Веб-конференція голови Синодальної Богословсько-канонічної комісії про Священному Синоді УПЦ єпископа Кременчуцького і Лубенського Євлогія (Гутченка) | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція голови Синодальної Богословсько-канонічної комісії про Священному Синоді УПЦ єпископа Кременчуцького і Лубенського Євлогія (Гутченка)



Митрофорний протоієрей Іван Швець, Київський патріархат: Владыка, скажите как Вы относитесь к рукоположениям в «раннем возрасте», к примеру окончил молодой человек семинарию, в 21-22 года и становится священником, не получив даже жизненный опыт? Ведь и правила Церкви определяют 25 лет для диакона, и 30 лет для иерея, да и апостольское слово гласит: «Рук ни на кого не возлагай поспешно» (1Тим. 5:22).

Епископ Кременчугский и Лубенский Евлогий (Гутченко): Возрастной критерий для кандидатов в священный сан является действующей канонической нормой. Иными словами, данная норма и в настоящее время сохраняет свою актуальность. Однако обстоятельства существования нашей Церкви в условиях современности, особенно в последние 20-25 лет, когда был необходим своевременный ответ Церкви на стремительное увеличение количества верующих и быстро растущую потребность в возрождении старых и открытии новых приходов, способствовали некоторому ослаблению строгости, предъявляемой к возрасту кандидатов в священный сан. Вместе с тем, опыт педагогической работы с молодыми людьми, желающими послужить Церкви Христовой, абсолютное большинство которых приходит в стены духовных школ по зову сердца, позволяет мне утверждать, что при духовно-нравственном соответствии молодого человека высоте пастырского служения может быть сделано исключение по отношению к его возрасту. Считаю, что каждый конкретный кандидат в священный сан должен подвергаться индивидуальному испытанию.

Новоначальная христианка Ольга (Киево-Святошинская епархия): В нашем роду есть пострадавший за веру священнослужитель, репрессированный и погубленный в тридцатые годы ХХ столетия только за свои духовные убеждения. В России Свято-Тихоновский православный университет занимается сбором данных о таких людях, есть компьютерная база данных о пострадавших за веру в годы репрессий. Буду искренне благодарна за информацию о том, какое духовное учреждение УПЦ занимается подобной деятельностью и какого рода документы необходимо направлять для подобного рассмотрения? Как происходит канонизация новомучеников ХХ века?

Епископ Евлогий: Уважаемая Ольга, священным долгом каждого верующего является благоговейное отношение к памяти всех тех достойных подражания наших предшественников, которые жизнь свою положили за веру. При Священном Синоде Украинской Православной Церкви работает Комиссия по канонизации святых. В ее компетенцию входит также рассмотрение материалов, связанных с жизнью и подвигом новомучеников XX в. Там же Вы сможете получить подробную информацию обо всех необходимых документах.

Игорь Гаслов, мирянин РПЦ: Ваше Преосвященство, глубокоуважаемый владыка! Прошу Вас, как председателя Синодальной богословско-канонической комиссии, ответить на три вопроса:

1. Будет ли Статут об управлении Украинской Православной Церкви приведен в полное соответствие с нормами Устава Русской Православной Церкви и определением Архиерейского Собора РПЦ 2000 г. "Об Украинской Православной Церкви"?

2. Будет ли Статут об управлении Украинской Православной Церкви представлен на одобрение Святейшего Патриарха Московского и всея Руси и Священного Синода Русской Православной Церкви, как того требует Устав РПЦ, и о чем говорилось в докладе Святейшего Патриарха Алексия II на Архиерейском Соборе РПЦ 2008 г.?

3. Прошу Вас дать свою оценку заявлениям Госкомрелигии Украины о ненужности одобрения Статута об управлении УПЦ Святейшим Патриархом Московским и всея Руси и Священным Синодом РПЦ, а также подобного заявления, опубликованного от лица одного из украинских клириков на сайте «Православие в Украине»: http://orthodoxy.org.ua/uk/tserkovni_hroniki/2008/06/27/16996.html


Епископ Евлогий: Уважаемый Игорь, отвечаю на Ваши вопросы по порядку.

1. Устав об управлении Украинской Православной Церкви был одобрен Собором епископов Украинской Православной Церкви 29 октября 1990 года и затем принят на Соборе Украинской Православной Церкви 22-23 ноября 1990 года. С этого момента он вступил в силу и остается действующим по сей день. За прошедшие с тех пор годы не делалось никаких заявлений о несоответствии положений этого Устава нормам Устава Русской Православной Церкви. Не последовало официальных заявлений о каких-либо несоответствиях и после принятия в 2000 году новой редакции Устава Русской Православной Церкви и Определения «Об Украинской Православной Церкви». Таким образом, пока мы не имеем оснований для суждений о существовании в Уставе об управлении Украинской Православной Церкви несоответствий с действующим законодательством Русской Православной Церкви.

2. В докладе Святейшего Патриарха Алексия на Архиерейском Соборе 2008 года говорилось о необходимости представить на утверждение высшим органам власти Русской Православной Церкви новой редакции Устава об управлении Украинской Православной Церкви. Следует пояснить, что имелся в виду текст Устава 1990 года, в который в декабре 2007 года Собор епископов Украинской Православной Церкви внес ряд поправок. В соответствие с Уставом об управлении Украинской Православной Церкви, который, как сказано, вступил в силу еще в 1990 году, право внесения в него поправок имеет Собор епископов с последующим утверждением Собором Украинской Православной Церкви (раздел XIV, пункт 2 в редакции 1990 года, или раздел XV, пункт 2 в редакции 2007 года). В настоящее время пройден лишь первый этап этой процедуры. После того как состоится Собор Украинской Православной Церкви, который должен вынести решение об утверждении поправок внесенных в Устав в 2007 году, Святейшему Патриарху Московскому и всея Руси будет направлен исправленный текст Устава для утверждения.

3. На мой взгляд, причиной недоразумения, выразившегося в заявлении Государственного комитета Украины по делам национальностей и религий, является возможность двоякого толкования восьмой главы действующего Устава Русской Православной Церкви. Пункт 17 этой главы гласит, что Украинская Православная Церковь является Самоуправляемой с правами широкой автономии, «в своей жизни и деятельности она руководствуется Томосом Патриарха Московского и всея Руси 1990 года и Уставом Украинской Православной Церкви, который утверждается ее Предстоятелем и одобряется Патриархом Московским и всея Руси». Этот пункт дает основания полагать, что процедура одобрения и утверждения Устава, описанная в 13 пункте той же главы (здесь сказано, что Устав Самоуправляемой Церкви «подлежит одобрению Священным Синодом и утверждению Патриархом Московским и всея Руси»), не относится к Украинской Православной Церкви, на что и обратил внимание Госкомнацрелигий Украины в своем заявлении.

Однако Определение об Украинской Православной Церкви, принятое Юбилейным Архиерейским Собором в 2000 году, делает возможной другую интерпретацию указанной главы Устава. В Определении сказано, что в отношении Украинской Православной Церкви отменены пункты 4, 8 и 9 восьмой главы, однако пункт 13 не отменен. На это указала в своем сообщении Служба коммуникации Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата (ОВЦС МП).
Таким образом, Госкомнацрелигий Украины обосновал свое заявление 17 пунктом восьмой главы Устава, а Служба коммуникации ОВЦС МП сослалась на Определение об Украинской Православной Церкви.
Что касается упомянутой Вами статьи, опубликованной на сайте «Православие в Украине», то она не является официальным заявлением церковных властей (как не является официальным и сам этот Интернет-ресурс). Автор статьи высказал только лишь свое личное мнение.

Олександр Клименко, православний: Я багато читав книжки протоієрея Олександра Шмемана, митрополита Іоанна Зізіуласа, довго думав і мені почало здаватись, що сучасне чернецтво не має в собі жодного сенсу. Чому монахи не мають жінок? Невже Богові це потрібно? Чи Він не більше радіє гарним сім'ям, де діточки виростають в християнському благочесті? Я ще розумію, коли людина стає монахом, щоб висвятитись на єпископа. Але ж таких одиниці. Та й чи варто єпископство таких жертв?

Епископ Евлогий: Шановний Олександре, не знаю, що саме в творах зазначених Вами церковних письменників могло призвести до такого висновку. Але його хибність очевидна. Чернецтво, яке виникло на початку існування Церкви, є невід'ємною складовою православ’я. Генетично пов'язане з самою суттю християнства чернецтво й сьогодні являє собою найдосконалішу форму організації свого життя за заповідями Христовими. Але не слід забувати, що чернецтво – це особливий поклик, тому не дивно, що далеко не кожен здатен осягнути його зміст (див. Мф. 19:10-12). Крім того, в християнстві ніколи не підлягала сумніву святість браку, який сприймався як виконання Божого заповіту щодо розповсюдження роду людського по землі. В Православній Церкві брак возведений на найвищий ступінь пошани як одне з церковних таїнств. Велика милість і любов Божа полягає в тому, що будь-хто може сам обирати шлях свого духовного життя.

Митрофорний протоієрей Іван Швець, Київський патріархат: Коли нарешті Українська Православна Церква та Московський Патріархат в цілому визнає незаконність накладеної на Святішого Патріарха Філарета анафеми? Адже чудово відомо, що ця анафема накладена на нього не за канонічні злочини, а за його щиру любов до України та її Церкви. Чи не думаєте Ви, що за Ваше нехристиянське ставлення до Святішого Патріарха Філарета Вам та Вашим колегам прийдеться дати відповідь на Страшному Суді, де виявиться невинність Святішого та істинна мотивація його гонителів - заздрість до його духовних талантів? Заздалегідь дякую за відповідь.

Єпископ Євлогій: Шановний запитувачу! Всім відомо, що злочини колишнього митрополита Філарета (Денисенка) проти моралі та канонів Святої Православної Церкви, а також його ігнорування застережень з боку Церкви Христової стали причиною накладених на нього канонічних заборон, а згодом і анафеми. Ця анафема була визнана всіма Помісними Православними Церквами. Про яке визнання Ви запитуєте? Що стосується любові Філарета до України досить пригадати свідоцтво останнього "патріарха УАПЦ" Димитрія Яреми, який будучи свого часу ще канонічним священиком звертався до Екзарха України з проханням благословити здійснення богослужінь українською мовою. На це прохання нинішній глава т.зв. УПЦ КП відповів, що української мови не існує і що «це бандерівська мова, польсько-жидівський гібрид». Ось така дивна любов "патріарха" Філарета до України.

Владимир: Создается такое впечатление что неравномерно разделяются епархии, к примеру Мгарский монастырь и семинария в Комсомольске находятся на территории Вашей епархии, но в подчинении архиепископа Филипа, почему так получилось? Кажется, что владыке Филиппу достались одни сливки: областной центр, и изюминки Полтавщины. Если уважаемый епископ Филипп настолько незаменим, то какой вообще был смысл создавать новую епархию.


Епископ Евлогий: архиепископ Филипп является Председателем миссионерского отдела при Священном Синоде УПЦ, поэтому и Полтавская миссионерская семинария в Комсомольске, естественно, должна находиться под его руководством. Мгарский монастырь я посещал и вместе с Владыкой Филиппом совершал богослужения.

Протодиакон Рустик, Свято-Вознесенский собор (Одесская епархия): Дорогой Владыка! Благословите! Рад общению с Вами, желаю Вам милости Божьей, душевного спасения, телесного здравия и пусть Матерь Божья Вас покрывает Своим Омофором на многая и благая лета. Хотел бы с Вами поддерживать связь для совета и наставления, если Вы благословите я оставляю Вам свой телефон (80674832322). Буду ждать ответа. С сыновьей любовью протодиакон Рустик.

Епископ Евлогий: Уважаемый отец Рустик, сердечно благодарю за благопожелания! Взаимно и Вам молитвенно желаю благодатной помощи в церковном служении.

Алексій, послушник: Я вірю, що вам, як архієрею, відкрита Божа воля. Скажіть, чи є Божа воля, щоб я став монахом?

Єпископ Євлогій: Ваше прагнення, Олексію, до чернецтва необхідно звірити зі своїми силами, а також причинами, які спонукають Вас до чернечого життя. Раджу Вам уважно прочитати творіння святителя Ігнатія Брянчанінова, особливо другий том, а також "Приношение современному монашеству", а потім старанно помолившись, шукати волю Божію. Добре було б порадитися з досвідченими в чернечому житті iноками. Врешті-решт, прийняте рiшення можете тiльки Ви. Допомагай Вам Бог!

Лілія, протестантка: Пане єпископе, чи не здається вам, що українське православ'я через свій розкол вже давно перестало бути Церквою в первісному євангельському значенні?

Єпископ Євлогій: Шановна Лідіє! Розкол - це не розділення Церкви, а вихід групи людей з її благодатної огорожі, втрата благодаті Святого Духа в її спасительнiй дії. Церква Христова й понині залишається Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською, яка здійснює своє спасительне служіння, не дивлячись на те, що її благодатне лоно покинули деякі її колишні члени.

Мирослав Шалагінов, Одеська область: Якою мовою ви спілкуєтесь в побуті?

Єпископ Євлогій: Зазвичай спілкуюсь російською мовою.

Демид Бурко, Західна Україна: Владико, я нещодавно переглядав біографії єпископів УПЦ і звернув увагу, яким літнім чоловіком є митрополит Агафангел (Саввін). Чи Ви, як його духовне чадо, не вважаєте своїм обов'язком порадити піти на спочинок? Тяжка архієрейська робота може згубити митрополита Агафангела. Що скажете?

Єпископ Євлогій: Шановний Демиде, митрополит Агафангел, попри свій вік, повний енергії та сил для служіння Церкві, про що свідчить його архіпастирська діяльність в Одеській єпархії. Митрополит керує будівництвом величезного собору в Успенському Патріаршому монастирі й реставрацією кафедрального собору, завершує будівництво монастирської дзвіниці, успішно управляє обширною єпархією. Владика часто звершує богослужіння, бере активну участь в суспільному житті Одеси та України. Тому не бачу причин для виходу одеського святителя на спокій.

Орест Іванюк: Чи Ви радієте, що були обрані єпископом?

Єпископ Євлогій: Шановний Оресте, своє обрання в єпископа сприйняв з радістю і одночасно з відчуттям глибокого хвилювання. Благаю Господа, щоб новий церковний послух, на який поставив мене Господь, був благоуспiшним для Церкви Христової.

Людмила: Владыка, позвольте задать Вам следующий вопрос. После отлучения от сана Владыки Диомида, епископа Чукотского и Анадырского, на недавно прошедшем Архиерейском Соборе в Москве, скажите, пожалуйста, какие отзывы об этом событии появились в нашей Украинской Православной Церкви?

Епископ Евлогий: Уважаемая Людмила, епископат Украинской Православной Церкви выразил свое мнение по данному вопросу на Архиерейском Соборе, поддержав соборное Определение о лишении епископа Диомида священного сана в случае его нераскаянности.

Олексій Нечипорук (місто Бровари, Київська область): Доброго дня, владико Євлогій! Чи подобається Вам нести послух єпископа Кременчуцького і Лубенського? Чи не хотіли б перебратися ближче до Києва — може, на одну з вікарних київських кафедр? Тоді Ви могли б мати вплив на процес прийняття рішень в Київській Митрополії.

Єпископ Євлогій: Шановний Олексіє, попри труднощі архієрейського служіння в новоутвореній Кременчуцькій єпархії, з радістю о Христі і вдячністю Богові здійснюю своє служіння й не збираюся звертатися до Священного Синоду з проханням про перевод до іншої єпархії. Щодо загальноцерковних проблем, то, як член Собору єпископів Української Православної Церкви, маю можливість висловлювати свою думку й таким чином впливати на життя нашої святої Церкви.

Валерій Харченко (місто Львів): Я все життя був запеклим автокефалом. Навіть хотів висвячуватися на пресвітера УПЦ КП, але щось мене зупинило. І коли я прочитав, владико, ваше інтерв'ю на сайті Василя Анісімова, то зрозумів — автокефалія є злом, бо вона від сатани. Дякую, владико, й хочу побажати побільше статей і виступів проти автокефалії!

І тепер питання — чи не вважаєте Ви, що в нашій Церкві мало старців? Адже старці повинні бути опорою анти-автокефального руху. Що можна зробити для вирішення цієї проблеми?


Єпископ Євлогій: Дуже радий, Валерію, що Ви знайшли в собі мужність і сили усвідомити згубність філаретівського розколу і здійснюєте своє спасіння в Православній Церкві.

Щодо Вашого запитання про старчество, необхідно відзначити, що старець - це подвижник, який досяг такої духовної досконалості, що позбавився від страстей, отримав дар любові, а разом із ним - і дар духовного розуміння й прозорливості. У безстрасності йому відкривалася воля Божа. Природно, такі сосуди благодаті Божої приваблювали до себе увагу тих, хто шукав шляхи до спасіння. Знаючи, що цим духоносним подвижникам відкрита воля Божа, багато хто просив у них керівництва своїм духовним життям, свідомо відмовляючись від власної волі. Святитель Ігнатій (Брянчанінов), який виконав величезну роботу по вивченню й осмисленню досвіду пастирства і духівництва, вважав, що подібний послух міг бути лише в давнину.

Але і в давнину таких старців, писав він, "завжди було нікчемне число", "в наш же час" (ХIХ ст.) "богодухновенних наставників нема." Тому, остерігаючи всіх тих, хто шукав духовного керівництва за зразком древнього старчества, він пропонував влаштувати сучасне йому духівнитцво таким чином: "По учению отцов, жительство… единственно приличествующее нашему времени, есть жительство под руководством отеческих писаний с советом преуспевших братий; этот совет опять должно проверять по писанию отцов… Отцы, близкие к нашему времени, называют богодухновенных руководителей достоянием древности… Они предостерегают от учителей неискусных, чтобы не заразиться их лжеучением… Возразят: вера послушника может заменить недостаточество старца. Неправда: вера в истину спасает, вера в ложь и в бесовскую прелесть губит, по учению Апостола (2 Фес. 2, 10-12)». Послідуємо і ми, християни ХХI століття, цій настанові богомудрого святителя.

Игумен Максим (Сенюк), Одесская епархия, Константино-Еленинский монастырь города Измаил: Ваше Преосвященство, благословите к Вам обратиться с просьбой на то, что бы Вы обратили своё внимание на тексты акафистов, составленных царю-страстотерпцу Николаю. Конечно, у меня нет такого богословского образования, которое позволяло бы делать те или иные заключения, но даже на мой взгляд существующие издания этих акафистов грубо нарушают учение нашей Церкви о догмате Искупления и не только, чем вводят многих людей в соблазн. Смиренно прошу Вас тщательно разобраться в этом вопросе и поспособствовать составлению акафиста, который бы действительно без всяких крайностей смог воспеть подвиг царя-страстотерпца Николая во славу Господа нашего Иисуса Христа и Его Святой Церкви. P.S. Прошу Ваших святых молитв.

Епископ Евлогий: Уважаемый отец Максим, Действительно, многие современные акафисты и другие тексты, предназначенные для церковного употребления, нуждаются в серьезной богословской ревизии. Это проблема, актуальность которой все возрастает, и ее разрешение становится насущной задачей настоящего времени. Богословско-каноническая комиссия при Священном Синоде Украинской Православной Церкви обязательно примет к рассмотрению тексты указанных Вами акафистов.

Алёша Нафанович, православный серб в Украине: Дорогой владыка, а реально ли канонически запретить автокефалию УПЦ вообще, чтобы убрать эту угрозу навсегда? Мы то с вами хорошо понимаем, что в автокефалии спасения нет. Об этом даже старцы писали. Кстати, владыка, а кто ваши любимые старцы?

Епископ Евлогий: Уважаемый Алёша, с канонической точки зрения для получения автокефалии должно быть соблюдено несколько обязательных условий. Важнейшее из них — стремление к автокефалии церковного народа, духо¬венства и епископата, причем, значительного большинства на всех этих уровнях. В том случае, если среди епископата, духовенства и церковного народа имеется существенное разномыслие в вопросе о необходимости получения полной церковной независимости, предоставление автокефального статуса считается нецелесообразным. Об этом ясно сказал в своем докладе на минувшем Архиерейском Соборе в Москве Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир: «Автокефалия не может быть инструментом достижения консолидации Церкви — она может быть лишь результатом уже достигнутого общецерковного консенсуса». Абсолютное большинство народа Божия стремится к сохранению единства с Русской Православной Церковью, что делает невозможным изменение статуса Украинской Православной Церкви.

 
Никита, Москва: Ваше Преосвященство, как Вы объясните то, что патриархи Варфоломей и Алексий будут сослужить?

Епископ Евлогий: Уважаемый Никита! Вселенская Православная Церковь состоит из Поместных Православных Церквей, которые, оставаясь самостоятельными во внутренних делах, сохраняют полное единство в вере. Зримым выражением этого единства является евхаристическое общение между Поместными Церквами. Константинопольский и Московский Патриархаты находятся в полном евхаристическом общении друг с другом. Поэтому факты сослужения Предстоятелей этих Церквей не требуют специальных объяснений. Сослужение двух Патриархов является естественным следствием их принадлежности к единой семье Православных Церквей.

Священик Миколай: Ваше Преосвященство, дайте канонічну оцінку приєднанню до РПЦ у 1945 р. галицьких уніатів, котрі були нащадками уніатів анафематсвуваних святим екзархом Никифором на Православному Брестському Соборі 1596 р. Чи не піде через 350 років Руська Церква таким же шляхом і по відношенню до УПЦ КП. Вони в такому ж стані, як і уніати до 1946 року.


Єпископ Євлогій: Шановний отче Миколаю, нинішній статус УПЦ-КП і статус Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) в період з 1596 по 1946 роки зовсім не тотожні. УГКЦ була (і сьогодні є) однією з Католицьких Церков східного обряду. Вона сповідує католицьке віровчення та адміністративно підпорядковується Папі Римському, маючи при цьому особливе канонічне право та візантійський літургічний обряд. А УПЦ-КП — це конфесія, що самочинно відділилася від Матері-Церкви (Московського Патріархату) та існує сьогодні як ніким не визнана релігійна громада. Її очолює людина, позбавлена священного сану та відлучена від Церкви (колишній митрополит Філарет). Тому з канонічної точки зору та модель приєднання до Православ’я, що реалізується по відношенню до єпископів та священників Католицьких Церков (вони можут бути прийняті в своєму сані), не може бути застосована до УПЦ-КП. «Ієрархи» УПЦ-КП приймаються до нашої Церкви винятково через перерукоположення.

Терновый Алексей, Хмельницкая епархия, 28 лет: Ваше преосвященство, прокомментируйте тот факт, что Столичная ячейка Компартии включила под третьим номером в список кандидатов в депутаты Киевского горсовета архиеп. Павла, который одновременно является депутатом Киевского облсовета от Партии регионов. Подобные явления имели и имеют место с клириками УПЦ и останавливаться на примерах нет нужды. Насколько каноничны или неканоничны подобные явления и не есть ли это прямым нарушением ряда канонов (Ап. 6, 81; 4 Вс. 7; Двукр. 11)?


Епископ Евлогий: Уважаемый Алексей, современное законодательство как Русской, так и Украинской Православной Церкви однозначно говорит о недопустимости участия священнослужителей в выборах в органы власти. Еще 8 октября 1993 года Священный Синод Русской Православной Церкви (РПЦ) определил «предписать священнослужителям воздержаться от участия в российских парламентских выборах в качестве кандидатов в депутаты». Нарушившие это предписание священнослужители подлежали извержению из сана. Архиерейский Собор РПЦ 1994 года одобрил это Синодальное определение и распространил его действие «на участие в будущем священнослужителей Русской Православной Церкви в выборах любых органов власти стран СНГ и Балтии как на общегосударственном, так и на местном уровне».

Архиерейский Собор РПЦ 1997 года в определении «О взаимоотношениях с государством и светским обществом» несколько развил принятые ранее постановления. Здесь контакты Церкви с политическими организациями признаются возможными лишь в том случае, если они «не носят характера политической поддержки». Сотрудничество с такими организациями может осуществляться лишь «в целях, полезных для Церкви и народа, при исключении интерпретации подобного сотрудничества как политической поддержки». Собор особо подчеркнул недопустимость участия архиереев и священнослужителей «в какой-либо предвыборной агитации, а также членство их в политических объединениях, уставы которых предусматривают выдвижение своих кандидатов на выборные государственные посты всех уровней». Все эти нормы были еще раз подтверждены в Основах социальной концепции РПЦ, принятых в 2000 году (Раздел V. «Церковь и политика»).

18 мая 2008 года Священный Синод УПЦ также определил «відмовитись від участі єпископату та кліриків УПЦ у виборах в місцеві органи самоврядування всіх рівнів з міркувань пастирського характеру» (Журнал № 24).

Вынести суждения об ответственности священнослужителей УПЦ, нарушающих указанные постановления, компетентен Священный Синод УПЦ.

Василій, 29 років: Скажіть, будь-ласка, чи являєтесь Ви прибічником повної автокефалії УПЦ, адже велика кількість різних нюансів зникне, та й "самозванець Філарет" не зможе звинувачувати УПЦ в Московщині чи не так? І чи буде автокефалія для УПЦ взагалі?


Єпископ Євлогій: Шановний Василію, наївні, на мій погляд, надії тих в нашій Церкві, хто розраховує на полегшення свого стану в суспільстві й державі ціною прийняття канонічної автокефалії. Вимога автокефалії виходить не від церковного народу, а від певних політичних сил, метою яких, на мій погляд, є знищення православ'я в Україні. Також за українською автокефалією стоїть католицький Захід. (Пригадаємо, що сама ідея створення т.з. київського патріархату належала уніатам. Не випадково ж, і М.Денісенко заявив, що він згоден увійти до молитовної єдності з Римом (див. Інформ. бюлл. УПЦ КП, № 11, липень 1996 р., з. 25)). Православна Церква в Україні сьогодні має права широкої автономії. Предстоятель УПЦ спільно зі Священним Синодом вирішують проблеми церковного життя. Скликаються Архієрейські і Всеукраїнські Собори, рішення яких свідчать про самостійність і незалежність Української Православної Церкви. Автокефалія ж роздрібнить Православ'я в Україні. Замість єдності, що сподівається, виникнуть нові конфесії зі всіма витікаючими наслідками (ділення храмів, майна, почергове служіння і т.д.).

Cергій, 27 років, Віталій, 31 рік, Тернопільська єпархія: Сьогодні, погодьтеся, в Україні на рідкість є ієрархи хоча б із середньою богословською освітою, які б професійно орієнтувалися у справах Церкви. Тому, звертаюся до Вас як до богословсько-освіченої людини, ієрарха молодого, але з позитивними оцінками з боку віруючих, незважаючи навіть на те, що Ви були вихованцем далеко не безхмарного одеського оточення.

Запитання наступні:

1. Чи є підстави очікувати покаяння з боку УАПЦ у розколі, зважаючи на те, що від РПЦ (З) такого покаяння не вимагалося (а РПЦ (З), як я зрозумів, на правах автономії була приєднана до РПЦ, використовуючи принцип широкої ікономії).
Однак, у книзі Його Блаженства «Слова и речи» владика Володимир чітко висловлюється про РПЦ (З) як розкольницьку, порушницю церковного єднання.
Прокоментуйте, будь-ласка.

2. Чи є на сьогодні підстави для того, щоб відновити євхаристичне єднання з УАПЦ незважаючи на юридично-технічну сторону цього питання? І чи не розглядається це питання в ієрархічних колах як крок з боку нашої дієво-благодатної Церкви надати шанс на спасіння і для вірних УАПЦ, адже мова йде про спасіння душ мільйонів людей?

3. Знаємо, що Ваше духовне життя почалося з благословення старця Почаївської лаври, уродженця Тернопільщини. Хотілося б почути від Вас, владико, думку, чи може радше, якусь підтримку у питанні керівництва Почаївської лаври. Не секрет, що у Лаврі на сьогодні гостро стоїть питання національної дискримінації братії, усі визначні пости займають люди румуно-молдово-гагаузької спрямованості, а українці явно відчувають дискримінацію, не кажучи уже про нівелювання прав владики Сергія, постійні приниження ректора Семінарії, одіозні висловлювання намісника у бік державного керівництва. Місцеве населення гостро переживає ці приниження україномовної братії і, не розбираючись у внутрішніх проблемах Лаври, явно виступає проти намісника і далі висловлює взагалі свою підтримку УПЦ КП. Заради пам’яті старця, владико, скажіть, чи не можна підняти врешті-решт це питання на рівні Києва, адже Лавра це надія Православ’я на Тернопільщині, а надію так не хочеться втрачати.

Дорогий Владико, простіть за такі гострі запитання, зрозумійте наші переживання, проблем багато, а освічених людей, з ким би можна було порадитися, не так просто знайти. Спаси Господи!


Єпископ Євлогій: Шановні Сергію та Віталію! Насамперед, що стосується "далеко не безхмарного одеського оточення", - як ви висловилися, то хочу відзначити, що церковна Одеса на чолі з правлячим архієреєм митрополитом Агафангелом є оплотом єдності нашої Церкви на півдні України.

Тепер щодо відповідей на ваші запитання:

1. Між УАПЦ та РПЦЗ (до її возз’єднання з Московським Патріархатом) з канонічного погляду існувало декілька принципових розбіжностей. РПЦЗ — це частина РПЦ, що в наслідок приходу до влади більшовиків опинилася за межами Батьківщини. Вона завжди вважала себе частиною РПЦ, хоча й розірвала з нею євхаристичне спілкування. Цей розкол мав цілком політичні причини. Важливо підкреслити, що РПЦЗ діяла за межами території Росії. І сьогодні, після возз’єднання з Московським Патріархатом структури РПЦЗ на території Російської Федерації були скасовані. Що стосується УАПЦ, то сьогодні — це конфесія, що діє, головним чином, на території України. Тобто структури УАПЦ і УПЦ співіснують на одній території, що не тотожно статусу РПЦЗ, яка діяла (і діє) лише за кордоном. Також УАПЦ не вважала і не вважає себе частиною УПЦ, а від початку створювалася як інша конфесія, альтернативна УПЦ (та РПЦ в цілому).

Акт, підписаний 17 травня 2007 року в Москві, проголосив саме відновлення єдності в Руській Православній Церкві, а не приєднання до Московського Патріархату якоїсь нової частини, що раніше не була в її складі. У відношенні до УАПЦ мова може йти лише про приєднання.

2. Керуючись принципом церковної ікономії, Архієрейським Собором УПЦ при Синодальних канонічній та богословській комісіях була створена ”Комісія з відновлення єдності Українського Православ’я”. Виступаючи ініціатором діалогу, УПЦ неодноразово наголошувала, що єдність не може досягатись будь-якою ціною, а лише шляхом церковно-дисциплінарних норм, передбачених канонічним правом Вселенського Православ’я.

3. З цим питанням Вам необхідно звернутися в синодальну комісію УПЦ у справах монастирів, яку очолює архієпископ Вишгородський Павел.
Александр , 26 лет: В самопровозглашенном Киевском Патриархате в рамках празднования 900-летия Михайловского Златоверхого монастыря и 1020-летия Крещения Руси намерены уточнить термин «Русь», сообщает «Интерфакс».

А Русь - это разве не единство между Украиной, Россией и другими странами, разве раньше было деление на твою Русь и мою Русь, зачем всё это надо?


Епископ Евлогий: Ваш вопрос, дорогой Александр, уже содержит ответ. «Уточнить» термин, значение которого было всем понятно на протяжении более чем 1000 лет, логически означает – «подменить». Если «переоценкой всех ценностей» занимается профессор Ницше – это явление, в своей духовной сути, по крайней мере, понятно (и его безумие тому подтверждение). Но «патриарх», претендующий на преемство древней традиции, в роли такого «переоценщика» просто смешон. Русь едина, это понятие
предполагает прежде всего духовную общность.

Юрій Михайлович, 35 років, Кременчуцька єпархія: Владико, поясніть, будь ласка, чи є яка відмінність у вживанні (користуванні) водою, освяченою на різні свята. Чув, що жінки говорили, що наче вода освячена на Різдво Іоанна Предтечі «мертва», тобто вживається лише при хворобі? Дякую.

Єпископ Євлогій: Шановний Юрію Михайловичу, в Православній Церкві освячення води здійснюється великим чином (на свято Богоявлення та напередодні), в інші свята – малим чином, за особливим чином освячується вода під час звершення Таїнства Хрещення. Звісно, певні відмінності у вживанні святої води існують. Наприклад, вода, яку освячено під час Таїнства Хрещення, призначена тільки для його здійснення. Але немає ніякої «мертвої» води! Свята вода вживається і при хворобі, і при її відсутності; як зазначено в словах молитви на освячення води, для «причащения, кропления;… всяких козней и наветов бесовских прогнания,… домов освящения,… болезней исцеления».

Юрій Михайлович, 35 років, Кременчуцька єпархія: Владико, порадьте, будь ласка, що роботи в такій ситуації. Маю хрещену дочку (11 р.), але її рідні батьки віднедавна почали активно відвідувати зібрання свідків Єгови, беручи з собою дітей. До відвідування нею (зі мною) православних храмів ставляться негативно. Як бути?
І ще одне запитання. Чи можна молитись за упокій душі загиблого друга мусульманина? Дякую.


Єпископ Євлогій: Шановний Юрію Михайловичу, на жаль, з Вашого запитання я не зрозумів, чи відвідувала Ваша хрещена дочка церкву разом з Вами до цього часу. Що робити? Гаряче молитися за батьків Вашої хрещениці, щоб Господь просвітив їх, та врятував від духовної загибелі. Якщо вони тільки почали відвідувати секту й остаточно не перестали спілкуватися з Вами, Ви повинні дуже ретельно підготуватися до можливої полеміки, найбільш вірогідно, що вони не утримаються від того, щоб спробувати навернути Вас до своєї секти, і в такому випадку першими розпочинатимуть розмови на тему «Яка віра справжня?» Бо якщо батьки будуть цілком втягнуті в секту, то рано чи пізно Ви втратите можливість спілкуватися і впливати на свою хрещеницю, не кажучи вже про відвідування храму. Тобто треба боротися і за хрещеницю, і за її батьків.

Щодо можливості заупокійних молитов за Вашого друга, який сповідував мусульманство, то необхідно відзначити, що в цьому випадку дозволяється лише домашня молитва.

Сергей, Санкт-Петербург: Ваше Преосвященство, я слышал, что в Комсомольске в семинарии, которая на территории Вашей епархии, возрождают практику чтения вслух евхаристических молитв на Литургии. Может ли Богословско-каноническая комиссия рекомендовать такую практику для свободного употребления в тех приходах, где желают этого?

Епископ Евлогий: Уважаемый Сергей! Полтавская Миссионерская духовная семинария, находящаяся в Комсомольске, имеет особый статус, что отражено и в ее названии. Она не входит в состав Кременчугской епархии, ее ректором является глава Миссионерского отдела при Священном Синоде УПЦ архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп. Чтение вслух тайных молитв на Божественной Литургии в храме семинарии следует рассматривать, принимая во внимание миссионерскую направленность данной богословской школы, т.е. как своеобразный миссионерский «эксперимент». В то же время, в Николаевской соборе г. Комсомольска богослужение совершается согласно общепринятой традиции Православной Церкви. Думаю, что в рамках прихода нужно следовать установившейся литургической практике.

Микола, 30 років, Київ: Владико, скажіть, будь ласка, в якій книзі коротко можна прочитати огляд історії православного чернецтва (щоб було на доступній мові для мирян пояснено, які є основні течії, статути чернечого життя тощо)?
Чому сьогодні в УПЦ поширене спільне життя ченців і, мабуть, не вітається самітні та странники?


Єпископ Євлогій:
Шановний Миколо, насамперед рекомендую прочитати творіння святителя Ігнатія (Брянчанінова) «О монашестве» («Аскетические опыты», т.2). Історія православного чернецтва докладно розглянута у фундаментальній двохтомній праці церковного історика XIX ст.. П.С. Казанського «История православного монашества на Востоке», яка була перевидана у 2000 р. Ця книга не втратила свого значення, незважаючи на свій поважний вік. Короткі історичні нариси можна знайти в загальних працях з церковної історії, наприклад, в книзі А.В.Карташова «Вселенские Соборы» (Див. «Начальная история монашества») або «Очерках по истории Вселенской Православной Церкви» О.Дворкіна. Останнім часом видаються та перевидаються роботи православних та інославних істориків XIX-XX ст.., присвячені православному чернецтву та його історії, таких, як І. Соколов, І.Смоліч, В. Лур’є, Д. Чітті та ін.

Щодо другої частини Вашого запитання. Статут Української Православної Церкви визначає тільки суспільну (кіновійну) форму чернечого життя в монастирях і скитах. Святі отці найбільш схвалювали саме такий чин чернецтва. Такий подвиг, як повне усамітнення, не заперечується, та взяти його на себе може чернець, який багато років проходив випробування у суспільному житті, набув духовного досвіду, і тільки з благословення настоятеля монастиря та духівника. Так звані «странники» або, як їх звали в стародавні часи на православному Сході, «сарабаїти», не знаходили схвалення у святих отців, тому що не несли жодного послуху, жили за своєю волею, що неприпустимо для ченця. Це ми дуже часто спостерігаємо й у сучасних «сарабаїтів». (Недарма жартівники прозвали таких горе-ченців «Шатайлова пустинь».)
Священник Тарасий Кавуля: Ваше Преосвященство Преосвященнейший Владыко Евлогий! Обращаюсь с вопросом к Вам как к преподавателю-догматисту.

Мое служение проходит в селе, на 40% состоящем из римо-католиков. У них есть костел, где по воскресеньям собирается 30-50 человек, община с довольно твердыми традициями. За шесть лет моего служения на этом приходе мне несколько раз приходилось принимать в общение перешедших из католицизма людей. Совершал этот чин согласно тому, как меня научили в ОДС и как указывает Требник, ч.3, т.е. через покаяние - отречение учения РКЦ - принятие учения Православной Церкви – Миропомазание (если не проходили конфирмацию). С недавних пор между нашими собратиями-священниками бытует мнение (на уровне обязательного!), чтобы переводить католиков в Православие только через полное Крещение. Надо заметить, что одно только упоминание об этом вызывает у них резкие возражения "против перекрещивания" и отторгает от собеседования.

Пожалуйста, объясните следующее:
1) РКЦ - это еретичествующая организация, с которой и следует поступать соответственно(свидетельство св. Лаврентия Черниговского и др.) или же это Церковь-Сестра заблудившаяся, к которой надобно относиться намного мягче и проще(пример: договор между РПЦ и РКЦ о духовном окормлении католиков православными священниками в годы атеизма).

2) Как все-таки правильно принимать бывших католиков в Православие(не затрагивая слов "как благословит правящий архиерей", так как сегодня время современных технологий и любой желающий может узнать положение дел в других епархиях и часто видит некие "несостыковки" и разногласия, что приводит к недоумениям и охлаждение в вере)?

Искренне хочется услышать единое мнение Православной Церкви по этим вопросам с целью максимально результативно потрудиться на благо Святой Православной Церкви.

Заранее искренне благодарен Вам, Ваше Преосвященство! С любовью во Христе Ваш бывший ученик.
P.S.: Почему на орлецах есть изображение крестика на одном из шпилей? Все же ложат его (орлец) под ноги... Простите за многословие. Дай Бог Вам здоровья!


Епископ Евлогий: Уважаемый отец Тарасий! Тема, которую вы затрагиваете, требует обширных изысканий и пространных рассуждений. Если постараться ответить на ваши вопросы кратко, то сказать нужно следующее:

1. Множественные отступления РКЦ от полноты Христовой истины несомненны. Те
«легкие» рецепты, которые нам многие рекомендуют для смягчения непростых отношений с католицизмом, недопустимы, ибо требуют поступаться Истиной.

2. В отношении чиноприема католиков существует разная практика. Думаю, что небходимо принимать вторым чином, т.е. через миропомазание.
В отношении орлецов, то, как правило, на орлецах нет изображений святого креста.

Ярослав Лах: Я три роки назад одружився, прийняв обряд вінчання у церкві.
Проте, після одруження ставлення до мене змінилось у кардинально інше. Навіть був факт подружньої зради дружиною.

Після таких подій, я подав на розлучення та ми отримали відповідне свідоцтво. Оговтавшись від пережитого я зустрів жінку, яка, з Божої ласки, повернула мене до життя. Ми разом ось уже 2-й рік.
Відчуваючи перш за все духовну близькість з нею ми вирішили поєднати наше життя.

Ми люди віруючі, тому мене дуже цікавить питання чи можу я прийняти вінчання з моєю майбутньою дружиною. Вірю що це назавжди. Тому і хотілося б це зробити. Дякую Вам за відповідь та надіюсь що роз’ясните мені як і що я повинен зробити а може й порадите літературу щоб прочитавши її більш чітко уявляти зміст вінчання та життя подружжя.


Єпископ Євлогій: Шановний Ярославе! У вашій ситуації перш за все потрібно звернутися за резолюцією до правлячого архієрея. В принципі, Православна Церква, нисходячи до людської немочі, дає можливість для другого браку. Але вам потрібно в корені переглянути своє відношення і до родинного життя, і до таїнства браку. Кожний, вступаючий в брак, повинен розуміти, що бере на себе важкий хрест. І поступати в цьому випадку потрібно не згідно моді «як всі». Сім'я – це мала Церква, і відноситися до її цілісності потрібно ревностно і благоговійно. Вінчання в храмі – не красивий обряд, тількі дозволяючий повноцінне родинне життя, а Таїнство, що з’єднує двох людей у Христі. І раз приступили до такої єдності, то повинні розуміти, що відповідальність за всі непорозуміння і розділення лежить однаково на обох. Якщо нехтувати цією простою істиною, то розлучення може бути і в друге,і в третє…

*****
Епископ Евлогий: Сердечно рад доброму общению. Молитвенно желаю всем вам, дорогие читатели, благодатного преуспеяния в вере и благочестии. Богу содействующу, сохраняйте истину во Христе, сохраняйте Святое Православие и единство Церкви, противопоставляйте ересям и расколам православное сознание! Несомненно, наша сила в единстве веры, это самое главное. В ней победа и радость Православия.

 






Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква