УКР РУС ENG 
   

ПАНТЕЛЕІМОН, Єпископ Олександрійський і Світловодський



Слово архімандрита Пантелеімона (Бащука) при нареченні його в єпископа Васильківського, вікарія Київської Митрополії

Ваше Блаженство, богомудрі архіпастирі!

Цього священного й знаменного для мене дня, коли Промисел Божий через священноначалля нашої Церкви судив прийняти апостольське служіння, мою душу обіймає трепет і великий страх. Воістину незбагненні й дивовижні шляхи Господні, якими Він веде кожного з нас до Себе. «Які незбагненні суди Його й недосліджені путі Його» (Рим. 11, 33).

I от, стоячи сьогодні перед вами, святителі Божі, я подумки повертаюся в минуле, і хочеться в цей момент згадати тих, через кого Господь призвав мене, грішного, на служіння. Я згадую сьогодні своїх батьків, які дали мені перше уявлення про Бога й навчили молитися. З дитинства мене вабив до себе храм. Як хотілося бути поруч зі священиком і споглядати всі священнодійства!

Час тоді був важкий і не давав змоги здійснитися дитячим бажанням та прагненням. Але любов до Бога й Церкви завжди зігрівала мою душу, допомагала постійно перебувати на шляху до Господа. Цю любов зміцнив і допоміг у ній утвердитися владика Агафангел, нині митрополит Одеський та Iзмаїльський. Саме з його благословення та його молитвами я вступив до Московської духовної семінарії, а потім був прийнятий до числа братії Лаври преподобного Сергія.

Визначенням Промислу Божого, із благословення священноначалля нашої Святої Матері Церкви я був направлений нести послух на Святій Землі. Перебування у святих місцях Палестини зміцнило мене на обраному шляху й надало наснаги в несенні життєвого хреста. З особливою любов'ю пригадую обитель преподобного Даниїла в Москві, де Господь судив продовжувати мій чернечий послух.

Далі Промисел Божий привів мене сюди, до Києва, колиски християнства й чернецтва на Русі, у святу Лавру преподобних Антонія й Феодосія Печерських і під Ваш першосвятительський омофор, Ваше Блаженство. Нині я по-синівськи щиро дякую за Вашу батьківську любов до мене та участь у моїй долі. Ви, Ваше Блаженство, і Священний Синод нашої Церкви довірили мені відповідальний послух намісника славної й знаменитої Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині. Це була гарна школа, що підготувала мене до подальшого служіння Церкві Христовій.

Зараз особливо бентежиться моя душа, ніяковію, тому що через Ваше обрання, святителі Божі, Промисел Божий відкриває Своє визначення стосовно мене. Я зі смиренністю схиляю свою голову й віддаюся водійству Господа, усвідомлюючи, що воля Його звершується наді мною, тому що «ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом» (Євр. 5, 4).

Служіння, до якого закликає сьогодні мене Господь, високе й відповідальне, потребує напруження духовних і фізичних сил. Єпископ Церкви Христової повинен мати більші дарування, відрізнятися добрими й світлими якостями серця й душі, його богоугодне й доброчесне життя має бути взірцем для пастви. I от, одержавши звістку про моє возведення в єпископське достоїнство, я намагався заглибитися в себе, зважити свої сили та якості. Відчуваю, що не можу нічим похвалитися, хіба що своїми немощами й духовною вбогістю. Чи буду я гідним звання, до якого покликаний, чи зможу бути для віруючих зразком у слові, житті, любові, дусі, вірі й чистоті, як учить святий апостол Павло (1 Тим. 4, 12)?

Чи зможу я бути невтомним учителем, пильним охоронцем словесного стада Христового, чи не спіткнуся під вагою труднощів і відповідальності? Відповідь на ці запитання знаходжу в словах Спасителя, які Він сказав апостолу Павлу: «Досить для тебе благодаті Моєї; тому що сила Моя звершується в немочі» (2 Кор. 12, 9). У цих словах знаходжу надію й розраду, вони призначені для кожного, хто прямує за Христом і зазнає труднощів на своєму шляху до спасіння. Укріплююся цими словами й насмілююся зі страхом та вірою приступити нині до цього великого й страшного таїнства й покликання Божого. Вірю, що благодать Божа, котра зійде на мене, зцілить мої душевні й тілесні немочі, виправить недоліки й сповнить даруваннями, необхідними для несення апостольського служіння в Церкві.

Схиляючи своє серце перед Господом і вами, святителі Божі, я дякую Богові за Його невимовну доброту й милосердя до мене, грішного, і подвиг архіпастирського служіння «із вдячністю приймаю й нічого всупереч не кажу».

У єпископському служінні присягаюся зберігати вірність Церкві, суворо берегти її єдність і бути вірним законному священноначаллю. Нехай допоможе мені в цьому Господь молитвами Його Пречистої Матері й усіх святих. Амінь.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com