Свята Успенська Почаївська Лавра та її чудотворна ікона Божої Матері | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Свята Успенська Почаївська Лавра та її чудотворна ікона Божої Матері



Згідно переказу, ще за давньоруської доби у печерах Почаївської гори, що являли собою природні скельні гроти, оселилися ченці. Припускають, що то могли бути вихідці із спустошеного монголами 1240 р. Києва. У такому випадку місце, де нині стоїть Почаївська Лавра, могло привабити ченців своєю наближеністю до Кременця, який монголи взяти не змогли, та розташуванням на території міцного Галицько-Волинського князівства, яке не втратило могутності навіть за монгольської навали. Переказ також стверджує, що одного разу на горі, де мешкали ченці, з`явилася у вогняному стовпі Божа Матір. Давня лаврська традиція датує цю подію 1240 або 1261 рр. Крім одного з ченців, свідком з`явлення став місцевий пастух Іоанн Босий. Пречиста залишила на вершині гори відбиток правої Стопи, із якого почала виточуватися вода, наділена благодаттю зцілень. До благодатного джерела пішли люди. Під 1450 р. у документах вперше згадується місцевість Почаїв. При цьому про монастир ще не повідомляється, можливо, через відсутність у пустельних ченців об’єднаної громади. Коріння назви «Почаїв» пов`язують із малою київською річкою Почайною, із висловом «Поча Діва творити чудеса», із словами «чаяние» або «поча», з яких друге позначає «багниста місцевість», що дійсно існує в околицях Лаври. Згодом, на пожертвування прочан, ченці збудували на південному схилі гори мурований храм Успіння Пресвятої Богородиці. На початку XVI ст. свято Успіння вже збирало біля храму ярмарок, згадуваний у документах.

Про подальші події історії Почаєва розповідає ще один лаврський переказ. За ним, 1559 р. маєтком православної поміщиці Ганни Гойської, до володінь якої належав і Почаїв, проїжджав грецький митрополит Неофіт, який скористався із запрошення господарки зупинитися на час у її домівці, а потім, на подяку за гостинність, подарував їй ікону Божої Матері. Святиня довго перебувала у замковій каплиці. Служки Гойської стали помічати випромінюване від ікони дивне світло. Розповіли господині, та вона повірила. Не повірила вона й тоді, коли сама побачила сіяючу ікону уві сні. Проте одного разу, ставши свідком цього дива увіч, повірила, що ікона має особливу благодать, й звеліла запалити перед святинею лампаду. Потім Гойська порадила своєму сліпонародженому братові Пилипу ревно помолитися перед іконою про зцілення. Господь дарував Пилипові прозріння. Тоді, запросивши духовенство, Гойська перенесла 1597 р. святиню хресним ходом до Почаєва та віддала її ченцям (див. також текстову версію переказу про Почаївську ікону з книги "Гора Почаївська" 1772 р.>>>). Того ж року господарка подарувала ченцям землю та гроші для облаштування при храмі спільножитного монастиря, про що свідчить збережений текст дарчої грамоти Гойської.

На початку XVII ст. обитель спіткало тяжке випробування: онук А. Гойської лютеранин Андрій Фірлей вирішив відібрати у ченців усі землі та заборонив монастирю користуватися водою у долинах навколо гори. Сподіваючись на поміч Божу, ігумен прп. Іов з братією висік прямо на вершині глибоку криницю та отримав воду. Тоді слуги Фірлея пограбували у 1623 р. обитель, забравши і чудотворну ікону Божої Матері. Але прп. Іов невтомно вів судові тяжби за повернення відібраного майна. Зусилля подвижника мали наслідком те, що 1641 р. Фірлей повернув монастирю ікону. Перед цим вельможа отримав суворе попередження від Бога: одного разу на банкеті, трохи сп`янівши, Фірлей одяг дружину у священицькиі ризи та наказав танцювати з іконою у руках, але з жінкою стався припадок біснування. Тільки після повернення ікони в обитель дружина Фірлея отямилася. 1647 р. відбулося офіційне примирення Фірлея з монастирем.

Відбиток Стопи Пресвятої Богородиці із цілющим джерелом, чудотворна ікона Божої Матері та нетлінні мощі прп. Іова (спочив 1651, обрітення мощей відбулося 1659 р.) утворили трійцю тих святинь, через які багато людей отримали від Господа зцілення від хвороб і утішання у скорботах. Випадки благодатних чудес, що відбулися по молитвах перед Почаївськими святинями, записувалися монастирською братією, примножували славу обителі, привертали сюди все нових та нових прочан. Почаївська гора стала світочем Православної віри для усіх навколишніх земель.

1675 р. монастир відчув на собі особливе заступництво Боже. 21 липня обитель оточило турецьке військо, яке грабувало Волинь. Узяти монастир раптово не вдалося: він мав деякі укріплення, на його території були стрільці та прочани, які організували оборону. Братія молилася із заповзяттям. На третій день облоги, коли сили вже залишали захисників, а супротивник почав вирішальний штурм, обитель було врятовано: за переказом, над нею з`явилася в Небі Божа Матір із воїнством ангелів. Турки пускали у небесних воїнів стріли, які поверталися та вражали нападників. Військо супротивника почало тікати, а християни стали преслідувати турок і деяких взяли у полони. Частина полонених пізніше прийняли християнство й залишилися на послуху в монастирі.

На початку XVIII ст. обитель прийняла унію. Але й за уніатів тут відбулися благодатні події. За переказом, близько 1759 р. біля Почаєва проїжджав граф-католик Миколай Потоцький. Щось налякало коней, і вони перекинули коляску вельможі. Розлючений граф схопив пістолет, аби вбити кучера. Зрозумівши, що настала остання мить, кучер повернулся у бік монастиря та думкою підніс молитву до Божої Матері. Пістолет тричі дав осічку. Отямившись та усвідомивши, що відбулося диво, Потоцький розкаявся та спрямував значні кошти на оздоблення обителі та уславлення чудотворної ікони. Граф здійснив у монастирі великі перебудови та організував 8 вересня 1773 р. урочисту коронацію Почаївської ікони Божої Матері, тобто визнання цієї святині чудотворною з боку католицького духовенства.

1831 р. обитель повернуто православним. Одночасно було прийняте рішення закріпити за нею почесне ім`я Лаври, яке вживали ще уніати. 1833 р. це рішення набуло остаточного затвердження. Почаївська обитель стала четвертою на Русі офіційно титулованою Лаврою після Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської.

Підготовлено за матеріалами видання:
Дятлов В. Монастыри Украинской Православной Церкви.
Волынь. Подолия. Галиция. Буковина. Закарпатье.
Энциклопедический справочник.
Киев: Киевская Митрополия Украинской Православной Церкви, 2007.


 









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква