УКР РУС ENG 
   

ІОАННИКІЙ, Митрополит Луганський і Алчевський



Сло­во на вручення жезла Пре­ос­вя­щенно­му Iоаннікію, єпи­скопу Слов'янському, вікарію Одеської єпархії

Пре­ос­вя­щенний єпи­скопе Iоаннікію, возлюбле­ний у Хри­сті брате!

За по­данням Пре­ос­вя­щенно­го ми­тропо­ли­та Одесь­ко­го і Хер­сонсь­ко­го Сер­гія, Священний Синод об­рав те­бе на єпи­скоп­ське служіння і призначив єпи­скопом Слов'янським, вікарієм Оде­ської єпархії з місцем пе­ре­бу­вання у Воро­ши­ловгр­аді, де ти ма­єш до­по­ма­га­ти в управлінні Доне­цькою єпархі­єю прав­ля­чо­му ар­хі­єреє­ві.

Нині ді­єю Свя­то­го Духа че­рез по­кладання рук ар­хі­па­стирів, які бе­руть участь у твоїй хірото­нії, ти поставле­ний на ви­со­ке служіння в Церкві Хри­стовій. Зна­менно, що но­ва єпископ­ська хі­ро­то­нія відбу­ва­є­ть­ся в день пам'яті свя­то­го апостола Андрія Первозваного, який, за пе­ре­ка­зом, пропо­ві­ду­вав на те­ре­нах на­шої краї­ни. Ти став єпископом у рік святкування 1000-ліття Хре­щення Русі.

Юна­ком по­кликав те­бе Гос­подь до черне­чо­го життя. Ти прийняв по­ст­риг у Троице-Сергієвій Лав­рі, за­кінчив Мос­ковську ду­ховну акаде­мію, ніс послух при Патріар­хо­ві Алексії, був ви­клада­чем Оде­ської ду­ховної се­мі­на­рії.

Лю­ди найчасті­ше су­дять за зовнішні­стю, а Гос­по­до­ві не­об­хідно відда­ва­ти серце й ду­шу. Тому Він сказав че­рез проро­ка: «Сину, дай Мені твоє серце». Це оз­на­чає, що то­бі та всім нам, ар­хі­єре­ям, час­тіше треба за­мислю­ва­ти­ся над тим, для чо­го ми погодили­ся стати єпископа­ми, в чо­му суть єпи­скоп­сь­ко­го служіння, як ми йо­го здійснює­мо і яку відпо­відь да­мо не­вдов­зі своє­му Пас­ти­ре­на­чаль­ни­ку Хри­сту.

Ми спові­дує­мо, що в особі апостолів Са­мим Гос­по­дом по­кладе­но по­ча­ток церковної ієрархії, і проти­ви­ти­ся їй оз­на­чає проти­ви­ти­ся во­лі Божій. Апо­столи че­рез своє посвячення, звичайно, не стали рівни­ми Гос­по­ду, не стали ві­ка­рія­ми Хри­ста - ні в особі од­но­го Пет­ра, як вчить ка­то­ли­цьке бо­го­слов'я, ні в особі двана­дця­ти апостолів. Гос­подь Сам не­ви­ди­мо жи­ве в Церкві як її Гла­ва і пі­сля Сво­го возне­сіння на не­бо перебу­ває з нами.

Пов­но­ва­ження апостольської іє­рархії зовсім не в то­му, щоб бу­ти ві­ка­рія­ми Хри­ста, але щоб по­да­ва­ти бла­годатні да­ри, не­об­хідні для життя Церкви. Апо­сто­лам на­ле­жить влада бу­ти служи­те­ля­ми Хри­ста, одер­жую­чи від Ньо­го повно­ва­ження і приймаю­чи Духа Свя­то­го для сво­го­­ служіння. Це служіння по­ля­гає на­сампе­ред у про­­­по­­­­відуванні «очевидців Слова», «свідків» (Ді­ян. 1, 22) Бого­вті­лення, у сходжен­ні да­рів Свя­то­го Духа на новоохреще­них і в поставленні єпи­скопів і пресві­те­рів. Апо­столи одер­жа­ли владу для орга­ні­за­ції церковно­го життя, і ра­зом з тим во­ни по­єдна­ли в со­бі да­ри звер­шення та­їнств, пророцтва й учитель­ст­ва.

Чи припи­ня­є­ть­ся в Церкві си­ла апостольсь­ко­го служіння зі смер­тю апостолів? У певно­му ро­зу­мінні - так, припин­я­ється. Апо­столи бу­ли поставле­ні Богом, але це по­­ставлення було єди­ним і не­по­втор­ним. I римська ідея про те, що апостол Пет­ро продовжує існу­ва­ти в особі Папи, є догма­тичним ви­мислом. Як римський єпи­скоп є на­ступ­ни­ком апостольства, так ни­ми є і всі інші єпи­скопи. Апо­стольські да­ри і повно­ва­ження є су­то особи­стими, і Гос­подь да­вав їх че­рез поі­менне об­рання.

А втім, апостольст­во не пі­шло з Церкви, не за­ли­шивши спад­ко­ємст­ва свого служіння. Апо­столи пе­ре­да­ли те, що во­ни могли пе­ре­да­ти і що могло бу­ти спри­йня­те: не влас­не особи­сте досто­їнст­во, а да­ри, прита­манні Церкві. Відто­ді благо­датні да­ри Свя­то­го Духа пе­ре­да­ю­ть­ся че­рез ви­свя­чення, че­рез вста­новле­ну апостола­ми іє­рархію. ­Пі­сля апостолів пе­ре­дання благо­датних да­рів Свя­то­го Духа в Церкві стало повно­ва­женням єпи­скопів з пресві­те­ра­ми і дия­ко­на­ми.

Бла­го­дать Свя­то­го Духа, яка по­да­є­ть­ся в Церкві, не є суб'єктивним на­тхненням ті­єї чи іншої особи, во­но (на­тхнення) мо­же бу­ти або не бу­ти, але є об'єктивний, ре­альний факт життя Церкви - це завжди і безпе­рерв­но дію­ча си­ла вселенської П'ятдесятниці. Вогненні язи­ки її, які зі­йшли на апостолів, пе­ре­бу­ва­ють у Церкві та пе­ре­да­ю­ть­ся від апостолів до єпи­скопів.

Ми знає­мо, що єпи­скопи на­ді­ле­ні в Церкві особ­ли­вою владою. Але для то­го, щоб зрозуміти її ха­рактер, треба завжди згадати про її особ­ли­во­сті, які ви­плива­ють із приро­ди церковно­го спілку­вання. Хоча часто й го­во­рить­ся про «мо­нархічне» єпископ­­ство, і са­ме так ок­ре­мі ар­хі­єреї ви­прав­до­ву­ють влас­не владо­любст­во, од­нак нам, єпи­ско­пам, слід завжди пам'ятати, що церковна влада має ду­ховну приро­ду, а не світську. Вона ви­ща й біль­ша за світську владу, то­му що по­ши­рю­є­ть­ся на ду­шу люди­ни, її життя у вічно­сті.

Оскіль­ки єпи­скоп­ська вла­да має ду­хов­ний ха­рактер, то во­на ви­явля­є­ть­ся на­сампе­ред у служінні. Гос­подь сказав усім нам: «Царі на­­родів па­ну­ють над ни­ми, і во­ло­да­рі їхні благо­дійни­ка­ми звутья, а ви не так: але хто з вас біль­ший, бу­дь як менший, і на­чаль­ник - як слуга» (Лк. 22, 25-26). Єпископ, за­стосо­вую­чи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є ду­ховним ор­га­ном лю­бо­ві. Єпи­скоп­­ська влада по­винна розчи­ня­ти­ся в єднанні з на­ро­дом.

Цер­ковно­му на­ро­ду на­ле­жить своя ча­ст­ка в об­ранні єпи­скопів. Він бе­ре участь у висвяченні, прого­ло­шую­чи своє «ак­сі­ос». «Ні­хто хай не поставля­є­ть­ся, - пи­сав свя­тий Папа Лев Вели­кий, - су­проти во­лі й ба­жання на­ро­ду, щоб на­род внас­лі­док приму­су не знена­ви­дів і не по­чав стави­ти­ся з презирст­вом до не­ба­жа­но­го єпи­скопа».

На жаль, ми має­мо ба­га­то не­до­лі­ків як у поставлянні єпи­скопів, так і в са­мо­му єпископсько­му служінні. В істо­рії од­ні не­до­лі­ки пе­ре­ду­ва­ли іншим. Ми знає­мо, що в древній Церкві був ха­ризма­тичний пе­рі­од, ко­ли життя християн бу­ло ба­га­те на благодатні да­ри. Про­те з ча­сом церковні будні тьмя­ні­ли й става­ли сі­ри­ми. Зміцні­ла церковна ієрархія принесла із со­бою свої ва­ди. Орга­ні­за­ційна структу­ра в Церкві по­си­ли­лась і по­ча­ла перетворю­ва­ти­ся на форма­лізм та бю­ро­кратію.

Над не­достойни­ми єпи­скопа­ми гірко іро­ні­зу­вав Тер­ту­лі­ан. Він ка­зав так: «Хі­ба апостоли тіль­ки для то­го за­снува­ли церк­ви, щоб єпи­скопи ко­ри­стува­ли­ся церковни­ми прибутка­ми, старанно відго­ро­джую­чись від за­грози з бо­ку римської влади?»

Ори­ген ви­слов­лю­вався ще гострі­ше. Він го­во­рив, що єпи­скоп по­ви­нен бу­ти кожно­му корисним у спра­ві спасіння. Насправді ж дея­кі єпи­скопи своєю пи­хою пе­ре­ви­щи­ли на­віть злих во­ждів на­ро­дів і оточи­ли се­бе гвар­ді­єю, не­мов ца­рі. «Ми ви­щі, - до­дає він, - недосяжні, особ­ли­во для бідних. Коли до нас підхо­дять і звер­та­ю­ть­ся з проханням, ми для своїх підда­них стає­мо зухва­лі­ши­ми, ніж ти­ра­ни і жорстокі во­жді. Ось що можна ба­чи­ти у дея­ких знаних церк­вах, особ­ли­во у ве­ли­ких містах» (Ори­ген, Тлу­ма­чення на Єванге­ліє від Мат­фея, XVI, 8).

У наш час та­кож є різні єпи­скопи. Є й та­кі, які за­бу­ва­ють про своє ви­со­ке призначення. Але ти завжди пам'ятай ве­ли­ких вселенських учите­лів і свя­ти­те­лів та на­ших ру­ських прослав­ле­них іє­рархів. У хвили­ни усамітне­ної мо­литви часті­ше звер­тайся до свого сумління й не за­глушуй йо­го го­ло­су. Набе­ри­ся терпіння і завжди згадуй слова Хри­ста Спа­си­те­ля, сказа­ні апостолу Пав­лу: «Сила Моя вершить­ся в не­мо­чі» (2 Кор. 12, 9). Усі свої на­дії по­кладай на Гос­по­да, за­ступ­ництво Божої Мате­рі та мо­литви свя­тих. Не зневажай по­ра­да­ми твоїх стар­ших співбратів-єпи­скопів і не вважай формаль­ним, та­ким, що не стосу­є­ть­ся життя, спо­віда­ння ві­ри, яке ти ви­го­ло­сив сього­дні пе­ред со­бо­ром єпископів. Не за­бу­вай про нього, як це роблять дея­кі.

Нарешті, пам'ятай і про те, що на­ша Руська Пра­во­слав­на Церква впро­довж усі­єї тисячолітньої істо­рії бу­ла з на­ро­дом і розді­ля­ла з ним скор­бо­ти і ра­до­щі.

А за­раз прийми цей жезл як символ влади і підтрим­ки у важких об­стави­нах життя і від даної то­бі благо­да­ті благо­слови ві­рую­чий на­род, котрий мо­лився за те­бе і твоє майбутнє єпи­скоп­ське служіння.

† Пимен,
Пат­рі­арх Мос­ковський і всі­єї Русі



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com