УКР РУС ENG 
   

ПАНТЕЛЕІМОН, Єпископ Івано-Франківський і Коломийський



Слово архімандрита Пантелеімона (Лугового) при нареченні його в єпископа Івано-Франківського і Коломийського

Ваше Блаженство!
Ваші Високопреосвященства, Ваші Преосвященства,
Богомудрі Святителі Христові!

Сьогодні, стоячи тут перед Господом і вами, перед кліром та народом Божим, я повинен за чином нашої Святої Церкви промовити це слово.

Промислом Божим, благословенням Вашого Блаженства та призначенням Священного Синоду Української Православної Церкви я покликаний до високого й нелегкого єпископського служіння.

Звістка про новий і відповідальний послух, котрий покладає на мене Свята Церква, привела мене в сильне хвилювання, тому що я добре знаю зі Святого Письма й церковних канонів про висоту архієрейського подвигу: «Що віддам Господу за все, що Він дав мені?» (Пс. 115, 3). Бути єпископом Христової Церкви - означає бути співпастирем та послідовником визначних святителів і вчителів, які прославилися благочестивим життям. Тому мене лякає гідність сану, відповідальність перед Богом і якщо приймаю це, то як послух.

Ніщо в Церкві Христовій не відбувається без волі Її Божественного Першопастиря, Творця нашого спасіння. І сьогодні, підкорюючись поклику самого Господа Ісуса Христа, воліючого через вас закликати мене, недостойного, до служіння в єпископському сані, дякую та смиренно схиляю голову перед вами і приймаю подвиг апостольського служіння, віруючи, що Той, Хто мене закликає, дасть мені мудрість в управлінні, силу та міць в служінні і не залишить мене без Своєї допомоги у важкі хвилини мого буття.

Звертаючи погляд на своє минуле життя, я з сумом бачу його невідповідність тому величному служінню, яке мені належить звершувати. Тому я можу хвалитися тільки немічністю своєю та молити Бога, щоб «жила в мені сила Христова» (2 Кор. 12, 9). Пригадую слова святого апостола Павла, якими він молився до Господа, сумуючи про свою недостойність, і Спаситель відповів йому: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя в немочі звершується» (2 Кор. 19, 9). І якщо Бог покладає на мене хрест архієрейського служіння, то вірю, що Він допоможе мені нести його.

Лякає мене те, що Закликаючий мене голос застав мене в неготовності, адже, зайнятий своїми турботами, я найменше чекав, що саме в цю годину почую голос Владики. Але цей голос досяг мене, і я, як чернець, зі смиренням, з усіма моїми недоліками, мізерним життєвим досвідом, але зі щирою сердечною вірою підвожуся та йду за Ним.

Сьогодні Господь Ісус Христос, Свята Церква, кличучи мене, наче в третій раз запитують, а я пригадую, з якою радістю прийняв благодать священства, як легко й радісно став на шлях чернецтва, і тепер, утретє відповідаю Закликавшому: «Ти все знаєш, Ти сам знаєш справи мої» (Ін. 21, 17).

У цей важливий і урочистий для мене день я з вдячністю та любов'ю пригадую всіх своїх вчителів, викладачів, духовних отців, котрі дали мені не тільки знання й зразок благочестивого християнського життя, але й частину своєї душі. У ці незабутні роки Промисел Божий віддав мене в добрі та милуючи руки Вашого Блаженства. Від вас я отримав духовне народження й священні ступені церковного служіння. Радію, що Ваші руки ще раз будуть покладені на мою голову із закликанням благодаті Святого Духа. Як син, дякую Вам, дорогий Владико.

Свій послух я ніс у Київських духовних академії та семінарії під мудрим керівництвом ректора - єпископа Бориспільського Антонія. Його любов'ю та старанністю зміцнювався я в послусі та втішався в Господі. Тут, в духовній школі, я отримав освіту, прийняв чернечий постриг, так само тут після закінчення Академії працював на викладацькій та виховній ниві, був секретарем Вченої ради цього навчального закладу. Пам'ять про святий виноградник духовної освіти в цих стародавніх стінах зберігатиметься в моєму серці протягом усього життя. Із відчуттям синовньої вдячності прощаюся я з рідною Alma Mater, яка залишила в моїй душі добрий та незабутній слід.

Почуття щирої відданості та душевної вдячності надихають мене в цей урочистий момент звернутися до моїх батьків, які дали мені не тільки життя, але й правильне християнське виховання, навчили любити Бога, молитися до Нього і тільки на Нього сподіватися; до милосердного отця, уважного й чуйного наставника - архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана; до турботливого вчителя, досвідченого керівника, вимогливого намісника цієї Святої Лаври архієпископа Вишгородського Павла; до справедливого, зваженого та богомудрого духівника мого - архімандрита Серафима (Дем'яніва).

У молитвах завжди буду звертатися по допомогу до преподобних Антонія та Феодосія, Нестора Літописця й усіх преподобних Печерських, чию милість я відчував на собі, перебуваючи в цій обителі. Думаю, що час, проведений мною в цій спасенній огорожі, нагадуватиме мені про належну святість чернечого життя та буде добрим уроком пастирської опіки. Вірю, що молитви братії монастиря, всіх студентів та викладачів, прихожан і добра порада Вашого Блаженства будуть для мене і надалі надією та поміччю в турботах про довірену мені паству.

Ще раз щиро дякую Вам, Блаженніший Владико, святителі Божі, й про одне прохаю - навчіть мене нести високе служіння, щоб не осоромити гідності православного єпископа, і коли настануть священні хвилини Сходження Святого Духа, коли з покладенням святительських рук будете прикликати на мене Божественну благодать, помоліться про мене, грішного, бо я глибоко вірю, що Господь почує молитву Вашу і благодать Всесвятого Духа вдосконалить мене для неосудних життя та діяльності в святительському сані на славу Триєдиного Бога - Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com