ЧЕРНІГІВСЬКА єпархія | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

ЧЕРНІГІВСЬКА єпархія



Чернігівська єпархія Української Православної Церкви є однією з найстаріших у Митрополії. Вона була заснована незабаром після офіційного введення християнства на Русі в 988 році й має багату тисячолітню історію. Першим Чернігівським єпископом став Неофіт, який прибув із Візантії разом із першим Київським митрополитом Михайлом. Через близькість до політичного центру Русі Чернігівська земля швидко прийняла світло істинного вчення, про що свідчать збережені тут ранні пам'ятки християнської культури. В XI столітті Чернігівська єпархія займала великий простір. Крім земель Чернігівщини, до її складу входили землі сучасних Російських Орловської, Калузької, Тульської, Рязанської, Володимирської, Московської, частини Білоруської Могилівської та Смоленської області. У 1118 році майже половина територій єпархії відійшла до новоствореної Рязанської єпархії.

Суперництво між чернігівськими й київськими князями почалося на початку розквіту Русі й виявилося у всіх сферах життя, у тому числі в церковно-культурній. Архітектурна перлина Чернігова - Спасо-Преображенський собор - ровесник знаменитого київського Софіївського собору. Приблизно в один і той же час розпочалося будівництво двох Успенських соборів - у Києві й Чернігові. Печерне чернецтво з'являється водночас в обох містах наприкінці XI століття й пов'язується з ім'ям преподобного Антонія Печерського. Дослідження багатої Чернігівської церковної старовини свідчать, що Чернігово-Сіверська земля була розвинутим духовно-культурним регіоном Древньої Русі. Iз Чернігівщиною XI-XIII століть пов'язані імена таких канонізованих святих: преподобний Антоній Печерський, святитель Феоктист, преподобний Никола Святоша, святитель Костянтин, мученик князь Iгор Ольгович, мученик князь Михаїл і боярин Феодор, преподобна Єфросинія.

Монголо-татарське нашестя 1237-1240 років принесло занепад Південній Русі. Ослаблена й децентралізована, вона в середині XIV століття перейшла під патронат литовських князів. Частина південних територій Чернігівської єпархії відійшла до Київської митрополичої кафедри. Незабаром єпископську кафедру було перенесено із Чернігова в Брянськ.

Період XIV-XV століть залишається найменш вивченим у вітчизняній історії. Дуже бідні його джерела, у тому числі й джерела з церковно-духовного життя. У результаті Литовсько-Московської війни на початку XVI століття Чернігово-Сіверську землю було приєднано до Московського князівства, а місцева паства залишалися під управлінням чернігово-брянських єпископів.

У 1569 році об'єдналося Велике князівство Литовське з Польською короною й утворилася держава Річ Посполита, яка відновила війну з Московською державою за спірні Чернігово-Сіверські землі. У 1618 році Чернігів відійшов до Речі Посполитої. Греко-католицька (уніатська) церква, утворена на Брестському церковному соборі в 1596 році, силою насаджувала унію на приєднаних землях. Богословський спір швидко переріс у відкритий конфлікт і зіткнення між представниками двох конфесій. Православна Церква в Речі Посполитій опинилася поза законом і практично залишилася без єпархіального управління. Лише в 1620 році Iєрусалимський Патріарх Феофан, будучи проїздом у Києві, відновив ієрархію Української Православної Церкви. Незабаром Київську Митрополію очолив енергійний Петро Могила, який почав реформувати різні сторони церковного життя. Зокрема, Київська братня школа була перетворена на Києво-Могилянський колегіум, де здобували освіту майбутні діячі відродження церковного життя в Україні в другій половині XVII століття.

1648 року розпочалася війна українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким проти Речі Посполитої. На Чернігівщині швидко встановилася гетьманська влада, а церкви, що належали греко-католикам, перейшли в користування православних. Поступово почало налагоджуватися церковне життя: відновлювалися чернечі обителі, відбудовувалися церкви й відроджувалися святині.

1657 року Чернігівську єпархію очолив архієпископ Лазар Баранович, колишній професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Він розгорнув бурхливу діяльність на Чернігівщині з відбудування напівзруйнованих церков і монастирів, будував і засновував нові храми й обителі. Зокрема, наприкінці 1670-х років розпочалося будівництво Троїцького собору в Чернігові. З ініціативи Лазаря Барановича в 1674 році в Новгород-Сіверському було засновано друкарню, яку через п'ять років він переніс у Чернігів. Архієпископ Лазар зібрав на Чернігівській землі плеяду освічених церковних діячів, проповідників, письменників, богословів, архітекторів та художників.

Iз Чернігівщиною другої половини XVII століття пов'язані імена Iоанникія Галятовського, Дмитра Туптала, Iвана Щирського, Михайла Лежайського, Iвана Величковського, Феодосія Углицького та Iоанна Максимовича. Саме Лазар Баранович запросив у Чернігів майбутнього святителя Феодосія Углицького, настоятеля київського Видубицького монастиря, і доручив йому управління найдавнішим чернігівським Єлецьким монастирем. Ще за життя Лазаря Барановича світські й церковні високопосадовці Гетьманщини клопоталися перед Московським Патріархом Адріаном і московськими царями Iваном і Петром Олексійовичами про призначення архієпископові Лазарю в помічники Феодосія Углицького. Незабаром він був висвячений у сан архієпископа, а після смерті Лазаря Барановича зайняв Чернігівську архієрейську кафедру. Лише три роки управляв місцевою паствою преосвященний Феодосій. У лютому 1996 року він відійшов до Господа. Перший знак високого достоїнства святителя виявився під час його поховання - новий архієрей Iоанн Максимович одержав зцілення від хвороби у видінні вві сні архієпископа Феодосія Углицького.

Архієпископ Iоанн Максимович залишив по собі добру пам'ять. Він був ініціатором відкриття в Чернігові навчального закладу за зразком Києво-Могилянського колегіуму. Його наступники по кафедрі продовжували політику церковного будівництва. Наближалося до кінця XVIII століття, віяло новими змінами в церковному управлінні та церковному житті. Серед канонізованих діячів XVII-XVIII століть до сонму Чернігівських святих належать святителі Феодосій Углицький, Димитрій Ростовський, Iоанн Максимович, Iосаф Горленко.

1785 року Чернігівська єпархія розділилася на Чернігівську й Новгород-Сіверську єпархії, в останній було засновано духовну семінарію. Чернігівський колегіум перетворено на духовну семінарію. В 1797 році Новгород-Сіверську єпархію як окрему одиницю було ліквідовано. У Церкви, насамперед у монастирів, в останній чверті XVIII століття влада відібрала в держскарбницю великі земельні й лісові угіддя. Багато монастирів Чернігівської єпархії було закрито, інші - розділено за класами, згідно з якими уводилися штати в обителях. Ці дії призвели до падіння економічної ролі монастирів у житті суспільства.

У XIX столітті Чернігівська єпархія розвивалася в Російському імперському просторі. Вона складалася з 52 благочинь, у яких розміщалося понад 1000 церков. Особлива увага в церковній політиці приділялася духовній освіті й місіонерству. Перше мало підвищити катехізичний рівень населення, друге - принести відчутні результати в боротьбі зі старообрядниками, які масово проживали на півночі Чернігівщини. В єпархії діяли Чернігівська духовна семінарія, Чернігівське й Новгород-Сіверське духовні училища.

Серед чернігівських архієреїв XIX століття своїм невтомним подвижництвом у галузі церковного єпархіального управління, наукової діяльності виділяється архієпископ Філарет Гумілевський. Завдяки його зусиллям на Чернігівщині різко збільшилася кількість церковнопарафіяльних шкіл, було відкрито Стародубське духовне училище, Чернігівське єпархіальне жіноче училище, вийшла на новий освітній рівень Чернігівська духовна семінарія. 1861 року зусиллями архієпископа Філарета в Чернігові був заснований журнал «Черниговские епархиальные известия», що в 1912 році перетворився на журнал «Вера и жизнь». В 1888 році при Чернігівській духовній семінарії було засноване братство в ім'я святого Михаїла, князя Чернігівського, яке займалося переважно місіонерською діяльністю. У 1908 році в Чернігові утворено єпархіальне давньосховище, в якому почали збиратися й вивчатися церковні стародавності Чернігівщини.

1911 року єпархію очолив архієпископ Василій Богоявленський, який став останнім архієреєм перед революцією та першою її жертвою. У 2000 році на ювілейному соборі Руської Православної Церкви архієпископ Василій був прославлений у лику святих серед новомучеників.

Революційні події 1917-1919 років зруйнували колишні підвалини церковного життя. Загальна демократизація з установленням радянської влади швидко змінилася відкритим гонінням на Церкву й церковнослужителів. Крім цього, Церква долала й внутрішні безладдя, розбрати та розколи. Усе це стосувалося й Чернігівської єпархії.

У 1930-х роках церковна розруха сягнула апогею. До початку Великої Вітчизняної війни було закрито всі церкви Чернігова. Iз другої половини 1940-х років ставлення влади до Церкви почало змінюватися. Припинився тотальний тиск і насадження атеїзму, в єпархії відкрито декілька парафій і монастирів. Наставником духовного життя багатьох віруючих чернігівської пастви у воєнні й післявоєнні роки був схиархімандрит Лаврентій (Проскура), прославлений у лику Чернігівських святих у 1993 році. 1946 року з Ленінграда в Чернігів повернуто мощі святителя Феодосія Углицького, вивезені ще в розпал антирелігійної кампанії 20-х років. Але кардинальної зміни ставлення влади до Церкви так і не відбулося. У 1960-1970-ті роки тривали утиски віруючих.

Друга половина 1980-х років ознаменувала початок змін не тільки в соціально-економічній, політичній сфері, але й у галузі церковно-релігійній. Поступово пожвавлювалося релігійне життя, віруючим почали повертати храми й частково вцілілі монастирі, будувалися нові церкви.

Після отримання Україною незалежності політика влади до Церкви стала значно м'якшою. Однією з головних перешкод у нормалізації церковного життя є внутрішньоцерковний розкол. Проте єпархія продовжує жити й розвиватися, збільшується кількість парафіян, триває будівництво нових храмів. 1996 року був освячений і почав діяти споруджений на міському цвинтарі Яцеве храм в ім'я святителя Феодосія Углицького, заступника Чернігівської землі. Нині триває будівництво величного храму-комплексу в ім'я всіх Чернігівських святих.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року (Журнал № 58) Чернігівську єпархію було розподілено на дві самостійні: Чернігівську і Ніжинську. У складі Чернігівської залишилися такі адміністративні райони Чернігівської області: Городнянський, Козелецький, Корюківський, Куликівський, Менський, Новгород-Сіверський, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Чернігівський та Щорський. Преосвященні Чернігівської кафедри надалі йменуватимуться «Чернігівський і Новгород-Сіверський». Правлячим архієреєм єпархії залишився єпископ Амвросій (Полікопа).



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква