» - це вкрай небезпечно. Пам'ятаєте: «Бійся байдужих»? Це так, ремарка.

По-друге. «Зайшли до даної установи»... Храм - не «установа», не офіс і не контора, не супермаркет і не бізнес-центр. Людині ж, яка прийшла саме до «установи», потрібна не консультація з низки зовнішніх питань, а глибоке навернення до Бога. Інакше так нещасний чи нещасна так і проходять весь свій вік до «установи», а Живого Бога не зустрінуть.

По-третє, «священику ніколи подивитися, що робиться за межами вівтаря» - цей ідеологічний штамп явно застарів. І, в більшості випадків, це - явна і відверта неправда. Священик дуже багато уваги приділяє отому простору «поза вівтарем», бо ж там - народ Божий, хранитель Православ'я і благочестя. Зрештою, і в вівтар священик входить для звершення богослужінь, але спілкується з паствою і живе він поза вівтарем. Тому і говорити про «немає часу» - гірка ознака практично повного незнайомства із устроєм церковного життя.

Яков Ревякин, 34 года, Киев: Существуют ли в Украине, и в Киеве в частности, средние учебные заведения, которые декларируют свою деятельность как православную? В Москве несколько таких учебных заведений, например, школа в Плесково. Планируется ли создание подобных школ в Украине? Я с женой с радостью оформил бы дочь в православную школу, так как мы имеем постоянные проблемы с «современными» педагогами, которые, обросши комом своих личных проблем, неспособны воспитывать полноценных людей. Мне кажется, что проблема уже созрела, так как коснулась уже достаточно большого количества семей, по крайней мере, в Киеве. Как бы Вы могли это прокомментировать?

Архиепископ Филипп: Насколько мне известно, есть учебные заведения, в которых преподаются те или иные духовные курсы, а вот собственно заведений, подобных гимназии в Плесково, нет. К сожалению. Впрочем, сейчас предпринимается ряд шагов для нормализации ситуации.

Дмитро, 25 років, Київська єпархія: 1. Чи згодні Ви, що місіонерська діяльність має відбуватися з урахуванням етнічних і культурних особливостей регіону чи окремих людей, до яких вона звернена? Мається на увазі не лише мова, а й урахування політичних і патріотичних переконань, розуміння історії, рівня культури й освіченості, інших речей, що не мають відношення до суті Православ'я, але можуть завадити під час проповіді.

2. Чи ведеться місіонерська діяльність серед розкольників і яким чином, на Вашу думку, вона має здійснюватися?

3. Яка місіонерська література видається в УПЦ, зокрема україномовна?

4. В яких напрямках ведуться богословські дослідження у Полтавській духовній семінарії?

Архієпископ Филип: Згоден з тим, що маємо враховувати особливості і людей, і регіону в усіх аспектах - їх, звичайно, ще більше, ніж названо Вами.

Місіонерська діяльність серед розкольників ведеться, і в першу чергу ставленням до самого розколу. Для нас він - болюча рана на церковному тілі, а ті, хто відпав у розкол, - брати й сестри, відділені від Тіла Христового.

З іншого боку, я завжди говорив про це, і тепер скажу: ми проповідуємо Христа, і тим самим ведемо якнайактивнішу місію в середовищі розкольників. Кликати до Христа - найефективніша місія в будь-якому середовищі.

Щодо місіонерської літератури - Ви можете звернутися як до нашого Синодального відділу, так і до єпархіальних відповідних структур. Там Вам допоможуть підібрати літературу.

Богословські дослідження в Полтавській семінарії ведуться в кількох напрямках. Головний, звичайно, це власне місія, її теорія, історія, практика. Серед іншого вивчається й узагальнюється досвід як православних громад, так і інославних структур - для повного усвідомлення тактики їхньої дії і вироблення відповідних методів на противагу. Важливим напрямком є пастирська медицина. А центральним напрямком і лейтмотивом наукових розвідок є роль і значення Святої Євхаристії - і в місії, і в медицині, і в пастирській практиці в окремих випадках.

Тетяна, 29 років, Київ: Владико, скажіть, будь ласка, чи планується відкриття вищого навчального закладу в Києві (або інших містах центральної України) на зразок Московського Свято-Тихвінського університету, з викладанням правознавства, журналістики, педагогіки та інших дисциплін, необхідних для кращого висвітлення і впровадження православних засад у життя української молоді? А також для успішної реалізації потенціалу православно віруючих молодих людей.

Архієпископ Филип: Тетяно, зараз ми працюємо над цим питанням. Потреба, звичайно, є, відтак її будемо вирішувати.

Галина Мовчан, 29 років, Донецьк (дружина православного священика): Я читала, що у США динамічно розвивається та зростає кількість парафій Антіохійського Патріархату, у тому числі завдяки наверненню протестантів. Чи не було б доцільно перейняти їхній досвід та місіонерський підхід? У нашому Донецькому регіоні дуже багато протестантів, і серед них домінують новітні «харизматичні» рухи. Я читала на сайті «Православіє в Україні» про візит православного місіонера Максима Урбановича з Вашингтона до Києва. Чи не можна було б офіційно запросити його для проповіді у нашому дуже протестантизованому регіоні, а можливо, і в усій Україні? Мені дуже сподобалося його інтерв'ю, здається, він може дійсно сприяти поверненню до Православ'я, бо знає протестантський рух ізсередини.

Архієпископ Филип: Запрошення місіонерів, які мають і власний досвід навернення, є дуже корисним. Але в плані організаційному в конкретну єпархію конкретна особа запрошується правлячим архієреєм. Наскільки мені відомо, з благословення Високопреосвященнішого Митрополита Іларіона в Донецькій єпархії ведеться активна місіонерська і просвітницька робота. Тому Ви можете звернутися до єпархіального місіонерського відділу і вирішити питання запрошення православного місіонера.

Священик Максим, 30 років: Ваше Високопреосвященство, як Ви ставитеся до рекомендації служити «місіонерські літургії», як це пропонується Концепцією місіонерського служіння РПЦ? Зокрема, у цих літургіях пропонується «донесение содержания смыслообразующих молитв до слуха молящихся». Йдеться передусім про анафору, що проголошується Предстоятелем від усіх вірних, а не тільки власної особи чи священнослужителів. Чи можна було б мати дозвіл читати анафору вголос, як це вже робиться сьогодні на деяких «місіонерських» парафіях та пропонується найкращими літургістами, зокрема, о. Кіпріаном (Керном), о. Олександром Шмеманом, архієпископом Павлом Фінляндським, а також отцями Михаїлом Желтовим і Робертом Тафтом?

Архієпископ Филип: Ставлюся позитивно. Тільки це має робитися з урахуванням і настрою, і духовного рівня парафії, бо мені відомі сумні наслідки в цілому вірних кроків місіонерського змісту, якщо вони відбувалися без відповідної роз'яснювальної роботи і без урахування думок пастви. А у нас в Семінарії такі «місіонерські літургії» відправляються.

Ростислав, 29 лет, Мукачевская епархия: Владыка, уже не первый год в Украине и России среди православных верующих существует неприязнь к нашей святыне - Свято-Успенской Почаевской Лавре. Основная проблема - это «Почаевский листок», который несет информацию относительно отказа от персональных индификационых кодов, паспорта, электронных зарплатных карточек. Уже не один раз Патриархия объявляла о своем отношении относительно данных проблем. И не признает их как грех или отступничество от Спасителя. Как можно урегулировать и решить вопрос о прекращении будоражения и запугивания Почаевской Лаврой паствы насущными проблемами, которые волнуют практически каждого мирянина?

Архиепископ Филипп: Знаете, Ростислав, я вспоминаю, как возле Оптиной Пустыни к автобусам с паломниками подбегают какие-то люди в черном и вручают им целые горы странной литературы, изданной «по благословению Оптиной». А на входе в святую обитель висит предупреждение, что эта литература к Оптиной не имеет отношения.

Давайте не путать Почаевскую святыню с «Почаевскими листками», которые не всегда отражают позицию и Почаевской Лавры, и духовников, и Церкви. Мы не всегда можем регулировать издательскую деятельность, и потому возникают такие горькие коллизии.

А частные мнения и крайности давайте не объединять с Почаевом.

    Микола, 30 років. Київ, родом з Полтавщини: 1. Чи вважаєте Ви, Ваше Високопреосвященство, що потрібно в найближчі роки зібрати Вселенський Православний Собор (архієреїв) для вирішення сучасних проблем у Церкві? 2. Господь казав, щоб народ, коли молився, не говорив зайвого, «бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше вашого прохання в Нього»; І дав Ісус при цьому молитву «Отче наш». Хіба ж лише цієї молитви недостатньо для причастя святих Тіла і Крові Господніх? Архієпископ Филип: Миколо, відповідь на запитання про Вселенський собор міститься в історії таких рухів у минулому столітті.   А для причастя Тіла і Крові Христових достатньо й одного лиш «Господи, помилуй», тільки чи всі мають таку чисту душу і такий просвітлений розум? Правило не є способом досягнення «достоїнства» для причастя, але способом розбудити душу, яка спить у гріхах. І Сам Спаситель, і учні Його, крім молитви Господньої, вживали й інші молитви, тим більше, що й Спаситель заповідував «моліться так», а не «моліться тільки й виключно так».         Светлана, 22 года, Почаев: Владыка, расскажите, пожалуйста, о выпускнике Полтавского духовного училища Константине Максимове. Архиепископ Филипп: Вопрос личный, и лучше бы его задать самому Косте.         Андрей Анатольевич, 46 лет: Ваше Высокопреосвященство, разве распространение информации о персональных идентификационных (а не «индификационых») кодах, паспорте (российском), электронных зарплатных карточках - это грех? Как, по Вашему мнению: нужно защищать Почаевскую Лавру от тех, у кого «уже не первый год существует неприязнь к Почаевской Лавре» или идти у них на поводу? Архиепископ Филипп: Почаевская Лавра, слава Богу, такая святыня, что и сама может защитить многих. А вот выяснение истинности тех ли иных мнений, распространяемых от имени Почаевской Лавры - это и не нападение, и не защита, но естественный процесс. Вы же прекрасно понимаете, что одно дело - распространение информации, а другое дело - когда кто-то неизвестный под прикрытием духовного авторитета Почаева пытается свои личные, не всегда правильные мнения распространить среди народа Божьего.         Анатолий, 34 года, Киевская епархия: В прошлом году знакомые с восторгом рассказывали о лагерях в Полтавской епархии - в Карловке и Луках. Детвора чуть не в драку шла, чтобы еще остаться на одну или две смены. В общем, без лести, впечатления прекрасные. В связи с изменением устройства епархии будут ли в этом году работать детские лагеря? Знаю, и киевляне рады будут снова отдать детей Вашим педагогам и воспитателям, и друзья церковные из многих областей. К кому обращаться по этому вопросу? Архиепископ Филипп: В этом году в епархии также будут действовать детские лагеря. Они, действительно, успели завоевать признательность детворы и родителей. И мы постараемся в этом году не посрамить доверия.   А обращаться можно к куратору этой работы в епархиальном управлении - Оксане Валентиновне. Телефон (0532) 560-060. Да, и в Интернет-ресурсах можно смотреть: pravoslavie.poltava.ua - сайт нашей епархии и rokim.org.ua - сайт Синодального отдела религиозного образования, катехизации и миссионерства.         Ольга, Киев: На днях греко-католики объявили нарушение правил дорожного движения грехом, который подлежит исповеданию. Тысячи людей гибнут на автомобильных и железных дорогах из-за человеческой самонадеянности и безответственности, и эта проблема приобрела государственные масштабы.   Как Вы относитесь к тому, чтобы и Украинская Православная Церковь также публично высказалась по этому вопросу, определила нарушение правил дорожного движения как грех, и через своих пастырей постоянно напоминала об этом прихожанам? Архиепископ Филипп: Знаете, Ольга, мы постоянно напоминаем об этом пастве. И на проповедях говорится, и в Семинарии мы учим студента тому, что определенные действия на дороге греховны и преступны.   Впрочем, порицания достойна не быстрая езда, а гордость, из-за которой водитель не хочет, чтобы его кто-то обгонял, или самопревозношение, или нерассудительность, или даже леность (не нежился бы в кровати, а собрался пораньше - не пришлось бы так лететь).   В Социальной концепции нашей Церкви указаны ответы на вопросы современности, и просто из логики этой Концепции мы говорим о многом, не делая «особенных» заявлений о том, что грех - такое-то и такое-то явление.         Татьяна, 25 лет, Ужгород: Ваше Преосвященство! Можно ли православным христианам присутствовать на похоронах или на каких-то других требах у иноверцев (католиков, униатов, сектантов), а также быть свидетелями при венчании, крестными при крещении у католиков и униатов? Как правильно поступать в таких случаях? Архиепископ Филипп: В таких случаях Вы можете отдать последний долг покойному, или поздравить молодоженов, но не присутствовать на богослужениях, совершаемых вне ограды Православной Церкви.   А вопрос о крестных вообще теряет смысл, так как вы будете являться поручителем веры крещаемого, причем у Вас она будет одна, а у крещаемого - другая. Согласитесь, это нонсенс.
Александр, 37 лет, Луганск: 1. Уважаемый владыка Филипп, мы все очень хорошо помним Вашу емкую и актуальную речь на II-ом Молодежном съезде православной молодежи Украины в 2004 году. Для нас, как для многолетних практиков делания нашего Общего Дела в своих провинциальных весях, в этой речи были наиболее значимы и очень востребованы Ваши меткие критические замечания относительно тех ведущих проблем, которые реально существуют и порой цветут буйным цветом в среде самих делателей различного миссионерского толка. Особенно, конечно же, тезисы по поводу невероятной разобщенности и само-замкнутости отдельных локальных инициатив данного рода.
Как, по-Вашему, владыка, изменилось ли хоть что-нибудь в этом смысле в нашей родной Церкви за прошедшие 3,5 года? Если да, то в какую сторону, и что конкретно, а если нет, то почему?

2. Как Вам кажется, может ли достигнуть более эффективных результатов деятельности, и серьезной системности своего «автономного» развития на перспективу любая, реально достойная просветительская инициатива в самых малых провинциальных форматах (приходского, поселкового, городского, или даже районного масштаба), если параллельно и адекватно не будет развиваться общеепархиальный уровень данной сферы работы?

То есть, если например, в какой либо епархии фактически отсутствуют (даже номинально и формально, не говоря уже о реально влиятельных и деятельных структурах с емкими и продуманными программами своих отделов, и неформально авторитетными руководителями в масштабах всей епархии) соответствующие епархиальные отделы, которые, по сути, и обязаны были бы по долгу авторитетно организовывать и координировать такие локальные инициативы на местах. И особенно если у подобных инициатив за плечами уже по несколько лет практического опыта, каких либо штучных «брусиловских» прорывов, которые в подобных, неоднозначных окружающих условиях (по объективным итогам этих лет) превращаются то в фактическое топтание на месте, то в какие-то «котлы полного окружения». Без всякой адекватной поддержки.

3. Существует ли у Вашего отдела какая либо, официально принятая, и реально практически внедряемая в нашу современную жизнь, «формула» (типа рекомендательной, или обязательной инструкции «профессионально- специализированного» спускания сверху), по которой правящему архиерею облегчалась бы актуальная задача выявления реально одаренных местных миссионеров-просветителей из «дальних глубин» провинциальных закутков?

В первую очередь речь идет об опытных пастырях. Хотя, разумеется, и о мирянах в какой-то степени соборности тоже. Не кажется ли Вам, что это очень необходимо для последующего, отечески благословенного укрепления таковых в служении на этом сверх востребованном поприще, но уже в масштабах всей епархии?

И еще. Скажите, пожалуйста, что реально входит (ну, или, «может входить», или «должно входить») в понятие «епархиальный миссионер»? Есть ли в этом плане какие-то, так называемые «писанные правила»? Какими правами и полномочиями может наделяться подобный статус деятеля? Можно ли (если, конечно, возможно вообще) надеяться задействовать подобного епархиального миссионера, допустим, в нескольких иных благочиниях, если он, уже например, получил такой статус, но продолжает служение в штате одного из приходов, непосредственно относящегося к конкретному благочинному округу?

Как, и через кого может (должно) осуществляться ходатайство подобного задействования в иных административных форматах перед своим правящим владыкой? И может ли в этом плане исходить изначальная инициатива от лица мирян? Причем, не только в статусе местных прихожан, но например, от руководителя местного светского отдела образования, или каких либо иных государственных руководителей или общественных деятелей?

4. И последнее. Как Вам кажется, если подобный, Богом одаренный, реально многоопытный уже пастырь-просветитель, обладая таким неформально авторитетным арсеналом жизненного (и практического, и теоретического) опыта, остается все так же, как бы «под спудом». Хотя и продолжает реально осуществление своего призвания и долга, но истинно скромным и непритязательным образом.

Так вот, что важнее, чтобы он также и продолжал свое скромное и узкое служение в тех самых сложных и малоэффективных условиях, или все же, чтобы был готов ответственно взвалить на себя долг всяческой передачи подобного опыта иным (но уже довольно многим) соратникам «отстающих» соседних весей? Где именно, и как, по-Вашему, проходит та самая грань «царского» рассуждения в подобных дилеммах? С учетом, разумеется, конечной и общей (соборной) результативности и пользы подобных определений.


Архиепископ Филипп: Александр, на вопросы такой глубины можно отвечать несколько часов кряду! Постараюсь хотя бы в самом общем плане осветить основное из затронутого Вами.

Относительно разобщенности и самозамкнутости нашего делания могу сказать, что в некоторых аспектах изменения произошли. И на поприще миссионерском, и в других сферах сейчас налаживается координация усилий. Но проблема остается в сознании и духовном настрое каждого. Несмотря на самые толковые централизованные шаги, невзирая на правильные решения из Киева, нам на местах следует приложить еще очень много усилий для личного совершенствования. Сейчас созданы очень удачные организационные формы и структуры, но их наполнение зависит, в первую очередь, от деятельности на местах. А тут много проблем.

До сих пор болезнь изоляционизма, пусть и затаившись, живет еще во многих душах. Вот и получается, что иногда работаем каждый для себя, а не вместе, во славу Божью. Относительно второго вопроса могу только подтвердить, что серьезные результаты могут произойти лишь от совместных усилий епархиального отдела и делателя на месте. Только давайте без излишнего пессимизма. Мне известны случаи, когда серьезная работа в епархии начиналась как раз с совершенно местной инициативы. И авторитеты неформального плана появляются не указом правящего архиерея, а рождаются из тех самых то прорывов, то окружений, о которых Вы пишете. Так что следует работать старательно, Господь и управит – «делай, что должно», как говорил святитель Лука Крымский. А если начать напряженно обдумывать, что же происходит в данном случае, прорыв или окружение, да какова степень координированности наших усилий в этом направлении, да достаточно ли мы организованы сверху относительно инициативности снизу, то мы превратимся в ту сороконожку из причти, которая задумалась, как же она ходит, и от глубокомысленности просто перестала ходить.

Что до «формулы» по выявлению местных одаренных просветителей! И архиереи разные, и местные одаренные просветители тоже, потому общей формулы быть не может никак. Наблюдать за такими надо, и это происходит (очень и очень многие из известных деятелей просвещения и миссионерства — из провинции, порой «глубинки», и они «нашлись» безо всяких формул и инструкций).

А вот принять единый стандарт и типовую инструкцию «О порядке выявления одаренных просветителей-миссионеров и призвания их к общецерковному служению», или чего-либо вроде этого, как мне кажется, не только невозможно, но и не нужно.

Статус и понятие епархиального миссионера прописаны в миссионерской концепции, хотя во многих случаях и тут жизнь богаче всех схем и стандартов.

А Бог, уж поверьте, всегда находит способ поставить достойного пастыря на светильник церковный — в нужное время и нужном месте. Это я отвечаю на часть 4-ю Вашего вопроса.

И полезность, и результативность служения каждого пастыря, миссионера и просветителя, определяется не только умозрительными построениями, но и неким более важным фактором, а именно Промыслом Божьим! Этот-то Промысел и поставляет каждого на свое место. Я очень доверяю выбору Бога. Насколько Господь одарил пастыря, настолько Он же и даст реализовать свои таланты, и вернуть Господину приумноженным полученное духовное богатство.

Игумен Николай (Почтовый): В Российской Федерации указом Президента церковные учебные заведения приравниваются к государственным. Соответственно и дипломы об окончании духовных заведений приравниваются к государственным. Что делается в этом направлении в Украине?

Архиепископ Филипп: Я, в принципе, уже отвечал на этот вопрос. Мы работаем в этом направлении, и происходящая реформа духовного образования, равно как и появление новых форм этого образования, приближает нас к лицензированию и государственной аккредитации.
Впрочем, заметьте, происходящее в России — результат совместных усилий Церкви и государства. Так что для реализации наших чаяний нужен еще и соответствующий настрой и государства вообще, и конкретных руководителей, например, образования — в частности.

Виктор Константинович, 47 лет, Москва: Ваше Высокопреосвященство, в последние годы Вы являетесь постоянным участником Рождественских чтений в Москве. А не думали ли Вы, как руководитель миссионерского ведомства в Церкви, о проведении подобных мероприятий в своей епархии. Только общеукраинского уровня. Вот, к примеру, огромный интерес на сегодняшний день представляет Ваш журнал «Мгарский колокол». Вот почему бы основать ежегодное миссионерское мероприятие «Мгарские чтения» и проводить его в Спасо-Преображенском Мгарском монастыре? Прекрасная природа, уникальная возможность для молитвы и общения.

Архиепископ Филипп: Виктор Константинович! С одной стороны, я всем сердцем поддерживаю Вашу идею. С другой, знаете, всему свое время и место. Чтения должны быть действительно серьезным явлением церковной жизни, а не местечковой инициативой, которая может собрать или клуб по интересам, или фан-клуб отдельного известного миссионера или педагога, а может и просто привлечь праздных любителей форумов и собраний.

Сейчас проводятся не только Международные Рождественские чтения, но и Успенские, очень представительные, в Киеве, происходит достаточное количество других собраний, съездов и конференций. Лучше давайте хорошо проводить их, чем умножать их количество очередными «Чтениями», тем самым и новые, и старые форумы, низводя до уровня таких себе «православных тусовок».

Елена, 25 лет, Белгород: Владыка, Вы являетесь ректором единственной в Украине семинарии миссионерской направленности. Скажите, пожалуйста, насколько реальна перспектива создания в ближайшем будущем журнала «Миссионерский вестник» или что-то в этом роде?

Архиепископ Филипп: Над этим работаем, и «что-то в этом роде» должно появиться, Богу содействующу!

Лилия Владимировна, 34 года, Ровно: Владыка Филипп, какие воспоминания в Вашем сердце оставил покойный митрополит Полтавский и Кременчугский Феодосий? Много лет Вы трудились под его пастырским руководством. Какие качества этого богомудрого архипастыря Вы стараетесь применять в своем служении?

Архиепископ Филипп: Лилия Владимировна, ответу на этот вопрос можно было бы посвятите все время веб-конференции! Блаженной памяти владыка Феодосий имел множество достойных подражания качеств, но я бы отметил вот такие:

Во-первых, глубочайшее послушание Церкви. Он, как Вам известно, имел свое видение решения многих церковных проблем, но действовал всегда так, как решала полнота Церкви, никогда не противоставив себя ей. Знаете, с его-то авторитетом он мог бы с чем-то внутри Церкви по-своему бороться, чего-то своего достигать, но он, высказавшись о своем видении вещей, смиренно следовал решениям Церкви.

Во-вторых, владыка Феодосий умел смотреть в завтрашний день. В частности, в свое время он поддержал идею восстановления Мгарского монастыря — хотя многие сомневались в необходимости «тратить даром силы и средства». Владыка поддерживал идею создания Духовного училища — теперь Миссионерской семинарии. Митрополит Феодосий рукополагал священников, которыми теперь совершается ответственное служение в Церкви. Словом, владыка был выше сиюминутного, и умел видеть главное, причем в перспективе и развитии.

В-третьих, владыка Феодосий умел ждать, и был по-христиански смиренно терпеливым.

Знаете, это очень важное качество, особенно для церковного деятеля. Многим из молодых священников хочется, чтобы сегодня посеянное завтра взошло, и через неделю уже принесло многий плод. Но покойный владыка Феодосий очень хорошо понимал, что есть порядок вещей, и нужно смиренно принимать, что озимая пшеница принесет плод лишь на следующий год, как и посеянное в душе будет долгое время возрастать, незаметно, часто болезненно, и принесет плод иногда и через десять или двадцать лет.

Причем митрополит Феодосий не просто ожидал, сложив руки, но поливал все посеянное слезами теплой молитвы, и — всходило!

Стараюсь подражать хотя бы некоторым из качеств моего блаженной памяти предшественника.

Олег, 24 года, Львов: Скажите, пожалуйста, каким образом осуществляется прием в лоно канонической Украинской Православной Церкви представителей римо- и греко-католиков?


Архиепископ Филипп: По нынешнему устроению, прием их совершается через покаяние и, при необходимости, также и миропомазание, если таковое не было совершено. Впрочем, ранее были практики крещения католиков, но сейчас происходит так, как я отметил.
 
************
Дорогие читатели!

Я благодарен всем вам за внимание к этой конференции. Благодарен и сайту, предоставившему мне такую добрую возможность пообщаться с такой разной и неравнодушной аудиторией!
Всем же — традиционное «Спаси, Христе Боже!». Благодарю Вас паки и паки.

Отзывы читателей сайта на Веб-конференцию читайте здесь >>>


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com