Слово архімандрита Варнави (Філатова) при нареченні його в єпископа Макїївського, вікарія Донецької єпархії | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Слово архімандрита Варнави (Філатова) при нареченні його в єпископа Макїївського, вікарія Донецької єпархії



Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отець!
Ваші
Високопреосвященства, Ваші Преосвященства!
Святителі
Божі!

Стоячи сьогодні перед вашим святительським ликом, перед Святою Церквою, трепетно переживаю все, що відбувається зі мною. У моїй душі лунають слова святої праведної Єлизавети: «І звідки мені це?» (Лк. 1, 43).

Два почуття борються в мені: одне - усвідомлення своєї немочі, інше - впевненість у Промислі Божому. Я твердо вірю в те, що в Сіонську світлицю для моєї П'ятдесятниці Вашим визначенням, Ваше Блаженство, і рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, мене привів Господь.

А якщо це сталося, переконаний: Господь не забув мене й не залишив, а довірив мені підняти впалу вівцю, покласти на свої плечі й принести її на подвір'я вівче (Мф. 18, 12-13). Упевнений: Господь дасть сили здійснити це. І все ж таки висота царственого архієрейського служіння лякає мене можливістю (через неміч людську) не встояти в простоті сердечній і впасти в зарозумілість, з одного боку, а з іншого - мене підтримують слова апостола: «Усе можу в укріплюючому мене Ісусі Христі» (Флп. 4, 13).

Промовляючи відомі слова: «Дякую й приймаю і нічтоже вопрєкі глаголю», - з глибоким усвідомленням того, що Господь влаштовує все для мого спасіння, - сподіваюся, що того, хто прийшов об одинадцятій годині, не залишить Він без Своєї милості.

Не простим був шлях мого приходу до Бога й служіння Йому: на шляху зустрічалося багато терніїв, і неміч, властива людині, часто завдавала прикростей; дух часу, звичайно, не обійшов і мене: були пошуки, страждання... Зміст слів апостола Павла: «Тому що не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю» (Рим. 7, 15), - мені дуже зрозумілий.

Прихід мій до Церкви Божої стався в ранньому дитинстві - завдяки турботам моєї матері, віруючої мудрої жінки, схимонахині Серафими, перед якою я в невідплатному боргу.

Промислом Божим змалечку мені потрапили до рук твори святителя Іоанна Златоуста. У той час, крім старенького Євангелія й рукописних акафістів, я нічого у своєму житті не бачив. Твори святого Іоанна Златоуста здійснили переворот у моїй душі: ось де черпають мудрість і красномовні слова наші розумні правителі й політологи - з глибини століть!

Завдяки моєму першому наставникові - приснопам'ятному ігумену Іоасафу, заняття іконописанням і церковним співом визначили мій життєвий шлях.

Незабутньо вразив мене візит до Свято-Успенської Почаївської Лаври, де були закладені перші зерна любові до чернечого життя, хоча шлях до нього був непростим і довгим.

З усією серйозністю, усвідомлюючи свою вбогість і відповідальність у майбутньому служінні, де потрібно «представити себе Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2Тим. 2, 15), де необхідно «викривати, забороняти, благати з усяким довготерпінням і повчанням» (2Тим. 4, 2), зі страхом очікуючи сходження благодаті Духу Святого, по-синівськи прошу Вас, Ваше Блаженство, вас, боголюбиві архіпастирі, підтримати мене в цей момент, благословити й помолитися за мене. Вірую, що «Божественна благодать, яка завжди немічних лікує і бідних збагачує», сподобить гідно пройти поприще майбутнього служіння і досягти нетлінного життя. Амінь.

10 лютого 2007 року, м. Донецьк



 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква