УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція на порталі РІСУ «Українська Православна Церква після виборів нового Патріарха Московського»



У зв’язку з технічними проблемами порталу РІСУ публікуємо веб-конференцію секретаря Предстоятеля УПЦ єпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), яку він проводив з читачами порталу РІСУ 4 лютого 2009 року.

Провідна тема Веб-конференції: «Українська Православна Церква після виборів нового Патріарха Московського»

Від редакції порталу РІСУ


1. Як Ви вважаєте, які зараз пріоритети розвитку УПЦ, на що потрібно звернути особливу увагу?

— Пріорітети розвитку Української Православної Церкви такі самі, як і у всього пострадянського Православ’я. Це розвиток діалогу пастирів і мирян з навколишнім суспільством, включаючи громадські об’єднання, світ науки і культури. Це поступ назустріч тим людям, які живутьпоруч з нами, духовно спраглим та потребуючим нашої духовної підтримки. Це наш євангельський обов’язок  — дати відповідь усім, хто бажає почути від нас про наше уповання, тобто про Христа.

2. Яку роль відіграють сучасні українські ЗМІ у висвітленні проблеми міжправославних відносин в Україні?

— Сучасні українські ЗМІ, на мою думку, відіграють двояку роль. З одного боку, вони доносять правду слухачам про наявність такої проблеми. З іншого — не будемо гріха таїти, виконують замовлення тих, хто в цьому зацікавлений.

3. Як Ви оцінюєте діяльність мас-медіа УПЦ? Яких медіа-проектів бракує, які є недоліки і небезпеки?

— Діяльність мас-медіа УПЦ оцінюю задовільно як таку, що відповідає нашому сьогоднішньому рівню розвитку та рівню матеріального забезпечення. Усі ми розвиваємося, а отже — маємо недоліки. Небезпеки вбачаю у тому, що людська слабкість інколи зводить талант до служіння не Богові та Церкві, а власному егоїзму.

4. Наскільки УПЦ готова працювати з невоцерковленою молоддю, яка вільний час проводить "он лайн"?


— Відповім так, наскільки УПЦ готова, настільки і працює. В УПЦ сьогодні виростає нове покоління духовенства та церковної молоді, яке не зашорене «негіднимита бабськими байками» (1 Тим. 4, 7), про які писав апостол Павел. Християнство — релігія радості та спілкування у Христі, в тому числі і в "он-лайн". До речі, я спількуюсь на сайті вконтакте.ру, і аудиторія моїх співбесідників дуже широка. Серед тих, хто відвідує мою сторінку, є багато і  невоцерковленої молоді. За наявності часу намагаюся відповідати на поставлені ними запитання. А вони, до речі, цікаві та неоднозначні :)

5. Як Ви ставитеся до ідеї об’єднання релігійних журналістів у клуби, асоціації чи інші форуми?

— До такої ідеї ставитися інакше як позитивно неможливо. У всіх нас одна мета – виконання заповіді благовістя Христового. А маючи можливість спілкування поміж собою ми навчаємося тому, чого не знали, та відкриваємо в собі таланти про які раніше не здогадувалися. Початківцям та аматорам у справі журналістики хотів би сказати, не бійтеся розпочати робити те, чого, як вам здається, ви не вмієте. Не забувайте, що ковчег було збудовано аматором, а «Титанік» - професіоналом. Всім Божої допомоги.

TARAS, USA, tarasm@hotmail.com


Preosviaschennyj Vladyko!

V chomu prychyna scho Predstoyatel UGKC Lubomyr Huzar i Blazhennizhyj myropolyt Volodymyr dosi ne mozhut zustritysia? Adzhe tak bahato cyx dvox predstoyateliv obyednuye, xocha navit schob pohovoryty pro spravy, yak kazhe mytropolyt Volodymyr, "praktychnoyi diyalnosti cyx cerkov" v suchasnyx umovax u nashomu suspilstvi. Odnoho razu Blazhennishyj Lubomyr skazav scho do mytropolyta Volodymyra joho prosto ne dopuskayut. Chy zhidni Vy zi mnoyu, scho musymo prychatysia zhyty razom v umovax bahatokonfesiynoho suspilstva i razom vidstoyuvaty spilni cinnosti pered nastupom sekularyzaciyi? Diakuyu.


— Шановний Тарасе, передаємо вітання усій українській діаспорі Сполучених Штатів. Те, що Блаженніший Любомир Гузар і Блаженніший Митрополит Володимир не можуть зустрітися, як виходить з Вашого запитання, не є правдою. Я є свідком такої їхньої особистої зустрічі, під час якої було укладено домовленість про створення двосторонньої комісії. Склад комісії з боку УПЦ був визначений Священним Синодом УПЦ. Так, дійсно, ця зустріч відбулася доволі давно. Проте, Митрополит Володимир та кардинал Гузар неодноразово зустрічалися під час різних офіційних заходів і в Софії Київській, і в Національній опері, і в Секретаріаті Президента. Остання така зустріч мала місце в липні минулого року.
Окрім того, представники УПЦ та УГКЦ мають часті зустрічі на різних засіданнях державних комісії з підготовки різних офіційних заходів, Всеукраїнської ради церков, в Міністерстві освіти тощо.

Цікавим є Ваше цитування Блаженнішого Любомира про те, що його не допускають до Митрополита Володимира. Хотілося б уточнити – хто саме? Несучи послух секретаря Предстоятеля УПЦ протягом 10 років про щось подібне з боку представників УПЦ я не чув, як і не надходило прохання про зустріч. Можливо до спілкування з Блаженнішим Митрополитом Володимиром Блаженнішого кардинала Любомира не допускає саме його оточення?

Греко-католик

— Преосвященний владико, Блаженніший Володимир на останній своїй прес-конференції сказав, що проблемою відносин між католиками і православними є греко-католики. Зрозуміло, метод унії засуджено. Десь ще існують місцеві конфлікти. Але чи не варто розпочинати відкритий діалог між УПЦ і УГКЦ, який мав би  на меті пошуки шляхів порозуміння і примирення? І що саме конкретно закидають греко-католикам?

— Відповім з точки зору загальної православної еклезіології. Українська Греко-Католицька Церква – це все ж таки українська католицька церква. Мої знайомі греки, коли почули термін греко-католики, обурилися і відповіли, що греки ніколи не були католиками. Все таки УГКЦ – це українська католицька церква зі збереженням візантійського обряду. А отже, ставлення Української Православної Церкви до УГКЦ таке саме, як і до католиків західного обряду. В сьогоднішніх запитаннях звучали мотиви створення київського патріаршого престолу і української автокефалії. Наявність УГКЦ і є відповіддю про неможливість такого варіанту, оскільки український народ і до сьогодні не осягнув своєї національної та конфесійної ідентичності, яка може бути основою створення єдиної Церкви, як це було і в раніше згаданих мною автокефаліях, що виникли на уламках Османської імперії.

Віталій, Чернівецька єпархія

— Благословіть, владико. Хочу висловити Вам свою вдячність за веб-конференції на сайті УПЦ. Перечитуючи їх, розумієш, наскільки далекими від життя пастви є наші архієреї. Зокрема мене, як парафіянина у Хотині, здивували обмежені знання митрополита Онуфрія про Львівсько-Віленські братства, які називає він чомусь Волинськими і заява з приводу черевика Римського, який наступив на галичан через їхню схильність служити з українською вимовою. Невже архієрей, який так наближений до Галицьких єпархій, не знає, що і дві єпархії Закарпаття служать з українським акцентом, а на Волині достатньо високий процент чисто українського богослужіння, і взагалі йому повинно бути соромно за незнання того, що навіть наша Чернівецька єпархія звершує служби зі значними українськими акцентами (наприклад, Заставнівський, Хотинський, Кіцманський райони). Може, владиці потрібно менше займатись духовними мандрами світом, а більше працювати для пастви. Хочу запитати, чи не варто сьогодні створити в Церкві орган, який би суворіше контролював діяльність архієреїв, особливо їхні антидержавні висловлювання, які дозволяє собі ряд владик, може тоді вони  не дозволяли б собі вести себе так похабно з Предстоятелем, як це відбулося в Києві 17 січня?


— Шановний Віталію, дякую Вам за увагу до нашої веб-конференції. Задоволений, що вона не стала чимось штучним, а була живою і щирою. У відведений мені час, в силу свого розуміння і не претендуючи на істину в останній інстанції, намагався відповісти на питання, що хвилюють сьогодні церковне та навколоцерковне суспільство.

Що ж стосується Владики Онуфрія, то дозволю собі з Вами не погодитися. Знаючи його як високоморальну, інтелігентну, духовну та освічену людину, вважаю, що критичні замітки, які звучать у Вашому запитанні, навіяно, мабуть, відсутністю Вашого особистого спілкування з ним.

А щодо створення у Церкві органів для контролю, то вважаю це пережитком радянської минувшини. Головним нашим контролером є Пастиреначальник Христос, Святе Євангеліє, архієрейська присяга та наша совість, яка спонукає до виконання свого обов’язку, або дрімає і отримає в свій час від Господа своє.

Сергей Толмачев


— Владыка, помогай Вам Господи в Ваших трудах и начинаниях!
Вопрос такой: насколько активно и плотно ведется диалог с представителями неканонических Церквей УПЦ КП и УАПЦ? В каком русле продвигается диалог? Наша Церковь, как и раньше, настаивает на чине покаяния "иерархов" УПЦ КП и УАПЦ, и что, в случае объединения, в новой объединённой УПЦ не будет "патриарха" Филарета, преданного анафеме? Или в этих принципиальных вопросах УПЦ уже готова идти на уступки?


— Активность и плотность диалога находится в компетенции Отдела внешних церковных связей УПЦ и Комиссии по восстановлению единства. Обстоятельно ответить на этот вопрос не позволяет формат данного общения. Если говорим о русле, то как и всякое русло, оно имеет вектор только вперед. Насколько быстро или насколько медленно, зависит от его глубины, ширины и препятствий на пути, т. е. искренности желаний, объективности решений, присутствия или отсутствия внешних факторов влияния.
Принципиальная позиция УПЦ остается неизменной.

— Как известно (из достоверных источников), представители УПЦ КП негласно выдвигают следующие требования к объединению: 1) Заява єпископату автокефальних церков про готовність приєднання до УПЦ у разі офіційного закріплення автономного статусу. Закріплення автономного статусу УПЦ і його визнання на вселенському рівні. Приєднання автокефальних церков до УПЦ без перерукоположень. Подрібнення єпархій під всіх єпископів. У містах залишаються єпископи, які мають найбільше парафій в місті. Рівноправне використання української та церковнославянської мови в богослужіннях. 2) Заява єпископату УПЦ про курс на закріплення автономного статусу. Приєднання автокефальних єпархій до УПЦ без перерукоположень. Тимчасове існування паралельних єпархій до закріплення автономного статусу. 1/3 колишніх автокефальних єпископів у синоді об’єднаної церкви.  Закріплення автономного статусу об’єднаної церкви.

УПЦ может пойти на такие шаги? Пархиереев и иереев без перерукоположений? Оставить всех раскольничьих "епископов" в сущем сане и поделить епархии между архиереями УПЦ и УПЦ КП (УАПЦ) по признаку большинства сторонников в епархии, обязаться равноправно использовать церковнославянский и украинский языки за богуслужениями и т.д.? Способствуют ли такие "требования" представителей УПЦ КП и УАПЦ к улучшению диалога и продвижению вперёд на пути к объединению?


— Доступа к «достоверным источникам» не имею. С изложенным текстом в Вашем вопросе знакомлюсь впервые, потому для того, чтобы что-то ответить, мне нужно это все осмыслить. Личное мое отношение к перерукоположениям и к существующему статусу названных вами религиозных организаций вы можете найти в моей работе «Чому розкольницькі угрупування називаються неканонічними».

Наталія Маціпура, Matsipura@ukr.net

— Владико, прошу викласти Ваші судження з приводу подолання розколу Православ'я в Україні. Так, я пам'ятаю: згідно з рішенням Архієрейського Собору 2000 року, яке потім затвердив Помісний Собор, є чітка умова УПЦ щодо надання статусу широкої самостійності. Тобто спочатку необхідно об'єднатися всім православним церквам України, а вже потім Собор, можливо, розгляне це питання. До того ж, одна справа — Архієрейський Собор, а інша — не близький Помісний (навіть якщо будуть якісь зміни до статуту — сподіватись на його проведення незабаром не доводиться). За таких умов — припустимо, що УПЦ КП погодиться на возз'єднання, чи буде у Києві створений Патріарший Престол? Щиро дякую за відповідь!


— Мої докладні та обґрунтовані судження з цього питання можуть становити не один фоліант. Моє ставлення і судження з даного питання жодним чином не відрізняються від того, що було викладено Священним Синодом та Соборами УПЦ, в доповідях та інтерв’ю Предстоятеля, в моїх особистих працях з цієї тематики.

Віталій, студент Духовної семінарії УПЦ


— Ваше Преосвященство, благословіть. Хотілося б дізнатись чи з приходом нового патріарха буде порушуватися питання ставропігії Корецького монастиря і чи не слід цю ставропігію підпорядкувати Київській митрополії? Спаси Вас Господь.

— Не думаю, що дане питання буде порушуватися в Москві, чи то в Києві. Ставропігія Корецького жіночого монастиря не заважає Київській митрополії виконувати свої функції і не має принципового значення. Там, так само, як і скрізь по Україні, моляться «о богохранимей стране нашей, властех и воинстве ея», тобто роблять те, до чого покликана чернеча обитель, незалежно від її адміністративного підпорядкування.

Корецький монастир – це не шматочок Росії в Україні, це наша українська земля з нашими ж громадянками-насельницями. Вважаю, навіть, що існування обителі з таким статусом урізноманітнює церковне життя в Україні є  живим свідченням певних історичних подій.

Кир-16 й

— До 1917 года митрополиты Киевские имели древнее право на мироварение в Киево-Печерской Лавре, это подтверждено и в документах московского Поместного собора тех лет. Сейчас мы получаем миро из Москвы. Это не связано со статусом, просто вопрос надо бы решить с Москвой, не думаю, что будет отказ...


— Дорогой Кир-16й, вполне с Вами согласен, но прошу учесть, что это пока мое личное мнение. Да, действительно, до 17-го года святое миро варилось и освящалось также и в Киево-Печерской Лавре. Это исторический факт. Не знаком ни с каким документом, который бы у Киевского архиерея это право отнимал. Скорее всего, мироварение было прекращено вначале из-за революционных событий, затем — гонений на Церковь, затем — войны, а затем — и закрытия Лавры.

Сегодня церковная жизнь в Украине возрождается. Украинская Православная Церковь обладает определенными правами. Надеемся, что в случае церковной целесообразности по благословению Святейшего Патриарха будет восстановлена и эта древняя традиция, поскольку это вопрос не нововведения, а возрождения.

Андрій К., Київ

— Ваше Преосвященство, скажіть, будь ласка, чому нам нав’язують ідею отримання Автокефалії Церкви канонічним шляхом? Адже такої процедури не існує, а історія свідчить, що автокефалія ніколи не давалась, її брали (приклад ПЦА для відповіді не підходить). З огляду на події 17-го січня на передсоборному зібранні, чи не розглядаете ви можливість обміну архієреями між Росією і Україною? Адже в Росії є архієреї, в яких залишилась любов до України, а наших шовіністів направити на служіння в Росію, тоді всі будуть на своїх місцях.

— З огляду на те, як виникали автокефальні Церкви, слід констатувати, що це відбувалося в умовах політичної боротьби та розпаду імперії.

Більшість автокефальних церков виникли на уламках Османської імперії, коли церква відігравала об’єднуючу роль, будучи серцем народу, яке зберігало його кров, і душею, яка зберігала православну віру перед натиском іновірних та інославних. У випадку ж з українською автокефалією, по-перше, Росія завжди була християнською державою, а росіяни – слов’янами. А отже, Українська Церква в історії не стала проводарем захисту національної та віросповідальної ідентичності українців, оскільки не було інославного зовнішнього ворога. Українські ж автокефалії ХХ сторіччя – це, перш за все, політичні автокефалії. Вони є штучними, а не вистражданими.

Саме тому в нинішній мирний час автокефалія повинна отримуватися канонічним шляхом за наявності єдності з даного питання всієї Повноти Української Православної Церкви. В протилежному випадку, автокефалія не консолідує націю, а роздирає її.

Олеся, Львів, Stogniy1987@meta.ua

— Владико Олександре! 34-те апостольське правило, на якому базується структура Православних Церков, свідчить, що: "Кожний народ повинен мати свого першого єпископа", тобто патріарха. Хоча УПЦ МП має свого митрополита, однак її патріарх у Москві. Церква й надалі є не самостійною, а в Україні Православ'я так і залишається у розколі.

— В одній із попередніх відповідей я вже висловив своє ставлення до автокефалії Української Церкви. Ви помиляєтеся у своєму трактуванні 34-го апостольського правила. Перший єпископ народу – це не завжди Патріарх. Православних народів у світі багато, а Патріархів лише вісім. А першість Київського Митрополита щодо свого народу визначена в його титулі – «Київський і всієї України», а також в статусі УПЦ як незалежної і самостійної в своєму управлінні (чит. Документи).

Київ ніколи не був Патріаршою кафедрою. Предстоятелями Київської Церкви завжди були Митрополити, не лише як титулярні єпархіальні архієреї, а як предстоятелі Церкви. Сан Митрополита Київського не лише церковна нагорода, а свідчення його предстоятельських прав та обов’язків щодо усієї канонічної  території Української Православної Церкви в межах держави Україна.
Ваше твердження, що Церква не є самостійною – неправда, оскільки про це йдеться в Томосі Святішого Патріарха Алексія 1990 року.
А розкол Українського Православ’я – це не лише проблема Митрополита Володимира та нашої Церкви, це, перш за все, проблема тих, хто відійшов від канонічного Православ’я.

— Чи не вважаєте Ви, що створення Української Помісної Церкви вже на часі?

— Щодо помісності УПЦ – то вона є помісною від 988 року. Ми вже втомилися це пояснювати.

— І чи з обранням Патріарха Кирила РПЦ перегляне свою позицію щодо українських православних церков? Дякую!

— Нового Патріарха Московського і всієї Русі обрано. Пройшов Помісний Собор РПЦ, який своїми визначеннями канонічно затвердив статус і права Української Православної Церкви. А в своєму слові після інтронізації Патріарх сказав, що в нього болить серце за тими, хто відійшов від Церкви.

Клемент, Бельгія


— На Вашу думку, Владико, чи оптимальним чином зараз у Московському Патріархаті виконується заклик Христа віддати кесареві кесареве, а Богу — Боже? Дякую.


— По тому, наскільки розбудовується церковне життя, будуються храми, відновлюється церковна інфраструктура, то, мабуть, «пенязі», що жертвує народ Божий, віддаються Богові. Якщо ми говоримо про духовне життя, то зростання монастирів, кількості вірних, які десятину своїх почуттів віри, надії та любові до Бога віддають йому без кесаревих перешкод. Чи оптимальним є це, сказати важко, бо ми цілком належим Богові. І не нам судити, чи виконали ми заповіді любові до Бога та ближнього, що є Божим. Відносно «кесареві – кесарево», скажу словами новообраного Патріарха Московського і всієї Русі, який вважає, що церковно-державні відносини повинні розвиватися в рамках доброзичливого діалогу і співробітництва на конституційній основі. А наскільки задоволений кесарь кесаревим (в Україні і в Росії) — мені не відомо. Знаю лише як поступили древляни з князем Ігорем, чоловіком святої Ольги, коли тому було замало данини.

Яков, yrevyakin@gmail.com


— Владыка Александр, не могли бы Вы ответить на вопрос:  почему на официальном сайте УПЦ мы видим раздел "Архиерейский Собор" и находим данную терминологию в употреблении УПЦ, хотя она не соответствует юридически оформленному "Собор"? Спасибо.


— Для Української Православної Церкви визначення «Собор єпископів УПЦ» і «Архієрейський Собор УПЦ» — синоніми.

Андрей Роздольная

— Владыка, благословите. Как расценивает Православная Церковь такие шаги митрополита Агафангела как освящение памятника Екатерине II в Одессе? Разве такому высокопоставленому митрополиту неизвестно об аморальной жизни императрицы, удивляет, как христианин может преклоняться перед новой Венерой, удивляет незнание истории. Мораль у владыки на втором плане, а политика ведет передовую? Как на это смотрит Церковь?

— Насколько мне известно, в свое время на подобный вопрос из Одесской епархии последовал ответ, что священнодействие, которое совершалось на площади, на которой установлен памятник Екатерине II, именовалось не освящением памятника, а водосвятным молебном святой великомученице Екатерине – небесной покровительнице императрицы Екатерины.

Действительно, было бы абсурдом освящать все светские памятники, лишенные церковной символики и духовного содержания. Если же я не прав, то просил бы обратиться за дополнительными разъяснениями к секретарю Одесской епархии прот. Андрею Новикову. Он как член Богословской синодальной комиссии, возможно, имеет более убедительную богословскую аргументацию для объяснения упомянутого Вами события.

P. S. Хотел бы упомянуть еще об одном событии, которое имело место в Одессе и связано с освящением еще одного памятника. Не помню его названия, кажется «Похищение Европы». Но одесситам он известен — это изваяние быка на Фонтанской дороге. Священник, который был послан из епархии на его освящение, приехав и увидев данное изваяние, особенно некоторые его выдающиеся части, смутился и, сказав, что забыл епитрахиль, очень быстро удалился в обитель :)

Священик Миколай


— Скажіть, будьте ласкаві, які успіхи УПЦ у перекладах богослужбової літератури українською мовою і чи матиме наша Церква врешті-решт  Святе Євангеліє з фаховим перекладом? Спаси Господи!


— Справа перекладу є досить складною, кропіткою і такою, що вимагає багато часу та зусиль, тому до перших реальних результатів не так близько. Наразі комісія вивчає напрацювання в інших конфесіях, формує базу існуючих перекладів, зроблених в УАПЦ, УПЦ КП та УГКЦ. Перш за все перед нами стоїть завдання формування україномовної богословської термінології для дидактичних потреб наших духовних шкіл, адже для пастиря слово (в тому числі українське) є головним знаряддям проповіді. На даний час формується каталог таких термінів.

Стосовно богослужбової літератури, то поки що похвалитися можемо виданим у кінці 2008 року «Древним Киево-Печерським молитвословом» святителя Петра Могили з паралельним церковнослов'янським та українським текстом. Це більш наукове, а не богослужбове видання, оскільки церковнослов'янський текст молитовника святителя Петра Могили дещо відрізняється від того тексту, який сьогодні використовується в богослужбовій практиці нашої Церкви.

Попит на україномовну як богослужбову, так і катихізичну літературу досить великий. До нас вже надходили відповідні прохання від УПЦ в Канаді (Константинопольського Патріархату), а також від українських парафій Румунського Патріархату.

Николай, Сумы


— Владыко, я и мои родные очень благодарны Вам за многие Ваши труды на благо Святого Православия. Хочу спросить, известно ли Вам, кто останется на Смоленской кафедре вместо Патриарха Кирилла? Ходят слухи, что владыка Тернопольский Сергий не против оставить «свой крест» и остаться в Смоленске. И еще – обязательным ли есть поминовение Патриарха Московского в храмах УПЦ?


— О подобных слухах не слыхал. А вот кто будет назначен на Смоленскую кафедру, определит Священный Синод Русской Православной Церкви.
Покойный Патриарх Алексий, в связи со сложной ситуацией в приходах УПЦ, поминать его или не поминать предоставил на усмотрение архиереев и духовенства УПЦ. С мнением и позицией новоизбранного Патриарха я не знаком.

Почаев

— Известно ли в Москве и у нас в Митрополии, что в день интронизации Святейшего Патриарха братия Лавры тайно целым автобусом ездила в Москву пикетировать против Патриарха Кирилла? Если да, то какие меры возможно предпринять против такого дерзновения? Господи, прости им.


— Если Вы говорите, что это было тайно, то об этом вряд ли известно в Москве или в митрополии, т.к. все мы в это время находились в Храме Христа Спасителя. Если это было сделано без благословения наместника Лавры архиепископа Владимира, то должно расцениваться как самочиние. Им же должны быть приняты соответствующие и полагающиеся в таких случаях меры прещения. А относительно того, что они пикетировали против Патриарха Кирилла, то у нас каждый волен высказывать свое личное или коллективное мнение, в том числе и по этому вопросу. Не все участники, как показало голосование Поместного Собора, были единогласны в своем решении. Однако же, по оглашении результатов, все приняли Патриарха как «Великого Господина и Отца» и все разномыслия и разногласия были покрыты отеческой и братской любовью. Так же, по моему мнению, должна поступить и вся Полнота (довольные и недовольные) нашей Церкви.

Анатолий

— Как стало известно, перед Поместным собором в Киеве было заседание представителей Украины, на котором несколько недостойных владык решились выступить против Блаженнейшего Владыки Владимира. Какие меры будут применены против оскорбителей Предстоятеля Церкви и не время ли прекратить такие дерзости? Заранее Вам благодарен.


— Давайте спишем это на нервозность предсоборной обстановки и покроем братской во Христе любовью. Бог же рассудит каждому по его мыслям и делам.

Марія Наумівна, Хуст


— Владико, чи не варто зараз Києву звернути увагу на діяння Почаївської Лаври в іконній лавці, у якій  дотепер продається заборонена Синодом Православної Церкви література (наприклад, «Ноевы дни») та інша, а українська душа не може там придбати рідної книги, все перемежовано царизмом, расизмом і холокостом? І ще: чому в Лаврі молдавською мовою можна сповідатися, а українською — ні. Ще й накричать та запитають, чи я не уніатка? Наперед дякую за відповідь.


— Шановна Маріє Наумівна, розділяю Ваші хвилювання та невдоволення, оскільки сам був свідком подібного. Надходять численні скарги, аналогічні піднятим Вами питанням. Ваше запитання я передам Блаженнішому Митрополиту Володимиру, який, як Священноархімандрит Свято-Успенської Почаївської Лаври, доведе до відома своєму наміснику архієпископу Володимиру, а той, в свою чергу, відповість та прийме відповідні міри щодо зазначених проблем.

Корний, православный, Запорожская епархия

— Владыка, благословите. Не считаете ли Вы, что Православной Церкви необходимо все-таки найти компромисс с Киевским патриархатом, ибо это зло нужно изжить в срочном порядке, пережить его, растворить в Церкви? Поскольку и в среде КП есть очень хорошие, отзывчивые и высокоморальные люди, с которых зачастую и пример брать можно, то очевидно, что отсечь «эти мертвые ветви» представляется невозможным, следовательно их надобно спасти, исцелить, уврачевать рану на теле Православной же Церкви, рану, от которой болит все тело Церкви. Как Вы считаете, Владыка? Многая Вам лета! Спасибо.


— Я с Вами вполне согласен. Изложенная Вами позиция исполнена христианской любви, веры и надежды. Верим в скорейшее исцеление раскола и все мы. Ориентиры на этом пути Украинской Православной Церковью сформулированы. Была бы лишь только обоюдная добрая воля и достигнуто взаимопонимание. Мы не должны этот процесс идеализировать, ведь иногда люди говорят одно, а делают другое. Если бы все мыслили, как Вы, то, уверен, существующего искусственного разделения уже бы не было. Однако реалии жизни более жестоки. Христос еще 2000 лет тому выразил уверенность, что будет едино стадо и один пастырь. Однако, все мы, изучая Евангелие и целуя его, именуя себя христианами, учениками Христовыми и любящими Бога, так пока и не достигли этого богозаповеданного единства.

Андрій Смирнов

— Владико! 1. Чому УПЦ на Помісному Соборі РПЦ обмежилась закріпленням ефемерного статусу «незалежної і самостійної в управлінні» і втратила унікальний шанс отримати хоча б автономію? Адже положення Статуту РПЦ про те, що «Украинская Православная Церковь является самоуправляемой с правами широкой автономии» є лише декларацією, яка нічим не підкріплена. В «Статуті про управління Української Православної Церкви» про автономію нічого не сказано. УПЦ de jure не є автономною, як, наприклад Фінляндська, Синайська, Японська або Китайська Церкви.

— Шановний Андріє, цей Помісний Собор мав своєю основною метою обрання нового Святішого Патріарха Московського і всієї Русі. Цей Собор був позачерговим і терміновим, а тому питання, що потребують детальної підготовки та всебічного обговорення, на ньому не піднімалися. Натомість у Визначенні Собору (п. 6) було поставлено задачу створити механізм загальноцерковного обговорення питань, поставлених на засіданнях Помісного Собору, а також інших питань, які сьогодні стоять перед церковною Повнотою. До цих питань належить і питання подальшого статусу УПЦ. Гадаю, що ми до цього ще не раз повернимося, і в дусі християнської любові та терпимості будемо шукати шляхи та механізми його вирішення в площині церковно-канонічного права та традицій Церкви.

Отже, говорити про втрачений шанс не варто і передчасно. Хоча навіть шансом я це не назвав би. Шанс – це випадковість, а ми говоримо про стабільність та вічність. Церковне життя — не гра і не рулетка, а поле дії промислу Божого. І те, що сталося, сталося виключно з Його Святої волі.

Нинішній статус УПЦ не є декларативним, його закріплено в Статуті РПЦ, згідно з яким «Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії.

У своєму житті і діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем і ухваляється Патріархом Московським і всієї Русі» (ст. VIII п. 18).

Що стосується Томоса, який згадується в Уставі РПЦ, то він визначає Українську Православну Церкву як «незалежну і самостійну в управлінні».

Про всі наші права та обов’язки Ви можете дізнатися зі Статуту Української Православної Церкви http://orthodox.org.ua/uk/node/2485

Все це також затверджене п.4 Визначення Помісного Собору РПЦ 27-28.02.09, котрий говорить, що учасники Собору схвалюють діяння Архієрейських Соборів, які відбулися у період між Помісними Соборами. Це стосується і Архієрейських Соборів УПЦ, про які в тому Визначенні говориться, що Помісний Собор задоволений «трудами, понесеними в цей час усією церковною Повнотою». А як відомо Визначення Помісного Собору має канонічне значення.

Так, дійсно, УПЦ де-юре не є автономною у загальноприйнятому сенсі. Однак не завжди  синиця в руці краще журавля в небі. Ви бачили, що Київський Митрополит сидить праворуч Московського Патріарха, він читав молитву інтронізації, він посаджав новообраного Патріарха на патріарший престол і він передавав Патріарху символ пастирської церковної опіки – посох митрополита Київського і першого Московського святителя Петра. До того ж, тих прав, якими сьогодні де-факто володіє Українська Православна Церква, не мають не тільки вказані Вами автономні Церкви, але й не всі автокефальні.

2. Як Ви поясните, що Московський патріархат визнає католицькі таїнства і при цьому заперечує благодатність таїнств позадиптихіальних Православних Церков – УПЦ КП і УАПЦ? Дехто в УПЦ вважає, що «католики з точки зору євхаристійної екклезіології, ближче до нас, ніж "наші" розкольники». Не зрозуміло тільки чим вони до вас ближчі: історією, догматами, канонами, обрядами? Згоден що «двох Церков на одній території існувати не може». Але ж католики обох обрядів так само утворюють паралельні структури єпархій та парафій на території України, та ще й з тими самими титулами.

— На всі ці запитання ви знайдете відповідь у моїй роботі «Чому розкольницькі угруповання називаються неканонічними».

Коротко можна зазначити, що розкол 1054 року, це розкол Єдиної Церкви на дві частини. Маючи певне відношення до догматичного вчення Католицької Церкви, ми констатуємо історичний факт збереженого в ній апостольського преємства, на відміну від самосвятів та «позадиптихіальних», які такого апостольського преємства не мають.
Відносно створення паралельних єпархій, треба зазначити, що католики на відміну від розкольників не іменують себе православними та не розділяють нашого догматичного вчення. А отже є самостійними структурами зі своїм віровченням, а не паралельними нам так званими православними.

Ростислав Мартинюк,  Київ, родом із с. Голінка Ніжинська єпархія, mans@ln.ua

— Благословіть! 1. Чи обумовлене в статуті УПЦ, завтердженому на Соборі, право на зовнішньоцерковну діяльність? Яким чином? Досі церковними українцями за кордоном опікуються  різні працівники посольства РФ, парафії РПЦ ототожнюються з РФ.


— Церковними українцями за кордоном почали опікуватися українські священики. Про це у своїй доповіді говорив на Помісному Соборі РПЦ тоді ще Патріарший Місцеблюститель. До речі він сказав, що в парафії, де більшість складають представники української або молдовської православної діаспори, по представленню Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира і Високопреосвященнішого Митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира, направляються священики з України і Молдови. Парафії для православних українців існують в Італії та Німеччині, а на Пасху і Різдво  українські священики служили у Іспанії, Італії, Португалії, Швейцарії, Нідерландах та в інших країнах. Служіння за кордоном українського духовенства та зовнішньоцерковна діяльність –  дуже місткий, довготривалий та коштовний проект. При нинішніх церковно-державних відносинах, які, на жаль, не на користь Православної Церкви, держава не може визначитися не тільки на зовнішній арені, але й в середині країни зі своєю конфесійною приналежністю, самій Українській Православній Церкві це не під силу. За нормальних церковно-державних відносин та розуміння державою поставленою Вами проблеми, необхідні в обов’язковому порядку взаємовідносини ВЗЦЗ УПЦ та Міністерства закордонних справ, у сфері відповідальності якого повинна бути опіка тих, хто опинився за кордоном. Таке служіння повинно щонайменше фінансуватися з бюджету, а не коштом церковних громад УПЦ, які після десятиліть наруги відновлюють церковне життя в Україні.

2. Чому проігнорована вимога "опозиції шістьох" (владики Агафангела, Іонафана, Онуфрія, Іларіона, Феодора та вікарного Алексія) про небажаність затвердження Собором статусу УПЦ як "самокерованої"? Чи можуть бути усунуті ці єпископи зі своїх кафедр у зв'язку зі своїм київським передсоборним демаршем?

— Зі згаданою вами вимогою я незнайомий, оскільки вона не підтверджена жодним документом, котрий би розглядався чи-то на зібранні в Києві, чи на Соборі в Москві.

З цим питанням варто звернутися до згадуваних Вами владик або до Помісного Собору РПЦ, який одноголосно нинішній статус УПЦ затвердив. Дискусія, що виникла на передсоборному зібранні свідчить про демократичність та соборність УПЦ, а також про можливість висловитися у присутності Предстоятеля кожному і про все. Власне, виходячи з почутого, можна зробити висновок, що ті, хто виступав, виступали саме проти зміни статусу УПЦ, а не за його відміну. Однак в резолюції, при обговоренні якої виникла дискусія про це не сказано жодного слова. Я би не називав свободу слова та позиції демаршем. З демаршем виходять, а в нас усі залишаються.

3. Чи справді наш єпископат шантажують можливістю створенням п'ятьох Церков на території УПЦ: Галицько-Волинської, Русинської, Української (Малоросія), Кримської, Новоросійської?

— Можливо Ви маєте на увазі митрополичі округи, ідея створення яких обговорювалася на передсоборних зібраннях до Помісного Собору РПЦ 1917-18 років? Ця ідея обговорюється і сьогодні, але на увазі мається не лише УПЦ з вказаними Вами регіонами, а вся канонічна територія Московського Патріархату. Це питання було озвучене і на нинішньому Помісному Соборі (зокрема – архієпископ Львівський і Галицький Августин), проте однозначної підтримки не отримало та було віднесено до тих, які потребують вивчення та всебічного обговорення.

4. Чому б не впровадити вимову ц-сл. служб, прийнятої в двох закарпатських єпархіях, у всій УПЦ ("і" замість "є", і загальна дерусифікація вимови)? На мою думку, це б значно знизило "больовий мовний поріг" україномовної пастви в центрі. Дякую! Бажаю бути твердим у відстоюванні прав Київської Церкви.

— Не думаю, що вся Україна була б в захваті від такої ідеї. У нас немає жодних проблем щоб за бажанням більшості парафіян звершувати богослужіння як українською мовою, так і з закарпатською вимовою. Але бажаючих не дуже багато. До речі, я би не говорив, що це закарпатська традиція, бо її прийнято називати «галицькою вимовою». Дякую за запитання та побажання.

Валерий, pukraina@yandex.ru

— Владыка, я поддерживаю Вас и Вашу деятельность, помогай Вам Господь. Вопросы такие.

1. Будет ли наша Церковь принимать более решительные шаги для диалога с другими украинскими Церквами с целью ликвидации раскола?


— Cердечно благодарю за Ваше понимание и поддержку. С 2005 года УПЦ возобновила свой диалог с УАПЦ. Имели место и встречи нашего Предстоятеля, а также других иерархов нашей Церкви с представителями УПЦ КП. Однако для того, чтобы диалог приближал нас к единству необходимо, чтобы он имел общецерковный характер. Поэтому в диалоге важное значение имеет не только «решительность» наших шагов, но и то, насколько наши усилия поддерживаются полнотой Церкви.

2. Когда будет прекращено превращение церкви в политическое православие, идеологом которого является одесский митрополит Агафангел?

— Церковь невозможно превратить в «политическое православие» либо какую-либо другую идеологию. Феномен «политического православия» был осужден на Архиерейском Соборе УПЦ в декабре 2007 года, постановления которого были подписаны всем епископатом нашей Церкви, включая указанного Вами митрополита Агафангела. Если же Вы находите, что он делает что-либо вопреки своей подписи, то Вам необходимо привести конкретные свидетельства и обратиться к глубокоуважаемому Высокопреосвященнейшему владыке Агафангелу лично.

3. В каком состоянии находится вопрос по рассмотрению "дела" гетмана Мазепы?

— Этот вопрос согласно решению Священного Синода находится на изучении Богословской комиссии УПЦ и Киевской Духовной Академии. От себя могу сказать, что данный вопрос должен рассматриваться исключительно в богословской, а не политической плоскости.

4. Будут ли проводиться богослужения на украинском языке? Спасибо.

— На этот вопрос я уже дал ответ ранее. При желании большинства членов общины молиться на украинском языке, настоятель может получить благословение у своего правящего архииерея.
Марк, Киев

— Владико, скажіть будь ласка, що Ви думаєте з приводу  того, щоб богослужіння звершувати паралельно церковнослов'янською, українською і (або) російською мовами? Адже ж це досить актуально, таке питання давно назріло і навіть,  вже й дозріло. Такий крок однозначно послужив би на велику користь Церкви і непогано б вписався в місіонерський курс, який обраний для Церкви новим патріархом Кирилом. Дякую.


— У зв’яку з тим, що немає однозначного ставлення до звершення богослужіння українською чи російською мовами паралельно зі звершенням богослужіння традиційною церковнослов’янською, вважаю, що його не варто нав’язувати але й не треба забороняти. Це і буде місіонерським підходом. Більшість парафій та вірних Української Православної Церкви є переконаними у тому, що мовою молитви є мова церковнослов’янська. Немає жодних проблем, щоб з благословення керуючого архієрея звершувати на тій чи іншій парафії богослужіння будь-якою національною мовою. До речі, в деяких парафіях УПЦ служать і українською, і румунською, і грузинською та іншими національними мовами.

Константин, Чернигов


— Владыка, здравствуйте. Как вы можете прокомментировать такие слова?: «Никакого подтверждения статуса УПЦ МП на Соборе не произошло. Собор на словах и действии подтвердил право Архиерейского собора вносить в Устав РПЦ, в котором описаны права УПЦ МП, изменения и дополнения с немедленным вступлением их в силу. Поэтому в любой удобный момент Архиерейский собор РПЦ может отменить статус самоуправления УПЦ МП или изменить его так, что этот статус будет формой без содержания. Например – достаточно внести в Устав формулировку о том, что решения Синодов и Соборов УПЦ одобряются (утверждаются, благословляются – не суть важно) Московским патриархом – и УПЦ МП автоматически превратится в Украинский экзархат. Пусть не по названию – но по сути. Кто-нибудь сомневается, что Архиерейский собор РПЦ утвердит такой Устав, если это предложит патриарх Кирилл?»


— Не будем забегать вперед и говорить о гипотетически возможных изменениях чего-либо. В определениях Архиерейских Соборов РПЦ 2000-го и 2008 года, которые были утверждены нынешним Поместным Собором, говорится, что УПЦ достойно несет свое служение под руководством Блаженнейшего Митрополита Владимира в своем нынешнем статусе. Не думаю, что при Патриархе Кирилле УПЦ не будет справляться со своим служением, что могло бы повлечь за собой изменение ее статуса, ее прав и обязанностей. Даже если это и предположить, то уверен, что среди епископата найдутся архиереи, которые возвысят свой голос в защиту нынешних прав УПЦ.

Считаю, что определение нынешнего Поместного Собора РПЦ поставило точку в этом вопросе. И дальнейшие разговоры на эту тему являются беспочвенными и бесплодными.

— В Благословенной Грамоте Алексия II звучит : «...благословляем... быть отныне УПЦ независимой и самостоятельной в своем управлении».  А вот что сие означает — расшифровывается именно в уставе РПЦ. Или снова возникнут споры юристов: чье министерство юстиции круче — украинское или РФ,  как было в начале минувшего года по поводу регистрации Устава УПЦ. Спасибо за ответ.

— Томос есть Томос, а Устав есть Устав. И хочу заметить, что не случайно в нынешнем Уставе РПЦ упоминаемая Вами Благословенная Грамота Патриарха Алексия именуется Томосом (ст. 8 п. 18), думаю едва ли у кого-нибудь поднимется рука на отмену документа, подписанного приснопамятным Святейшим Патриархом Алексием ІІ, за который ему вся Украинская Православная Церковь сыновне благодарна.

Михаил, Луганск


— Ваше Преосвященство, что слышно по поводу объединительных инициатив Донецкого архиерея УПЦ КП Юрия и части его епархии под юрисдикцией УПЦ? Эта тема довольно живо обсуждалась в недавнее время, а сейчас никакой информации.

— Священный Синод принял во внимание заявление бывшего правящего архиерея Донецкой епархии УПЦ КП, однако окончательное решение по этому вопросу принято не было. Смерть Святейшего Патриарха Алексия и избрание нового Патриарха отвлекли от внутренних дел УПЦ. Надеюсь, этот ответ будет дан в обозримом будущем, исходя из новых реалий бытия нашей Церкви. Сейчас этот вопрос изучает Отдел внешних церковных связей УПЦ и Комиссия по восстановлению церковного единства.

Святослав


— Владико Олександр, коли прогнозується проведення чергового Помісного собору УПЦ?

— Помісний Собор це не чергова сесія Верховної Ради, тому і збирається він не за графіком, а тоді, коли виникає необхідність прийняти рішення усією Повнотою Української Православної Церкви. На сьогодні питань, які б вимагали проведення чергового Помісного Собору, немає. Але таким приводом могло б стати бажання повернутися з розколу в лоно Матері-Церкви всієї повноти тих, хто впав.

Ігор, м. Івано-Франківськ

— Преосвященний Владико! Благословіть! Скажіть, будь ласка, чи можливо у майбутньому використовувати у деяких храмах церковнослов'янську мову з українською вимовою, як це було колись в Україні, як зафіксовано в українській літературі, зокрема у класиків Куліша, Нечуя-Левицького, Шевченка та ін., і як на Галичині використовували з 1946 по 1989 рік і досі використовують? Запитую тому, що з болем прочитав недавно статтю про те, що у столиці України немає жодного україномовного храму УПЦ.


— У Києві є декілька громад, де, на прохання парафіян, частково використовується українська мова. Що ж стосується вимови, то на це запитання я вже відповів. Я вважаю за краще звершувати богослужіння українською мовою, аніж «з вимовою». Зміна вимови скоріш заплутає аніж пояснить, оскільки є незвичною для слуху. Якщо до церковнослов’янської мови ми звикли та вивчили її, українську знаємо і володіємо нею, то мова з вимовою є новим і незвичним для тих регіонів, де немає такої традиції. А якщо традиція є, то нехай і буде. І ніхто тому не заперечує.

Протоієрей Євгеній, видання Uaoc.Net, fryevhen@gmail.com

— Благословіть, Владико! Ваше Преосвященство! Скажіть будь ласка, як особисто Ви реагуєте на активніть та реакцію Київського Патріархату стосовно останніх дій у Москві, і якщо відомо — якою була доля звернення Синоду КП до Помісного собору Руської Православної Церкви, та особистого звернення Патріарха Філарета до Святішого Патріарха Кирила? Спаси Вас Господи!


— Доля звернень мені не відома, оскільки я не є співробітником Патріархії та не був у складі комісії по підготовці Помісного Собору. А на Соборі воно не було озвученим і не розглядалося. Вчора у Інтернеті ознайомився із його змістом. Форма документа дуже красива, а характеристику того, що в ньому написане може дати лише той, кому воно адресоване. Однак від себе можу сказати лише одне, що уже сам факт появи данного Звернення є, мабуть, чимось новим у взаємовідносинах між канонічною Церквою та тими, хто від неї відпав. Вбачаю у факті його появи прояв докорів сумління та невпевності у власній канонічній самодостатності, про яку постійно говорить «Київський патріарх».

Роман

— Шановний владико, всім відомо, що українці та білоруси називали себе русинами, а свою мову руською. Про це свідчать історичні джерела та літописи і це стосувалося як і Наддніпрянщини так і Галичини. Відомо, що і росіяни, хоча і не називають себе русинами (але "русскими") називають свою мову "русской". Виникає запитання:  яка ж тоді мова є дійсно руською, чи існує дві руські мови і два руські народи? Яка Ваша думка щодо цього мовно-історичного феномену?

— Шановний Романе, за своєю освітою та родом діяльності я не є філологом, і, на превеликий жаль, не займався питанням, про яке Ви говорите. Обов’язково постараюся знайти час, щоб прояснити його і для себе. Мені здається, що це питання теоретичне, а не практичне, бо сьогодні є і українська, і російська, і білоруська мови, які розвиваються за своїми законами.

Андрій

— Чому вашу Церкву ви називаєте "українською" , якщо у ній все русифіковане (богослужіння, мова, традиції, обряд)?


— Церква називається Українською, оскільки обіймає у собі усіх православних, що населяють сьогодні адміністративну територію України: не лише українців, але й представників усіх національностей. Так як вони всі себе називають українцями, так і УПЦ називає себе українською. Відносно «всього русифікованого» зауважу, що богослужіння у нас грецьке, мова – церковнослов’янська, традиція та обряд – з окрасою та особливостями того, регіону, де діють парафії УПЦ. Маю бажання для вивчення цього питання та розширення свого етнокультурного кругозору вирушити у паломництво до різних регіонів. Ваше питання теоретичне. Бажаю, щоб Ви самі отримали на нього практичну відповідь.

Володимир


— Владика, благословіть. Чому на офіційному сайті УПЦ не було матеріалів про проект звернення Передсоборної Ради УПЦ, що готувався на розгляд Помісним Собором РПЦ? "Проговорився" про цей документ тільки сайт "Православ'я в Україні" orthodoxy.org.ua/uk/tserkovni_hroniki/2009/01/28/21870.html, та й то з посиланням на "Киевскую Русь", а та на "Единое Отечество". Що за цим стояло насправді?


— Звернення не готувалося, а був проект резолюції зібрання делегатів. Оскільки її було зачитано та відбулася дискусія не по темі, внаслідок чого резолюцію не було прийнято, то і офіційний сайт УПЦ утримався від публікації.

Насправді в резолюції йшлося про те, що й було прийнято Помісним Собором РПЦ. Проект згаданої Вами резолюції було підготовлено виключно на підставі та положеннях, які викладено у Визначенні про Українську Православну Церкву Ювілейного Архієрейського Собору РПЦ 2000 року, що проходив під головуванням нині покійного Святішого Патріарха Алексія.

Кир-16й

— Как думаете, будут ли теперь предприняты попытки рейдерского захвата УПЦ через отрешение митр. Владимира? Или ждать "эстонский вариант" развития событий? Как показало предсоборное совещание — в целом епископат УПЦ непредсказуемо ненадежен...


— Приснопамятный старец Зосима (Сокур) в свое время говорил, что у Русской Церкви сегодня лишь два столпа. Это отошедший ко Господу Святейший Патриарх Алексий и Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Владимир. Блаженнейший Митрополит Владимир сегодня является безальтернативной по авторитету и влиянию фигурой в Украинском Православии. Более того, как Предстоятель УПЦ Митрополит Владимир пользуется безукоризненным авторитетом и в мировом Православии. Поэтому поднятый Вами вопрос отношу к сфере болезненных политико-православных фантазий. За все годы Предстоятелького служения Блаженнейшего Митрополита Владимира ни один епископ УПЦ не уклонился в раскол. Что же касается предсоборного совещания, то оно лишь засвидетельствовало о той степени свободы, действительной соборности и открытости, которая стала возможной при предстоятельстве Митрополита Владимира. Дай Бог всякой Церкви такого Предстоятеля.

Сергий


— Благословите! 1. Скажите, по-вашему, произойдут изменения в отношениях Вселенской Православной Церкви с различными раскольниками, сектантами и еретиками после выбора нового Патриарха Московского и всея Руси (некоторые из сект уже начали публично поздравлять Патриарха, а раскольники (УПЦ КП) говорить о его "неоднозначности"?


— Как участник Поместного Собора помню слова, сказанные Святейшим Патриархом Кириллом о том, что он не хотел бы войти в историю реформатором, а хотел бы продолжить тот курс, который церковный корабль избрал при Святейшем Патриархе Алексии и его предшественниках.

2. Как Вы можете оценить вероятность появления в Украине Константинопольской юрисдикции на базе УАПЦ, части УПЦ КП и части УПЦ МП? И в противовес этому — появление чисто Московской юрисдикции во главе с м. Агафангелом и его группировкой, которая ориентируется сначала на Москву, а уже потом — на Бога?

— Такое развитие событий вероятно лишь в результате существенного кризиса в УПЦ. Однако до тех пор, пока во главе нашей Церкви стоит Блаженнейший Митрополит Владимир, я уверен, что такое развитие ситуации маловероятно.

3. Будет ли продолжено создание новых епархий в Одесской, Харьковской, Николаевской областях и в Крыму?


— Этот вопрос относится исключительно к компетенции Священного Синода УПЦ, который действует, верим, водимый Духом Святым. Все решения, которые принимает Священный Синод, принимаются исключительно из церковной целесообразности.

Ієромонах Мануїл, Унівська Лавра, УГКЦ


— Ваше Преосвященство, 1) чи не вважаєте Ви, що про греко-католиків недостатньо інформації серед вірних ПЦ (наприклад, два іноки з Соловків два роки тому сказали, що "уніати не мають Євхаристії та іконостасів") та навіть ієрархії (владика Мелетій Хотинський, будучи в Уневі, сказав, що знає про УГКЦ лише з писань "підгорецьких отців")?

— На мій погляд, міфи та неправдива інформація розповсюджені не лише серед православних по відношенню до греко-католиків, але й навпаки. В цьому не важко переконатись, почитавши форуми та коментарі на РІСУ.

2) і таке, більш особисте: чи не вважаєте Ви, що обов'язкова умова постригу в мантію перед хіротонією в архієреї в ПЦ робить чернецтво (для цієї особи) чимось штучним? Адже й так теперішні іноки нерідко є слабкими, а тим більше коли ти знаєш, що чернецтво лише "засіб". Дякую за Вашу діяльність!

— Така традиція характерна не для всіх Православних Церков. Наприклад, в Елладській Церкві майже всі архієреї мають лише постриг в рясофор. Таким чином, в цьому відношенні маємо дві практики. З іншого боку, вважаю, що не умова обов'язкового прийняття чернецтва перед архієрейською хіротонією, а внутрішній духовний світ ченця робить таке чернецтво справжнім або штучним. Напевне, було б не етично приводити імена архієреїв нашої Церкви (надіюсь, і без того відомі Вам), які незважаючи на обов'язки по управлінню єпархіями, залишаються справжніми ченцями. Чернецтво в Українській Православній Церкві є численним і кожний обирає монастир згідно свого церковного поклику. В монастирях УПЦ можна знайти задоволення різних  духовних потреб. Не треба стригти всіх під один гребінець. У кожного свої духовні сили, потреби, можливості. А Церква єднає нас різних у любові Христовій.

Клірик УПЦ

— Владико, прокоментуйте будь-ласка наступні висловлювання Кирила Флорова про Помісний Собор і статус УПЦ МП: "В связке с "крединами" действуют и украинские раскольники, пытаясь посеять у паствы канонической Церкви недоверие к новоизбранному Патриарху, пытаясь "впарить" ложь о том, что Поместный Собор, якобы, окончательно утвердил независимый и самоуправляемый статус УПЦ и что это, якобы, результат договоренностей УПЦ МП с новым Патриархом. Это ерунда. Самые последовательные "кирилловцы" на Поместном Соборе - это как раз противники дальнейшей автономизации УПЦ (блистательные одесситы). Собор сохранил статус-кво в украинском вопросе и не принимал специального постановления об утверждении Томоса о самоуправлении УПЦ. Подтвердив решения предыдущих Архиерейских Соборов, Поместный Собор подтвердил и те их решения, согласно которым окончательное решение украинского вопроса передается Поместному Собору. Речь идет об очередном Поместном Соборе, ибо сейчас прошел внеочередной - для избрания Патриарха. А когда будет очередной? Надеюсь, что никогда". Чи дійсно так потрібно розуміти затвердження уставу РПЦ, згідно якого (Гл. 8, 18). УПЦ є самостійною в управлінні? Дякую.

— Все, что говорит Кирилл Фролов в приведенном Вами тексте, похоже на словесную диарею. А Поместному Собору и новоизбранному Патриарху верю. И лишь Определения Поместного Собора РПЦ являются для меня авторитетом и имеют безоговорочное каноническое значение.

Вірянин


— Які зараз є перспективи зцілення розколу  в Україні і які з них конкретно планує розвивати УПЦ (МП)? Який стан вашого діалогу з представниками УПЦ КП? Яка думка  Патріарха Кирила на ситуацію в українському Православ'ї? Дякую.

— Митрополит Кирил, очолюючи ВЗЦС до свого обрання Патріархом, мав достатньо інформації про те, що відбувається в Українському Православ’ї та чудово знає про його нинішній стан. Новообраний Патріарх усвідомлює, що розкол в Україні — це не тільки проблема УПЦ та її Священноначалія. Це проблема всієї Руської Православної Церкви. Отже й зцілення розколу буде першочерговим завданням новообраного Патріарха.

Гражданин Украины

— Вас не оскорбляет частое появление в печати циничных заявлений в адрес украинцев и Украины протоиереев Дмитрия Сидора из Закарпатья и Андрея Ткачева из Киева? Их не устраивают не только руководители страны, которых они открыто призывают «не любить», но и сама Украина как государство, которой они желают исчезновения ("туда ей и дорога", как сказал протоиерей А. Ткачев). Почему Московский Патриархат наказывает за подобную экстремистскую деятельность своих клириков в России и смотрит сквозь пальцы на это в Украине?

— Приведенные Вами цитаты и меня, как гражданина Украины, оскорбляют. А правовую оценку их деятельности должно давать государство. Клириков же в Украине за политические взгляды не наказывают. Но если соответствующими правовыми органами их деятельность будет признана преступной, то вслед за уголовной ответственностью может последовать и каноническая. Однако, как свидетельствует история, не всегда уголовная ответственность является справедливой (вспомним новомучеников). Однако новомученики страдали не за политические идеи, а за Христа.

Grauer

— Можно прояснить ситуацию с существованием в УПЦ пресс-службы Василия Анисимова? Вопросы такие: кому она подчиняется; выражает ли она точку зрения УПЦ; если да, то тогда почему таким оскорбительным и развязным способом (даже по отношению к членам и священнослужителям своей же Церкви); в чем разница между пресс-службой Василия Анисимова и пресс-службой одесской общественно-политической организации "Единое отечество", ведь контент у обеих фактически один и тот же; почему бы не объединить эти две службы в одну, чтобы не было путаницы?

— Статус структуры, которую возглавляет Василий Семенович Анисимов, уточняется. Единственным официальным сайтом УПЦ, в соответствии с решением Священного Синода, является сайт www.orthodox.org.ua, а официальным печатным органом – «Церковная православная газета». Пресс-секретарем Предстоятеля УПЦ является прот. Георгий Коваленко. Официальной информационной структурой в УПЦ, которая занимается работой со СМИ от имени УПЦ, является возглавляемый им Синодальный отдел «Мисия духовного просвещения». Остальное – это околоцерковная самодеятельность.

Читатель

— Некоторые поговаривают "о роли молодых секретарей", которые влияют на своих архиереев. В качестве примера называют вас, к которому, дескать, прислушивается митрополит Владимир. Или взять Одесского митрополита Агафангела, у которого есть активный молодой секретарь протоиерей Андрей Новиков. Насколько велика такая зависимость? Достаточно ли у епископов других источников информации, кроме своих помощников? Что, например, читает митрополит Владимир и принимает ли он людей с разными взглядами на известные вопросы?


— Блаженнейший Митрополит Владимир лично просматривает корреспонденцию и делает соответствующие резолюции, смотрит информационные программы всех ведущих телеканалов, дает интервью и записывает «Пастырское слово» для телепрограммы «Мир Православия». Еженедельно ему готовится обзор всех публикаций в СМИ (печатных и электронных) на церковную тематику. Блаженнейший, когда в Киеве, ежедневно лично осуществляет прием людей разных как по социальному статусу, так и по своему мировоззрению. О чем нередко можем читать в православных и светских СМИ различных направлений. Многие удивляются его трудоспособности, ибо в прошлом году он совершил около 60 пастырских визитов в епархии УПЦ, где с ним могли общаться все желающие. Более публичного и открытого человека, который с ответственностью относится к возложенным на него Церковью обязанностям, в нашем государстве, думаю, нет.

А секретарь для того, чтобы никакие поручения Блаженнейшего не были забыты и никто, пришедший к Митрополиту, не был обделен его вниманием. Это техническая работа и опыт, за который я благодарен Богу и Блаженнейшему Митрополиту Владимиру.

О других епископах, секретарях и их роли сказать не могу.

Марко (США)

— Ваше Преосвященство!
Тепер, коли статус був підтверджений Собором, чи УПЦ МП може вести з Царградом переговори про єднання іншими гілками українського Православ’я і автокефалію? Чому Московський престол не хоче визнати автокефалію УПЦ?


— Шановний Марко, ставлення до можливої української автокефалії, до речі, не є неоднозначним. Київ ніколи не був Патріаршим престолом, але це жодним чином не принижує його честі, як «матері міст Руських». І цей статус за ним визнають усі. Право честі Києва було засвідчено і під час нещодавньої інтронізації. Саме Київський Митрополит запитував новообраного Патріарха про його готовність взяти на себе відповідальність за всю Руську Церкву.

Канонічна територія Московського Патріархату – це також канонічна територія Церкви древньої Київської Русі. Етно-політичний принцип вважаю недоречним у даному випадку. Сьогоднішній Московський Патріархат – це історично києво-московська Церква.

Вважаю доречним принцип – «хто розділяє – той втрачає».

Думаю, що якщо Руська Православна Церква на теренах Російської Федерації матиме таку ж незалежність, як сьогодні УПЦ в Україні під проводом Блаженнішого Митрополита Володимира, то відпаде і сама ідея української автокефалії, яка зародилася на політичному підґрунті.

— Чи більшість єпископату цього прагне?

— Більшість єпископату прагне не комсомольського: «Жизнь – борьба, в борьбе счастье!», а виконання своїх архіпастирських обов’язків в союзі миру та любові.

Влад Головин

— Владыка Александр! В послании последнего собора, который недавно завершился в Москве много говорится о необходимости миссионерской деятельности. Какие миссионерские проекты будет развивать УПЦ? Можно ли обратиться к Вам со своим миссионерским проектом?

— Уважаемый Влад, в Украине действует Полтавская духовная семинария с миссионерским уклоном. Архиепископ Полтавский Филипп является главой Миссионерского отдела УПЦ. Он и координирует эти проекты. Ко мне же, если у Вас есть соображения по этому поводу, — пожалуйста, всегда рад.

Леонід

— Які, на Ваш погляд, нині є серйозні перешкоди і проблеми на шляху до реалізації відомої ініціативи Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) щодо відновлення в Україні канонічної єдності історичної Київської Церкви? Тобто — створення єдиного Київського Патріархату, одночасно євхаристійно сопричасного з Царградом, Загорськом і Ватиканом.


— Головною причиною, яка стоїть на перешкоді таким ініціативам, є відсутність догматичної однодумності між Сходом та Заходом. Адже євхаристійне єднання можливе лише за умови однодумності у догматичних питаннях. Тому висловлена главою УГКЦ ідея, з моєї точки зору, є екклезіологічною утопією. Унія не вирішила питання між Сходом і Заходом, а лише їх ускладнила, про що говорять і православні, і католики.

Дмитро (Харків)

— Ваше Преосвященство! Як Ви оцінюєте перспективи поєднання української православної спільноти з огляду на рішення останнього Помісного Собору РПЦ?

— Виходячи з рішень останнього Помісного Собору РПЦ, я позитивно оцінюю перспективи поєднання української православної спільноти.

Чи зможе новий Патріарх Кирил змінити стиль стосунків Руської Церкви з католиками?

— Радикальних змін не слід очікувати, тому що стосунки з католиками за попереднього Патріарха формувалися у Відділі зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату, який новообраний Патріарх Кирил очолював протягом 19 років. Але діалог заради вирішення багатьох проблем сучасного світу має продовжуватися і конструктивно розвиватися.

 









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com