СИМЕОН, Архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

СИМЕОН, Архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський



Сло­во ар­хі­мандри­та Симе­она (Шос­та­цько­го) при на­ре­ченні йо­го в єпископа Воло­ди­мир-Волинсь­ко­го і Ковельсько­го

Ваше Бла­женст­во, Бла­женні­ший Вла­ди­ко і от­че,
Ваші Висо­ко­преос­вя­щен­ст­ва, Пре­ос­вя­щенст­ва, бо­го­мудрі ар­хі­па­стирі!

Стою ни­ні пе­ред ва­ми з ве­ли­ким хви­лю­ван­ням, очі­кую­чи ті­єї бла­го­сло­вен­ної, а ра­зом з тим і хви­люю­чої ми­ті, ко­ли Бо­же­ст­вен­на бла­го­дать, «яка не­міч­них лі­кує й убо­гих на­пов­нює», при­єд­нає ме­не до со­бо­ру наступ­ни­ків апо­с­тол­ьс­ьк­ого слу­жін­ня, че­рез Ва­шу свя­ти­ню ви­свя­­тить ме­не в єпи­ско­па від­ро­дже­ної Володимир­ської ка­фед­ри.

Най­різ­но­ма­ніт­ні­ші дум­ки бен­те­жать за­раз мій ро­зум, су­пер­еч­ли­ві по­чут­тя охо­пи­ли бі­до­лаш­не моє сер­це. Ко­ли ду­маю про свя­тість, ви­со­ту та ве­лич апо­столь­сь­ко­го шля­ху, на який маю сту­пи­ти, то ба­чу, що мав би біг­ти звід­си, бо «го­ре ме­ні! По­ги­бель моя! Я бо лю­ди­на з не­чис­ти­ми ус­та­ми й жи­ву між людь­ми з нечистими ус­та­ми, а се ж очі мої ба­чи­ли Гос­по­да сил не­бес­них» (Iс. 6, 5), Який ус­та­но­вив це свя­те слу­жін­ня на зем­лі.

Ко­ли ду­маю я про труд­но­щі єпи­скоп­ст­ва, особ­ли­во в те­пе­ріш­ні ча­си, страш­но стає і за се­бе, і за на­род Бо­жий, який вру­ча­є­ть­ся ме­ні. Слі­дом за Мой­се­єм хо­чу ска­за­ти: «Хто я та­кий, щоб ме­ні йти» (Вих. 3, 11).

Але ко­ли уяв­ляю, яке то щас­тя - бу­ти од­ним із пра­ців­ни­ків ви­но­град­ни­ку Гос­под­ньо­го, до­по­ма­га­ти людям Бо­жим, які гір­ко стра­ж­да­ють у раб­ст­ві грі­ха і праг­нуть звіль­ни­ти­ся від грі­хов­но­го Єгип­ту, то ба­чу пе­ред со­бою не­­бе­сн­ого се­ра­фи­ма з па­лаю­чим ву­гіл­лям від жер­тов­ни­ка Гос­под­ньо­го, від­чу­ваю до­тик цьо­го бла­го­дат­­н­ого во­гню та чую внут­ріш­ній ан­гель­ський го­лос: «До­торк­ну­ло­ся це до тво­їх уст, і взя­та від те­бе без­за­кон­ність твоя, і від грі­ха тво­го ти очи­­щ­ений» (Iс. 6, 7). Пі­сля цьо­го біль­ше не маю що ро­би­ти, як тіль­ки ско­ри­ти­ся во­лі Бо­жій і сми­рен­но ска­за­ти: «Ось я, Гос­по­ди, пош­ли ме­не» (Iс. 6, 8), «не­хай бу­де во­ля Твоя» (Мф. 4, 10).

Сьо­го­дні, ози­раю­чись на прой­де­ний жит­тє­вий шлях, мо­жу з упев­не­ні­стю ска­за­ти, що пре­муд­рий Промисел Бо­жий вів ме­не весь час і при­вів на­реш­ті до при­йнят­тя свя­щен­но­го са­ну.

I ни­ні, ко­ли че­рез вас, свя­ти­те­лі Бо­жі, Гос­подь за­кли­кає ме­не до най­ви­що­го слу­жін­ня на зем­лі, що ін­ше мо­жу я вчи­ни­ти, як не схи­ли­ти­ся по­бож­но пе­ред во­лею Все­ви­ш­ньо­го, та з по­дя­кою си­нів­ською до вас за любов до ме­не і від­по­ві­сти на ваш по­клик: «Дя­кую, при­ймаю і ні­чо­го всу­пе­реч не ка­жу».

На слу­жін­ня пас­тир­сь­ко­го под­ви­гу я про­шу бла­го­сло­вен­ня Ма­те­рі Бо­жої і пре­по­доб­них от­ців Печерських. Вба­чаю Про­ми­сел Бо­жий у то­му, що са­ме від уді­лу Пре­чис­тої - Ве­ли­кої Лав­ри - пря­мую до міс­ця но­во­го слу­жін­ня. Адже са­ме Киє­во-Пе­чер­ські чен­ці бу­ли пер­ши­ми єпи­ско­па­ми Во­ло­ди­мир-Волинськи­ми, а зго­дом про­сія­ли як ве­ли­кі свя­ти­те­лі Хри­сто­вої Церк­ви. До­зем­но схи­ляю­ся пе­ред ни­ми і прошу бла­го­сло­вен­ня, щоб їх­ні­ми мо­лит­ва­ми Гос­подь по­слав ме­ні муд­рість і ро­зум для ви­со­ко­го слу­жін­ня, щоб, за­вер­шив­ши свій жит­тє­вий шлях і встав­ши пе­ред гріз­ним Суд­дею, я міг ска­за­ти: «Ось я і ді­ти, кот­рих дав ме­ні Бог» (Iс. 8, 18).

Стоя­чи се­ред со­бо­ру на­ступ­ни­ків свя­тих апо­сто­лів, по-си­нів­ськи дя­кую Пер­шо­свя­ти­те­лю на­шої Церк­ви Бла­жен­ні­шо­му Ми­тро­по­ли­ту Во­ло­ди­ми­ру та Пре­ос­вя­щен­ним чле­нам Свя­щен­но­го Си­но­ду за об­ран­ня ме­не на єпи­скоп­ське слу­жін­ня. Зав­жди від­чу­ваю­чи Ва­шу бать­ків­ську лю­бов, ува­гу й тур­бо­ту, про­шу Вас, Ва­ше Бла­жен­ст­во, й на­да­лі не за­ли­ша­ти ме­не без до­б­рих по­рад і муд­рих повчань, не­об­хід­них для ви­ко­нан­ня мо­го ар­хі­па­стир­сь­ко­го пос­лу­ху на бла­го Свя­тої Церк­ви й рід­ної Ук­ра­ї­ни. Про­шу Ва­ших свя­тих мо­ли­тов і благосло­вен­ня на май­бут­нє моє слу­жін­ня.

Сми­рен­но мо­лю вас, бо­го­лю­би­ві ар­хі­па­сти­рі, під­не­сіть про ме­не те­п­лу мо­лит­ву ва­шу до Бо­га, не­хай покла­дан­ням рук ва­ших пош­ле Гос­подь ме­ні дар бла­го­да­ті, яка жи­во­тво­рить, зміц­нює, про­сві­щає й наставляє на вся­ку іс­ти­ну (Iн. 16, 13). Амінь.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква