УКР РУС ENG 
   

АГАФАНГЕЛ, Митрополит Одеський та Ізмаїльський



Слово архімандрита Агафангела (Саввина) при нареченні його в єпископа Вінницького і Брацлавського

Ваші Високопреосвященства! Ваші Преосвященства!
Богомудрі архіпастирі та отці!

Всеблагим Промислом Божим, рішенням Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі та Священного Синоду нині закликаюся бути єпископом Церкви Христової.

У ці священні хвилини особливо відчуваю неміч і тлінність людського єства і осягаю всю відповідальність цього кроку: бути святителем, наступником апостолів, носієм невимовних дарів благодаті Всесвятого Духа!

Хто спробує назватися гідним цього звання і дару чи навіть помислити про це?! Всією душею, з усією силою усвідомлюю нині своє недостоїнство і слабкість.

Єпископ Церкви Христової повинен відчувати в собі всю повноту духовного життя і мати джерело духовного багатства в серці. Величезна відповідальність перед Богом за себе і за паству, важка і надзвичайно складна справа - відновити в людях творіння за подобою Вічного Бога - все це потребує від єпископа внутрішнього оновлення, навіть нового народження, і особливих, благодатних дарів.

Єпископський шлях - це подвиг, постійна турбота про спасіння довіреної пастви. Це - найвищий і найширший вид служіння людям, завжди важкий, адже вимагає неухильно слідувати духовним цілям людського життя.

Розум того, хто править слово Iстини, повинен бути глибоким і всеосяжним, слово - могутнім. Голосно та рішуче має він говорити про силу духу, без якої життя - нікчемне, про світ Євангелія, про той вічний Божествений світ, в якому воістину потрібно мати «розум Христовий» (1 Кор. 2, 16), «Духа від Бога» (1 Кор. 2, 12). Повинен володіти такою силою і єпископ, щоб закликати Бога з відвагою, без осуду, з синівською сміливістю, виливати щедро всесвітові Його милості, Його дари.

Заглиблюючись у свою душу, не бачу себе гідним такої честі, можу тільки з трепетом сподіватися на безмірну милість Божу і благодать, отриману під час Таїнства хіротонії.

Внутрішня тривога думок охопила мою душу. Але мене вчили і я інших навчав вірувати, що Дух Святий поставляє єпископів пасти Церкву Господа і Бога, «яку Він придбав Кров'ю Своєю» (Діян. 20, 28). Я зі страхом і трепетом, але з надією та твердим сподіванням піду цим шляхом, бо путі Господні недосліджені (Рим. 11, 33) а всі стезі Його - праведні (Втор. 32, 4).

Ти, Господи, знаєш, що я люблю Тебе, вірю Тобі, сподіваюся на Тебе. Ти - Бог і Спаситель мій від чрева матері моєї. Від днів юності моєї я не простирав рук до бога чужого і нині вірю, що Ти Сам, незважаючи на мою вбогість і неміч, закликаєш мене через присутніх тут святителів увійти дверима на подвір'я отче і прийняти жереб служіння апостольського. Велиш мені відкрити двері серця мого, щоб Ти зайшов, просвітив, зміцнив і наставив мене.

Насмілююся перед усіма звернутися до Тебе, Господи, з благанням. Ти закликаєш мене бути світильником на свічнику - прошу, підтримай і зміцни моє світло віри, надії та любові до Тебе Своєю всесильною рукою. Нехай бачать люди світло Твоє в мені і вірують в Тебе. Ти призиваєш мене бути сіллю землі - допоможи мені. Нехай мої слова та справи будуть сіллю мудрості й милосердя, і буду я для пастви не власником спадщини Божої, а взірцем у слові, житті й терпінні.

Господи! Нехай буде свята воля Твоя і в житті, і в смерті моїй. «Навчи мене творити волю Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 142, 10), «всі бажання мої перед Тобою, зітхання ж моє не сховалось від Тебе» (Пс. 37, 10).

З надією на всемогутню допомогу Господа нашого Iсуса Христа і благодать Святого Духа, «яка завжди немічних зцілює і вбогих наповнює», з вірою в молитви про мене Церкви Небесної і земної покладаю сподівання на Матір Божу, Всемилостиву Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію, Яка, вірю, буде Помічницею, Покровом і Заступницею в усі дні мого життя.

У серці звучить голос із обителі преподобного Сергія Радонезького, де десять років тому Господь дав мені стати одним із менших братій її і нести послух під небесним покровом Живоначальної Трійці та святого Руської землі - преподобного Сергія. Глибоко вірю, що його благодатний образ завжди буде мені опорою та підтримкою.

Молитовно звертаюся нині до преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія Печерських, біля мощей яких одержував я благодатні зерна віри та моралі під час світлих днів мого навчання в духовній школі. Приклад Києво-Печерських подвижників навчить мене, як належить жити в домі Господньому, «здійснюючи святиню в страсі Божому» (2 Кор. 7, 1). Молитва і заступництво святих, які просяяли в землі Руській, сподіваюся, допоможуть мені без осуду проходити апостольське служіння.

Приймаю жереб єпископства з благоговінням і бентеженням сердечним, бо відаю всю висоту Божественного Таїнства, всю велич Пренебесного дару. Ступаю на цей шлях з покірністю, пам'ятаючи про те, що «не може людина нічого приймати на себе, якщо не буде дано їй з неба» (Iн. 3, 27). Знаю, що «дав нам Бог духа не страху, а сили і любові і здорового розуму» (2 Тим. 1, 7).

Бачить і чує мене Трисіянний Бог - ось життєдайна впевненість, яка наповнює миром і радістю серце моє.

У побожному розчуленні дякую Святійшому Патріархові Московському і всієї Русі Пимену, Священному Синодові нашої Церкви і вам, богомудрі архіпастирі, за високу честь і довіру, виказані мені через обрання єпископом Руської Православної Церкви. Дякую Високопреосвященнішому Сергію, митрополиту Херсонському і Одеському, який двічі покладав на мою недостойну голову святительські руки, багато турбувався і піклувався про мене.

З синівською слухняністю підкоряюся рішенню Святійшого Патріарха і Священного Синоду, які покладають на мене нове, важке служіння на ниві духовної праці в вертограді Христовому.

Глибоко в серці усвідомлюючи свою неміч і всі труднощі майбутнього подвигу, прошу вас, святителі Божі, зміцніть молитвами вашими стопи мої на шляху вслід за Христом, підтримайте руки мої у виконанні заповідей Божих, «щоб не збідніла віра» моя (Лк. 22, 32) і служіння моє було корисним Церкві Христовій і нашій Батьківщині.

Вірю, що вашими молитвами Господь Бог Вседержитель направлятиме мене світлом Своїм, за словом Його: «I того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Iн. 6, 37). Немає кращого помічника, крім Бога Живого, тому що Він - Господь неба і землі, і «все, що хоче, чинить на небі та на землі, на морях та по всяких глибинах» (Пс. 134, 6), і нічого не відбувається проти волі Його (Дан. 4, 32).

Йому же буде честь і слава повік. Амінь.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com