Слово архімандрита Іринея (Семка) при нареченні його в єпископа Ніжинського і Батуринського | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Слово архімандрита Іринея (Семка) при нареченні його в єпископа Ніжинського і Батуринського



Ваше Блаженство, Блаженніший Владико!
Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, богомудрі пастирі й милостиві отці Святої Христової Церкви!

З надією і сподіванням на милосердя Боже й Ваші святі молитви стою нині перед Богом і Його народом, злиденний і вбогий, і не смію дивитися на висоту небесної слави. Воістину подвиг єпископського служіння великий і складний. За словами святого Іринея Ліонського, «апостоли хотіли, щоб були досконалими й бездоганними в усьому ті, кого залишали вони своїми спадкоємцями й кому передавали своє місце вчителювання, тому що від їхньої правильної дії мала бути велика користь, а від падіння їхнього - велике нещастя». Усвідомлюючи велику відповідальність, яку покладає на архіпастирів Сам Пастиреначальник Христос, і дивлячись на свою неміч, шукаю зміцнення й розради в словах святого апостола Павла, який сказав: «Все можу в укріплюючому мене Ісусі Христі» (Флп. 4, 13).

Ваше, Блаженство! Переживаючи нині разом із ввіреною Вам паствою радість 15-ліття Вашого першосвятительства, дякую Господові за те, що Він дав мені можливість протягом цих 15 років, починаючи з перших днів Вашого предстоятельства, бути свідком Вашої праці, Вашого жертовного подвигу, і, наскільки можливо, бути Вашим учнем. Дякую Господові за те, що своє архіпастирське служіння я розпочав під Вашим мудрим керівництвом. Пам'ятаючи Ваші слова про те, що чернець нічого не повинен просити і ні від чого не повинен відмовлятися, покірно приймаю від Вас послух і відчуваю, як моє серце сповнюється переживаннями про ввірену мені пастві, душа вболіває за тих, хто має потребу в Слові Божому, просвіті благовіствуванням істини, розраді й порятунку душі, за тих заблукалих овець з череди Христової, які перебувають сьогодні в розколі.

За всіх часів Православна Церква переживала випробування й труднощі. Подолання їх багато в чому залежить від тих, кого «Дух Святий поставив ... охоронцями, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров'ю Своєю» (Діян. 20, 28), і кому дано приклад Доброго Пастиря, Який віддає життя Своє за овець. Чітко розуміючи, якою високою має бути для втілення цього євангельського ідеалу міра самозречення й самопожертви, я знову покладаю надії на Бога й святих.

Особливе сподівання покладаю на заступництво Цариці Небесної. Вона ніколи не залишала мене Своїм материнським покривом, виявляючи великі милості особливо через Свій чудотворний образ «Дубенський». Вірю, що й нині Вона зміцнить і наставить мене в майбутньому святительському служінні.

Сподіваюся також і на молитви тих, хто протягом багатьох років були моїми духовними наставниками, були й залишаються прикладом людяності й християнської любові. Всі те світле й добре, чим щедро ділилися вони зі мною, сподіваюся, помножить у мені сили нести нелегкий хрест архіпастирства, щоб не посоромити довіру до мене Святої Церкви.

Цього дня хочу подякувати моїм батькам. Їхня сумлінність і працьовитість, простота й нелицемірство навчили мене прислухатися до голосу совісті, що й допомогло прийти до Бога. Мимоволі цього дня пригадуються слова, сказані пророкові Ієремії: «Перш ніж Я утворив тебе в утробі, Я пізнав тебе, і перш ніж ти вийшов з утроби, Я освятив тебе» (Ієр. 1, 5). Змалечку, скільки пам'ятаю себе, я завжди відчував любов і нездоланний потяг до Церкви та керуючу мною десницю Божу.

Із вдячністю й розчуленням молюся за упокій пріснопам'ятної ігумені Красногірського Золотоноського монастиря матінки Августи. Її духовною опікою - молитвами, лагідними й мудрими наставляннями, прикладом смиренного несення чернечого хреста - я багато років керувався на шляху чернечого життя.

Із вдячністю Богові згадую час, проведений в обителі преподобного авви Сергія й у стінах Московських духовних шкіл.

З почуттям синівської любові й вдячності згадую роки мого духовного опікування в духівника Троїце-Сергієвої Лаври архімандрита Кирила. Його увага й любов приходили на допомогу в ті складні періоди, коли самотужки неможливо було прийняти те або інше рішення, і я покладався на волю старця, як на волю Божу. Із вдячністю згадую також Почаївську Лавру, де відбувалося моє чернече становлення.

Сьогодні з особливою братньою любов'ю й подякою звертаюся до намісника Києво-Печерської Лаври архієпископа Павла й братії. Роки спільного монастирського життя, долання різних спокус, переживання радостей і тривог стали школою терпіння й прощення, взаємної підтримки та духовної дружби.

Звертаюся нині з благанням до Вас, Ваше Блаженство, і до вас, Преосвященні архіпастирі, про молитви, якими нині слід мені сподобитися особливих дарів Святого Духа, щоб стати «Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2 Тим. 2, 15). Сподіваюся на заступництво Цариці Небесної, священномученика Іринея Ліонського, преподобного Сергія Радонезького, преподобного Іова Почаївського, преподобних і богоносних Антонія й Феодосія та інших чудотворців Печерських, вірую в благодатну допомогу їх на шляху мого архіпастирського служіння на славу Церкви й Батьківщини, на славу Триєдиного Бога. Амінь.

8 червня 2007 року,
Києво-Печерська Лавра



 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква