Веб-конференція намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, голови Комісії з питань монастирів при Священному Синоді УПЦ архієпископа Вишгородського Павла (Лебідя) | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, голови Комісії з питань монастирів при Священному Синоді УПЦ архієпископа Вишгородського Павла (Лебідя)



Шановні читачі!

Учасник Веб-конференції на нашому сайті — Вікарій Митрополита Київського і всієї України, голова Синодальної комісії УПЦ у справах монастирів, намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел (Лебідь).

Пропонуємо Вашій увазі відповіді архієпископа Вишгородського Павла на  ваші запитання
 
Христос Воскресе, дорогие читатели!

Я благодарю Бога за величайшую милость, что мы имеем сегодня возможность общаться с вами, дорогие братья и сестры, прихожане Лавры и все, кому интересна церковная жизнь. Самое главное, чтобы мы не охладевали верой. Если человек интересуется церковной жизнью, пусть даже он чего-то не знает, – это не страшно. Горе тому человеку, который ничего не хочет знать. Но мы должны знать цель и смысл нашей жизни здесь, на земле, а также понимать, в чем заключается спасение человеческой души.

Божией милостью по мере моих сил я постараюсь кратко, насколько это возможно, ответить на вопросы, поступившие в редакцию официального сайта УПЦ и адресуемые мне в связи с проведением Веб-конференции. Прошу прощения, дорогие братья и сестры, если на какие-то вопросы я отвечу не так, как этого, может быть, хотелось бы вам.

Роман:
Владыка, скажите, пожалуйста, как сейчас обстоит дело с передачей «верхней» Лавры монастырю?

Архиепископ Вышгородский Павел: Мы постоянно поднимаем вопрос о передаче Верхней территории Лавры, но, к сожалению, монастырю никто ее не передает, потому что для сотрудников Национального историко-культурного заповедника, Министерства культуры и других субъектов власти, имеющих отношение к этим местам, такое нынешнее положение выгодно. Почему? Во-первых, здесь работают их внуки, дети и они сами, они получают приличную зарплату, зарабатывают на будущую пенсию, многие занимаются бизнесом и, самое главное, что они ни за что не отвечают. Вы посмотрите, какие обшарпанные на их территории храмы и корпуса! Поэтому я затрудняюсь ответить, когда Церкви возвратят церковное. Возможно, это произойдет тогда, когда Президентом или хотя бы Премьер-министром в нашей стране станет действительно верующий человек, небезразличный к истории и духовному спасению народа.

Отець Сергій: Благословіть запитати! Чи можна якось узаконити заїзд автомобілем священнослужителів в Митрополію на склад по пред’явлено наприклад посвідчення? Адже не секрет, що за 20 гривень можна заїхати кому не лінь. Я розумію, що є магазин і на верху, але доводиться спускатися і в Митрополію, щоб скупитися. Не завжди вистачає часу спускатися в низ по двічі. Спаси Господи

Архиепископ Павел: Дорогой отец Сергий! Отвечая на Ваш вопрос, хочу сказать, что люди когда-то шли в Лавру пешком месяцами из разных уголков земли, как в Иерусалим и в другие места паломничества. Поэтому я не могу благословить Вам или другим людям ездить, как кому захочется. Во-первых, Лавра – это обитель, в которой живут монахи.

Во-вторых, если Вы что-то купили и у Вас есть накладная, можете показать ее охране, и тогда Вас пропустят на территорию монастыря. Скажите, пожалуйста, как мы собираемся спасать свои души, когда, тайком давая 20 гривен, тем самым насмехаемся над братией и над Лаврой? Этот «сбор» идет в доход охраны, а не Лавры: ведь мы же ремонтируем дороги, корпуса, ограды не за эти деньги, которые Вы даете, обманывая. Я думаю, что лучше ходить пешком. Паломничество, по учению святых отцов, приравнивается к мученичеству, поэтому старайтесь уже здесь подготавливать себя к этому великому подвигу.

Яків, 35 років, Київ: Владико, благословіть запитати! Скажіть, будь ласка, навіщо було змінено web-ім'я сайту Києво-Печерської Лаври з lavra.kiev.ua на lavra.ua? На мою думку було досить символічно бачити слово kiev в старому імені. До того ж імена в зоні .ua роздаються тільки тим, хто має свою зареєстровану торгову марку. Тобто імена в цій зоні безальтернативно вказують на комерційний характер організації-власника web-ресурсу. Чи не з'являлося у Вас думки повернутися до попереднього імені?


Архієпископ Павел: Свято-Успенська Киево-Печерська Лавра є духовним центром не лише Києва і України, вона є всесвітньовідомим центром православної культури і духовності. Тому прив’язувати доменне ім’я офіційного представницького сайта монастиря до топографії та слова kiev недоречно.

Ми отримали Свідоцтво на реєстрацію конкретного слова «lavra», а не торгової марки чи знака, у такому разі про «комерційний характер» домену lavra.ua не може бути мови.

Щодо домену www.lavra.kiev.ua, то його передано у користування видавництву Києво-Печерської Лаври, сайт якого існує в мережі Інтернет як самостійний інформаційний проект.

Константин, Черниговская єпархія: У меня два разных вопроса. Вы возглавляете Синодальный отдел по вопросам монастырей. Как Вы оцениваете ситуацию в Почаевской Лавре? В том интервью, которое разместили на этом сайте Вы упоминали про различные взаимоотношения старых и молодых монахов.
А как Вы оцениваете отношение монахов и прихожан, паломников, ту часть деятельности Лавры, которую можно назвать "пропагандой разных глупостей"?

Хорошо, когда монах с отеческой любовью спросит про джинсы вместо юбки, его можно понять, а когда начинают ругань, если перед исповедью иеромонаху не положили купюру определённого номинала? Или распространение брошюр и книжек весьма сомнительного содержания? Надо понимать, что наместник Почаевской Лавры, Ваш собрат, не может этого не знать...


После Вашего сана "архиепископ Вышгородский" идёт фраза "викарий Митрополита", а все остальные викарные архиереи называются викариями Киевской митрополии. Объясните, в чём различие? Благодарю за ответ.

Архиепископ Павел: Речь идет о Почаевской Лавре. Я не думаю, что иеромонахи, игумены и архимандриты ждут на исповеди от Вас какой-то лепты или мзды, которую Вы дадите. Хотя так и должно было бы быть. Почему? Давайте представим себе, что монах, может быть, хотел бы подарить кому-нибудь книгу или иконочку, но у него нет денег. В Священном Писании мы читаем: «Всякий труд достоин пропитания», но четкого установления, сколько и как на исповеди можно подать, не существует.

Что такое исповедь? Это осознание своих собственных грехов. На исповеди священник не должен расспрашивать Вас, в чем Вы согрешили. Вы должны прийти, опуститься на колени перед Крестом и Евангелием и рассказать священнику все, чем согрешили, рассказать всю горечь своей жизни, то есть, что было: непочитание родителей, поклонение идолам, не хождение в храм, смотрение телевизора…

Никто не застрахован от блудных помыслов и взоров. Есть такая пословица: «кто не был молод, тот не был глуп». Человек не должен рассказывать, где он согрешал, как он согрешал, с кем он согрешал, он должен просто сказать: есть такой и такой-то грех. И священник не должен ни в коем случае расспрашивать об этом грехе. Если человек не знает, в чем каяться, пусть священник напомнит заповеди Моисеевы или девять заповедей Нагорной проповеди, или просто примеры из жизни. Если человек страдает недугом пьянства, он должен об этом сказать, если человек курит, также должен сказать. Есть и другого рода страсти, которые мы должны искоренить, потому что в Евангелии сказано: «Ничто же нечистое в Царствие Божие не войдет». Поэтому необходимо чистосердечное покаяние.

Вы подняли вопрос «пропаганды разных глупостей» – так вот есть люди, которые хотят услышать не то, чему учит Церковь. Каждый христианин должен помнить, что он создан по образу и подобию Божьему. Женщины в особенности должны знать, что в храм Божий, да и не только в храм, нельзя одевать мужских одежд. Это не монашеские претензии, Сам Господь говорит через пророков и в Новом Завете: «Всякая женщина, одевшая мужские одежды, проклята будет». То же самое, только наоборот, касается и мужчин. Поэтому ошибочно мнение, что монахи или священники запрещают одевать женщинам брюки только потому, что им так хочется. Если у Вас есть семья, жена, дети, Вы хотели бы их видеть такими, какими они должны быть, – красивыми и прекрасными, так и священник должен вовремя и не вовремя наставлять своих духовных чад. Конечно, важно сделать замечание по-христиански, в доброжелательном тоне, но, если приходит молодой человек или молодая девушка и начинают насмехаться, говорить какие-то глупости, в таком случае надо отправить человека, чтобы он одумался и, мало того, можно еще и запретить хотя бы на год приступать к Причастию. Хотя, дорогие братья и сестры, часто бывает так, что Вы задаете вопросы, но сами многого из того не исполняете.

Насчет Владыки Владимира, наместника Почаевской Лавры, – я говорил с ним. Владыка говорил с монахами, но надо учесть, что у каждого есть свои устоявшиеся взгляды, на изменение которых необходимо время. Есть старые и молодые монахи, но всякий, отказавшийся от суеты мирской, избравший путь монашества, – отказался от всего. Но некоторые, приходя в монастырь, хотят иметь компьютеры, телевизор, современные телефоны, и духовные чада многое им дарят. А старые монахи к этому не привычны, они привыкли ночью вставать на молитву, они не забывают о том, что в любую минуту их могут изгнать из монастыря, как это было в советские времена. Сегодняшний день тоже несет свои проблемы: приходят люди, с которыми нужно говорить о современных технологиях, отвлекающих человека от истинного пути ко спасению. Молодые более подготовлены дать ответ по вопросам современных технологий. Вот эту разницу между старыми и молодыми монахами я имел в виду.

Молодые не очень спешат помогать старшим, когда те старятся. Думаю, что владыка Владимир знает обо всем этом, и надеюсь, он ведет эту работу среди братии, но братия должна всегда помнить: «Горе тому человеку, через которого приходит в мир соблазн». Настоятель должен всячески наставлять своих чад и, если нужно, давать горькое лекарство, епитимию. Некоторые, не понимая наставлений священнослужителя, говорят: «Я больше не приду в церковь, не приду к вам». Я в таких случаях отвечаю: «Не надо ко мне приходить. Не мы нужны Церкви, а Церковь нам». Если человек говорит, что не придет больше в храм, значит, он не верующий, потому что вкусивший благодати Христовой всегда будет стремиться к этому источнику жизни. Псалмопевец Давид говорит: «Как олень стремится на источники водные, так и мы должны спешить к Господу». Мы должны помнить, что ко Господу нужно взывать чаще, нежели мы дышим, ибо наша жизнь, все, что мы имеем, – в Его руке, и это Его милость.

Отвечая на вопрос, почему я являюсь викарием Митрополита, а не Митрополии, отмечу, что с точки зрения Церковного права я действительно викарий Блаженнейшего Митрополита Владимира, священноархимандрита Киево-Печерской Лавры. Я же – наместник – его первейший помощник в делах монастырской жизни. В других вопросах есть викарные епископы и епархиальные архиереи, как, к примеру, архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан. Мне было поручено вести братию, которую возглавляет сам Митрополит Владимир, а я являюсь его помощником, поэтому в Указе на мое назначение так и отмечено – викарий Митрополита Киевского и всея Украины.

Михаил: Ваше Высокопреосвященство! Хочется обратить внимание на те спекуляции, которые касаются украинской Автокефалии со стороны вообще нецерковных людей, чуждых православного духа. Все эти идеи о "национальной Церкви" противоречат христианским ценностям, стирают догматические границы о единстве Церкви. В связи с этим хочется поддержать Вас и всех православных людей Украины в нелегком отстаивании канонического православия.


Архиепископ Павел: Я благодарю Вас, Михаил, за вопрос, который Вы задаете об автокефалии. Но, в первую очередь, необходимо определиться, что такое автокефалия. Это независимость в управлении, которую наша Церковь имеет практически с 1991 года, когда митрополитом Киевским был Филарет (Денисенко), впоследствии ушедший в раскол.

Мы имеем и национальную Церковь, и Поместную Церковь. Другое дело, что подразумевать под этими терминами?

Что такое Поместная Церковь? Она находится по месту той или иной страны или города, как вот, например, в Праге, в Чехии, в Японии. А вообще, не может быть Церковь национальной, есть Христова Церковь, Которая объединяет всех православных верующих людей.

К сожалению, люди не знают своей истории, не знают истории своего государства, и говорят о том, чего не знают. Мы молимся на церковнославянском языке, нашем национальном языке, потому что, прежде чем образовались Украина, Россия, Беларусь, был один народ, был один язык, и мы не можем утверждать, что раньше говорили исключительно по-украински. Если мы так говорим, мы обманываем не только самих себя, но и других людей.

7 апреля в Национальном историко-культурном заповеднике прошло заседание Комитета по духовности и культуре при Верховном совете. Эти люди приходят не для того, чтобы помочь сохранить святыню, а для того, чтобы, спекулируя на лаврских проблемах, посеять в обществе непонимание.

Я хотел бы сегодня обратиться к Вам, дорогие братья и сестры. Церковь есть Тело Христово. Есть Глава Церкви – Христос, епископат и священнослужители, которые сохраняют то единство, которое объединяет народ своим словом, своей христианской любовью, послушанием Церкви и послушанием людям. Поэтому для нас самое главное – сохранение святости, истинности Церкви. Мы молимся, чтобы Господь объединил то, что, как нам кажется, сегодня нельзя объединить. Если речь идет об украинских раскольниках, то всеми своими действиями они показывают, что являются людьми неверующими. Если бы они были верующими, то уважали бы историю Церкви и Ее каноны. Священный Синод УПЦ определил, что если община желает молиться на украинском языке, то это возможно. Но зачем же эти люди врут, говоря, что они не знают церковнославянского языка?! Для нас из поколения в поколение – это родной язык. Необходимо чаще читать наше литературное наследие, внимательно перечитывать Т. Шевченко, которого часто цитируют, когда нужно, а когда не нужно, забывают и оценивают его совсем по другим критериям.

Поэтому, дорогой Михаил, мы храним духовные ценности, придерживаемся догматов и решений Семи Вселенских соборов, мы учение Христово соблюдаем в чистоте и святости, потому и называемся православными, то есть, правильно славим Бога.

Володимир Денисович, 23 роки, Чернівецька єпархія: Многая літа, Владико! Вознесіть молитви за мене грішного. Благословіть запитати.
1. Живучи в Києві, часто чув Ваші прекрасні проповіді в Лаврі. Чи будуть їх виголошувати українською мовою, адже дуже багато прихожани україномовні православні?


Архиепископ Павел: Дорогой Владимир Денисович! Я благодарю Вас за положительную оценку моих скромных трудов. Прибыв в Лавру, я говорил проповеди на украинском языке, но люди обратились ко мне со словами: «Владыка, Вы хорошо говорите, только говорите, пожалуйста, на русском языке, как Блаженнейший Митрополит Владимир». На что я ответил, что не могу возглашать проповеди так, как Блаженнейший, потому что не имею такого таланта и дара от Бога.

2. Чи планується збільшення видавництва православної літератури українською мовою, переклади на українську вже існуючих та розповсюдження в монастирях?

Архиепископ Павел: Мы стараемся издавать церковную литературу на украинском и на русском языках, но, к сожалению, книги на украинском языке не пользуются большим спросом. Если бы был какой-то заказ, чтобы мы издали определенный тираж и кто-нибудь его выкупил, то это другое дело. Но, чтобы издавать литературу, нужно иметь средства, чтобы иметь средства, нужно что-то делать, где-то просить, что-то опять издавать. Когда ты издаешь книги, а они лежат на складах мертвым грузом, как у нас некоторые книги на украинском языке, какой тогда в этом смысл? Если Вы желаете иметь какие-то книги, пожалуйста, ищите средства, и мы с удовольствием напечатаем, сколько Вы захотите.

Киев – исконно русскоговорящий город. Восточная Украина практически не берет украиноязычные издания, а на Западной Украине в большинстве общаются на украинском языке. Поэтому я не вижу проблемы, если кто-то из западного региона желает приобрести литературу на украинском языке – сегодня предостаточно книг.

Тарас, Волинська єпархія: Шановний владико. Нещодавно в інтернет-просторі відкрилася веб-сторінка Назарет-Богородичного Ніжинського Благовіщенського чоловічого монастиря. Це прекрасно. Жодних заперечень. Та викликає дивування та побажання кращого формулювання "послуг" монастиря. Зокрема на сторінці: http://www.nazaret.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=58&Itemid=60

звучить наступне: "Для тех, кто не в состоянии оплатить перевод, братия обители помолится о Ваших близких без всякой платы. Но только одно имя. Оно будет помянуто на проскомидии один раз. Годовые поминовения и сорокоусты бесплатно не принимаем". Можливо не варто  так "хвалитися" своїм "безвозмездным творением молитвы во славу Божию". Можливо, краще було б віришувати це в індивідуальному порядку?
Дане запитання, владико, адресую Вам як голові Синодальної комісії УПЦ у справах монастирів.


Архієпископ Павел: Шановний Тарасе! Я не можу відповісти на Ваше запитання, тому що не можу зрозуміти його суті. Як можна сформулювати краще те, що вже написано. Думаю, дехто запитає, чому оплачуються поминальні записки? Я одразу ставлю Вам запитання на запитання: чи даєте Ви, згідно з Євангелієм, десяту частину для храму? Коли б Ви давали десяту частину для храму, тоді в Церкві не було б ніяких проблем. Яких проблем? Сьогодні для того, щоб спекти просфори, потрібна мука, потрібне світло. У віддалених монастирях потрібні дрова, щоб затопити пічку, щоб можна було пекти. На це все потрібні кошти. Для того, щоб Ви могли проїхати по монастирю, потрібні кошти, щоб ми зробили дороги. Для того, щоб зробити дорогу, ченцям потрібно мати все необхідне для роботи. Ось чому в монастирях беруть пожертви за треби, тому що тут також живуть люди, яким потрібно виживати.

Наприклад, сьогодні, щоб забезпечити Лавру центральним опаленням, ми витрачаємо більше 200 тисяч гривень у місяць. Холодна вода коштує більше 30 тисяч, світло, яким користуємося ми всі й на богослужіннях, і скрізь, − майже 100 тисяч гривень. Кошти десь потрібно взяти. Ми люди, а треба ще й прокормитися, одягнутися, треба подати милостиню.

Сьогодні люди не поспішають щось зробити для монастиря, а приходять усі в обитель за допомогою. Тому нам доводиться щось робити, щоб вижити і сплачувати податки, якими нас обкладають. Це не ті давні часи, коли було багато угідь, коли люди жертвували, коли були благодійники, а сьогодні, на превеликий жаль, хоча люди мають кошти, але не думають про інших, а думають тільки про себе. Ось, що я можу сказати на Ваше запитання.

Ви ставите мені запитання також через Інтернет, а не віч-на-віч в індивідуальному порядку. Так само є люди, які не можуть приїхати в монастир на молитву за браком коштів чи здоров’я. На жаль, ми сьогодні листування з батьками, з друзями замінюємо листуванням через Інтернет та sms-повідомленнями, так про що тоді можна говорити, якщо люди втрачають природний спосіб спілкування?!

Щодо «безвозмездного творения молитвы Божией» – монахи теж мають десь брати кошти для того, щоб забезпечити обитель всім необхідним.

Станіслав Стенчук (Овруч): Скажіть, чи маєте Ви особистих друзів, з котрими почали дружити ще до того, як стали священнослужителем? Чи маєте друзів дитинства? Якщо можна, розкажіть про когось з них.


Архієпископ Павел:
Дуже дякую Вам, Станіславе, за запитання. Друзів дитинства у мене практично немає, тому що вже давно, 1978 року, я поїхав зі свого рідного села, з Рівненщини. Тепер я спілкуюся з усіма випускниками школи і священнослужителями, з якими вчився в семінарії. І Ви знаєте, особливо сьогодні, нам дуже приємно спілкуватися. Якщо колись мої однокласники стидалися нашої дружби, тому що в той час був сором бути семінаристом, то сьогодні, слава Богу, ми дружимо з багатьма. Однокласниці, які колись були дівчатами, сьогодні вже бабусі, і цікаво, що Ольга, Віра, Катя та інші сьогодні вже мають онуків. Нині в нас лишається молитовна дружба, ми молимося один за одного, і вони, коли зустрічаємося, беруть благословення. Чесно кажучи, хотілося б повернутися хоч на хвилинку в ті часи, я не скажу, що хочеться повернути ті роки, але той час, коли ми сміялися, ходили на вечори, виступали, співали. Це все, звичайно, залишилося позаду, але приємно бачити тих людей, яких ти хотів би завжди бачити.

Іраклій:
Владико, як Ви любите проводити вільний час? Чи маєте якесь хоббі, можливо, щось колекціонуєте?

Архієпископ Павел: Дякую, Іраклію, Вам за запитання. На жаль, а може, і на радість, час вільний лишається тільки вночі, тому що цілий день із самого ранку і до пізньої ночі богослужіння, робота у монастирі, якої дуже багато: видавництво, друкарня, швейна майстерня, підсобне господарство, і все це треба забезпечувати. А зацікавлення як такі у мене є. Хотілося б, перш за все, вдосконалитися у молитві, стати справжнім молитвеником. У свій час я мав велику бібліотеку старовинних книг, які передав до лаврського книгосховища. Зараз збираю колекції: пасхальні яйця, вироби з фарфору.

Парфеній Бучацький: Владико, а коли Ви більше любите правити Службу Божу? О котрій взагалі встаєте кожного дня?


Архієписокп Павел: Шановний Парфеніє! Мені більше подобається служити вночі, особливо Літургію, коли ти стоїш в лаврських печерах наодинці з Богом. У цей час ніби перебуваєш у Гробі Господньому, перебуваєш у Раю. Будь-яке богослужіння: Вечірня, Утреня, Літургія – це насолода для моєї душі, тому що це – спілкування з Богом, коли ти молишся і просиш за людей.

О котрій піднімаюсь зранку? Буває по-різному: лягаю біля полуночі, а може й пізніше, а встати повинен кожного дня о 5:00−5:30. Якщо не вичитав ранкові молитовні правила до 7:00−8:00 години, то після цього часу вже не вичитаєш, тому що йде народ, є клопоти, які потрібно вирішувати.

Афанасій Мовчун, киянин:
Ваше Високопреосвященство! Ви маєте можливість хоч інколи їздити додому, на рідну Волинь? Чи живі ще ваші батьки? Маєте багатьох родичів?

Архієпископ Павел: Шановний Афанасіє! У нас сім’я дуже велика. Тато мій помер на 65-му році життя, у 2000 році. Мамі – 73-й рік. Нас усіх було дев’ятеро дітей, живих – восьмеро. Моя мама найщасливіша людина – має 31 онука і 9 правнуків, а часом буває так, що і чужі люди рідними стають. Їжджу додому, але знаєте, хотілося б забути про все, тому що монах не повинен нікуди їздити. Вдома буваю двічі на рік – у день пам’яті блаженної кончини свого батька, 7 листопада, а 8-го – Дмитра (а він був Дмитром), то я служу завжди там Літургію, а ще буваю у Пасхальні дні. Зізнаюся, що я вже відвик від рідної домівки, бо, переночувавши там одну ніч, мене вже тягне в Лавру. Краще Лаври немає нічого.

Тамара: Спершу хочу побажати Вам міцного здоров'я! Розкажіть трохи про умови "праці та функції" кліриків Києво-Печерської Лаври.


Архієпископ Павел: Шановна Тамаро, дякую Вам за побажання здоров’я, але чи воно є, чи його немає – все одно це добре. Чому? Тому що так хоче Бог і я все сприймаю як волю Божу. Братія монастиря – це ієромонахи, ієродиякони, або ті, хто готуються до постригу і несуть послух безпосередньо в лаврських храмах. Лавра має велику територію, тому для її підтримання у належному стані запрошують на роботу мирян. У Лаврі є різні напрямки роботи – від прибиральниці і закінчуючи прорабом, завідуючим швейною майстернею, головним поваром чи технологом з приготування випічки. На кожному напрямку першочергово стоїть монах, а під його керівництвом працюють світські люди. У нас працює біля семисот осіб, а братії – біля ста сорока осіб. Ви бачите, скільки роботи!

Якщо Ви, шановна Тамаро, працюєте в суспільстві з людьми, то Ви знаєте, що народ сьогодні дуже складний, а в Лаврі – тим більше. У монастир приходять люди світські, які мають світські грубі вади – це і випивка, і куріння, і хульні всякі слова, тому доводиться смиряти і смирятися. На жаль, сьогодні всі хочуть, щоб тільки платилися гроші, це по-перше. По друге, люди не хочуть працювати, а вимагають якихось пільг. Сьогодні наша держава сприяє тому, що люди стають дармоїдами. У суспільстві роботи море, а робити ніхто не хоче. Наприклад, штукатури, маляри, цегляри за свою роботу просять страшні гроші, але де ж їх узяти?! На мою думку, такі ціни підняли люди, які мають незаконні кошти. Проїжджаючи деякі елітні райони, бачиш, скільки там будується будинків, і робочим там платять велику зарплату. Коли ж ці люди приходять працювати в Лавру, починаються непорозуміння: «як ви можете, ви ж люди віруючі, а ображаєте…». Але вони забувають про те, що наші кошти також від людей: людина купила свічку, кинула у карнавку якусь копійку або придбала книжку – і це все наші доходи. Є також добрі люди, які інколи нам допомагають. Оце все, на що може розраховувати Лавра.

Народ приходить з усього світу, хтось хоче купити свічку, хтось хоче почути екскурсію, а потрібно побілити, поштукатурити, підмести, а в нас не вистачає ні рук, ні сил, тому доводиться залучати світських людей, яким виплачуємо зарплату. Все робиться для того, щоб свята Лавра процвітала і надалі, привертаючи до себе паломників з усього світу, не втрачала свого величного, духовного і культурного призначення.

Олександр Марущенко: Куди би Ви хотіли поїхати помолитися, де би бажали відбути паломництво? Які християнські країни любите?


Архієпископ Павел: Шановний Олександре! Я дуже вдячний Вам за запитання про те, які християнські країни я люблю. Звичайно, я люблю Київ – це другий Єрусалим. У місті Києві особливо хочеться бути в Києво-Печерській Лаврі, де я несу свій послух.

З духовної точки зору найбільше мені подобається Єрусалим. Там ти себе почуваєш спокійно, вільно, там все нагадує історію спасіння роду людського. Після Єрусалиму мені дуже подобається старий Рим. Подобаються ті місця, які нагадують про перших мучеників Христових, про життя подвижника Алексія, чоловіка Божого, і все те, що пов’язано із загальною історією Церкви і людства. Вражають своєю величчю храм святих Апостолів Петра і Павла, храм Марії Магдалини. Новий Рим – це звичайне урбанізоване сучасне місто, яке нічого особливого собою не являє. Але завжди хотілося б бути в одному місці – це місто Єрусалим – вічний Єрусалим, святий Єрусалим, де здійснилося наше з вами спасіння.

Гліб Васильович, 42 роки, місто Черкаси:
Шановний Владико! Чи не вважаєте Ви, що треба відновити давню традицію мировареня в Києво-Печерській лаврі? Як я розумію це давнє право Київських Митрополитів ніхто не відміняв і мировареня існувало навіть за часи жорсткої реглементації діяльності церкви у Синодальний період.

Архієпископ Павел: Шановний Глебе Васильовичу, я думаю, що сьогодні немає потреби варити миро в Києві. На це є дві причини: по-перше, воно ніколи не варилося в Києві, а по-друге, у нас немає таких можливостей, щоб приготувати миро. Для цього недостатньо просто взяти коріння дерев і рослин, чи ще якихось пахощів. Необхідно завозити найякісніші рослини та пахощі, які вирощуються тільки на Сході, – з країн Єгипту, Малої Азії, Африки, і, безумовно, щось із Єрусалиму. Окрім того, необхідно мати всі пристосування для того, щоб варити миро згідно традицій. Ви знаєте, що миро вариться не на простих дровах і не будь-коли.

Миро варять під наглядом духовних осіб з понеділка по середу Страсної седмиці, постійно помішуючи. Його варять на старих іконостасах, престолах, іконах, які вже не підлягають реставрації, а сьогодні цього назбирати дуже і дуже важко. Та й не стільки нам потрібно мира, щоб варити його у Києві, і зокрема, в Лаврі. Я думаю, що у світі небагато Церков, які варять миро в межах своєї країни. Точно не можу перерахувати країни, у яких вариться миро, але, перш за все, це Росія; якщо варить Стамбул, то він варить для всіх грецьких храмів, сюди належать також Александрія, Антіохія, Єрусалим. На сьогодні для потреб УПЦ мира достатньо, ми багато його привезли.
ПРОДОВЖЕННЯ

Андрей Анатольевич, 47 лет: Благословите, Владыко! Чем вызвано увольнение наместника Софрониево-Молченской Рождества Пресвятой Богородицы архимандрита Германа (Тимоника)?

Архієпископ Павел: Шановний Андрію Анатольовичу, я входив до складу комісії, яка розглядала питання звільнення намісника Софронієво-Молченської пустині. Це питання було винесене на розгляд Священного Синоду. Життя має свої нюанси. На превеликий жаль, іноді люди йдуть в монастир, маючи різні наміри. Якщо раніше, скажімо у радянські часи, траплялося, що в монастир приходили люди, у яких не склалося особисте життя чи були якісь сімейні обставини, то сьогодні навпаки, приходять люди, які нічого не знають про монастирське життя і, переступаючи поріг монастиря, забувають про те, що треба залишити всі свої навички, добрі вони чи погані, за стінами монастиря. У тих, хто прийшов до обителі, приєднавшись до братії, повинно бути одне – послух Богу, Церкві та ігумену, який управляє монастирем.

Про причину звільнення архімандрита Германа з посади намісника краще знає Синод і він може сам Вам на це запитання відповісти.

Татьяна, 45 лет, Московский Патриархат: Если в храме хранятся мощи святого, а зал для проведения трапезы находится в этом же церковном дворе на расстоянии 10-12 метров, правильно ли устраивать в этом месте бал выпускников православной школы с трапезой и танцами?

Архиепископ Павел: Уважаемая Татьяна, к сожалению, Вы не приводите конкретного примера по задаваемому Вами вопросу, не указывая епархии, храма и места проведения мероприятия, описанного Вами. Я нигде не наблюдал танцующих в монастыре, духовном училище или семинарии, хотя церковная музыкальная культура всегда была и есть. Если на территории прихода, где имеется воскресная школа, возле храма обустроена трапезная, то ничего предосудительного в этом нет – мощи находятся в храме, а танцевать вне стен храма, я думаю, не является каким-то большим грехом. Мы знаем, что царь-пророк Давид, имея доброе побуждение, возле Ковчега «скакаша, играет», и множество других примеров. Но то, что описываете Вы, я до конца себе представить не могу.

У нас за лаврской стеной есть Певческое поле, где проводятся различные мероприятия, в том числе и танцы, но мы же не можем запретить их. Бывает, что во время богослужения с Певческого поля доносится громкая музыка, но мы против этого бессильны. Остается только одно – молиться.

Володимир, Луцьк:
Благословіть Владико, в мене батько помер на Львівщині і поховання відслужив грекокатолицькій священик. Мій брат - грекокатолицькій священик. Інший брат - семінарист Київського патріархату. Чи я можу подати за іхнє здоров’я і за упокій душі батька у Києво-Печерській Лаврі? Якщо так, то чому в Почаївській Лаврі мене і моїх близьких називають заблудшими?

Архієпископ Павел: Шановний Володимире! Якщо чесно сказати, я не визнаю ніяких релігійних течій. Господь сказав: «Єдине стадо – один Пастир. Єдине Хрещення – одна віра». Всі, хто відійшов від Православ’я, – це люди, які заблукали в темряві свого гріха. Ви можете молитися за покійного батька, але за тих, хто перебуває у Київському патріархаті – в розкольницькому середовищі, предводитель якого знаходиться під церковною анафемою, – за них не можна молитися в церкві.

Якщо Ваш брат чи хто інший був хрещений у канонічній Церкві, канонічним священиком, то його можна поминати як заблудшого, але якщо він хрещений у Київському патріархаті, або в інших розкольницьких угрупованнях, або не хрещений взагалі – за таких людей молитися не можна. В Лаврі Вам все сказали правильно і те саме скажу Вам і я.
Людина сама вибирає свій шлях. Можна молитися за заблудших, які не ходять до церкви, або ходять раз на рік, або, можливо, на якийсь час взагалі відійшли від Церкви, щоб Господь їх вразумив.

Любовь: 1. Почему так часто у нас говорят о любви, о том, что надо прощать даже врагов, и все это требуется от мирян? Но я ни разу не слышала, что бы прощение попросил епископ у мирян (например, владыки Лука или Иларий), или что бы они простили кого-нибудь (например отца Георгия). Получается, что они лицемерят, когда говорят о любви, о прощении. Помогите в этом разобраться.

2. Почему на Ваш взгляд, как Викария Митрополита Киевского, Митрополия не борется с епископами и священниками содомитами?


Архиепископ Павел: Уважаемая Любовь! Ваш вопрос, конечно, деликатный, я начну Вам отвечать со второго вопроса. Вы говорите: «…бороться с епископами, священниками-содомитами». А у Вас что, есть прямые доказательства? Из какого источника Вы получили такие сведения? А если это безосновательные домыслы и пересказы других? Чтобы мой ответ не показался недостаточно обоснованным, я хочу процитировать Устав канонической жизни Украинской Православной Церкви: «Обвинителями Епископа или другого клирика могут быть только люди достойные, не вызывающие подозрения (Апост. Прав. 74). Не могут быть обвинителями Епископа и клириков следующие лица: еретики, раскольники, язычники и иноверные; осужденные и изверженные клирики, отлученные миряне…, опороченные и неблагонравные; родственники; лица, лишенные юридических прав и, по гражданскому законодательству не могущие предъявлять обвинений; лица, уличенные в неблаговидных делах и сомнительных поступках; обвинители в единственном числе».

Как видите, обвинение Епископа и клирика и последующий суд над ними имеют целый ряд очень важных обоснований. Обвинение может быть принято одновременно от двух человек и более. Если же в результате рассмотрения Церковным судом обвинение окажется неподтвержденным, обвинители отлучаются от церковного общения как клеветники.

Поэтому, уважаемая Любовь, будьте особенно осторожны в своих суждениях о людях вообще, а особенно о церковном клире, дабы, страдая немощью и грехом распространения слухов и сплетен, не стать клеветником. А этот грех очень трудно проходится на мытарствах.

Почему не каются Владыки? В Вашем вопросе речь идет, по-видимому, о Сумской епархии. В этом случае, Любовь, я Вам отвечу официальным сообщением Информационного Веб-портала "Православие в Украине" от 6 апреля 2009 г.: «...Благодать Божия собрала на Божественной Литургии вокруг святого престола древнего собора тех, кто в недавнее время имел неприязнь. Случилось то, что долгое время считалось невозможным. Перед святым престолом и Святыми Дарами испросили друг у друга прощения протоиерей Георгий Бавыкин и епископ Иларий (Шишковский). Владыка Иларий преподал Святое Причастие ныне запрещенному в священнослужении отцу Георгию. Мир, который Господь заповедал Своим ученикам и всем нам, оказался сильнее распрей. В конце службы архипастыри обратились к собравшимся в соборе мирянам. Владыка Ионафан в своей проповеди сообщил о примирении духовных лиц и призвал к примирению сторонников различных «лагерей» в духе братской любви». (http://orthodoxy.org.ua/ru/tserkovni_hroniki/2009/04/06/23232.html)

Монах из Одесской епархии: В нашей епархии не соблюдаются положения монастырских уставов, утвержденных в свое время Блаженнейшим Владимиром, Митрополитом Киевским и всея Украины. В частности, устав нашего монастыря утверждает, что Духовный собор, в который входят кроме настоятеля, казначей, эконом и благочинный, "створюється чернечою громадою пид керівництвом настоятеля", но у нас как 10 лет назад, так и сейчас "чернеча громада" не принимает никакого участия в выборах духовного собора. Все назначения владыка принимает сам, ставя братию перед фактом.

Так же и отец наместник все решения, как духовного, так и финансового направления, принимает единолично.

Братию очень волнует вопрос: намечаются ли изменения в этом плане, и если намечаются, то какие и когда?


Архиепископ Павел: Уважаемый монах! К сожалению, я не знаю, как обратиться к Вам по имени. Что такое монастырский устав? Монастырский устав − это строгое исполнение правил монашеской жизни. На Русь устав был принесен из восточных монастырей преподобным Ефремом Переяславским при преподобном Феодосии Печерском, и на сегодняшний день в общежительных монастырях живут согласно этому уставу, называемому Студийским.

Никогда братия монастыря не выбирала Духовный собор. Наместник монастыря выбирался братией или, в случае, если было какое-то взаимонепонимание среди братии, назначался правящим архиереем. Подобная ситуация была в 1994 году, когда я, священник Волынско-Ровенской епархии, был назначен наместником Киево-Печерской Лавры. При тех обстоятельствах выборы были невозможны, потому что в среде братии были разногласия.

Наместник сам не может решать все вопросы, касающиеся устроения духовной жизни и быта монастыря. Поэтому Духовный собор избирает духовника обители, отвечающего за духовное окормление братии и мирян; эконома, занимающегося экономской службой монастыря, казначея, который отвечает за финансовое наполнение казны и распределение монастырских денег. Священноначалие, советуясь, решает те или иные вопросы, возникающие в обители. Сам же наместник единолично решения не принимает. Заседает Духовный собор, составляется протокол заседания, который утверждается правящим епископом, будь то владыка Агафангел, или владыка Митрофан, либо кто-нибудь другой. Священноархимандритом нашей святой Лавры является Блаженнейший Митрополит Владимир, и без его ведома никаких изменений быть не может.

Если изменения все же происходят по желанию «чернечої громади», то это уже не монастырь, а одесский Привоз, балаганная организация, которая хочет чем-то руководить. Человека, пришедшего в монастырь, ничто не должно интересовать. Ему дается послушание, которое он должен нести. Поставили его на исповедь – должен выполнять это послушание, послали его подметать улицу, сажать огород – он должен заниматься тем, что ему предопределено. Если же пришедший в монастырь не знает, для чего он пришел в Господню обитель, – это не монах.

Олександр, Хмельниччина: Шановний Владико! Чи не бажають святі отці з Києво-Печерської Лаври в умовах економічної кризи пересісти на скромніші авто?

Архієпископ Павел: Шановний Олександре із Хмельниччини! Те, що в нас було колись, воно залишилося і сьогодні. Ми і пішки ходимо, і їздимо на тому, що маємо, а їздити нам доводиться досить часто і в дальні єпархії: з Блаженнішим Митрополитом Володимиром фактично раз на місяць їдемо з пастирським візитом в різні регіони України; буває це і влітку і взимку. Як Ви вважаєте, шановний Олександре, можлива така поїздка для людини поважного віку, яким є Блаженніший Митрополит Володимир, у «Ладі», чи «Волзі», чи у «Славуті» за умови збереження сил на відправу Божественної літургії? Це по-перше. По-друге: що Ви порадите? Продати теперішні машини і купити вищеназвані? З урахуванням амортизації машини ми лише втратимо зайві гроші. І все це лише для того, щоб знічев’я не задавалися подібні питання? Пробачте на слові.

Диякон Миколай: Владико, благословіть. Скажіть будь ласка, яка доля переданого УПЦ храму Спаса на Берестові? Чи скоро у ньому почнуть звершуватися богослужіння?

Архієпископ Павел: Шановний отче Миколаю, Київською міською адміністрацією, депутатами Київської міської ради було прийняте рішення про передачу храму Спаса на Берестові монастирю. Пізніше Київському патріархату також було передано приміщення по вул. Трьохсвятительській. Але ж Ви знаєте, знайшлися «благодійники», які, хоча й називають себе віруючими православними людьми (брат президента, директор музею Кролевець С.П. та ін.), проте вони звернулися до Прокуратури із запитом, щоб храм Спаса на Берестові не передавали монахам, аргументуючи своє звернення тим, що монахи «зруйнують храм».

На сьогоднішній день депутати Київради не підтримали запит Прокуратури міста, але храм все одно не передається в користування Лаврі. Чому його не передають? Бояться. Директор історико-культурного заповідника С.П. Кролевець, співробітники його музею не бажають втрачати свої робочі місця, де вони отримують прекрасну зарплату. Я неодноразово говорив і знову повторюся: більшість музеїв, які знаходяться в церковних приміщеннях, – це злоякісні пухлини на тілі держави. В Італії, у Франції, наприклад, храм завжди можна показати людям. Коли Ви заходите до собору Нотр Дам де Парі, – все знаходиться в церкві, тому що храм належить Церкві, у ньому все церковне, а у нас все церковне розграбували.

Сьогодні, слава Богу, державою виділяються якісь кошти, допомога від влади є, але ніхто нічого не хоче робити. Тому нам залишається єдине – молитися і сподіватися, що Господь допоможе відреставрувати цей прекрасний давній храм і тоді в ньому почнуть відправлятися богослужіння.

Олександр, Хмельницька єпархія: Владико, як Ви вважаєте, чи можуть священнослужителі бути депутатами? Чи це залежить від ситуації?

Архієпископ Павел: Шановний Олександре, Ви запитуєте, чи можу я особисто бути депутатом. Я думаю, що священнослужитель може бути депутатом, й до того ж було б дуже добре, якби при єпархіях деякі священики ставали депутатами і своїми голосами допомагали приймати рішення на користь єпархії чи міста.

Як відомо, світським людям у більшості байдуже щодо церковних питань, адже вони сидять у тих Радах, в основному, захищаючи свій бізнес, а якщо не свій, то тих, хто їм допомагає цей бізнес влаштовувати. А якби відповідні державні органи були представлені депутатами-священиками, з’явилася б можливість на державному рівні відстоювати права та інтереси Церкви, і це було б дуже добре.

Виталий, Киев: Владыка, есть ли надежда на реформы в монастырях Украины? Будет ли выборные должности в монастырях, по типу выборов приоров католических орденов? Будут ли созданы специальные миссионерские монастыри? И вообще, как по-вашему, необходимы ли какие либо изменения в административном устройстве монастырей?

Архиепископ Павел: Уважаемый Виталий, реформы в монастырях невозможны, монастырь устроен и живет по однажды принятому Уставу. Как можно реформировать монастырь?! Что, по-вашему, необходимо предпринять: отменить богослужения, ввести в монастыре танцы и тому подобное? Монастырь означает «моно» – то есть, один. Монах, живущий в монастыре, непрестанно молится, беседуя с Богом, и, слава Богу, сегодня есть еще в монастырях люди, которые совершают этот подвиг. Ознакомьтесь с Уставом монастыря, прочтите Патерики, и Вы увидите всю полноту этого делания.

Вы говорите о создании специальных миссионерских монастырей. Дело в том, что у нас есть миссионерские отделы, в том числе и в Лавре, и в Ионинском монастыре, и при многих женских монастырях. Существуют и активно развиваются новые направления социального служения. Нам не нужно ничего создавать, потому что мы уже имеем все необходимое для развития Церкви. Мы сегодня только просим Господа, чтобы Он послал людей, готовых посвятить себя служению Богу и ближним. Человек, который говорит: «Я себя посвящаю Богу», но не служит своим ближним, – это не монах и не христианин. Прежде чем мы увидим Бога, мы увидим человека, которого мы должны любить и ценить, ибо во всяком человеке мы видим образ Христа. «Cотворим человека по образу и подобию Нашему», – говорит Господь. Образ мы получаем при рождении, а подобие вырабатывается на протяжении человеческой жизни. То есть, в нас сокрыт образ Божий, а духовное понимание, подобие, мы должны созидать в себе всю свою жизнь, соизмеряя свою жизнь с заповедями Господними, трудами и подвигами уподобляясь Христу Спасителю и Его великим угодникам.

Олександр, Київ: Владико, порадьте, будь-ласка, які молитви треба читати за ближніх, котрі не віруючі і що робити, щоб Господь просвітив їх та привів до Церкви?

Архієпископ Павел: Шановний Олександре! Подвиг молитви – це великий подвиг. Особливих молитов, щоб Господь привів батьків, рідних і близьких до Церкви, немає. Залишається єдине – молитися своїми словами. Станьте перед іконою і, звертаючись до Бога, просіть: «Господи, допоможи мені привести до Тебе тих людей, які дали мені життя, які зробили мені у житті багато добра, допомагаючи мені у всьому. Допоможи, щоб вони не загинули». І вручіть їх молитовному заступництву Божої Матері. Вона – Матір усіх народів, Вона знає, як це управити. Проста молитва, прохання від усього серця приємні Богу. Як син або донька просять своїх батьків, щоб купили їм щось, або зробили те, чого вони хочуть, так і тут потрібно просити зі сльозами. Але ж треба і самому не грішити, пильнувати свою душу і бути християнином. Невипадково Господь сказав: «Яко да видят ваша добрая дела, и прославят Отца вашего, иже на Небесех». Якщо Ви будете справжнім християнином (хоча спочатку їм буде важко змиритися з цим) і будете являти їм приклад смирення, доброти і благочестя, потім вони все одно побачать Ваші добрі вчинки.

Наведу вам такий приклад із мого священицького життя на Волині. Я дуже вимогливо підходив до духовного виховання своїх прихожан – не сповідував, не причащав невінчаних, не причащав тих, хто не ходив регулярно до церкви, тобто не жив церковним життям, але з часом я зрозумів, що у житті бувають різні обставини. Наприклад, є сім`ї, у яких подружжя ніколи не зможе повінчатися. Були випадки, коли у сім`ях ревні по Богу жінки, чоловіки яких не ходили до церкви, не готували під час Великого посту їсти, не виконували подружній обов’язок – і це закінчувалося скандалами.

Але ж апостол Павел каже: «Розділяйтеся на піст для молитви тільки за згодою». І коли я переконав жінок готувати у піст своїм невіруючим чоловікам їжу – хоче чоловік м’ясну, будь-ласка, приготуй, але сама не їж; змушує чоловік до подружніх відносин, погодься, хочеш ти чи не хочеш, − знаєте, скільки пізніше прийшло людей до Христа! Тільки прикладом любові і терпіння можна привести людей до Церкви, і якщо Бог не торкнеться Своєю Благодаттю, лише своїми людськими силами ми ні на що не здатні.

Олександра Паніна:
Чому в Україні немає свого Патріарха?

Архієпископ Павел: Шановна Олександро! В Україні вже більше «патріархів», ніж їх має бути. Що значить бути Патріархом? Патріарх – це людина, обдарована Богом, наділена мудрістю. Патріарха обирають для того, щоб він вів людей до Бога, до Христа, до спасіння. Ось що значить Патріарх. А сьогодні у нас, на жаль, багато «патріархів», які не ведуть до Бога, до Христа, а ведуть до вічної загибелі. Українська Православна Церква має свого Предстоятеля –Блаженнішого Митрополита Володимира, який, номінально не іменуючись Патріархом, може вважатися ним. До Предстоятеля Єрусалимської Православної Церкви звертаються не «Ваша Святосте», а «Ваше Блаженство». Не понижує Польської Церкви той факт, що Її Предстоятелем є Митрополит, а Грецької Церкви – Архієпископ. Невже від цього зменшується благодать, Слава Божа у державі, у Церкві?! Людина, яка бачить лише своє «Я», не може бути Патріархом. Предстоятель Церкви повинен вести ввірену йому Богом паству до спасіння.

Диякон Анатолій, Київська єпархія: Владика Благословіть! У мене запитання щодо особи священика Олександра з Катюжанки (Вишгородського району) і його діяльності лікування людей, що потерпають від алкоголізму, наркоманії, куріння.

Чи дійсно він має благословення Церкви (говорить, що владика Митрофан благословив його на досить дивний спосіб лікування)? Подивитись, так він просто залякує людей, використовуючи ім'я Церкви. І як Ви, владико, до цього ставитеся? Дякую!


Архієпископ Павел: Шановний отче Анатолію! До так званих чудес зцілення не тільки у сектантському та протестантському світі, але й у Православній Церкві ставлюся негативно. Люди, які своїми подвигами, силою своїх молитов досягли святості, ніяким залякуванням та нічим подібним ніколи не займалися. Одного разу до мене прибіг лаврський послушник зі словами: «Владико! Що робиться в печерах! Крик, вереск…». Як виявилося, приїхав якийсь «цілитель» – священик із Молдови і виганяє з жінки біса. Яким чином? Навіть сором говорити, куди він давив, бив хрестом. Це справжнє кощунстсво. Я до цього ставлюся дуже критично, але якщо хтось отримав полегшення – слава Богу!

Микола, Київська єпархія: Дорогий Владико! Коли в УПЦ почне розвиватися українська богослужбова мова, коли її почнуть вивчати у духовних навчальних закладах?

Я знаю, що Ви іноді звертаєтеся до пастви українською мовою (Трапезний храм прпп. Антонія і Феодосія Печерських), але немає масових видань Лаври українською мовою, наприклад, творів святих отців, щоб таким чином здійснювати місію. Перевага свідомо віддається російській мові і у церковних лавках (по кількості видань за моїми спостереженнями відсотків на 95-99). Немає жодного загальнодоступного недорогого повного молитовника для мирян українською, який би мав благословення Предстоятеля УПЦ або хоча б єпископа і дійшов до кожної парафії УПЦ.


Архієпископ Павел: Шановний Миколо! Дуже дякую Вам за запитання! Дійсно, є багато видань російською мовою, їх перекладено із грецької, єврейської, англійської мов. І в цьому немає жодної проблеми. Я спілкуюся українською, раніше проповіді виголошував українською, але люди просили говорити російською, значить вони більше цього потребують. Книг українською мовою також багато, аби тільки у Вас було бажання їх читати. Владика Софроній, Митрополит Черкаський і Канівський, владика Олександр, єпископ Переяслав-Хмельницький, та інші архієреї УПЦ видають літературу українською мовою, тому за бажанням, її можна знайти. Наведу Вам приклад із практики видавництва Києво-Печерської Лаври. Україномовні видання не мають великого попиту і ми передаємо їх в дар бібліотекам, але ж для монастиря це не найкращий вихід, це не є доцільним. Якщо Ви бажаєте читати духовну літературу українською мовою, Ви завжди її знайдете. Щодо богослужбової літератури українською мовою – я завжди був і буду проти такого перекладу. У Священному Писанні є єврейські слова, які не перекладаються й до сьогодні, наприклад: амінь, осанна й ряд інших слів. Коли ми станемо перекладати церковнослов’янські тексти, при перекладі буде втрачено духовну глибину слова. Коли Симеон Богоприїмець, перекладаючи книгу пророка Ісаії, хотів замість слів «Діва народить Сина» написати «Жона», Ангел зупинив його. Тому треба дуже остерігатися, аби, перекладаючи богослужбові тексти, не кощунствувати й не богохульствувати.

Щодо виголошення проповідей українською мовою, то, будь-ласка, за бажанням, кожен має право говорити в церкві у Києві, на Сході чи на Заході українською мовою. Владика Софроній читає Євангеліє українською мовою. Але я не бачу потреби в тому, щоб замінювати церковнослов’янську богослужбову мову на українську. Церковнослов’янська мова – це наша рідна прамова, яку нам дали Кирило та Мефодій, просвітителі слов’ян. Якщо ми визнаємо їх своїми просвітителями, то чому ж ми не визнаємо їх перекладів Священного Писання?!

Lazar: Chi e yakis yshe procesi po ponovleni cerkovno-slovyanskoho tekstu, tobto zaminou deyakih sliv nesrosumilih novimi slovyanskimi slovami?


Архієпископ Павел:
Шановний Лазарю, сьогодні деякі слова і словосполучення церковнослов’янської мови втратили своє первинне значення. Є давні книги, видані у Лаврі, наприклад, стародруки 17 ст., то ми сприймаємо мову тексту такою, якою вона є. Деякі церковнослов’янізми, що зустрічаються у богослужбовій літературі, у світському розумінні іноді можуть мати негативне значення, я не буду називати ці слова, проте у богослужбовій практиці вони сприймаються як вираження незадоволення грішнику.

Катерина, Волинь: Благословіть, Владико! Чи реально потрапити на послух (не тривалий термін) на Святу Землю в монастир Марії Магдалини чи Горненський монастир? Це вирішується на рівні Руської Духовної місії? Спаси Господи.

Архієпископ Павел: Шановна Катерино! У будь-який наш православний монастир на Святій Землі сьогодні, дякуючи Богу, можна потрапити на послух. На Святій Землі є декілька наших монастирів: Горненська обитель (ігуменя Георгія), Єлеонський монастир, (ігуменя Моісея), обитель Марії Магдалини (ігуменя Єлизавета), є також так звані ділянки від Руської Духовної місії в Єрусалимі. Якщо Ви бажаєте потрапити на послух на Святу Землю, звертайтеся і ми Вам зможемо у цьому допомогти.

Андрій, Острог, 21 рік: Дорогий Владико, скажіть, будь ласка, скільки ченців у Києво-Печерській Лаврі? Чи є зараз нові чернечі постриги? Особи яких соціальних груп ідуть до монастиря?


Архієпископ Павел: Шановний Андрію! Дуже вдячний Вам за запитання. Сьогодні, на превеликий жаль, зменшилась кількість людей, які приходять в монастир. До монастиря приходять люди різного віку, з різними характерами й різним рівнем розвитку. Є люди, які закінчили університети: педагогічні, економічні, медичні; є люди, які присвячують своє життя Богу одразу після школи; у деяких з тих чи інших причин не склалося сімейне життя – удовів, або покинула дружина, а чоловік більше не хоче пов’язувати своє життя із суєтним світом – і так люди приходять в монастир.

В нинішні часи постриг строго контролюється, тому що раніше не тільки в Лаврі, а й у всій повноті Руської Православної Церкви та в інших Православних Церквах було пострижено багато молодих, але це не виправдувало себе. Люди, прийшовши в монастир, не знаючи ні монастирського життя, ні Уставу, побули рік і, якщо спочатку все було у рожевому світлі, – було нічого; а коли зіткнулися з першими духовними чи тілесними проблемами (а якщо Ви читаєте житія святих, Ви бачите, як диявол ополчається на людину, щоб спокусити її на гріх) – починаються проблеми. Трапляється, що уже будучи в сані, ігумени залишають монастир та йдуть у світ. Через це у Києво-Печерській Лаврі, як і в багатьох інших монастирях, десять років необхідно бути послушником, а тоді, зважаючи на усі данні, на набутий людиною досвід життя у монастирі, вирішується питання постригу.

Николай, Житомир:
Владыка, чем вызвано Ваше желание стать депутатом Киевсовета?

Архиепископ Павел: Уважаемый Николай! У меня совсем не было желания стать депутатом Киевсовета. Я просто исполнил благословение. Для меня своего «Я» нет.

Наталья, 29 лет, Кривой Рог: Владыка Павел, сегодня в Лавре проводятся обширные ремонтные роботы. Скажите, за чей счет это происходит?


Архиепископ Павел: Многоуважаемая Наталья! Сегодня в Лавре действительно проводятся реставрационные работы, но за свои средства мы бы никогда не смогли их проводить. За те копейки, которые у нас есть от продажи свечей и просфор, мы бы ничего не сделали. Но, слава Богу, есть еще люди, которые откликаются на просьбы о помощи. Правда, таких людей становится все меньше и меньше. Немного нам также помогает государство.

Ієромонах Никанор: Ваше Високопреосвященство, говорять, що цієї весни вперше за всю історію незалежної УПЦ паломницький відділ Лаври не зміг набрати групу для поїздки на Святу Землю. Чи правда це?


Архієпископ Павел:
Шановний отець Никонор! Не було такого, щоб не набралася паломницька група на Святу Землю. Із двох – трьох груп, які їздили раз на рік, тепер їздять по дві – три групи кожного місяця. Слава Богу, що люди люблять Святу Землю, люди намагаються знайти можливість, щоб поїхати і вклонитися дорогим серцю кожного християнина Святиням.

Лідія, 31 рік, Вінниця: Чи можете Ви сказати, що так звана економічна криза якось вплинула на Ваш монастир, на Вас, на Ваше господарство і на братію?

Архієпископ Павел: Шановна Лідіє! У першу чергу, криза сьогодні у людей в умах. Сильні світу цього думали, що вони «взяли Бога за бороду» і стали знущатися з простого народу: піднімали ціни на все, оббирали простих людей, але Господь показав, що всьому настає край. Багато з того, що випускається сьогодні, нікому не потрібне, не знаходить збуту і люди страждають. Чому? Тому що Вавилонська вежа перемогла у людському розумі, з’явилася гордість та непослух Богу.

На сьогоднішній день немає попиту на церковне начиння, облачення, дзвони, купола, які люди купували для храмів. Криза всіх торкнулася, в тому числі і нас. Але ми не падаємо духом, тому що знаємо, що Бог не в силі, а в правді. Господь нам дасть стільки, скільки нам потрібно і не залишить тих, хто вірно Йому служить і, прославляючи Його, молиться за все творіння Боже. Господь не залишить нас.

Анастасия Николаевна: Владыка, Вы организовываете привоз мощей святителя Спиридона в Украину, какое-то время они будут находиться в Лавре. Скажите, почему выбор Священноначалия упал именно на этого святого?


Архиепископ Павел: Анастасия Николаевна! Люди почитают многих святых, которые прославились чудесами. Мы знаем святителя Николая, ревностного защитника Православия на Первом Вселенском Соборе. Также люди знают Спиридона Тримифунтского, чудотворца.

Мы несколько раз просили о принесении мощей Спиридона Тримифунтского в Украину, но не было воли Божией, не было благословения самого святого прибыть в Украину. Сегодня такая возможность, слава Богу, появилась, и люди смогут поклониться святыне и попросить у святого угодника его молитвенного ходатайства, чтобы Господь умилосердился над нашей страной, чтобы люди не умирали от голода, чтобы люди имели работу, имели все необходимое для человеческой жизни. Но принесение мощей никаким образом не связано с финансовым кризисом. Господь посылает Своего угодника, чтобы объединить всех нас, не только монахов и священников, но всех, указав нам истинный путь, которым шел также святитель Спиридон – истинный путь ко спасению.

Сергий , 38 лет, Киев:
Владыка, в нынешнее время, когда весь народ повально деградирует, и нет правителя, бдящего о чистоте и целомудрии своего народа, - почему молчит Церковь? Аз, грешный, понимаю, что Церковь никогда не толкнет народ на кровопролитие, и не нужно. Но каждый день, видя, как все и вся развращаются, очень трудно удерживать себя и близких в чистоте... Неужели Церковь не воинствующая, неужели православные граждане не могут сменить власть? Надежды на патриотические движения нет, они разобщены, малочисленны, противоречивы... Мы «шарахаемся» от Януковича к Беркуту, да только там одна пустота...

Духовные наставники наши призывают к смирению и терпению (и правильно), да готовится к худшему... Но не уж-то Православный мир не может повторить то, что сделали Ангелы Божии, во главе с Архистратигом Михаилом, когда бились и скинули сатану и аггелов его с небес? Владыка, не удаляйтесь от народа, мы уже пропадаем...


Архиепископ Павел: Многоуважаемый Сергей! Вы задали вопрос и сами же на него ответили. Церковь всегда поддерживала добрые намерения и благословляла правителей – людей, которые становились во главе государства. Но у нас сегодня, к сожалению, нет такого человека, которого можно было бы действительно поставить во главу угла. Мы надеялись в свое время на Л.Д. Кучму, и он оправдал многие наши ожидания, ибо действительно, при нем Церковь процвела, восстала из пыли и грязи. Сколько было построено храмов, сколько их было возвращено Церкви! Возьмите, к примеру, Успенский собор, Златоверхий монастырь. Были построены храмы в Донецке, на родине Леонида Даниловича, на Волыни. Благодаря его трудам везде и всюду возводились храмы. Он, может быть, в то время был далек от Церкви, но Господь через его доброе намерение и желание помочь Церкви, совершал эти дела.

Сегодня действительно нет лидеров, которые хотели бы добра нашей стране. К сожалению, у нас все делается по договоренности: купил – продал. Чтобы прийти к власти, обещают золотые горы, но жизнь не становится лучше, а в сотни раз хуже, чем было раньше.

Всякий народ достоин своего правителя. Только если мы покаемся, уврачуем расколы, не будем поклоняться Сандею и другим, насмехающимся над Церковью, будем жить по уставу Церкви (а церковный закон – не человеческий, это – Божественная сила и благодать), тогда Господь обратит к нам Свое лице и пошлет нам того Моисея, который выведет наш народ из этой дикой пустыни.

Вспомните, что делалось на острове Кипр до пришествия к власти архиепископа Макария. Придя к власти, он изменил строй жизни и мышления людей. Надеемся и верим, что Господь и нам пошлет такого человека, который прислушается к голосу Церкви.

Протоієрей Валентин Мороз, місто Новоград-Волинський: Владико, благословіть! Вже відома дата прибуття в Україну Святішого Патріарха. Чи відомо Вам, як ставляться до цього приїзду представники УПЦ-КП і як наша Церква готується до протидії можливим провокаціям з боку тієї структури? Дякую за відповідь.

Архієпископ Павел: Шановний отче Валентине! Я думаю, що так звані церкви: Київський патріархат, греко-католицька, католицька, вони не мають до нас жодного відношення. Коли до них приїжджав Папа, ми не робили ніяких перешкод. Коли сьогодні президент благоволить Філарету, ми не чинимо ніякої протидії. Це – право їх вибору.

Незабаром відбудеться візит в Україну Святішого Патріарха Кирила, який перед засіданням Синоду сказав: «Я Патріарх і українського народу, і України». Він їде до нас з миром і любов’ю. Патріарх написав маршрут, де він хоче побувати, де хоче молитися. Я вважаю, що з боку розкольників не повинно бути ніяких втручань. Вони хотіли свого «патріарха», вони мають свого «патріарха» – нехай тішаться тим. Вони хотіли так звану незалежну церкву, вони її мають, залежна вона від всіх і від вся, а в першу чергу, від влади сьогоднішньої. Все, що вони хотіли, вони мають, тому нехай нас залишать у спокої, а ми будемо проводити своє християнське життя згідно із заповідями Господніми.

Тамара, 48 років, Рівне: Можливо моє прохання буде недоречне. У мого сина Сергія (28 років) розсіяний склероз. Я в розпачі. І хотіла б просити Ваших молитов біля мощей преподобних Печерських.

Архієпископ Павел: Шановна Тамаро! Я Ваш земляк і запевняю Вас, що сьогодні, 14 квітня, коли я відповідаю на Ваше запитання, ім’я Вашого сина буде внесено в лаврський Синодик. Ми будемо молитися, щоб Господь послав йому полегшення цієї тяжкої хвороби, а Вам, матері, дав терпіння, бо, як би не було важко синові, Вам ще важче. Я Вас прекрасно розумію. Нехай Господь посилає Вам сили і здоров’я.

Аргунов Степан Захарович, 60 років:
Іуда з Тайної вечері пішов раніше Ісуса. Рішення про перенесення вечері Ісус прийняв після його уходу. Як Іуда знав куди привести стражників на нове місце вечері (Вефліємсський сад)?

Архієпископ Павел:
Шановний Степане Захаровичу! У Віфлеємському саду Господь не молився ніколи, Він молився у Віфанії, а у Віфлеємі Христос народився. Іісус Христос не приймав ніякого рішення про перенесення вечері після уходу Іуди. Про те, що буде Тайна Вечеря, було відомо здавна, тому що пророки передрікали і Сам Христос казав, що Він прийшов спасти рід людський.

Господь часто молився у Гефсиманському саду. Іуда знав, куди Господь любив приходити, щоб усамітнитися від тяжких повсякденних молитовних трудів, бо, окрім молитви, окрім того, що Господь являв людям Свою милість, Він займався також фізичною працею. Ми знаємо, що Господь будучи у домі Йосифа, працював теслею. Будучи на морі Тіверіадському разом із рибалками, Він діставав мережі. Йому не потрібно було це все, але цим Він навчає нас, щоб ми любили працю і мали послух.

Шановний Степане Захаровичу, читайте Євангеліє, але не просто читайте, а з увагою і розмислом, і було б дуже добре, якби Ви мали духовного наставника. Я ціную Ваші благі наміри, що Ви бажаєте знати історію Церкви і свого спасіння. За це Вам честь і хвала.

Екатерина, Луганская епархия, 30 лет: Скажите, пожалуйста, почему, по вашему мнению, так много лиц нетрадиционной ориентации среди монашества?

Архиепископ Павел:
Многоуважаемая Екатерина! Я никогда не говорил, как Вы пишите: «по вашему мнению», о том, что среди монашества много лиц нетрадиционной ориентации. Каждый судит в меру своего понимания и внутреннего устроения. Я скажу Вам о лаврской обители, которую я люблю, и о тех, кто в ней подвизается: сегодня есть подвижники среди монашествующих.

Антоний Великий говорил, что в последние времена те, кто живут в обителях, будут подвижниками, может быть, даже больше, чем те, кто подвизался в древние времена. Раньше монахи уходили в пустыни и, представьте, как легко им было спасаться – нет вокруг тебя искушений, перед тобой только небо, пустыня и земля. Отшельники устраивали свои места возле источников, где можно было набрать воды, или брали с собой какой-то запас и проводили свою жизнь в подвигах поста, молитвы и безмолвия. А мы сегодня живем в аду – в обитель приходят женщины в брюках, полуголые, приходят такие, как Вы, и говорят о нетрадиционной ориентации. У монахов не может быть никакой ориентации, они принимают обет целомудрия. Может быть, Вас, Екатерина, заденут эти слова, но мне кажется, что у Вас какие-то блудные намерения и духовность Вас мало интересует.

Ірина: Які на сьогодні спостерігаються тенденції в Україні стосовно монастирів, чи їх кількість збільшується? Як багато з’являється нових монастирів, у якому віці зараз в основному люди приходять до обителей?


Архієпископ Павел:
Шановна Ірино! Сьогодні в Україні велика кількість монастирів – 212, в яких несуть послух понад 6 тисяч ченців. До монастирів приходять різні за віком люди. Багато є дітей у монастирях, наприклад, у Зимному, Флорівському та інших. Дівчатка приходять із власного бажання, або просять, щоб сиріт прийняли на деякий час. У Зимненській обителі матінка-ігуменя Стефана виховала більш ніж 25 дітей і для всіх вона стала матір’ю. Вона влаштовує їх у світські навчальні заклади, а вони сьогодні до неї їдуть як до матері, вона їх одягає, дає все необхідне на дорогу. А є ті, хто залишається у монастирі.

Є люди, які приходять до монастиря в старості, і Церква їх також приймає, для них також знаходиться послух: хто вміє читати Псалтир – читають, інші – картоплю чистять або в грядках пораються. Будь-який труд заради Христа – благодатний і люди це підтверджують.

Ось, наприклад, у Банченах в отця Михаїла, якого я дуже поважаю і ціную, виховується 300 дітей. До монастиря приносять немовлят, калік, від яких відмовляються батьки, а він усіх приймає з любов’ю. Віку в Божій любові немає. Тільки б у людини було бажання прийти в обитель – молитися і трудитися, бо це є шлях спасіння.

Ярослав Драпалюк, 34 года:
Благословите, Владыка. Нахожусь в очень тяжелом положении. Рассказывать долго, не буду отнимать Вашего драгоценного времени… Просто, — помолитесь обо мне у мощей преподобных Печерских, чтобы Господь наделил меня мудростью и благоразумием, силой воли и терпением, бесстрастием и упорством, чтобы спастись самому и все сделать для того, чтобы спаслись те, за кого я в ответе перед Благим лицем Его, и перед своей совестью. Простите меня великодушно.

Архиепископ Павел:
Многоуважаемый Ярослав! Я благодарю Вас за Ваше доброе молодое сердце, за то, что Вы осознаете свою ответственность перед Богом за ближних. Да, мы действительно в ответе за своих детей, за родителей, мы в ответе за наших крестников и за тех, кого привели к Богу.

Ваше имя будет внесено в лаврский Синодик, мы будем молиться за Вас и за тех, о ком Вы просите, а Вы просите о всех: «Помяни, Господи, Ярослава со всеми сродниками и ближними его». Но, самое главное, не впадайте в отчаяние, смотрите на все с духовной точки зрения, с пониманием того, что Господь никогда не оставит желающего спастись, было бы только наше желание.

Сергий: Скажите, как поступить в монастырь? Есть ли какие-то особые требования? Принимаете ли Вы киевлян? До какого возраста принимают в монастырь?

Архиепископ Павел: Уважаемый Сергий! Мы принимаем в монастырь даже тех людей, которые болеют и не могут подняться с постели. Мы присматриваем за ними и примеры тому есть как в женских, так и в мужских монастырях.

Если у Вас есть желание прийти в монастырь, пожалуйста, приходите. Найдите отца-благочинного архимандрита Антония или меня, наместника Лавры архиепископа Павла, и если у Вас действительно есть особое желание, Вы придете к тому, к чему стремитесь.

Что касается требований, прошу Вас об одном, чтобы Вы хотели спастись. Если до этого времени Вы курили или имели еще какие-нибудь вредные привычки, их нужно оставить. Самое главное требование – желание спасения.

Кирилл, Киев: Как главе Синодальной комиссии по делам монастырей хотел бы задать следующий вопрос. Что служит предпосылкой (хотя бы и формальной) для возведения монахини в сан игуменьи? Насколько я понимаю, это производится, дабы оная управляла женским монастырем. Тогда как можно объяснить, что келейница наместника одного из киевских мужских монастырей была поставлена в игуменью?

Архиепископ Павел: Уважаемый Кирилл! Я не могу Вам ответить на Ваш вопрос, потому что не знаю такого киевского наместника. На сегодняшний день, по крайней мере, за 15 лет моего наместничества, я не слыхал о подобных случаях, чтобы келейница была поставлена игуменьей. Игуменья поставляется в монастыре, чтобы управлять сестрами, управлять монастырем и вести своих сестер к тихим обителям Царства Небесного.

Бывают случаи, когда игуменьи по состоянию здоровья или из-за невозможности управлять монастырем, пишут прошение епархиальному архиерею. Епископ выносит это прошение на Священный Синод и последний рассматривает ее прошение.

Бывает, что игуменья в монастыре по различным причинам уже не может быть, тогда она переходит в другой монастырь. И в этом нет ничего зазорного. Во все времена священнослужителям помогали монахини. Если Вы почитаете труды святителя Иоанна Златоуста, то узнаете о подвижнице Олимпиаде; и у других великих святителей были такие люди, которые им помогали.

Приведу пример из жизни Лавры. Мне, наместнику, помогают монахиня и две благочестивые женщины – одной 80 лет, а другой уже за 80. Эти женщины в свое время помогали мне, молодому несемейному человеку, проходить послушание на приходе в Нововолынске. И сегодня в это тяжелое время я не могу оставить их. Они не имеют ни родственников, ни семьи, когда они были здоровы, могли работать, они были при мне, поэтому, сколько я буду жить, они всегда при мне будут оставаться и, если будет нужно, я буду за ними ухаживать и сам подам стакан воды и кусок хлеба. Мы же за своими родителями должны ухаживать, а, по словам Христа Спасителя, всякий старший тебя по возрасту – тебе отец и мать.

Игорь, 30 лет: Скажите, пожалуйста, а правда, что хотят закрыть монастырь Петра и Павла во Владимир-Волынской епархии в селе Свитязь, наместником которым является игумен Арсений? Что касается церковно-славянского языка, 28 февраля 2008 года состоялось собрание благочинных во Владимир-Волынской епархии под председательством правящего архиерея епископа Никодима и там рассматривался вопрос церковно-славянского богослужебного языка, и он напомнил священникам, что богослужение в храмах нужно совершать на церковнославянском или на украинском языке по желанию самих прихожан.

Скажите, пожалуйста, как это понимать, чем это регулируется и на каких основаниях и не нарушает ли это канонов Церкви и церковного предания и устава УПЦ МП? Эта информация взята с официального сайта Владимиро-Волынской епархии.


Архиепископ Павел: Дорогой Игорь! Я общаюсь с владыкой Никодимом, он мой постриженик и я не думаю, что он мог это сказать. Но, если сказал, так в этой епархии и так на многих приходах служится на украинском языке, что не является грехом. Не могу сказать, чтобы он что-то кому-то навязывал, но нужно также учитывать желание прихожан. А что такое желание прихожан? Вот соберутся, как, например, это делают греко-католики, – привезли в Крым два автобуса – и это прихожане. Если священник идет за паствой – это уже не священник. Паства должна идти за священником. Если мы пасем стадо овец и оно зайдет в чужой огород, какое будет нам наказание от хозяина этого огорода? Он нас отругает и правильно сделает. Пастырь должен вести стадо, а если стадо не повинуется пастырю, то это уже, извините, по-евангельски, козлища. Паства должна прислушиваться к голосу своего пастыря, она может в какой-то момент подсказать, но управлять священником, истинным священником (хотя сегодня есть разные священники, которыми, может быть, и нужно управлять), она не должна.

В Евангелии от Иоанна сказано, что паства знает голос своего пастыря и идет за ним, а чужой, наемник, не есть пастырем. Он – наемник, который пришел, «отработал» у престола, похоронил, повенчал как-нибудь, забрал деньги и ушел. Пастырь – это врач, он интересуется состоянием души, интересуется жизнью человека: как человек живет, может быть нужно ему помочь, приложить пластырь, а где-то, может, нужно прописать и горькое лекарство, чтобы человека оградить от падения. Он должен помогать, указывать, что это, например, можно, а этого нельзя, для этого сейчас не время. Вот это пастырь, который не жалеет своего пасомого в милости Божией.

Филипп, Овруч:
Соглашаетесь ли Вы, владыка, с таким мнением, чтобы монашествующие священники служили все-таки в монастырях, а не на сельских приходах? Потому что, часто бывает так, что приняли монашество, дали обет быть в монастыре, а потом в силу своей немощи уходят из обителей.

И еще, согласны ли Вы насчет мнения о полезности Интернета? В силу того, что это самый быстрый доступ к информации. Насколько я информирован, что при открытии сайта Почаевской Лавры, были некоторые сложности с благословением наместника на этот ресурс.

Я очень благодарен владыке Александру за данный сайт. Информация на сайте очень интересная и эффективно обновляется.


Архиепископ Павел: Дорогой Филипп! Я с Вами вполне согласен и стою на той позиции, что человек, принявший монашество, должен служить и жить в монастыре. Взяв иго Христово, которое благо есть, человек отрекается от своего мнения и полностью подчиняет себя воле Божией. Вот какими должны быть монахи, и они должны быть в монастырях.

Отвечая на Ваш второй вопрос, замечу, что я не сторонник Интернета. Когда сегодня говорят: «Я в Интернете прочитал», – я спрашиваю: «А почему не в Евангелии? почему не в Житиях святых?» Но, хорошо то, что служит спасению. Преподобный Иоанн Новгородский на бесе летал в Иерусалим, значит и бес послужил спасению человека. Если читать в Интернете только спасительное для души, а не всякие глупости, – это хорошо.

Ольга Савченко: Добрый день. Хочу спросить: почему так называемые «свидетели Иеговы» утверждают, что в оригинале Библии указывается имя Бога – Иегова? Простите, но спрашиваю потому, что мало кто видел не перевод, а оригинал Библии, и хотелось бы знать истину…

Архиепископ Павел: Дорогая Ольга! У Бога как такового имени нет, но Его сила и власть выражаются во многих названиях: Всевышний, Иегова, Святый, Бессмертный, Крепкий, Вседержитель. Значение этих имен одно и то же, они присущи только Богу.

Иеговисты – это отпавшая секта, которая никогда не была с Богом, потому что они полностью исказили Ветхий Завет и не признают Христа. Это – исчадие ада, как и все остальные секты. Я говорю как есть.

Имя Бога мы знаем сегодня в Иисусе Христе, в образе Иисуса Христа, Спасителя мира. Но мы молимся: «Боже!». Евреи, пророки и исповедники того времени – они все обращались к имени. Находящиеся вне истинной Церкви, кто не признает Христа и Таинств Святой Церкви – погибнут, как трава, скошенная на солнце. Поэтому не верьте этому всему, читайте Евангелие и Вы увидите всю полноту.

Студент Варшавської Духовної академії. Родом із Млинова:
Владико, а чому в нас в Православній Церкві немає Великопісної допомоги дітям, хворим на рак? І чи це можливо зробити у нас?

Архієпископ Павел: Радість моя! Хіба допомога ближнім повинна бути тільки постовою? Хто Вам сказав, що у Православній Церкві немає допомоги взагалі? «Великопісну допомогу» вигадали католики, у сектантів роздають «пасхальну допомогу». Християнин повинен творити добрі справи завжди, незалежно − Великий піст, Пасха чи Різдво. Він до цього покликаний. Господь сказав: «По ваших плодах пізнають вас… якщо Ви допомогли єдиному малому з цих, те зробили Мені».

Хіба тільки в піст ми повинні допомагати ближнім? Хіба Господь лише в піст нагодував п’ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч людей?! Ми допомагаємо в силу своїх можливостей не тільки хворим на рак, а й усім тим, хто приходить за допомогою. До речі, велику роботу з матеріальної та духовної підтримки дітей, хворих на рак, веде Іонинський монастир і створена ним волонтерська служба. І роботу цю вони ведуть давно і постійно.

Юрий Геннадьевич из России: Скажите, пожалуйста, владыка, почему на этом сайте мало информации на русском языке, думаю, что многие, в т.ч. с самой Украины хотели бы читать новости не только на украинском, но и на русском языке. УПЦ входит в состав Московского Патриархата, но почему в новостях (у вас) часто говорят об украинцах, мы же все православные! Например, в новости о поездке Предстоятеля УПЦ Митрополита Владимира в Иерусалим сказано, что он помолился об украинцах, а русские чем хуже, или мы уже другие православные, нация? А ведь приснопамятный Патриарх Алексий говорил, что Русь — это и Украина, и Россия, и Белорусия вместе.

Архиепископ Павел: Уважаемый Юрий Геннадьевич, языковая тема в Украине – это не только моя самая больная тема, но и всего украинского общества. В Русской Духовной миссии в Иерусалиме и вообще за границей на приходах Русской Православной Церкви молятся: «О Богохранимой стране Российской». Для церковного человека главное – это язык богослужения. В Украинской Православной Церкви молятся на церковнославянском языке. Что же касается Интернет-пространства, то, очевидно, редакции сайтов сами вправе решать, какой язык для широкого общения с читателями избрать. Сегодня на Украине, особенно в западных регионах, русский язык для понимания доступен не всем, поэтому многие издания публикуют материалы на украинском языке для тех, кто не понимает русского.

Блоцкий Димитрий Леонидович, 37 лет, Киев. dimi3y@meta.ua: В некоторых православных кругах распространяются мнения, что у святых лаврских мощей нет больше благодати, что людей под видом расписывания в списках за какие-то премии тайно делают жидовствующими (сионистиами), отнимая дух. Что скоро будет второе пришествие. Это происходит в храме, где служит лаврский монах — отец Родион. Подобное происходит уже не первый год. Как к этому относиться, как с этим бороться, к кому обращаться? Распространителем этих «новостей» является некая Галина Михайловна, которую почитают чуть не за прозорливую старицу. Если она говорит правду, почему все молчат, если нет, почему в этом храме не наведут порядок?

Архиепископ Павел: Дорогой Димитрий! Я впервые от Вас слышу о неком священнике Родионе. Нужно узнать, действительно ли он православный или раскольник. Я вообще не признаю сегодня тех, кто направо и налево раздает исцеления. Если сегодня у нас все исцеляют: сандеи исцеляют, еще кто-то там исцеляет, так, почему же у нас столько больных?!

Насчет того, что Вы пишите: «отнимают дух у мощей святых…», – «Рече безумец в сердце своем: «несть Бог». Неужели кто-то может отнять у Гроба Господня Благодатный огонь?! Неужели кто-то, кроме Бога, может отнять у нас душу?! Тело могут умертвить, но душе не могут ничего сделать. Неужели кто-то может остановить ветер или дождь? Неужели кто-то может закрыть солнце?! Все в этом мире подчинено Богу, а то, что в некоторых кругах «распространяются мнения» – это обман и клевета, это все козни диавола, который хочет ослабить веру человека, посеять сомнение сектантское.

Андрій: Восени 2009 року в Україні відбудуться Президентські вибори. Як і під час минулих виборів УПЦ знову буде втягнена в передвиборчі перегони у якості «агітаторів». Чи не думаєте Ви, що цими діями країна ще більше розділяється, а віряни західних областей будуть відноситися до кліриків УПЦ як до представників Московії, що ще більше загострить конліфкт на міжконфесійному грунті? Хотілося, щоб Церква була стриманішою в обранні того чи іншого кандидата. Адже для віруючих, як пишеться у Євангелії, «по делам их узнаете», вчинки політиків повинні красномовно свідчити про їхнє справжнє лице.

Архієпископ Павел: Шановний Андрію! Церква ніколи не втручалася у політичні амбіції і нікому не вказувала, кого вибирати. Людина, як творіння Господнє, має свою волю і їй Богом дано розум. Як громадянин цієї держави, я, крім того, що я єпископ, турбуюся про свою державу, маю свої симпатії до тих чи інших політиків і маю право віддати свій голос за того, кого вважаю для себе справжнім християнином, гідним бути Президентом держави. Але це не стосується Церкви. Ніколи ні з трибуни, ні з кафедри, ні з солеї священик не говорив, за кого голосувати. Ви бачили на Хрещатику під час помаранчевої революції Митрополита Володимира, або когось із єпископів?!

Не потрібно перекладати на Церкву власне невміння або небажання робити осмислений вибір. Як громадянин цієї держави, я маю повне право висловити свою думку, але я також завжди наголошую, що роблю це від власного імені, а не від імені Церкви.

Николай, Кривой Рог: Ваше Высокопреосвященство! Почему наши монастыри (несмотря на их большое количество) находятся в таком растленном состоянии?! Главнейшие святоотеческие заповеди относительно монастырского благочиния и благочестия не исполняются.

Женщины свободно входят в мужские монастыри, обители зачастую смешанные, молодые иеромонахи исповедуют молодых девушек, монахи разгуливают по городам и весям, внутри монастырей — торговля (можно перечислять все отступления современного монашества до бесконечности). И после этого мы удивляемся, что один монах ушел в мир, другой пал, третий снял с себя сан и женился. Нет просто надлежащих условий для прохождения иноческого подвига. Все направлено на внешнее благоустройство. Мне доводилось наблюдать за жизнью старообрядческих монастырей и скитов (часовенное согласие) на Урале (там в скитах и монастырях живет около 3000 иноков) — до чего же у них все строго и благочинно! Как они ревнуют о соблюдении Уставов и святоотеческих постановлений! Дух подвижничества царит в этих скитах! Может, нужно следовать их примеру?

P.S. Наши монахи все нарушают и при этом считают себя православными, а старообрядческих иноков, которые все соблюдают и живут по заповедям, мы обзываем «раскольниками». Это несправедливо!


Архиепископ Павел:
Дорогой Николай! Старообрядцы действительно раскольники, потому что у многих из них нет священства, например, поповцы и безпоповцы. Вы говорите о трех тысячах иноков на Урале. Едва ли наберется такое количество, в общем. Меня всегда удивляет, почему люди видят только чужие грехи? Неужели Вы думаете, что все монахи такие плохие?! Да, из двенадцати апостолов один был Иуда, а не являетесь ли Вы осуждающим Пилатом, который умыл руки. Не задумываетесь ли Вы, что каждому придется предстать перед Богом и горе будет, если повяжут Вас духи злобы поднебесной.

В древних Патериках есть такой пример. Один монах, придя с ночной службы, увидел, что на его кровати лежит бес. Монах, перекрестившись, сказал: «Ты устал, ты лежи на кровати, а я лягу возле кровати на полу и отдохну». Бес стал невидимым, но через некоторое время он явился этому монаху и сказал: «Ты думаешь, что победил меня тем, что ты не спишь? – Я не сплю никогда. Ты думаешь, что победил меня своим постом? – Я не ем никогда ничего. Ты меня победил своим смирением». Как же можно осуждать ближних?!

 













Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква