УКР РУС ENG 
   

Слово архімандрита Олексія (Грохи) при нареченні його в єпископа Білгород-Дністровського



Ваше Блаженство!
Преосвященні архіпастирі!

З сум'яттям у серці стою я перед вашим освяченим собором у найбільш священну й знаменну годину мого життя, коли Премудрим і Преблагим, але невідомим для народжених на землі промислом Божим, мені вручається жереб найвищого служіння на землі - служіння апостольського, і я сходжу на єпископську кафедру, яку святитель Григорій Богослов називав бажаною й небезпечною висотою (Св. Григорій Богослов, слово 42-е).

Зі збентеженням приймаю поклик мій, зі страхом отримую жереб цього служіння, бо не бачу і не відчуваю в собі ні знання достатнього, ні досвіду, ні розуміння, ні сил духовних, бо «я молодий» (Ієр.1,7). Перше, що можу сказати про себе: «Хто є я, Господи мій, Господи... яко возлюбив мя еси, даже до cих» (2Цар.7,18). Але як християнин, як чернець, не наважуюся розмірковувати про долі небесні; в усвідомленні своєї немочі покірливо віддаю себе волі Божій і молитовно сподіваюся, що Господь, Який сказав своїм учням: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід» (Ін.15,16), подасть і мені Свою «Божественну благодать, яка немічних лікує та спустошених наповнює».

З глибоким страхом та усвідомленням свого недостоїнства згадую слова пастирських послань святого апостола Павла, які визначають моральне обличчя єпископа й характер єпископського служіння: «Єпископ повинен бути непорочний, як Божий домобудівник, не зухвалий, не гнівливий... який додержується правдивого слова, згідно з вченням, щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні і викривати противників» (Тит.1,7). «Захисник істини (єпископ) повинен стояти з ангелами; славословити з архангелами; підносити жертви на горній жертовник; священнодіяти з Христом; відтворювати створіння; відновлювати образ Божий; творити для горнього світу...» (Св. Григорій Богослов, слово 3-є).

Але чи зможу я своє служіння Церкві Божій назвати добрим, чи здобув я дерзання до Бога, чи можу вважати себе Божим домобудівником, чи заслужено отримав ступінь добрий єпископського служіння? «Бо ті, що добре служать, готують собі вищий ступінь і велике дерзання у вірі в Ісуса Христа» (1.Тим.3,13). Коли у відповідь на ці питання згадуєш своє життя і глибоко замислюєшся над ним, то бачиш більше тілесного, ніж духовного: «ввергох злато у вогонь, і ізліяся телець» (Вих.32,24).

Чи зможу я похвалитися глибоким знанням «істинного слова», «згідно з вченням Христовим», настільки, щоб це знання дарувало сили не лише виконувати основи цього «істинного слова», але й наставляти інших в «здоровому вченні», що є першим обов'язком кожного єпископа?

Але «сила в немочі звершується»! Відрадою в моїх сумнівах є слова Христа - Спасителя нашого: «Хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення» (Ін.7,17). З глибокою покорою і послухом приймаю своє обрання на єпископське служіння як волю Божу і твердо вірю в те, що благодать Святого Духа зійде на мене через покладання ваших святительських рук й укріпить на подальше високе і відповідальне служіння.

Великою втіхою для мене є те, що на цю височінь єпископства я був покликаний з дорогої моєму серцю Свято-Успенської патріаршої обителі, з якою тісно пов'язане все моє життя. Тут відбувся мій постриг у чернецтво, пройшли перші роки чернечого випробування.

Тут, осторонь гордовитих і зацікавлених людських поглядів, під мудрим керівництвом мого авви, Високопреосвященного Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського, я, подібно до пророка Іллі, отримував наснагу від солодкої трапези його бесід і повчань, сповнених глибокої мудрості, величезного досвіду і духовного налаштування, завжди благосного, який посіяв у моїй душі багато доброго насіння. Під його мудре та надійне керівництво всеблагий промисел поставив мене ще тоді, коли я всією душею полинув зі світу на шлях святого іночества. Владика люблячою і твердою рукою безбідно провів мене до самого жертовника священних обітниць, вів мене від таїнства до таїнства, ніби по вогненних, освячуючих сходах, щоб поставити мене нині на висоту святительського служіння.

І, нарешті, тут - в обителі Успіння Божої Матері - судив мені Господь протягом семи років нести високий і почесний послух намісника монастиря. За цей прекрасний і змістовний час мого життя багато одержано духовної втіхи і невідомих для світу радощів - радощів, зрозумілих лише ченцям. «Яка величезна Твоя доброта, Господи, яку заховав Ти, для тих, хто боїться Тебе!» (Пс.30,20).

Особливу подяку і низький уклін приношу Предстоятелю Української Православної Церкви, Його Блаженству, Блаженнішому Володимиру, Митрополиту Київському і всієї України, якого промисел Божий в найскрутніші роки існування нашої Церкви поставив на чолі православної пастви. Тут у всій повноті розкрилися його пастирські таланти, він став справжнім батьком і мудрим керманичем для пастирів та архіпастирів, своїм словом і прикладом повчаючи нас і керуючи нами. Він не тільки зміг пронести незгаслим світоч Церкви, але, волею Божою, збагатив його яскравим полум'ям. Він зберіг спадковість ієрархії, чистоту віри, недоторканність священних канонів. Надзвичайна чарівність його світлої особи не обмежується церковними межами, а давно перетнула їх і стала надбанням усього народу України.

Особливо важливо для мене й те, що моє служіння Церкві Божій проходитиме в межах Одеської митрополії, де працею і турботами великих і прославлених святителів та новомучеників Церкви Христової на півдні нашої Вітчизни створювалася, зростала й укріплювалася духовна міць нашого народу. Тут нетлінно почивають мощі апостола Андрія Первозваного, священномученика Григорія V, Патріарха Константинопольського, святителя Інокентія, архієпископа Одеського, преподобних Гавриїла Афонського, Кукші Одеського й праведного Іони, священномучеників митрополита Анатолія, архієпископів Онуфрія і Прокопія Одеських. Усі вони дають своє благословення тим, хто продовжує їхній молитовний подвиг і стояння в православній вірі.

Важливо й те, що «хіротонія архієрейської благодаті» відбудеться в цьому величному соборі, серцем якого є Касперівський образ Божої Матері, зі студентських років шанований мною. Перед ним я неодноразово з розчуленням і духовною насолодою схиляв свої коліна в дні пастирського служіння в Одесі. І це теж свідчить про те, що не відвернеться від мене «світу холодного Заступниця тепла» Пресвята Владичиця наша Богородиця.

Свято вірю в те, що цього священного для мене дня осяє мене духом свого благословення і преподобний Сергій, ігумен Радонезький, який з дня мого народження захищає мене своєю благодатною допомогою від бур та хвиль житейського моря, а на ранній зорі життя прихистив у благодатній пристані боголюбного й благословенного іночества. Сподіваюся на те, що не відступить від мене і святитель Христовий Олексій, вічний друг преподобного Сергія і мій небесний покровитель, вказуючи прикладом свого життя, «як слід поводитися в домі Божому, який є Церква Бога живого, стовп і утвердження істини» (1Тим.3,15).

До вас же, святителі Божі, «нині схиляю коліна серця мого, благаючи милості»(1Єзд.36,22), звертаюся з мольбою: коли Господь удостоїть мене через покладання ваших рук повноти благодаті архієрейської, піднесіть ваші старанні молитви, щоб «Первосвященик Великий, Котрий пройшов небеса» (Євр.4,14), не позбавив мене Своєї милості, насичуйте мій слабкий розум вашими мудрими порадами і повчаннями, щоб я був гідний цієї великої благодаті й до кінця днів моїх зберіг її цілою й неушкодженою.

«Поквапся спасти мене, Боже, Господи, поспішися ж на поміч мені!» (Пс.69,2).

Амінь.



 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com