ВОЛОДИМИР, Архієпископ Почаївський | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

ВОЛОДИМИР, Архієпископ Почаївський



Слово архімандрита Володимира (Мороза) при нареченні його в єпископа Почаївського, вікарія Київської Митрополії

Ваше Блаженство!
Ваші Високопреосвященства, Ваші Преосвященства!
Возлюблені брати і сестри!

Цієї хвилюючої миті я з трепетом стою перед вами, усвідомлюючи своє недостоїнство, неміч людського єства та відповідальність майбутнього служіння. Важко осягнути людським розумом всю висоту того сану, що його належить мені прийняти, аби стати наступником апостолів, Ангелом Церкви (Одкр. 1, 20).

Спадають на думку слова великого архіпастиря святителя Григорія Богослова: «Потрібно спочатку самому очиститися, а потім очищувати; здобути мудрість, а потім наставляти; стати світлом, а потім просвіщати; наблизитися до Бога, а потім приводити до Нього інших».

Знаю з історії Церкви Христової, що великі й сильні духом мужі, такі як святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Iоанн Златоуст та інші лякалися висоти й відповідальності єпископства, а тому намагалися ухилятися від нього. Чи ж мені, не маючи життєвого досвіду, йти на таке служіння? Тільки чернечі обітниці та страх піти проти волі Божої змушують мене прийняти велич архіпастирського подвигу.

Утішаю себе вірою, укріпляюся надією на всеблагу допомогу Божу, без якої нічого не відбувається в житті християнина: «Господом утверджуються стопи людини, і Він благоволить до шляхів її» (Пс. 36, 23).

Приступаючи до цього служіння, я висловлюся словами митрополита Московського Філарета: «Єпископство для мене не честь, а подвиг». Розумію та бачу, що цей подвиг потребує від людини повної віддачі всіх сил - духовних і тілесних. Визнаю своє недостоїнство, і на пам'ять спадають слова апостола Павла, якими він звертався до свого учня Тита: «Єпископ повинен бути непорочний, як Божий домобудівник... який дотримується правдивого слова, згідно з вченням, щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні і викривати противників» (Тит. 1, 7, 9). Апостол говорить, що єпископ має являти собою правило віри й образ кротості, утримання й терпіння, він «повинен бути... святий, непричетний злу, непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес» (Євр. 7, 26).

Аналізуючи своє життя й глибоко замислюючись над ним, бачу тільки свої гріхи і не бачу справ, якими міг би виправдатися. Відрадою і втіхою в моїх сумнівах є усвідомлення того, що сила Божа звершується в немочі людській (2 Кор. 12, 9).

Дивлюся на служіння єпископа як на продовження апостольської справи. Єпископ повинен «підносити молитви, моління, благання, подяки за всіх людей» (1 Тим. 2, 1), проповідувати «слово Боже, живе і діюче, та гостріше від усякого меча двосічного» (Євр. 4, 12). У моїх очах служіння єпископа - це важкий і скорботний шлях. Єпископ має вміло вести церковний корабель бурхливим життєвим морем і довести його до тихої пристані Царства Небесного.

Цієї священної миті, нинішнього дня мого наречення, з почуттям поваги, доброї пам'яті та подяки хочу згадати тих, хто наставляв мене в церковному благочесті: моїх батьків, а найбільше нині вже покійну маму, яка посіяла в моїй душі перші зерна любові до Бога; простих православних людей, з якими змалечку ходив у приходську церкву; нині покійного архієпископа Варлаама; а особливо братію Святої Лаври, яка смиренно несе свій чернечий подвиг, навчаючи і подаючи приклад іншим. Від насельників Почаївської обителі я багато чого навчився. Уповаю на заступництво і Покрову Божої Матері та вірю, що молитвами великого угодника і поборника православ'я, ревного сповідника, невтомного подвижника, великого затворника преподобного Iова Господь подасть і мені завзятість працювати на ниві Христовій.

Прошу вас, владики святі, в день моєї П'ятдесятниці, коли через покладання рук ваших зійде на мене благодать Святого Духа, піднесіть про мене молитви, щоб Первосвященник Великий, Котрий пройшов небеса (Євр. 4, 14), не позбавив мене Своєї милості, і щоб, за словом апостола Павла, «благодать Господа нашого Iсуса Христа відкрилася в мені щедро з вірою і любов'ю у Христі Iсусі» (1 Тим. 1, 14), щоб зберегти мені «добрий заповіт Духом Святим» (2 Тим. 1, 14) і предстати «Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2 Тим. 2, 15).

Висловлюю глибоку синівську подяку Вам, Ваше Блаженство, як Предстоятелю Української Православної Церкви і священноархімандриту цієї Лаври, за високу довіру. Прошу Вас і вас, святителі Божі, завжди поминати мене у ваших святих молитвах, бо тільки в молитвах Церкви моя міцність і сила, тільки Церква для мене є стовпом і утвердженням, покровою і заступництвом.

Благословіть же мене на майбутнє служіння, щоб Господь сподобив непорочно потрудитися на славу Святої Єдиносущної і Живоначальної Трійці - Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква