УКР РУС ENG 
   

Слово архімандрита Луки (Коваленка) при нареченні його в єпископа Васильківського



Ваше Блаженство!
Ваші Високопреосвященства!
Ваші Преосвященства, богомудрі архіпастирі, святителі Христові!

Трепет охоплює душу напередодні тієї священної події, яка в завтрашній великий і святий у моєму житті день сподобить мене, негідного, стати вмістилищем найвищої благодаті церковного служіння - єпископської.

Голос Божий в юнацтві спрямував мої стопи до Божого храму для поклоніння, подяки і молитви нашому Небесному Богу і Отцю. Він, у визначений Промислом Божим час, призвав мене до священного служіння, а нині через Вас, архіпастирів словесного стада Христового, знову призиває мене вустами Священного Синоду нашої Церкви прийняти новий послух - бути єпископом Церкви, яку небесний Великий Архієрей Господь наш Ісус Христос «здобув Кров'ю Своєю».

Що я зможу сказати в ці святі для мене хвилини, коли стою перед освяченим собором, якому належить ввести мене у череду апостольського спадкоємства і звести на мене «Дух премудрості, Дух розуму, Дух страху Божого». Важко охопити людським розумом всю повноту відповідальності служіння єпископа як наступника апостолів, як Ангела Церкви.

Прикликаючи у цей момент заступництво і небесну допомогу собору Христових апостолів, всю мою надію покладаю на Господа і Його вседосконалу благодать, яка лікує немічних і наповнює тих, що знесилюються.

Я вийшов із простої трудової сім'ї. З вдячністю згадую свій перший храм в ім'я святих і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла у місті Харцизьку, де почав осягати глибину церковного життя і сутність церковного служіння. Тут зародилося бажання, яке я приховував і в якому боявся зізнатися сам собі - бути служителем вівтаря Господнього.

Пам'ятної пасхальної ночі 1992 року, почувши в Петропавлівському храмі пасхальні співи, я усвідомив, що відтепер належу Церкві. Після вступу до медичного інституту я став постійним парафіянином Свято-Миколаївського кафедрального собору міста Донецька. Завжди з глибокою вдячністю згадую пастирів і благочестивих віруючих цього храму, які так багато зробили для мого духовного становлення.

Особливі почуття в моїй душі збудила книга про святителя Луку, яку я прочитав на першому курсі медінституту. Зі сльозами на очах я перечитував цю книгу про святого лікаря тілесного і духовного. Йдучи на залік або іспит, стикаючись із житейськими труднощами, я в молитвах звертався до святителя Луки, просив його допомоги, і він неодмінно відкликався. Його молитвами шостий курс я закінчив уже в священному сані.

З особливим хвилюванням згадуються хвилини очікування чернечого постригу у Святогірській Лаврі, коли чекав імені святого, на честь якого буду пострижений. І тут святитель Лука не залишив мене - я, будучи лікарем за освітою і лікарем духовним за покликанням, знову потрапляю під його святительський омофор. Кожний момент життя переконує мене в тому, що доля мого життєвого шляху визначається виключно милістю Божою, молитвами цього кримського сповідника.

Зі страхом і трепетом, усвідомлюючи, що не гідний цього, і сподіваючись на молитви і допомогу свого небесного заступника, приймаю покладений на мене послух і «нічтоже вопрєкі глаголю», бо вірю, що Дух Святий при рукопокладенні дасть мені те, чого не маю. Я приймаю це служіння, бо вірю у силу й дієвість Промислу Божого і скоряюся перед Його волею.

Як єпископу мені належить ревно, згідно зі Священним Євангелієм, опікуватися ввіреним мені словесним стадом. Чи здатний я на це? «Господь дасть силу народу Своєму, Господь миром благословить людей Своїх». Ось на що я сподіваюся.

Мені належить ступити на шлях єпископства у непростий час. Ворог роду людського всіляко намагається розірвати нашу Церкву, відвернути вірних чад її від спасительного шляху. Сьогодні об'єднуючим центром життя суспільства повинно стати духовне єднання з Христом в Євхаристії, єднання, яке робить нас братами і сестрами у Христі, членами Його Тіла, яким є Церква. Завдання єпископа полягає в тому, щоб допомогти суспільству прийти до єднання у головному. Нерозривний зв'язок із цим має служіння примирення, примирення людини з Богом і зі своїм ближнім. Світ наш змінюється швидко. Ми, християни, так чи інакше долучаємося до різних суспільних процесів, коли виконання заповіді Господа про віддавання кесаревого кесарю, а Божого Богові стає актуальною пастирською проблемою. Необхідний розум Христовий, щоб визначити належну міру кесаревого в нашому житті.

Розмірковуючи про майбутнє моє служіння, я припадаю до Вас, богомудрі архіпастирі, і прошу Вас у прийдешній священний день моєї П'ятдесятниці, коли через покладання рук Ваших зглянеться на мене благодать Святого Духа, вознесіть за мене молитви, щоб «Первосвященик Великий, Котрий перейшов небеса» не позбавив мене Своєї милості і щоб, за словом апостола Павла, «благодать Господа нашого (Ісуса Христа) відкрилася в мені щедро з вірою і любов'ю у Христі Ісусі», щоб зберегти для мене «добрий заповіт Духом святим, що живе в нас».

Висловлюю глибоку синівську вдячність Предстоятелю нашої Святої Української Православної Церкви Блаженнішому Володимиру, Митрополиту Київському і всієї України, і Священному Синоду за високу довіру. Я прошу Вас, святителі Божі, завжди згадувати мене у Ваших святих молитвах, бо лише в молитвах Церви моя міць і сила, лише Церква для мене - стовп і утвердження, покров і захисток.

Тож благословіть мене на майбутнє служіння, щоб Бог сподобив проходити його бездоганно на славу святої Єдиносущної і Животворящої Трійці - Отця і Сина і Святого Духа.

Амінь.



 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com