Ставропігійний Успенський Зимненський Святогорський жіночий монастир | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Ставропігійний Успенський Зимненський Святогорський жіночий монастир



Зимненський монастир. Фото М. Брусники

Зимненський монастир. Фото М. Брусники
Історія обителі

Обитель розташовано на південному підвищеному березі річки Луги. За переказом, монастир заснував у 1001 р. св. рівноап. князь Володимир: він спорудив тут зимовий палац, від якого пішла назва місцевості Зимне, і два дерев`яних храми – малий в ім`я Святої Трійці та великий на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Переказ також стверджує, що князь подарував обителі ікону Божої Матері, отриману від Константинопольського патріарха як благословення на шлюб із сестрою візантійського імператора Анною1. Першу писемну згадку про монастир знаходимо у «Житії» прп. Феодосія Печерського (†1074) – одного із засновників та перших настоятелів Києво-Печерської Лаври. Це «Житіє» розповідає, як прп. Варлаам, перший ігумен Лаври, а пізніше настоятель київської обителі св. вмч. Димитрія Солунського, повертаючись із мандрівки до Константинополя, тяжко захворів, «і ледве діставшись міста Володимира, увійшов до монастиря, що за назвою Святої гори існує поблизу міста, і тут у мирі спочив». Перед кончиною прп. Варлаам «заповів тим, що були із ним, щоб довезли тіло його до монастиря... отця нашого Феодосія», тобто Києво-Печерської Лаври, що і було виконано. Описувана подія відбулася у другій половині XI ст.2 Припускають, що у добу Київської Русі Зимненська обитель була заміською резиденцією єпископів Володимир-Волинських3, зокрема свтт. Стефана (колишній настоятель Лаври і засновник Кловського монастиря у Києві, †1094)4 та Амфілохія (вважається лаврським пострижеником, †1122)5. Існує також думка, що ігуменом Зимненської обителі деякий час був свт. Нифонт – виходець з Лаври та майбутній архієпископ Новгородський (†1156)6.
Обитель на гравюрі XIX ст.

Обитель на гравюрі XIX ст.
Під 1223 р. Іпатський літопис повідомляє, що на Волині в XIII ст. «були Володимирські єпископи… Іоасаф, блаженний і преподобний святитель Святої гори, а потім був Василій із Святої гори». Ці слова пов`язують із Зимненським монастирем та сприймають як свідоцтво про перебування тут архієрейської резиденції. З середини XV ст. писемні джерела згадують село Зимне, власником якого став у другій половині століття православний волинський вельможа Федір Чарторийський, дбайливий благодійник обителі. Розгорнувши тут кам`яне будівництво, Чарторийський звів для монастиря величний храм Успіння Пресвятої Богородиці та фортечні стіни з вежами7. Від сина Ф. Чарторийського Олександра обитель зазнала майнових утисків, але наприкінці життя той, хоча і не повернув відібраного у ченців, – все ж таки помирився з ними та відлив для них у 1566 р. дзвін, що вцілів до наших днів. Після смерті О. Чарторийського Зимне належало різним орендаторам, які також утискували ченців. 1682 р. монастир захопили уніати. Ті з братії, хто не прийняв унії, пішли в Київ, забравши з собою документи обителі. 1724 р. Зимне придбав католик Михайло Чацький, який пограбував монастир і зняв з Успенського храму частину бань, залишивши тільки дві західні, щоб наблизити вигляд споруди до архітектури католицьких храмів. За переказом, Чацький, ставши перед шанованою в обителі іконою Божої Матері, сказав: «Ну, що, православна святинє чудотворна? Так і не змогла ти врятувати свій православний монастир!» І наступної миті осліп, а через три роки помер, післе чого всі нащадки Чацького за чоловічою лінією втрачали зір за три роки до смерті8.
Вигляд монастиря з північного заходу

Вигляд монастиря з північного заходу
Поступово обитель зубожіла настільки, що 1790 р. її закрили. З переходом у 1795 р. Зимного до складу Російської імперії, Успенський храм відкрили як православну парафію. 1892 р. на території монастиря влаштували жіночу обитель. У зв’язку із цією подією було оновлено увесь ансамбль монастирських споруд. Під час I-ї світової війни він значно постраждав. 1939 р. обитель закрили за рішенням радянської влади, 1940 р. тут розташувалась військова частина. У період Великої Вітчизняної війни стан споруд монастиря погіршився, але при цьому з 1941 р. в обителі знов подвизалися черниці. Після нового їх відселення у 1946 р. територію монастиря віддали тракторній бригаді. Тільки Свято-Троїцький кам’яний храм обителі, розташований поза фортечними мурами, залишився діючим як парафія. 1975 р. світська влада, звернувши увагу на те, як гине унікальний архітектурний ансамбль, доручила фахівцям розробити проект реставрації монастирських будівель. Почалося дослідження цих споруд, щоб встановити їх початковий вигляд. Потім розпочалися й самі реставраційні роботи. 1990 р. обитель повернули Церкві, у червні 1991 р. сюди прибули черниці. Зусиллями сестер, за участю меценатів, в монастирі було продовжено роботи з відродження архітектурного ансамбля. 1996 р. обитель отримала ставропігію Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви. Сьогодні монастир постає перед очима сучасників як один із тих, що найбільш вражають своєю красою в Україні9.
 







Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква