УКР РУС ENG 
   

Свято-Іоанно-Богословський Хрещатицький чоловічий монастир



<<< Примітка 2
до опису Свято-Іоанно-Богословського Хрещатицького чоловічого монастиря

«Про лікучу силу цеї води свідчить велике число безіменних виздоровілих, що користувалися цею водою. Для того всі віруючі поклонники, коли лише дійдуть до манастиря, то першим їх ділом є вмитися водою з джерела спід каплиці св. Івана, а потім і напитися цеї води. Записаним доказом цілющої сили води, яка випливає з жерела крищатицького манастиря, є книжка з акафтистом до св. Івана Богослова, подарована манастирській церкві отцем Олександром Дим. Тотоєскулом, священиком із Васловівців, родж. 1879 р. в Малім Кучурові. Власноручно написав і підписав цей священик на першім листку цієї книжки такі слова: ”Сей акафтист св. євангелисту Івану Богослову жертвую для бувшої манастирської православної церкви в Крищатику на Буковині із вдячности за чудесне виздоровлення із тяжкої болізни в дитинстві около 1882 року через читання над головою акафтиста до св. Івана Богослова і купіль у цілющім жерелі при церкві в Крищатику над Дністром”. Коли і хто основував цей манастир, можна хиба здогадуватися, бо певних записаних вісток бракує. Були деякі документи, що відносилися до історії цего манастиря, та вони погоріли під час світової війни, коли то 1915 р. гарматні стріли розбили між іншими будівлями і парохіяльний крищатицький дім, де переховувалися ці документи; що не розбилося й не розлетілося на всі вітри, те згоріло. Може й знайшлися би ще які документи в митрополичім черновецькім архіві, але поки що годі було чого дошукатися. На підставі напису на дверях дзвіниці можна здогадуватися, що цей манастир збудував Р. Б. Теодор Прида. Цей напис такий: Сие дври писах поклоии гробу Божему Теодор титора син Прида року Божа αψЗь. Тож ктитором має бути Теодор Прида, батько цего також Теодора, що пізніше дещо добудував, між іншим постарав двоє нових дверей і на них підписався в 1765 році. Що манастир був збудований далеко скорше, як у році з надверного напису, те доказує хочби камінний надгробний хрест, на котрім вирізблений рік смерти 1740. Годі припустити, щоби цвинтар був старший о 25 років як сам манастир, коло котрого звичайно пізніше повстав і цвинтар. Про будову цего манастиря зберігся між людьми з дооколичности такий переказ, який може бути й дуже близько правди. Теодор Прида був купцем і часто їздив зі своїми товарами в північно-західні напрями, а навіть аж до самого Львова. Раз під час такої купецької подорожі збився він з дороги, а що була темна ніч, заблудив та їхав насліпо, не знаючи, де находиться. Аж нараз побачив близько перед собою якесь світло. Думаючи, щр наїхав на якусь хату, зліз із воза, щоби переконатися, що то за світло. Та заледви зробив кілька кроків, переконався, що находиться над великою пропастю над Дністром. В тій самій хвилі зникло і світло. Не рухаючися з місця, підождав, аж розвиднілося. В цій пригоді добачив віруючий купець велику Божу ласку, яка його спасла від наглої смерти, і постановив із вдячности для Бога побудувати на тім місци дім Божий, що й доконав, будучи певно богатим чоловіком. У крищатицькім парохіяльнім уряді находиться ще й сегодня короткий допис про засновання крищатицького манастиря, котрий підтверджує наведений народний переказ та подає ще й деякі більш історичні дати й події, наближаючися ще більше до правди. Там сказано, що під час переслідування православної віри в Галичині, був там великий православний манастир, що звався «Скит Манявський», котрого руїни ще й сегодня видніються та свідкують про його колишню славу та бувальщину. Черці з цего Скита ніяк не хотіли проміняти православія на унію, защо їх дуже переслідували. Хоч унія вже була поширилася по всій Галичині, то цей Скит усе ще був твердиною православія. Коли ж одні черці повмирали, бо прийшов їм час, або внаслідок терпінь за православну віру, а другі подалися за унією, тоді одна часть тих твердих православних черців із «Скита Манявського», що не хотіли перейти на унію, перейшли Дністер і поселилися в лісистих тоді скалах коло теперішного манастирського жерела, продовжуючи своє пустельниче життя. В той час багатий купець із сусідного села Репужинців, Теодор Прида, збудував для тих черців насамперед капличку над самим жерелом св. Івана, котра стоїть ще і до сегодня, а пізніше недалеко каплички, збудував і церкву. Тож крищатицький манастир повстав з кінцем 17-го або на початку 18-го століття. Наведу ще, що про засновання цего манастиря згадує Вікенгавзер слідуюче [австрийский историк – ред.]: “З давніх давен випливало зі скали жерело, до котрого гонили пастухи через довгі століття свої череди і вони були тими, котрі поклали там деревляний хрест, який пригадував всім Дністром минаючим з дарабами християнську віру і Розпятого Христа. Від цего на скалі стоячого хреста походить певно й імя села: Хрещатик. Сі гранта коло того хреста належали до села Репужинців, на котрих мав бути й малий монастир присвячений св. ап. І св. Іванові. Задля незгоди між монахами, так оповідає переказ, розвязав цей манастир єпископ з Радівців і він опустів. Але все ж згадка про него осталась і з часом розійшлась чутка, що на тім місци коло жерела, де стояла колись деревляна церковця, показувалось все світло в день св. Івана. Цей переказ спонукав одного монаха Венедикта попросити дідичів села Репужинці, щоби вони позволили побудувати знов на тім місци деревляну церковцю (це може бути сегоднішня каплиця з жерелом). Знаменита вода, купання і вмивання, в ній і ріжні вилічення від слабостей, як також переказ про повстання малого манастиря, витворило думку створити на цім місци такого рода св. гору. Ця думка спонукала одного серба Теодора Гаджіва вибудувати на місці деревляної церковці муровану і там основати монастир. Гаджів розумів приговорити до цего наміру дідичам з Репужинців Талпови і Ботезатови і вони в місяці марті 1768 р. в своїй побожності передали в присутности епископа Дозитея з Радівців грунт навкруг церкви, щоби для них і їх родичів осталась вічна памятка. Ту церков збудував і докінчив той сам Гаджів в р. 1765, як видно із напису на дверях. Вона збудована з поєдинчого каміння і є 8.2 m довга, 3.4 m широка, а 3.2 m висока. Перед головними дверми находится малий дуговий притвор, над котрим здіймається поверхова вежа з зелізним хрестом, до котрої провадять потопчені сходи з каміння. До церкви входиться вперед до вузького притвору (жіночник), а звідси через дугову стіну до части вірних. Тут находяться на задній стіні верх вступу деревляні хори, до котрих виходиться деревляними сходами. На хорах спочивають славянські книги церковні видані від р. 1763 почавши. Церква склеплена, з двома сліпими банями і все виглядає поєдично. Коло церкви є ще й хата до мешкання”. По прилученню Буковини до бувшої австрійської держави, австрійський цісар Йосиф ІІ покасував на Буковині 21 монастирів, а між ними й крищатицький манастир, полишаючи лише три: Путну, Сучавицю й Драгомірну. По світовій війні, в 1918 році, прилучилася Буковина як часть Молдави до Румунії. Тоді церковні й державні власти стали старатися відновити деякі манастирі, що їх були знесли австрійські власти. На домагання православного населення з північної Буковини і на предложення православної епархіяльної ради в Чернівцях та за щирим і теплим порученням високопреосвященого митрополита Нектарія, св. Синод і Міністерство культів і просвіти рішили відновити бувший крищатицький манастир, котрого церква більщ одного століття була лише парохіяльною церквою для села Крищатика, хоч нарід, особливо перед війною, не перестав ходити на богомоля до жерела св. Івана бодай у свято св. Івана. На 8 мая 1933 року високопреосвящений Архиєпископ і Митрополит Нектарій оголосив цю церкву монастирем і назначив манастирським настоятелем отця єромонаха Михаїла, родом із Банилова над Черемошом, що перед тим був настоятелем нового Скита Кошни в полудневій Буковині» (Каплі духовної води від жерела св. Івана Богослова в Крищатику, с. 9-15).
«Иоанно-Богословская церковь в Крещатике, воздвигнутая в 1765 году… Храм этот не единственное здесь строение. Рядом с ним сохранилась часовня, более давняя, возможно, XVII века. Она принадлежала находившемуся в этом месте скиту, который основали православные монахи, бежавшие из Станиславщины от преследования западной церковью за неприятие католицизма… В 1768 году братья Михаил и Константин Талпа основали на базе крещатицкого скита монастырь, для которого и была ими построена Иоанно-Богословская церковь» (Гоберман Д. По Северной Буковине. Ленинград, 1983, с. 124).
Ілюстрований каталог «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» датує каплицю і храм, відповідно, XVII ст. і 1765-1768 рр. Там само повідомляється, що у храмі зберігся розпис кінця XIX - початку XX ст. (Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 4. Киев, 1986, с. 354-355). Про включення Буковини до складу Австро-Угорщини 1774 р. див.: Історія міст і сіл Української РСР в 26-ти тт. Чернівецька область. Київ, 1969, с. 17.









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com