ВОЛОДИМИР, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

ВОЛОДИМИР, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України



Слово архімандрита Володимира (Сабодана) при нареченні його в єпископа Звенигородського, вікарія Московської єпархії

Ваше Високопреосвященство, богомудрі архіпастирі!

Нині стою я перед вами й чую, що рече про мене Господь Бог (Пс. 84, 9), закликаючи до апостольського служіння. Я вибраний Господом через вас єпископом Церкви Христової, котру Він здобув Кров'ю Своєю.

Якщо великий обранець Божий Мойсей, якому Господь велить вивести народ Божий із рабства єгипетського, говорить: «Хто я, щоб мені йти до фараона?..» (Вих. 3, 11), «людина я не красномовна... Господи! пошли іншого...» (Вих. 4, 10, 13); якщо Єремія, якого Господь від чрева матері обрав, освятив і поставив пророком, вигукує: «О, Господи Боже, та я ж промовляти не вмію, бо я ще юнак!..» (Єр. 1, 6); якщо багато обранців Божих перебували під час свого обрання у великому трепеті; якщо такі сильні духом святителі, як Василій Великий, Григорій Богослов та Iоанн Златоуст боялися висоти святительського служіння й ухилялися від нього, то я лише насмілююся дерзновенно вигукнути словами апостола Петра: «Вийди від мене, Господи! бо я чоловік грішний» (Лк. 5, 8). Уже Наречений іде опівночі, а я не пильную; сотворити оселю хоче Господь у мене (Iн. 14, 23), а я не готовий до цього; бачу чертог Спасів прикрашений і соромлюся, що одягу не маю, щоб увійти до нього.

Бентежиться душа моя в цю хвилину. Труднощі й висота майбутнього служіння вражають мій розум. Бути єпископом свого серця й приносити в жертву Христу думки й відчування, освячені Святим Духом, - ось висота, якої прагнув я в молоді роки. Але що чую нині? «Не ви Мене обрали, а Я вас обрав і поставив вас, щоб ви йшли й приносили плід» (Iн. 15, 16).

Розумію, що єпископство - це насамперед не влада й почесть, а праця та подвиг. I справді: чи легко бути «для всіх усім»? (1 Кор. 9, 22). Чи легко «знемагати за всіх, хто знемагає, і спокушатися за всіх, хто спокушається» (2 Кор. 11, 29)? Чи легко бути «зразком для вірних у слові, у житії, в любові, у дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12)? Чи легко зуміти, коли треба, одного викрити, іншому заборонити, третього «вблагати з усяким довготерпінням» (2 Тим. 4, 2)? Чи легко відповідати за себе, за паству, за пастирів?

Важко ходити гідним звання християнина, ще важче ходити гідним звання єпископа. Нелегко це для будь-кого, а тим більше для мене: подвиг єпископства покладається на мене замолоду.

Обраність - це милість Божа, але разом із тим і важкий хрест. I звідки мені, грішному й немічному, взяти сили для несіння такого тяжкого хреста, де знайду я Симона Киринейського, який допоможе нести його?

За словами святого апостола Павла, «здібність наша від Бога» (2 Кор. 3, 5), а «сила Божа вершиться в немочі» (2 Кор. 12, 9). Милості Великого Бога і Його всеблагий Промисел, молюся, нехай будуть невичерпним джерелом моїх сил.

Я, грішний, завжди відчував Божий Промисел. Багато разів я випробовував довготерпіння Боже, проте, навчений Ним, доходив висновку, що нічого не буває випадкового, усім управляє Господь і різними шляхами веде людину до спасіння.

Сподіваючись на допомогу Божу, я маю надію також на підтримку й заступництво Цариці Небесної, молитовного предстательства Якої прошу й сьогодні, у день Її свята. Вона ніколи не залишала мене без Свого покрова та заступництва. Вірю, що й нині Вона попросить для мене в Сина Свого допомоги й благословення.

Подумки повертаюся до міста, у якому знаходиться велика святиня півдня - ікона Богоматері «Касперівська». Туди, в Одесу, в духовну семінарію, я прийшов дванадцять років тому звичайним юнаком. Під покровом Богоматері там починав здобувати богословську освіту й згодом прийняв священство й чернецтво, там же судив Господь трудитися в рідній школі, а потім - очолювати її.

Духовна сила моя - у молитовному предстательстві святих угодників Божих: святителя Миколая, якого я особливо шаную, і преподобного Сергія, який приймає мене нині у свою святу Лавру для одержання благодаті архієрейства.

Велику благодатну допомогу бачу для себе і в тому, що милосердний Господь цього року сподобив мене двічі відвідати Святу Землю, де я був і на Різдво, і на Великдень, прославляючи Христа Життєдавця, Який заради нас народився, страждав, був похований і воскрес. Святі місця нагадують нам історію домобудівництва нашого спасіння, вони освячені стопами Христа Спасителя, Богоматері, святих апостолів.

Нарешті, сила моя у ваших святих молитвах.

Возлюблені святителі! Покладаючи на мене руки, щоб наділити великим саном архієрея, простягніть їх молитовно до Бога й за мене, щоб благодать Божа зцілила мою неміч і сповнила мою вбогість, щоб мені бути працівником бездоганним, який стоїть на Божественній варті й «вірно подає слово істини» (2 Тим. 2, 15). Вірую й сповідую, що велика сила у молитві, тому що молитви доходять до небес і низводять на віруючих благословення й благодать Святого Духа. «Господи! Пришестям Утішителя Твого Духа зробив учнів Твоїх дорогоцінними сосудами, покажи й мене хранилищем Того пришестя» (3-я молитва до Причастя).

Моє майбутнє служіння ускладнюється тим, що благословенням Божим і рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви на чолі зі Святійшим Патріархом Алексієм мені довірена місія представляти нашу Церкву у Всесвітній Раді Церков.

«Возлюбимо одне одного, щоб однодумно сповідувати Отця і Сина і Святого Духа», - ці прекрасні слова відтепер, з допомогою Божою, стануть девізом мого життя і скромної діяльності. Любов - понад усе, тому що «Бог є любов» (1 Iн. 4, 8).

В єдності полягають усі блага, які Бог через Свою нескінченну щедрість хоче дарувати світові. Iдеалом людської єдності є єдність Святої Трійці: Отця і Сина і Святого Духа. Приклад діяльної любові й молитви про єдність - у Христі, Який молиться, щоб усі «були одне» (Iн. 17, 11).

Дякую Богові, Якому в Трійці Святій поклоняємося та Якого славимо, за все минуле, сьогодення й майбутнє.

Дякую Святійшому Патріархові Алексію, Священному Синоду нашої Церкви й вам, богомудрі святителі, за довіру та покладене на мене іго Христове, яке я цінуватиму і з Божою допомогою гідно нестиму.

З трепетом дивлюся на Чашу, яка сходить з Неба, схиляю коліна перед Отцем Небесним і словами Єдинородного молюся: нехай мине мене чаша ця, але не як я хочу, а як Ти: нехай буде воля Твоя! Амінь.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква