«УНІАН». Блаженніший Митрополит Володмир: | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

«УНІАН». Блаженніший Митрополит Володмир:



Блаженніший Митрополит Володмир: «Коли Президент відвідує Лавру, він молиться мощам і заходить до мене на каву»

Головне, щоб російська влада чітко розуміла, що є державні кордони... Помісність – невід’ємний атрибут Церкви... Київська Митрополія є помісною з часів Володимира...

УНІАН поставив кілька запитань Предстоятелеві Української Православної Церкви (МП), Блаженнішому Митрополиту Володимиру.


— Ваше Блаженство, виглядає так, що нинішній місцеблюститель патріаршого престолу в Москві митрополит Кирило стане патріархом. Я знаю, що зараз він проводить багато зустрічей зі священством, духовними школами, де каже, що в разі його обрання патріархом він берегтиме «духовные рубежи великой Руси”. Як по-Вашому, чи розуміє митрополит Кирило, що зараз на цьому спільному “духовному просторі” існують три суверенні держави, які мають державні кордони?

— Звичайно, розуміє. Головне, щоб чітке розуміння в цьому плані мала світська влада, вищі посадові особи. Але митрополит Кирил ще не патріарх, він – місцеблюститель, обрання патріарха ще попереду. Але він як архієрей дуже відома особа, добрий митрополит, добрий адміністратор.

— Знаю, що окремі студенти семінарій моляться так: “Господи, пошли патріарха такого, якого тобі завгодно. Але тільки не владику Кирила...”


— У прихожан можуть бути різні думки. А я в Москві в соборі чув, як громогласно хтось вигукував: “Дай Боже, щоб патріархом був Кирил”. Буде обраний той патріарх, якого захоче Господь.

— Питання щодо комерційних відносин з Москвою. Усе досить дороге церковне начиння, усі ікони імпортують в Україну з Росії. Це ж величезні кошти, чому б не зробити вітчизняне церковне чи напівцерковне підприємство, адже в нас є і іконописці, і майстри по золоту, і люди, які займаються церковною вишивкою? Виходить, що ми годуємо російський концерн “Софріно”, який це все виробляє?

— На жаль, ми не маємо можливості самі зробити таке потужне підприємство... На жаль... Потрібний цілий виробничий комплекс, фахівці зі створення саме такого виробництва.

Але пропозиція побудувати в Україні такий завод була сформована ще в 1995 році. Поки що не було в церкві фахівців, які б за це взялися. Але я хотів би сказати, що наші писані ікони активно продаються в Росії. Українських іконописців зарошують розписувати російські храми. Я думаю, що все в нас буде...

Не забуваймо, що в Росії виробництво церковного начиння в принципі ніколи не припинялося. Коли я тільки приїхав до Києва, то тут взагалі нічого не було, церковне господарство було вщент зруйноване. Прості священики приїжджали до Лаври купити свічок для своїх храмів, а їх розбирали ще біля церковних воріт.

Вірю, що все в нас з часом з’явиться.

— Ваше Блаженство, один з великих проектів, яким займався нинішній Президент, – це створення помісної церкви. Якщо нинішній Президент піде зі своєї посади, то чи означатиме це, що перспектива отримання помісності стане зовсім примарною? Ніхто, окрім Ющенка, не докладатиме вольових та політичних зусиль, щоб створити помісну церкву?


— Помісність – це невід’ємний атрибут Церкви. Якщо є Церква в будь-якій землі, вона від початку є помісною. Кожна єпархія за церковним вченням є помісною церквою. Помісною церквою з часів святого рівноапостольного князя Володимира є Київська Митрополія. Сьогодні в православному світі вона іменується Українською православною церквою і такою визнається.

Але справді, в українському православ’ї є проблема розколу. На жаль, частина православних українців відокремилася від єдності зі Вселенським православ’ям. І сталося це не без участі державної влади й політиків, котрі зневажили церковні традиції і канони. Результат відомий усім.

Звичайно, ми вітаємо намагання Президента допомогти відновити єдність православних в Україні, але сподіваємося не на «вольові та політичні зусилля» чиновників, які хотіли б устигнути вирішити питання до чергового ювілею чи до завершення строку своєї каденції. Ми сподіваємося на волю і милість Божу. У Церкви інша природа, ніж у держави чи політичної партії, і шляхи розв’язання церковних проблем мають бути церковними й канонічними, а не політичними.

А щодо «національної церкви», то, зокрема, і Вселенський Патріарх постійно каже про необхідність усвідомлювати вселенський характер Церкви й долати спокуси націоналізму та етнофелітизму. А нам належить пам’ятати і слова першого новомученика нашої церкви у ХХ сторіччі митрополита Київського Володимира (Богоявленського), який казав, що любов до рідного краю не повинна в нас перебільшувати любові до Бога. Церковна людина має бути патріотом своєї землі, але керуватися вона повинна євангельським принципом «кесарю кесареве, а Боже Богові». Сподіваємося, що й політики не претендуватимуть на Боже.

— А які настрої в ієрархів та священства української церкви щодо помісності? Яке співвідношення між тими, хто хоче національної церкви, і тими, хто цього не бажає?

— Давайте все ж таки відокремлювати поняття «помісності» від питання вдосконалення канонічного статусу Української православної церкви серед помісних церков православного світу. Ми неодноразово казали, що для нас сьогодні головним є не питання канонічного статусу нашої церкви, а проблема збереження її єдності й відновлення єдності з неканонічними групами, які від цієї єдності відокремилися.
Що ж до співвідношення, то сподіваюся, що 100 відсотків ієрархів, духовенства і мирян нашої Церкви бажають зберігати єдність святого православ’я, а серед тих, хто в розколі, відсоток тих, хто бажає відновити втрачену єдність зростатиме, і як результат церква в Україні знову стане єдиною.

— При православній церкві завжди існують усілякі братства. Ці братства мають часом відверто антиукраїнський характер. Це ті, хто ходить з корогвами, на яких зображені двоголові орли. І є думка, що фінансуються ці братства Москвою. Скажіть, чи може і чи бажає церква якось дистанціюватися від тих груп?


— По-перше, скажу на захист двоглавого орла. Це символ візантійський, і означає він симфонію (єдність) державної і церковної влади Візантійської імперії. У греків він сьогодні залишився лише в церквах та на історичних пам’ятках. Від греків цей символ прийшов і на київські землі. Ми бачимо його не тільки в церквах, а й, наприклад, на чернігівських рушниках. У Російської імперії своя історія цього символу – вона прийняла його як державний, бо вважає себе духовною спадкоємицею Візантії. Сподіваємося, що цей символ допоможе сьогоднішнім правителям Росії позбутися атеїстичного спадку радянських часів і піклуватися про духовне відродження братського православного російського народу.

А щодо політичної спрямованості деяких навколоцерковних братств і організацій, то Українська православна церква на своєму архієрейському соборі торік засудила так зване «політичне православ’я» та рішенням Священного синоду зняла церковне благословення з деяких братств і організацій. Дехто з керівників цих структур продемонстрував свою церковність і приніс покаяння церкві. Сподіваємося, що всі братства та організації мирян знайдуть собі справжнє церковне служіння і будуть гідними нащадками православних братств попередніх століть, які стояли на захисті святого православ’я на наших землях і розвивали просвітництво й духовну освіту.

— Проводяться різні соціологічні дослідження, де порівнюється чисельність пастви різних церков. Чи Ви знаєте орієнтовну чисельність Вашої пастви?


— Ми знаємо народ, який нам Господом доручено духовно окормляти. Для здійснення своєї спасенної місії церква розвивається й інстутиційно. Сьогодні Українська православна церква налічує близько 11300 парафій по всій Україні, а також близько 200 монастирів. Церковний послух в Україні несуть понад 60 архієреїв, більш як 9 тисяч священнослужителів, понад 5 тисяч ченців і черниць. Відроджуються духовні школи, просвітницьке й соціальне служіння церкви. І все це заради спасіння душ нашої пастви. Але спеціальних підрахунків церква не веде і не має фіксованого членства для своїх парафіян. Своєю паствою ми вважаємо і тих, хто ходить до церкви щодня, і тих, хто лише прийняв благодать хрещення, і навіть тих, хто ще тільки шукає свою дорогу до Бога.
Як усіх порахувати? А ціну соціологічним дослідженням і про можливість їх замовити добре відомо всім.

— Так само зараз усі, кому потрібні голоси пастви, заходилися відстоювати інтереси “канонічного православ’я”. Скажіть, чи не шкодять вам такі захисники, як Компартія чи “прогресивні соціалісти”?

— Церква не ділить людей за політичною ознакою. Віруючі є серед членів будь-яких партій, і члени церкви можуть дотримуватися різних політичних поглядів. Водночас церква готова до діалогу з усіма державними, політичними й громадськими інституціями та об’єднаннями.

До речі, за часів Христа теж були люди, які вважали, що спілкування з грішниками та людьми, яких сторонилося юдейське суспільство, шкодить, так би мовити, іміджеві Ісуса. Але Господь вважав інакше й казав, що лікар потрібен хворому, а не здоровому; грішному, а не святому.

— У церкви багато жертводавців. Скажіть, а серед політиків та бізнесменів, котрі приносять на церкву пожертви, є справді віруючі люди? І чи взагалі серед політиків є віруючі? Ті, хто ходить до церкви й сповідається?

— Віруючі є скрізь, у тому числі й серед бізнесменів. І якщо людина витрачає зароблені кошти на благодійність чи на будівництво храмів, то це вже саме по собі є підтвердженням віри добрими справами. А чи стане така людина постійним парафіянином і чи братиме участь у таїнствах, залежатиме від багатьох обставин, у тому числі й від духовенства та віруючих, яких людина зустріне в церкві.

— Я чула, що Президент навідується в Лавру, обідає у Вас і навіть соборується в печерах...

— Справді, коли Президент відвідує Лавру, то не тільки заходить до мене на каву, а й зазвичай відвідує лаврські печери, де щиро молиться біля мощів преподобних отців.

— Мені розказували, що куди б Ви не їхали, у якій би дорозі не були, Ви завжди молитеся, за чад, за жертводавців. А чи є серед Ваших прохань молитва за створення національної Церкви?

— Я молюся за наш боголюбний народ, владу і війська під час кожного богослужіння або паломництва. І завжди молюсь за відновлення єдності православних в Україні.

— Ваше Блаженство, Ви народилися в дуже “радянські часи”. Як вийшло, що Ви обрали священичий, а пізніше чернечий шлях?

— Я народився в сільській віруючій родині й з дитинства прислуговував у храмі, де зустрів справжніх священнослужителів, які посіяли перші євангельські зерна в моїй душі. Я завжди з удячністю поминаю їх у молитвах.

Я пригадую такий епізод... Ще підлітком я був пономарем у храмі. Під час Великого посту читав канон Андрія Критського (у перший тиждень Великого посту в усіх храмах читається покаянний канон Андрія Критського. – Авт.). Коли ж бачу, до церкви заходять люди в шкірних куртках, просять священика зібратися і їхати. Один з них зайшов у вівтар – люди ахнули. Священик зібрався, а мені каже, дочитай канон, ти станеш великою людиною в церкві, а ми з тобою більше не побачимось...

— Він пішов фактично на мучеництво, і як усі мученики, напевне, мав особливий дар передбачати майбутнє. Скажіть, а у Вашій церкві є такі люди, котрі можуть передбачити майбутнє?


— Є. Тільки їм потрібна підпора, щоб вони розвивалися...

— Я чула, що зараз у нас відбувається реформа богословської освіти. І навіть знаю, що для студентів семінарії зобов’язали видати ножі та виделки, а викладачам наказано звертатися до семінаристів тільки на “ви”. Скажіть, як швидко ми побачимо результати такої реформи? Яким буде “пореформений” священик?

— Я б не зводив проблему розвитку духовних шкіл до вміння тримати ніж та виделку. Але вважаю, що майбутній священнослужитель має бути не тільки духовно освіченим, а й людиною з високим рівнем загальної культури. Майбутні випускники повинні бути готовими до викликів сучасного світу, їхній рівень освіти має давати їм змогу їм вільно почуватися як серед простих людей, так і в наукових колах.

— Ваше Блаженство, мені дуже подобаються Ваші проповіді. Чи Ви самі їх пишете?

— Свої проповіді я виголошую... Деякі з них почали записувати студенти духовних шкіл, а потім мене попросили їх відредагувати й видати. Так з’явилися перші збірки моїх проповідей.

Бесіду вела Лана Самохвалова,
інформаційне агентство «УНІАН»
 









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква