УКР РУС ENG 
   

ІОНАФАН, Архієпископ Тульчинський і Брацлавський



Слово на вручення жезла Преосвященному Iонафану, єпископу Переяслав-Хмельницькому, вікарія Київської єпархії

Преосвященний єпископе Iонафане, возлюблений у Христі брате!

Деякі священнослужителі, мріючи бути єпископами, заздалегідь готують архієрейське облачення і панагії, навіть заради цього приймають чернечий постриг. Але Господь, Який «випробовує серця людські», не благоволить до таких і не обирає їх на високе служіння Церкві. Для тебе ж висвячення в єпископа сталося з волі Божої, за обранням Святійшого Патріарха Пимена та Священного Синоду.

Знаменно, що твоя архієрейська хіротонія відбулася в день свята Входу Господнього в Єрусалим. Після воскресіння померлого Лазаря народ вітав Господа нашого Iсуса Христа захопленими вигуками: «Осанна сину Давидовому!» А через кілька днів ці самі люди волали перед палацом Пілата: «Розіпни, розіпни Його!» Ця подія повинна нагадувати тобі, що в житті єпископа, в його служінні Церкві Божій «осанна» та «розіпни» взаємопов'язані і є постійними супутниками. Однак не бентежся через це, навпаки, завжди пам'ятай, що після розп'яття Христа настало Його славне Воскресіння. Правда й добро завжди перемагають, які б спокуси не замишляв лукавий.

Не соромся немочі людської природи, бо, як сказав Господь апостолу Павлу, «сила Моя звершується в немочі» (2 Кор. 12, 9). Будь вірним Господу, Який обрав тебе, до смерті. Дух Святий, дією Якого ти висвячений в єпископа, зміцнюватиме й очищуватиме тебе в усі дні архієрейського служіння.

Ти народився й виховувався не в церковній сім'ї, але Господь все одно обрав тебе. Ти закінчив Ленінградську духовну академію з науковим ступенем кандидата богослов'я, був гарним регентом академічного хору й викладачем церковних співів у Ленінградських духовних школах. Не без Промислу Божого прибув ти з Ленінграда до Києва. Господь уготовив тобі посаду намісника Києво-Печерської Лаври, яка знову відкрилася в дні святкування 1000-ліття Хрещення Русі. Служити й нести церковний послух на місці подвигів преподобних Антонія й Феодосія, у колисці руського чернецтва, - велика честь і водночас тяжкий хрест.

Тепер тобі належить бути вікарієм Київського Митрополита й разом з тим продовжувати служіння на посаді намісника Києво-Печерської Лаври. Тебе чекає важка праця, але ти повинен усі надії покладати на благодатну допомогу Божу, на заступництво Божої Матері й молитви преподобних отців Києво-Печерських. Нас радують і твої старанні праці з відновлення монастирського життя в Лаврі, і добре сповідання, яке явив ти вчора перед собором архіпастирів. Усе це вселяє в нас надію, що ти будеш гарним діячем на ниві церковній. За традицією, перш ніж розпочнеш нове служіння, нам належить нагадати тобі, а водночас і самим собі, про роль єпископів у Церкві та значення їхнього подвигу.

Церква як суспільний організм самоуправляється народом через обраних ним керівників - єпископів. Церковне управління є особливим служінням у Церкві, для якого необхідно мати непересічний дар. З початку існування Церкви в ній були ті, кого Сам Бог поставив на управління через надання благодатного дару Святого Духа. Про це апостол Павло говорить так: «Одних Бог настановив у Церкві, по-перше, апостолами, по-друге, пророками, по-третє, вчителями; далі, іншим дав сили чудотворення, також дари зцілення, заступництва, управління і різні мови» (1 Кор. 12, 28). Тільки той, хто одержав дар управління, може керувати народом Божим.

У давній молитві поставлення на пресвітера, яка збереглася в «Апостольському переданні» Iполита Римського, говориться: «Боже і Отче Господа нашого Iсуса Христа... Зглянься на Твого служителя і дай йому від Духа благодаті, щоб він мав честь у пресвітеріумі і міг правити Твоїм народом у чистоті серця» (Гл. 8, 2).

Якщо управління є особливим даром, який подається Богом тому, кого Він покликав на це служіння, то це означає, що народ Божий цього дару не має. Управління належить тільки особливо обраним і без благодатних дарів неможливе.

«Єпископу довірені люди Господа, і він дасть відповідь за душі їхні», - говориться в 39-му Апостольському правилі. Проте деякі сучасні владики поводяться так, наче вони й не знають, що неминуче прийде кінець земного життя і треба буде давати відповідь Богові за отриманий дар благодаті. Єпископу довірено народ Божий, бо єпископ Богом покликаний і поставлений управляти, а тому він як пастир керує народом Божим.

Не маючи дару управління, люди Господні у той самий час мають можливість досліджувати та випробовувати (1 Фес. 5, 21) те, що робиться в Церкві. Єпископ керує народом Божим не від свого імені й не на підставі права, отриманого від народу, а від імені Бога як поставлений Ним на управління.

Наявність у Церкві ієрархії свідчить про те, що в ній від початку був лад, не якийсь штучний чи побічний, а такий, що випливав із самої її природи. Цей лад передбачає наявність ієрархії, яка охоплює всіх членів Церкви. Тому священномученик Iгнатій Богоносець говорив, що «там, де єпископ, там і Церква, а де єпископа немає, там немає й Церкви». Ті, хто виступає проти церковної ієрархії, свідомо чи несвідомо руйнують Церкву зсередини.

Образом єпископського служіння є Христос. «Він, будучи образом Божим, не вважав за посягання бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; змирив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 6-9). Служіння Христа було виявленням кенотичної любові, тобто любові, поєднаної з приниженням.

Багато єпископів з радістю сприймають це служіння як можливість отримати духовну владу та шану і хворобливо реагують на явища, які потребують від єпископа особливої любові - любові, поєднаної з приниженням. У Церкві немає служіння без любові, так само як немає любові без служіння. Не слід забувати, що на землі любов завжди поєднується зі стражданням. Пастирство ж за своєю природою є вищим виявом любові як вищого служіння в Церкві.

Служіння єпископа має бути спрямоване на спасіння членів Церкви і своє власне. Проте ми нерідко бачимо, що єпископи та священики не дбають про своє особисте спасіння, і тоді їхнє служіння втрачає благодатну силу. Вони перетворюються на найманців, і народ Божий відразу це помічає. Той, хто служить заради грошей, належить до цієї ганебної категорії й не матиме нагороди на небесах, бо вже дістав винагороду на землі у вигляді грошей і почестей.

Єпископське служіння вимагає від тебе, возлюблений у Христі брате, подвигу, готовності терпіти труднощі, скорботи й випробування. Наберися терпіння й покладай усю надію на милість Божу й молитви преподобних Антонія, Феодосія та всіх преподобних отців Печерських. Києво-Печерська Лавра мала велике значення для розвитку духовності, моральності, культури й державності. I ти виховуй свою паству в найкращих лаврських традиціях, у дусі християнської любові та відданості Батьківщині.

А тепер прийми цей жезл як символ архієрейської влади й опори у скрутних обставинах і від даної тобі благодаті благослови народ Божий, який молився сьогодні про тебе і успішність твого нового служіння Церкві Христовій.

Митрополит Київський і Галицький



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com