УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, повноважним представником Предстоятеля Української Православної Церкви у Верховній Раді України архієпископом Львівським і Галицьким Августином (Маркевичем)



Шановні читачі!

Учасник Веб-конференції на нашому сайті — архієпископ Львівський і Галицький Августин - голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, повноважний представник Предстоятеля Української Православної Церкви у Верховній Раді України.

Пропонуємо вашій увазі відповіді владики.

Архієпископ Львівський і Галицький Августин:
Прошу взяти до уваги, шановні брати і сестри, що відповідати буду мовою, якою до мене звернулися із запитанням.

Юрий, 43 года, Ровенская епархия: Владыка, скажите, как складываются сейчас Ваши отношения с представителями Киевского Патриархата? Кажется, сейчас уже нет такого нетерпения, как это было раньше. Слышал, что сын ректора Ровенской духовной семинарии УПЦ КП отца Игоря Швеца — клирик Вашей епархии. Правда ли это?

Архиепископ Августин: Уважаемый Юрий, моё отношение к церковному расколу в Украине за прошедшее время не изменилось. Хотя, наверное, сердце со временем сильнее болит из-за более глубокого ощущения трагедии тех братьев и сестер, которые пребывают вне лона Святой Матери Церкви. Мне радостно оттого, что некоторые люди, начиная серьезно относиться к вопросу своего спасения, возвращаются с покаянием в каноническую Церковь. Такие люди впоследствии становятся более ревностными, воцерковленными христианами.

Правда. Сын ректора Ровенской духовной семинарии УПЦ КП отца Игоря Швеца священник Назарий является клириком Львовской епархии. Мне приятно отметить, что он, несмотря на молодость, пользуется уважением духовенства и мирян. Этот случай - не единичен в нашей епархии, как и в некоторых других.

Священик Миколай: Благословіть Владико! Дозвольте скласти Вам низький уклін за те, що підняли питання про канонізацію протопресвітера Гавриїла Костельника. Скільки часу займе процес підготовки до канонізації?

Архієпископ Августин: Шановний отче Миколаю, у справі можливої канонізації протопресвітера Гавриїла Костельника найголовнішими є два питання:

1) щодо звинувачень у співпраці із радянськими спецслужбами.

2) його деякі особливі філософсько-богословські погляди на окремі теми.

Перше питання закрите: після ретельного вивчення архівів Служби Безпеки України ніяких компрометуючих матеріалів не виявлено. Слава Богу!

А ось друге питання вимагає більше часу на його вивчення. Ми продовжуємо аналізувати усі доступні нам праці отця Гавриїла, і цей процес буде тривати, на мою думку, ще близько року. І лише після завершення дослідження, за результатами ретельного аналізу, опрацьованих матеріалів, можна буде ставити питання про можливість канонізаціїї протопресвітера Гавриїла Костельника.

Иван Борисович: Владыка Августин! Несколько лет назад видел по телевидению сюжет, в котором показано как возле собора святого Юра, если не ошибаюсь, Вы вместе с униатским епископом благословляли каких-то воинов. Не считаете ли Вы это совместное «благословение» греховным, нарушающим каноны Святой Церкви и соблазняющим православных верующих?

Один из сотрудников военного отдела рассказывал как Вы в качестве гостя привели в отдел униатского епископа, что не вызывает нареканий, но потребовали всех сотрудников благословиться у этого католического иерарха. Это вызвало соблазн. Как Вы, как выдающийся активный православный иерарх сами оцениваете такие действия? Простите, с глубоким почтением испрашиваю Вашего благословения.


Архиепископ Августин: Уважаемый Иван Борисович, мне как военному епископу приходится принимать участие в мероприятиях в военных коллективах. Однако, ни разу не случалось, чтобы я совершал совместное богослужение, молитву или преподавал благословение вместе с инославными священнослужителями.

Всегда, в том числе и в указанном Вами случае, я имел церковное общение только с православными военнослужащими, благословляю, молюсь с ними, а инославные пастыри заботятся о своих единоверцах. Мы делаем это отдельно друг от друга.

По Вашему второму вопросу - это неправда! Наоборот, если бы кто-то из моего окружения позволил себе благословиться у инославного или раскольнического священнослужителя, то тотчас, кроме требования объяснения, встал бы вопрос и о его дальнейшем пребывании во Львовском епархиальном управлении, Синодальном военном отделе или другой церковной структуре, к которой я имею непосредственное отношение.

Я же, в свою очередь, никогда не благословляю инославных, раскольников даже в том случае, если они настоятельно об этом просят, а просто здороваюсь.

И еще одно. У нас действует твердое правило: мы – одна команда, и все замечания, пожелания, несогласие высказывать лично, в глаза, а поступать иначе – крайне непорядочно. Поэтому, если еще раз услышите что, мол, кто-то из подведомственного мне духовенства или сотрудников поведал о каких-то маловероятных вещах, которые будто-бы имели место в епархии или в военном отделе – не верьте!

В.И., журналист-международник: Владыка Августин, Ваше имя довольно часто можно встретить в заголовках не только церковных, но и светских новостей, которые не всегда связаны с деятельностью возглавляемого вами церковного отдела и Львовской епархии. В связи с этим у меня два вопроса: как Вы успеваете заниматься таким широким спектром деятельности, и кто помогает Вам заниматься таким специфическим для Церкви видом пастырства как забота о военнослужащих, другими словами как Вы подбираете кадры для посылки в армию, ведь это особая институция общества? Хотелось также, чтобы Вы обозначили первоочередные задачи Вашего церковного отдела.

Архиепископ Августин: Бог помогает. А вообще-то и другие православные архипастыри и пастыри не менее активно трудятся во славу Божью и на пользу Святой Церкви. Я тоже стараюсь в меру своих сил, не только служа у Престола Божьего, но и на других послушаниях, делать все возможное и от меня зависящее во благо Святой Церкви, народа Божьего и Украины.

По второму вопросу, действительно духовная опека верующих в Вооруженных Силах и других воинских формирований является важной составляющей в деятельности Церкви и требует определенной подготовки для пастырей. С этой целью в 1999 году был создан Синодальный отдел по взаимодействию с Вооруженными Силами и другими воинскими формированиями Украины. Его уставными задачами являются: координация работы епархий УПЦ по опеке верующих военнослужащих, обучение священников, работающих в силовых структурах, подготовка священников для пастырского служения во время миротворческих операциях, а также руководство издательской деятельностью Церкви для военнослужащих и заключённых. В настоящее время создана и функционирует система, которая позволяет осуществлять духовную опеку верующих в силовых структурах. В нашем отделе трудятся священники и отставные военнослужащие из разных родов войск, которые взаимно дополняют друг друга своими знаниями в церковной области и в сфере военной науки.

Задачи отдела излагаю по пунктам:
1. Непосредственная духовно-пастырская опека верующих военнослужащих, призывников и заключенных;
- регулярное (до 2 раза в месяц) совершение богослужений священнослужителями, ответственными за работу с военнослужащими и осужденными (охват составляет около 300 воинских частей и 180 учреждений исполнения наказаний);
- духовно-нравственная подготовка призывников к воинской службе и совершение напутственных молебнов непосредственно на пунктах сбора призывников.

2.  Духовно-просветительская и катехизаторская работа с личным составом силовых структур;
- регулярное проведение духовно-нравственных бесед с военнослужащими;
- создание и необходимая комплектация молитвенных комнат и уголков в воинских подразделениях и учреждениях пенитенциарной системы;
- курсы катехизации для военнослужащих и правоохранителей при воинских частях и учреждениях пенитенциарной системы;
- создание воскресных школ для детей военнослужащих при храмах воинских частей;
- создание системы духовной переписки с заключенными с включением в неё программы духовно-нравственного образования.

3. Обучение священников специфическим формам и методам работы с верующими военнослужащими и осужденными, обеспечение их информационно-методическими материалами, подготовка их к непосредственной работе в качестве капелланов:
- проведение ежегодных сборов военного духовенства из всех епархий, представителей профильных силовых структур и иностранных гостей;
- проведение ежегодных сборов тюремного духовенства из всех епархий и зарубежных тюремных священников;
- внедрение соответствующих курсов в учебный план духовных семинарий, издание соответствующих методических рекомендаций;
- подготовка и издание методических рекомендаций по работе с военнослужащими с учетом специфики воинской службы.

4. Информационно-издательская деятельность:
- издание журнала «Вера и Честь» с приложениями;
- создание и поддержание сайта отдела;
- создание телепередач о религиозной и духовно-нравственной жизни военнослужащих.

5. Содействие в строительстве и оформлении храмов и молитвенных комнат в воинских частях и местах лишения свободы:
- оформление молитвенных комнат в воинских частях и местах лишения свободы, а также полевых воинских храмов;
- разработка типовых проектов православных храмов для строительства в воинских гарнизонах и учреждениях пенитенциарной системы.

6. Организация паломничества военнослужащих к чтимым местам православных святынь:
- 3 раза в год – на территории Украины;
- 1 раз в год – к зарубежным святыням;
- регулярное проведение экскурсий по Киево-Печерской Лавре для курсантов и военнослужащих срочной службы.

7. Организация совместно с силовыми структурами научно-практических конференций, семинаров, круглых столов по вопросам, касающихся военно-патриотического и духовно-нравственного воспитания:
- конференции в вузах, департаментах, управлениях силовых структур - 3 раза в год;
- конференции и круглые столы совместно с областными управленииями Государственного департамента исполнения наказаний.

8. Организация богослужений, а также торжественных мероприятий, концертов, спектаклей, приемов, приуроченных к великим христианским праздникам:
- участие в мероприятиях, посвященных памятным датам воинских подразделений с совершением молебнов и панихид;
- освящение воинских святынь, боевой техники и вооружения;
- подготовка и проведение спектаклей и постановок духовно-нравственной тематики (рождественские вертепы, колядки, концерты духовной музыки).

9. Координация благотворительной деятельности в интересах ветеранов войны и воинской службы, семей погибших военнослужащих и правоохранителей, заключенных в местах лишения свободы:
- проведение благотворительных акций для курсантов, военнослужащих и заключенных, детей военнослужащих, приуроченных к великим православным праздникам (Рождество Христово, Пасха, святителя Николая);
- посещение военнослужащих в военных лечебных учреждениях с благотворительной поддержкой;
- организация летних лагерей для детей военнослужащих, сирот и других социально незащищенных категорий;

10. Содействие охране и сохранению памятников и мемориалов военно-исторического прошлого, мест воинских захоронений, братских могил:
- восстановление храма-памятника воинам, погибшим во время Первой мировой войны и воинских захоронений того периода на бывшем Печерском военном кладбище;
- участие совместно с военно-историческими клубами и молодежными православными организациями в поисковой работе и восстановлении памятников и мемориалов военно-исторического прошлого, поддержании мест воинских захоронений, братских могил, совершение панихид о погибших воинах.

Роман: Владыка, расскажите, пожалуйста, о реакции населения Галичины на события празднования 1020-летия Крещения Руси и визит Константинопольского и Московского Патриархов. В частности о греко-католиках и их надеждах о двойном единстве.


Архиепископ Августин: Уважаемый Роман, никакой реакции на оба события, откровенно говоря, я не заметил.
Что касается надежд греко-католиков на двойное единство – это утопия! Ответ Священного Синода УПЦ на такое предложение можно прочитать на официальном сайте УПЦ. Надо заметить, что желание такого единства со стороны греко-католиков свидетельствует о том, что они, возможно даже и не совсем осознанно, все-таки ощущают свою церковную неполноценность.

Александр, Львовская епархия: Владыка, почему Вы служите где угодно, но не у себя дома во Львове? Нам бы хотелось что бы Вы служили в своем кафедральном храме!!! Ведь кругом одни ереси.

Архиепископ Августин: Уважаемый Александр, с еретиками я не сослужу! Что же касается Вашего пожелания чаще совершать богослужения во временном кафедральном соборе Львовской епархии – Свято-Георгиевской церкви, то я и сам сего желаю, ибо этот храм, как замечают гости и паломники, дышит особой благодатью. Я его очень люблю.

Однако Вам, как верующему человеку, должно быть известно, что епископ обязан регулярно посещать все приходы своей епархии, а также по просьбе своих собратьев-архиереев принимать участие в праздничных богослужениях в других епархиях.

Кроме того, мне как председателю Синодального отдела УПЦ по взаимодействию с Вооруженными Силами и другими воинскими формированиями Украины, приходится служить в храмах при воинских частях и разных учреждениях силовых структур, а также в тюремных церквях.

Есть и другие послушания, возложенные на меня Священноначалием нашей Святой Церкви. Я рад, что при всем этом совершаю богослужения в кафедральном храме не реже, чем другие архипастыри. Об этом знают все, кто читает общецерковную прессу и издания других епархий.

Андрей Майоров: Ваше Высокопреосвященство! Насколько реально, на Ваш взгляд, восстановление Украинского Экзархата РПЦ?

Архиепископ Августин: Уважаемый Андрей, если говорить не о целесообразности возобновления статуса Экзархата РПЦ для Украинской Православной Церкви, а о реальности этого, то такое может стать возможным только в случае изменения настроений относительно этого вопроса большей части церковной полноты или же после каких-то особых преобразований в государственной и общественной жизни Украины.

Петро Страхар, Київ: Чому, на Вашу думку, не можна було б об'єднатися з УПЦ КП та УАПЦ без їхнього покаяння і повторних хіротоній?

Архієпископ Августин: Шановний Петре, у Православній Церкві існує лише три чини прийому у Її лоно:
1) через Хрещення,
2) через Миропомазання,
3) через Покаяння. Якогось четвертого не існує! А щодо визнання хіротоній, то поряд із церковними канонами, в особливих випадках, мають вагу і рішення Архієрейських Соборів конкретної Церкви за умови, щоб його визнали інші Помісні Церкви. Хоча я впевнений, що у випадку повернення розкольників у лоно канонічної Церкви не з «чорного ходу», а законним, канонічним шляхом, їхні хіротонії, звершені поза межами канонічної Церкви не будуть визнані дійсними. Згадайте історію про так званих «самосвятів» і «обновленців» в Україні і в Росії в минулому столітті.

Олександр Коваль, Київська єпархія: Владико Августин, як Ви ставитеся до феномену старецтва? Чи є для нього раціональні пояснення?


Архієпископ Августин: Шановний Олександре, до справжнього старецтва ставлюся позитивно. Старці – духовні лікарі, провідники волі Божої. Благодатне старецтво – це особливий Божий дар, харизма, безпосереднє водительство Святим Духом.

Інша справа – так звані «младостарці» та «лжестарці», тобто малодосвідчені священнослужителі, які лише теоретично ознайомлені з аскетикою, читаючи літературу і беруться «старчествувати», не розуміючи, в чому полягає суть істинного старецтва. Якщо благодатні старці – умілі лікарі, то «лжестарці» - знахарі, недолугі «народні цілителі», а насправді – свідомі чи несвідомі шарлатани, які не ведуть своїх духовних чад до Христа, а своєю особою затуляють Бога, чинячи непоправну шкоду християнам.

Щодо раціонального пояснення, то детальну відповідь на ваше питання можете відшукати у книзі “Феномен русского старчества”, виданій у Москві в 2006 році.

Для інформації: скажу, що в російській дореволюційній літературі. Цікаві роботи на цю тему належать професору Смирнову. А ще феномен «старецтва» намагалися дослідити і католицькі богослови Іриней Осер, Тома Шпідлік, Гавриїл Бунге та інші.

Віталій Нестерук, місто Олександрія: Як ви ставитеся до ідеї євхаристійного відродження, тобто повернення стародавнього літургійного принципу — щоб на Літургії причащалися усі присутні без обов'язкової сповіді?

Архієпископ Августин: Шановний Віталію, перш за все, ідею євхаристійного відродження не слід зводити лише до обов’язкового причастя всіх присутніх на Літургії, та ще й без покаяння. Євхаристійне відродження – це, насамперед, відродження християнського духу, євхаристійного життя, розуміння сенсу Божественної Літургії та Євхаристії. Багато сучасних християн є такими лише за назвою, бо не здійснюють, не реалізують своєї віри на практиці. Може бути багато присутніх на Літургії, але мало її учасників, співслужителів. А в давнину не було просто присутніх – вірні християни збиралися на Трапезу Господню, на спільну подяку (Євхаристію). У всіх вірних було «одне серце і одна душа», вони постійно жили вченням Апостолів, мали все спільне. Тому щоденне причастя було органічним, природнім. Сповідь справді була рідким явищем, але вона була, як правило, публічною. Дуже сумніваюся, що в наші часи хто-небудь погодиться на таку сповідь, на повне викриття своїх думок і вчинків перед усім церковним зібранням...

А наша часова, земна Літургія є відображенням тієї Вічної, Небесної з конкретною, істинною, реальною Жертвою Пречистого Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа, якої ми сподобляємося бути причасниками. І в наш час, коли гріх пропагується і стає нормою людського життя, приступати до святого Причастя без сповіді, без покаяння було б виявом якщо не зухвальства, то, як мінімум, самовпевненості. Ми перебуваємо у спокусливому середовищі і призвичаїлися до гріховної суєти та інколи навіть не бачимо в собі того, в чому первісні християни сповідалися публічно.
 
Євгенія Галицька, Шепетівка: Доброго дня, Високопреосвященнійший владико! В Інтернеті зараз багато пишуть про те, що зникає православне чернецтво, бо воно наче б то вже є застарілим церковним інститутом і сучасна Церква не потребує ченців як таких, хоча потребувала їх раніше. Як би Ви прокоментували подібні виступи?

Архієпископ Августин:
Такі вислови, шановна Євгеніє, можуть належати лише людям, далеким від Церкви, які не знають і не розуміють інституту чернецтва. Якщо Церква – містичне Тіло Христове, Глава якого — Сам Господь Іісус Христос, то єпископ, у моєму розумінні, – серце цього Тіла, священики – судини, а чернецтво – легені. Чернецтво, чоловіче і жіноче – легені Церкви. Чи може жити тіло без легенів? Так само не може бути Церква без чернецтва. Основне завдання чернецтва – невпинна молитва за весь світ: за живих, за тих, хто відійшов у вічність, за тих, хто ще має з'явитися на Землі...

Афонський старець Паїсій називає ченців маяками, які вказують мирянам шлях до спасительної пристані у житейському морі. Згадаймо преподобного Іоанна Ліствичника: «Світло для мирян – ченці, світло для ченців Ангели»... Правда, слід розрізняти церковний інститут чернецтва і конкретних його представників, серед яких є чимало негідних, перший з яких – я. Але вже саме прагнення грішної людини до ідеалу, до святості, до чернечого подвигу ради досягнення цього ідеалу, гідне подиву і пошани.

Олександр: Благословіть запитати! Ви проходите своє служіння на заході України, які «плюси і мінуси» цього служіння? Як місцеві люди ставляться до православних? Якою мовою звершується Літургія — на слов’янській чи слов’янській з «галицьким» акцентом?

Архієпископ Августин: Шановний Олександре, в Західній Україні, як відомо Вам, не відбулося таких жорстоких репресивних антицерковних і антирелігійних заходів, як в інших областях нашої країни в 20-30 роках минулого століття, і тому тут народ не встиг відвикнути від церковного життя. Більшість людей охоче ходить до церкви, дотримується церковних традицій, з більшою відповідальністю ставиться до церковного шлюбу, на Галичині уже п’ятнадцять років у школах викладається християнська етика (хоча часто з греко-католицьким ухилом, бо це залежить від вчителя) тощо. Це – плюси. Мінуси – обрядовір’я, а також те, що я називаю храмовір’ям: «Я в цю церкву ходила за Польщі, за перших совітів, ходила за німців і вдруге за совітів, і зараз в ній молюся. А Бог – один!».

Однак, найбільшим мінусом, який, я вважаю, є трагедією для значної частини галичан, є наступне. Знаючи, що не можна ставати на молитву, а тим більше йти до церкви, маючи образу чи зло на брата у Христі, не примирившись із ближнім, такі горе-християни дозволяють собі навіть на церковному подвір’ї ганьбити, ображати своїх іновірних односельчан, сусідів і, навіть, родичів. Особливо від цього потерпають духовенство і вірні нашої Святої Церкви. Хоча є немало греко-католиків, які щиро вважають себе православними!

Щодо мови. Із 60-ти парафій Львівської єпархії лише в шести відбувається богослужіння церковнослов’янською мовою з києво-волинською вимовою (загальновживаною в Україні), а в інших – церковно-слов’янською з галицькою вимовою (літера ять вимовляєтья не є, а і (до речі, і досі між філологами немає згоди щодо того, як вимовлялося ять в період до Берестейської унії, але однозначно, не як сучасне є); літери и і є вимовляються, як правило, твердо, інколи м’яко). А тепер уявіть, який великий гріх беруть на себе так звані «ревнителі» чистоти Православ’я «не по розуму», заявляючи, що галицька вимова є безблагодатною через таку незначущу відмінність! Окрім того, подекуди Апостол і Євангеліє читаються українською.

Юрій Нікітенко: Чи не вважаєте Ви, владико, що урочисте вшановування протопресвітера Гавриїла Костельника може призвести до напруження відносин між УПЦ та УГКЦ?

Архієпископ Августин: Шановний Юріє, ставлення інославних до наших канонізацій повинно хвилювати нас, православних, в останню чергу, адже наскільки мені відомо, і католики мало переймаються нашим ставленням до питань канонізації їхніх святих. Це внутрішня справа нашої Церкви.
 
Олександр: Блаженніший Митрополит Володимир побував у Константинополі на зібранні Предстоятелів Православних Церков, на якому йде підготовка до Святого і Великого Собору Православної Церкви. Що це за великий Собор?

Архієпископ Августин: Шановний Олександре, близько 40 років триває підготовка до Святого і Великого Всеправославного Собору. На передсоборних нарадах уже узгоджено багато питань, однак все ще існує низка питань щодо внутрішнього церковного життя, в підході до вирішення яких поки-що не досягнуто консенсусу між Помісними Православними Церквами, зокрема, порядок надання автокефалії та автономії, питання канонічного підпорядкування діаспори тощо. Тому процес підготовки затягнувся, була перерва, а тепер ієрархи домовилися відновити роботу у форматі, який мав місце 10 років тому .

Катерина Іщук, Київська єпархія: Владико, ми з чоловіком в найближчому часі переїжджаємо до Львова. Він греко-католик, а я православна — нещодавно перейшла з УАПЦ (Соборноправної), де править владика Мойсей (Кулик). Як нам краще влаштувати наше релігійне життя у Львові, враховуючи наші конфесійні розбіжності?

Архієпископ Августин: Шановна Катерино, на жаль, в Україні є багато родин, де чоловік і жінка ходять до різних за конфесійною приналежністю церков. Але у подружжі, де панує любов, не повинно бути конфліктів навіть у питаннях віросповідання. Тому, вважаю, що вам необхідно запитати поради у духівника, а у разі потреби, Ви разом з чоловіком можете звернутися до Львівського єпархіального управління УПЦ, що знаходиться на вулиці Короленка, 3, у місті Львові.

Олексій Процюк: На ваш погляд, чи не час Блаженнішому вже піти на спокій? Він — літня й хвора людина, йому б відпочити, а не в Митрополії за робочим столом просиджувати.

Архієпископ Августин:
Шановний Олексію, навіщо Ви так? Ви, напевно, молода людина. Мені 56 років, і, на жаль, я не зможу почути Ваші міркування, коли Ви досягнете мого віку. Я вважаю, що діяльність Блаженнішого – яскраве свідчення того, що сила Божа в немочі звершується. Ми бачимо його виступи, чуємо проповіді, які свідчать про гарну пам’ять, ясність думки, глибоке богословське розуміння, великий досвід, особливу розсудливість і мудрість. Отже, за словом святого апостола і євангеліста Марка, «Дух бодр, плоть же немощна». Звичайно, хочеться побажати Його Блаженству міцнішого здоров’я, але, мені здається, що якби ми зараз усі разом з ним помолилися Господу за це, то почули б те, що і апостол Павло: «Достатньо тобі Моєї благодаті». Це, на мою думку, особливо ріднить Митрополита Володимира з апостолом Павлом, якого він дуже любить...

Геннадій Дворяшин, місто Київ: Щоб ви порадили мені в такій ситуації. Я виріс у невіруючій сім'ї, але сам у Бога вірив. Потім одружився, але моя жінка також невіруюча, як і мої батьки. Ми постійно з нею сваримося, бо я розповідаю дитині по Бога. Що робити?

Архієпископ Августин: Шановний Геннадіє, Ви мусите розповідати дитині про Бога, бо Ви її породили (за словами Біблії) і будете відповідати перед Богом за її життя і виховання. А щодо негативної реакції на це Вашої дружини, то спробуйте розібратися у причинах такої ситуації: це елементарна нерозсудливість войовничого атеїста чи, можливо, вона перебуває під впливом нечистої сили. Тоді буде зрозуміло, що робити далі, але, в будь-якому випадку, запитайте поради та благословення у Вашого духівника, котрий повинен добре знати Ваше духовне життя…

Марина Іванченко, редактор християнського видавництва: Чому ви стали ченцем? Як людина може визначити, чи ставати їй монахом, чи ні?

Архієпископ Августин: Шановна Марино, як відомо, єпископська хіротонія в Православній Церкві звершується лише над священнослужителем-ченцем. Тому, коли мене було обрано в єпископи, необхідність чернечого постригу я сприйняв як послух Матері-Церкви, хоча й, звичайно, добровільно...

Що стосується вибору чернечого чи шлюбного життєвого шляху, то тут потрібно керуватися настановами святого апостола Павла, що знаходяться у 1 Кор.7. Святий апостол, який сам провадив безшлюбне і подвижницьке життя, бажав, щоб усі люди були, як і він, зокрема, безшлюбні і вдови. Але не кожному таке життя під силу, тому ті, хто не можуть, нехай одружуються, але тоді вже чоловікові з жінкою не розлучатися.

У будь-якому випадку, необхідно порадитися з досвідченими духівниками. При цьому необхідно пам’ятати, що, визначаючись, Ви не покладаєте на когось іншого, а берете на себе відповідальність за своє рішення і його наслідки.

Віталій Берлянд, богослов з Києва: Як ви ставитеся до автокефалії УПЦ?

Архієпископ Августин:
Шановний Віталію, розглядати це питання можна в двох площинах:

1. Чи доцільна і потрібна вона для УПЦ за нинішньої ситуації?

2. Чи реально сьогодні і в найближчий час її отримати?

По першому пункту зауважимо, що сама по собі автокефалія не спасає і не губить наші душі, не руйнує Церкву. Можна привести багато аргументів як на її користь, так і проти неї. Звернімо увагу на те, що Польська Православна Церква, яка колись була частиною РПЦ, маючи нині порівняно небагато парафій (до 400), навіть після страшних репресій кінця 30-х років минулого століття, живе і процвітає на радість нам. Але прошу також зауважити, що поряд з цим, ні в Молдові, ні в Білорусі чомусь не переймаються так, як дехто в Україні, цим питанням, хоча там є всі умови для її отримання, включаючи відсутність розбрату і ворожнечі між православними.

А ось щодо можливості, то не треба бути церковним аналітиком, щоб не бачити яку небезпеку за сьогоднішніх умов церковного, громадського і державного чиннику в Україні, несе нашій Церкві навіть активізація дискусій на цю тему!

На мою думку, якби Богу було угодно, то колишній Предстоятель УПЦ, сьогоднішній чільник УПЦ КП не втратив би розум, не збожеволів у 1992 році, а діяв мудро і виважено, то, так би мовити, «процес пішов» би точно! Такий тоді був історичний момент! А тепер пізно, сьогодні це було б схоже на спробу самогубства, церковної саморуйнації.

Олександр: Ви є вірним УПЦ МП. А як мені відомо Ваш брат є розкольницьким священиком, які у Вас з ним відносини? Я знаю, що Ви були одружені чи залишились від Вашого браку діти? Простіть за такі запитання та помоліться за мене грішного!

Архієпископ Августин: Шановний Олександре, я маю трьох рідних братів – священиків Української Православної Церкви, які несуть пастирське служіння в Житомирській області. Із двоюрідних – один священнослужитель – намісник Донського ставропігійного чоловічого монастиря в Москві. Взагалі мені поталанило, що усі мої родичі в різних краях належать до канонічної Православної Церкви, хоча, це, звичайно, не моя заслуга.

З моєю особистою біографією можете ознайомитися на офіційному сайті Української Православної Церкви.
 
Олег: Слава Іісусу Христу. Владико, які зараз відносини між УПЦ МП і УПЦ КП, яка у вас позиція щодо утворення Помісної Церкви в Україні? Спаси Господи, дякую.

Архієпископ Августин: Шановний Олег, зараз відносини між УПЦ МП і УПЦ КП ніякі, бо дуже різною є мотивація наших позицій. В УПЦ КП кажуть: «Ми маємо право і повинні бути незалежною, помісною церквою (навіть ціною розколу!) Нехай нас зараз і не визнає жодна з Помісних Православних Церков, але, з часом, вони змушені будуть це зробити.»

Ми, в УПЦ, свідчимо: «Необхідно дбати про збереження єдності із Вселенським православ’ям, тобто про канонічність, бо її відсутність означає безблагодатність, що позбавляє нас можливості спасення у вічності, наслідування Царства Небесного».

Помісна Церква – це частина Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, тобто усієї повноти Вселенської Православної Церкви. УПЦ і є такою. Якщо Ви маєте на увазі об’єднання УПЦ із неканонічними спільнотами (УПЦ КП, УАПЦ та іншими дрібнішими), то, безумовно, я за те, щоб ті, хто перебуває за межами Вселенської Православної Церкви, повернулися в її лоно законним, чесним шляхом. Я навіть готовий активно долучитися до цієї справи, адже проблема полягає не лише в неканонічності ієрархії і духовенства. Мені, найперше, жаль тих людей – мирян, які не усвідомлюють усієї жахливості свого стану, живучи без справжніх, спасительних Таїнств. І чим далі, тим важче буде українському православному народові все це «розгрібати».

Як і кому молитися, щоб мати взаємопорозуміння з ближніми? Які місця з Євангелія читати?

Архієпископ Августин: По-перше, напевне, у непорозуміннях з ближніми, слід відшукати долю і своєї провини. Це допоможе ліпше налаштувалися на молитву, бо творити її можна лише з «сокрушенним серцем». Головним же нашим молитовним зібранням, богослужінням є Божественна літургія, а отже, свої прохання бажано поєднувати саме з літургійними проханнями. Про це можна попросити за «свічною лавкою» або ж безпосередньо священика, пояснивши суть Вашої проблеми. Також існує чин окремого молебну, де всі молитви спрямовані на те, щоб Господь допоміг якомога скоріше примирити ворогуючих та примножити в їхніх серцях християнську любов. Зокрема, на такому молебні читається уривок з Євангелія від Іоанна (13, 31-35), де Господь вказує нам на те, що лише тоді ми можемо називатися Його учнями, коли будемо мати любов поміж собою. Водночас не забувайте й про молитву домашню, прохаючи Пресвяту Богородицю і апостола любові святого Іоанна Богослова, поклопотати про нас перед Всевишнім.
 
Протоієрей Миколай: Благословіть Владико! Цікаво дізнатися Вашу думку з приводу зустрічі двох Патріархів (Вселенського і Московського) в Києві на святкуваннях 1020-ліття хрещення Русі. Ця зустріч, як Ви вважаєте, сприятиме процесу утворення Єдиної Православної Церкви в Україні чи, навпаки, ця подія відтермінувала цю подію на невизначений час, адже, (і таке враження склалось у багатьох вірян) нас між собою поділили церковні чильники Москви і Стамбула.

І до цього ж. Як Ви оцінюєте гасла з якими вірні УПЦ зустрічали Патріарха Алексія: «АВТОКЕФАЛИЯ — ПУТЬ В АД»! Невже РПЦ перестала бути автокефальною (мені про це нічого не відомо) чи як це зрозуміти?


Архієпископ Августин: Шановний отче Миколаю, я вважаю, що треба визначити кут, під яким ми розглядаємо питання про утворення Єдиної Помісної Церкви. Якщо розглядати ЄПЦ, як утворення під проводом відомих політичних персоналій, куди намагаються скопом загнати усіх, хто вважає себе православними, то зустріч двох Патріархів, про яку Ви кажете, відтермінувала цю подію, сподіваюся, на довгий час. А якщо говорити про Єдину Помісну Церкву, яка існує в вигляді канонічної Української Православної Церкви, то, вважаю, ця зустріч буде сприяти тому, щоб усі поділи і розколи були вилікувані за батьківської і братської допомоги Предстоятелів Помісних Церков, як нещодавно говорив і Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Про такий шлях допомоги з боку Помісних Церков, зокрема, йшлося і під час зустрічі минулого тижня на Фанарі в Константинополі (дивіться відповідні документи і заяви). Лише тоді, коли розкольники увійдуть до Церкви на канонічних підставах, можна буде говорити про зміну статусу Української Православної Церкви.

Щодо гасла «Автокефалія – путь в ад», хочеться думати, що ті, хто його вживав, мали на увазі наші українські справи. Почнемо з того, за 15 років існування розколу в нашій державі слово «автокефалія» стало майже сварливим, тому що асоціюється з «Київським патріархатом» і «автокефалістами», і тут мова йде не про канонічне тлумачення цього слова в церковно-правових категоріях. Слово «автокефалія» стало «червоною ганчіркою» для таких людей. Ці люди отримали у вигляді ідеї автокефалії певний дратівник, який не дає можливості спокійно розібратися у термінах. У будь-якому випадку, цей вислів є некоректним. Думаю, можна було сказати, що в сучасних умовах автокефалія в Україні – шлях до руйнування Церкви.

Микола, 30 років, Київська єпархія: Дорогий владико Августин! Дозвольте задати кілька запитань.
1. Чи можна в основу видання Святого Письма українською мовою в УПЦ покласти переклад архімандрита Рафаїла (Торконяка) з можливими редагуваннями нашими вченими священнослужителями? Які є думки щодо цього в УПЦ?
2. Що Ви думаєте про розвиток гри як шоу у світі? Олімпіада, чемпіонати з різних видів спорту, бокс тощо.
Разом з цим - азарт, пристрасті. Чи було, чи є серед авторитетних православних архієреїв ХХ-ХХІ століть несприйняття і критика розвитку такого грального бізнесу?


Архієпископ Августин: Шановний Миколо, щодо перекладу о. Рафаїла (Тур коняка) Святого Письма українською мовою з нашого боку є багато зауважень богословського і філологічного характеру. У перекладі використовується багато західноукраїнських місцевих діалектів і полонізмів, тому, я вважаю, що він є не зовсім прийнятним як загальновживаний переклад. До речі, нещодавно цей переклад обговорювався на засіданні Українського Біблійного товариства (до складу якого входять також і представники УПЦ), де він викликав багато зауважень з боку представників різних християнських конфесій.

У відповідь на друге Ваше питання, однозначно поділяю Вашу стурбованість перетворюванням спортивних змагань на шоу і комерційні видовища. Зокрема, на мою думку, бокс – це негативний рудимент часів Римської імперії. Адже в боксі травма — це мета, тоді як в іншому виді спорту травма є нещасним випадком. Вважаю за неможливе благословляти на змагання з боксу і давати церковні ордени професійним боксерам.

Про Олімпіади скажу, що не дуже знаю про мотиви, якими керувалися ті, хто відроджував Олімпійські ігри приблизно років 100 тому, але сьогодні однозначно з Вами погоджусь про сучасну хворобу «азартизації» і гри на пристрастях, які влаштовуються навколо Олімпійських ігор.

Водночас зауважу, що людина є грішною за своєю природою і не досконалою. Елементи азарту в спорті для декого може бути тим меншим злом, яке не дає людині впасти в більше зло. Це повинно інтегрувати в культурний аспект. Спорт треба розглядати в фізичному аспекті, якщо його розглядати як шоу, то тут, можна думати, позитивним є зв'язок зі здоровим способом життя, а також з питанням патріотичної ідеї.

Максим, 32 года, Николаев:
Владыка, Вы, как председатель отдела, который духовно окормляет и правоохранительные органы, и заключенных, что думаете по поводу того, нужна ли в современном обществе смертная казнь?

Архиепископ Августин: Уважаемый Максим, по вопросу о смертной казни отсілаю Вас к Основам социальной концепции РПЦ. Там он обстоятельно обсужден. Я побоялся бы навязывать свое мнение о запрещении или о сохранении смертной казни. И в первом, и во втором случае есть своя логика даже через призму Библии. Надо учесть, что отношение к смертной казни - это один из показателей, это характеристика общественного сознания.

Священик Миколай: Ваше Високопреосвященство! Не однаразово звертався до эпископыв УПЦ з одним й тим же запитанням 1. До голови Синодальної Богословсько-канонічної комісії про Священному Синоді УПЦ єпископа Кременчуцького і Лубенського Євлогія (Гутченка): «Ваше Преосвященство,
дайте канонічну оцінку приєднанню до РПЦ у 1945 р. галицьких уніатів, котрі були нащадками уніатів анафематсвуваних святим екзархом Никифором на Православному Брестському Соборі 1596 р. Чи не піде через 350 років Руська Церква таким же шляхом і по відношенню до УПЦ КП. Вони в такому ж стані, як і уніати до 1946 року»;
2. До голови Синодального відділу релігійної освіти та катехізації УПЦ
архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема (Кицай): «Як Ви оцінюєте прийом до
УГКЦ священика УАПЦ? УПЦ визнає благодатність уніатського священства, а вони без перерукоположення прийняли автокефаліста.

2. Дайте свою оцінку канонічності прийняттю у 1946 році галицьких уніатів у лоно РПЦ. У 1596 році вся уніатська ієрархія на Берестейському Православному Соборі (очолював священомученик Никифор — екзарх Константинопольського Патріарху) піддав їх анафемі. Відповідно до православного канонічного права їх священнодійства з цього часу вважалися не благодатними (як тепер у Філарета).

А у 1944-46-му роках під тиском радянської влади розпочався процес приєднання тих анафематствуваних до РПЦ, то чи законним є тепер спроби Президента України В.Ющенка легалізувати Філарета? Шлях історично подібний, чи прийдеться РПЦ визнати свою помилку: неканонічний шлях приєднання уніатів у 1946 році, чи не канонічна анафема Філарета.
Але чіткої та канонічно обгрунтованої відповіді так і не отримав. Можливо Ви
сформулюєте канонічне бачення на цю проблему.


Архієпископ Августин: Шановний отче Миколаю, питання не про тих, хто приймав унію, а про тих, хто через багато поколінь відмовився від унії і виявив бажання приєднатися до Православної Церкви. Дії РПЦ щодо греко-католицького духовенства були такою мірою ікономії, яка в тій ситуації була сприйнятною, тому що з самого початку мова йшла про законність поставлення у священний сан. У ситуації з розкольниками ми спостерігаємо дуже непрозорі витоки хіротоній (прикладів занадто, це і Віктор Чекалін, який брав участь у хіротоніях разом з Боднарчуком, а потім виявилося, що він ніякий не «архієрей», тощо). Розкольницькі хіротонії не можна вважати законними «ні за якої погоди». По відношенню до розкольників така ікономія, яка була використана для уніатів, не є можливою, мова може йти лише про перерукоположення.

Згідно з канонічними правилами, якщо когось законно позбавили сану, то сан вже не повертається. І лише соборне архієрейське рішення може повернути сан, за умови законного рукопокладання законними ієрархами. Прикладом слугує ситуація подолання розколу у Болгарській Православній Церкві, яке відбулося 10 років тому. Навіть теоретично я можу припустити, при умові соборного рішення, прийняття в сані митрополита розкольника Денисенка, якщо він покається перед Церквою, але всіх інших його приспішників, що не мають канонічної хіротонії, необхідно буде тоді перерукопокладати. Виходячи з цього, не треба поєднувати дві зовнішньо схожі події, про які ви говорите, адже за своє сутністю це різні речі.

Щодо прийняття автокефального священика до УГКЦ, по-перше, якби це питання розглядалося не на єпархіальному рівні УГКЦ, а у Ватикані, то, враховуючи прискіпливе ставлення вищого католицького духовенства до вивчення питань хіротоній, прийняття такого священика було б обов’язково через перерукопокладання. По-друге, якщо цей чи інший такий священик звернеться потім до нашої Церкви, його, однозначно, не прийматимемо у священному сані.

Протоієрей Іоан (Чернівці): Благословіть Ваше Високопреосвященство! Як ви оцінюєте поведінку голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків архімандрита Кирила (Говоруна) під час зустрічі в прямому ефірі на 5-му каналі із Іваном Зорею (єпископом Васильківським УПЦ КП Євстратієм) на передодні приїзду в Україну Вселенського Патріарха? В прямому ефірі отець Кирил називав Зорю владикою? Чи значить що УПЦ під впливом Секретаріату Президента пішла на зближення з УПЦ КП?

Архієпископ Августин: Шановний отче Іоане, вважаю некоректним коментувати вислови мого колеги - голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків, хоча, не сумніваюсь, отець Кирил не збирався засвідчити визнання сану учасника зустрічі. Сам по собі факт звернення в телеефірі до опонента з словами «владика», «єпископ», «священик» можна пояснити звичайною галантністю, спробою зберегти етикет. У таких випадках не йдеться про еклезіологічне значення того чи іншого терміну. Це є повторюванням самоназви таких людей, без вкладання в це церковного змісту, думаю, це потрібно розуміти.
 
*****
Віктор, Луцьк: Яке Ваше ставлення до смертної кари?

Архієпископ Августин: Відповідь на подібне питання дивіться вище.

Андрій Федорович, 44 роки, Суми: Ви голова Синодального військового відділу, тобто за вами, теоретично, ідуть армія та правоохоронні органи. Чому ж тоді, під час міжконфесійних конфліктів у Львівській єпархії Ви не використали ці зв’язки?

Архієпископ Августин: Шановний Андрію Федоровичу, у відповідь на Ваше запитання дозволю собі привести аналогію зі Святого Письма: одного разу учні Іісуса Христа підійшли до Нього з подібним проханням: «Чому Ти не зведеш вогонь з неба на тих людей й міста, які не підкоряються Твоєму вченню і не вірять Тобі?» Він відповів їм на це: «Ви не знаєте, якого Ви духу». Дух євангельської любові не примушує сліпо вірити, або силоміць переконувати всіх незгодних і протестуючих. Переконання у правоті має зрости у самому серці людини, без зовнішнього насильницького втручання, так і під час міжконфесійних конфліктів використання військової і фізичної сили не змусить погодитися одну сторону з позицією іншої. Тим більше, наша духовно-пастирська діяльність у силових структурах пов’язана зі створенням умов для задоволення релігійних потреб військовиків і правоохоронців, а не для корупційного їх використання в своїх цілях.

Анатолий, Киев: Как Вы смотрите на перспективы разделения Вашего отдела на три: по взаимодействию с Вооруженными Силами, по взаимодействию с правоохранительными органами и по взаимодействию с местами лишения свободы?


Архиепископ Августин: Уважаемый Анатолий, вопрос поставлен правильно: в перспективе мы, наверное, придем к этому. Но в реалиях сегодняшнего дня это довольно сложно реализовать из-за финансовых, кадровых и организационных трудностей. Но по каждому из перечисленных Вами направлений мы имеем ответственного священника, который координирует работу профильных епархиальных отделов по взаимодействию с силовыми ведомствами.

Виктория, 25 лет, Чернигов: Владыка, благословите. Скажите, пожалуйста, по какому критерию отбираются священнослужители для сопровождения миротворческих контингентов в горячие точки?

Архиепископ Августин: Уважаемая Виктория, при назначении священника для миротворческого контингента, который отправляется для выполнения задач по поддержанию мира и правопорядка в зоне вооруженных конфликтов, в первую очередь, учитывается готовность и желание священнослужителя выполнить эту нелегкую задачу. В течение последних 5 лет мы практикуем следующий порядок: с миротворческой бригадой отправляется священнослужитель, который не один год духовно окормляет то воинское подразделение, из которого формируется контингент. Эти военнослужащие давно знают своего пастыря, имеют опыт общения с ним и минуют период «привыкания» к пастырю. Конечно, этот священнослужитель проходит соответственную подготовку перед отбытием вместе с миротворческим контигентом: учится согласовывать свои действия с командованием, проходит соответствующие инструктажи с сотрудниками нашего Синодального военного отдела, которые изучают передовой международный опыт военных капелланов, готовятся для богослужебной и катехизаторской деятельности вдали от своих приходов и епархий.

Борис, 32 роки, Запоріжжя: Шановний архієпископе, розкажіть будь ласка про людей, які працюють із Вами у військовому відділі. Чи є з них хтось, хто хоча б проходив строкову службу у Збройних Силах, не говорячи вже про наявність серед них військових звань?

Архієпископ Августин: Шановний Борисе, майже всі співробітники відділу є офіцерами запасу. Є капітан 1-го рангу, полковники, капітани, лейтенанти… Вони мають великий досвід служби в Збройних Силах і правоохоронних відомствах. Також переважна більшість відповідальних священнослужителів за дані напрямки роботи в єпархіях Української Православної Церкви служили в армії та інших силових структурах.

Неонилла: Владыка, мы, православные читатели, регулярно следим за новостями, связанными с Вами. Вы очень часто бываете за границей и вообще много ездите. Скажите, пожалуйста, это связано с тем, что бюджет Вашей епархии такой большой или Военный отдел кто-то постоянно финансирует?

Архиепископ Августин: Работа в Синодальном военном отделе - это мое послушание помимо выполнения обязанностей правящего архиерея Львовской епархии. Соответственно, существует различное финансирование. Синодальный военный отдел осуществляет свою деятельность за счет пожертвования православных военнослужащих, уволенных в запас, которым не безразлично духовное окормление солдат и офицеров в украинской армии. Ведь умные люди понимают, что духовная мотивация служения человека с оружием – это одна из нематериальных составляющих обороноспособности страны.

Все поездки, которые связаны с деятельностью военного отдела финансируются за счет отдела, а поездки, связанные с решением епархиальных вопросов, – за счет Львовской епархии.

Работа в Синодальном военном отделе предполагает участие в различного рода конференциях, в том числе и зарубежных. Я неоднократно посещал наших воинов в Косово и Ираке. И сейчас готовлюсь к поездке в Косово: там недавно произошла ротация миротворческого батальона и необходимо помочь новому священнику наладить духовно-пастырскую работу. Часто приходится посещать исправительные колонии в различных регионах Украины. Слава Богу, я всегда нахожу поддержку от моих собратьев-архипастырей в процессе выполнения текущих задач в Синодальном военном отделе.

Кияни: Владика, Ви, як повноважний представник Блаженнішого Митрополита Володимира у Верховній Раді України, як дивитеся на сьогоднішню політичну ситуацію в країні?

Архієпископ Августин: Шановні кияни, мені дуже сумно
 

Александр, 42 года: Меня интересует официальное отношение УПЦ к грузино-российскому военному конфликту, а также где и какие официальные (публичные сообщения в прессе и на телевидение) сообщения были сделаны вашими представителями.

Архиепископ Августин: Уважаемый Александр, ниже привожу текст моего обращения по этому вопросу:

Звернення
Голови Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України архієпископа Львівського і Галицького
Августина з приводу загострення ситуації в Південній Осетії до всіх сторін військового протистояння
 
Дорогі брати і сестри братського грузинського і осетинського народів!

З болем в серці відгукнулася в нашому серці звістка про загострення збройного конфлікту між двома братськими православними народами — грузинським і осетинським. Особливо прикрим є той факт, що це перший збройний конфлікт після Другої світової війни між православними народами, в якому проливається християнська кров. В історичному надбанні православних цивілізацій є багато шляхів подолання збройних протистоянь, сподіваюся, що ненависть і помста остаточно не захоплять душі православних вірних і не затьмарять очі в ставленні один до одного. Закликаю якомога швидше припинити військові дії і зупинити крововопролиття братів по вірі. З огляду на велику цінність людського життя, яке є Божим даром, усвідомлюючи майбутню відповідь перед Богом, християнським виходом з ситуації, що склалася, має бути тільки вирішення конфлікту мирним шляхом і повернення до столу переговорів.

12 серпня 2008 р. 
З ласки Божої, смиренний

†Августин,
архієпископ Львівський і Галицький,
голова Синодального відділу
Української Православної Церкви
по взаємодії зі Збройними Силами
та іншими військовими формуваннями України


Александр, Харьковская епархия: Каково ваше мнение об институте капелланов и введение его на Украине?

Архиепископ Августин: Уважаемый Александр, я неоднократно высказывался по этому вопросу в различных церковных, военных и светских СМИ. Несмотря на то, что Вооруженные Силы — институция государственная, а Церковь от государства отделена, они и сейчас имеют одну нравственную основу. Тысячелетний опыт истории свидетельствует, что и Церковь, и армия всегда стояли на защите Родины. Любовь к Отечеству, готовность к самопожертвованию, патриотический долг были теми нравственными принципами, на которых всегда основывалась армия и которые всегда проповедовала Церковь. Армия призвана охранять государство, оберегать его, а в минуту военных испытаний — защищать и спасать. И задача Церкви оберегать нравственное здоровье общества, а значит, и здоровье государства.

Если говорить о взаимодействии Церкви и армии, то, в первую очередь, нужно сказать, что главной целью Церкви в этих отношениях должна быть моральная поддержка воинов. Мы должны помочь людям преодолеть стресс, почувствовать себя уверенно, дать нравственную основу служения. Если в Вооруженных Силах исчезает нравственная мотивация службы, а остается только мотивация материальная, то происходит очень опасное явление — народная армия, призванная защищать Отечество бескорыстно, призванная подвигать воинов на положение души своей ради ближнего своего, превращается в группу наемников, действия которых могут быть неадекватны.

Необходимость постоянного взаимодействия Вооруженных сил с Православной Церковью должна определяться не мнением того или иного командира, а исторически сложившимся статусом Православия в нашем обществе, его ролью в нашей истории, культуре, национальном самосознании, отношением к войне и армии. Равенство религиозных объединений перед законом еще не означает равенства в их социальной и исторической значимости. Поэтому нравственные ценности, привносимые Православием в общественное сознание, а именно государственный патриотизм, отношение к военной службе и защите Отечества как священной обязанности каждого христианина, плюс желание самой Церкви оказать помощь Вооруженным силам, ставят ее в ряд ближайших союзников Министерства обороны.

В этой связи следует отметить, что в дореволюционной России Православная Церковь играла важную роль в формировании у народа, воинов армии и флота патриотического сознания, верности воинскому долгу, готовности сражаться за свой народ, за Родину. Представители Православной Церкви в армии, военные священники, оказывали огромное нравственное влияние на сознание и поведение воинов. Военное обучение, более чем любое другое, не может существовать в отрыве от духа, совести, веры и характера. Обучение без воспитания не формирует человека, а развращает его, ибо в его распоряжении находится оружие, техника (солдаты некоторых родов войск профессионально осваивают не только ремонт компьютеров, но и механизмы по-сложнее и по-опаснее) и специальные знания, используя которые, бездуховный, бесхарактерный и безверный воин может нанести вред людям и обществу.

Хорошо сказал один педагог, заметьте — не священник: «Во время учебного процесса нужен воспитатель, но во время боя - священник!»

Для того, чтобы повысить роль Церкви и общества в духовном и нравственном возрождении православных воинов, необходимо, во-первых, срочно организовывать военно-патриотические церковно-молодежные клубы типа досаафовского движения и скаутских лагерей. Это — единственная надежда на спасение молодежи от наркомании, распутства и нигилизма.

Во-вторых, священник должен быть включен в состав призывной комиссии и сесть рядом с психологом: если он увидит, что призывник может психически сломаться, взяв в руки оружие, то сможет вовремя рекомендовать отправить молодого человека на ту службу в войсках, которая не искалечит гражданину жизнь. Он также поможет отличить мнимых верующих, пытающихся уклониться от призыва.

В-третьих, необходима организация отечественной системы капелланства (пастырского служения в войсках), пока хотя бы на добровольных началах. В-четвертых, необходимо старательно развивать сотрудничество с армией во всех приемлемых направлениях, начиная со встреч, конференций, экскурсий и так далее. Диалог с армией, представляющей собой организованную структуру, дает священнику уникальный шанс обратить свое пастырское слово к огромному числу молодых людей, собранных в одном месте, которым предстоит не только защищать страну, но и строить ее будущее. Поэтому духовно-пастырская работа Церкви в Вооруженных силах — это не только служение армии, но и служение обществу.

Филип, г. Овруч: Дорогой владыка, скажите, пожалуйста, планируется ли в нашей Церкви создать внутренний пенсионный фонд, для священнослужителей, которые достигли пенсионного возраста. Потому, что в принципе на сегодня ни один священник не состоит в пенсионном реестре, (например, как это сделали католики на Западной Украине).

И еще один вопрос. Планируется ли в нашей Церкви создать механизм как, например, в Болгарской Церкви для выплаты зарплаты священникам из фондов епархий, потому что насколько я знаком с жизнью сельских батюшек, то им действительно очень тяжело, особо на маленьких приходах, или вновь открывшихся. Благодарю.


Архиепископ Августин: Уважаемый Филипп, насколько мне известно, такого фонда в нашей Церкви не существует, и, хотя, данный вопрос относится к компетенции других церковных структур, я могу поделиться мыслями по этому поводу. Такой фонд, однозначно, необходим. Кроме того, по моему мнению, необходимо создать при мужских и женских монастырях 2 - 4 приюта для престарелых одиноких батюшек и матушек, весьма желательно, при прямой поддержке государства.

По второму вопросу: очевидно, в Украине в сегодняшней ситуации это должно быть задачей каждого епархиального архиерея.

При всем этом, указанные вопросы — тема для отдельной веб-конференции.

Избиратель.прихожанин УПЦ.45 лет. Киев. Владимир Александрович: Ваше Высокопреосвященство! Как избирателям определиться с выбором политической силы – за кого голосовать? Партия Регионов была в большинстве и во власти - ничего не поменяла: имущество УПЦ не возвращается, законов, решающих проблемы Церкви не принято ни одного не было… Что, депутат Болдырев опять будет позорить и подставлять УПЦ? Другие партии слабее и многие против Православия?

Архиепископ Августин: Уважаемый Владимир Александрович, Ваш вопрос многосложен. Есть вопрос взаимодействия УПЦ с политическими партиями и есть вопрос об ответственности Болдырева Ю.А., моего заместителя в организации «Путь Православных», которую я возглавляю.

По первому вопросу — у нашей Церкви хорошие отношения со всеми политическими партиями, поэтому я считаю необоснованными просьбу или требование мирян к священнослужителям советовать за кого голосовать. Здесь, скорее, миряне, которые более вовлечены в общественно-политическую жизнь, и, в связи с этим, более информированы в этом вопросе, должны сами подсказывать духовенству по вопросу выборов, а не перекладывать ответственность за свой выбор на священников. К тому же, совет духовного отца большинством верующих воспринимается как указание.

По второму вопросу: у Вас есть конкретные примеры действий Болдырева Ю.А. или других депутатов, которые позорят (не понял кого?) Себя самих? Ни Болдырев, ни кто другой, не представляли и не представляют УПЦ в Верховной Раде Украины. Единственным Полномочным представителем УПЦ в Верховной Раде, по благословению Ее Предстоятеля, Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира, и, согласно, решению Священного Синода, являюсь я.

Lazar: Chi e Liturhiya, molitvoslov na ykrainskiy movi, yaka soborno zatverdshena Mitropolitom i vladikami, tomu sho e bahato perekladiv, a yakiy iz nih soborno satversdheniy!?


Архієпископ Августин:
Шановний дописувачу, в нашій Церкві немає офіційно затверджених Священним Синодом перекладів українською мовою літургії та молитвослова, хоча є переклади, здійснені, зокрема, архієпископом Тульчинским і Брацлавським Іонафаном. Я вважаю, що є потреба офіційного перекладу молитвословів і богослужбових текстів сучасною українською мовою, насамперед, для глибшого розуміння змістовних церковних текстів.
Іван Прохоренко, Львів: Владико, я православний і хочу одружитися з греко-католичкою у церкві святого Архистратига Михаїла. Мені там подобаються передподружні науки. Як Ви на це дивитеся? Дякую за відповідь.

Архієпископ Августин: Шановний Іване! Якщо Вам бракує настанов парафіяльного священика, то можете прийти зі своєю нареченою до мене. Якщо ще й це Вас не влаштує і Ви вважатимете за корисне для Вашої майбутньої родини отримати передшлюбну науку в греко-католицького священика - я не заперечуватиму. Однак, я не можу зрозуміти, як Ви, називаючи себе православним, готові звершити Таїнство поза межами своєї Матері-Церкви? Є сектанти, які , погодьтесь, можуть ще краще ніж ми та греко-католики провести підготовку до шлюбу...








Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com