УКР РУС ENG 
   

ХЕРСОНСЬКА єпархія



1775-1837 рр.

Результатом російсько-турецької війни 1768-1774 рр. стало підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджийського мирного договору, згідно з яким до Росії переходила територія між Дніпром і Південним Бугом, Азов, Керч, Єнікале й Кінбурн. Крім того, текст документа містив пункт, за яким Туреччина була зобов'язана гарантувати «твердий захист християнському закону й церквам його», що забезпечувало поширення впливу Православної Церкви на територію та населення Балкан. 8 квітня 1783 року до Росії приєднано Кримський півострів.

Після цих подій почалось активне заселення південних степів і будівництво Херсона, Миколаєва та Катеринослава. Населення цих земель постійно зростало, а разом із цим збільшувалася кількість церков. Через труднощі в управлінні розрізненими територіями уряд вирішив об'єднати їх під єдиним управлінням, таким чином, 9 вересня 1775 року царським указом була створена другокласна єпархія - Слов'янська і Херсонська. Її правлячим архієреєм призначено болгарина Євгенія Булгариса з резиденцією в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі.

Новостворена єпархія охоплювала територію з північного заходу від берегів Дніпра (під Кременчуком) до південного берега Тавриди, а зі сходу на захід - від Чорномор'я й гирла Дону до берегів Дністра. Вона налічувала 232 церкви, 2 монастирі, 11 православних і 4 розкольницькі каплиці, 1476 осіб духовенства.

Прибувши 23 жовтня 1776 року до Полтави, архієпископ Євгеній організував Слов'янську духовну консисторію, а також духовні управління. У Новоросійській губернії було створено 6 управлінь: Кременчуцьке, Полтавське, Кобеляцьке, Єлизаветградське, Новомиргородське, Слов'янське та Херсонське.

Після приєднання Криму в 1783 році указом Катерини II було створено Катеринославське намісництво. У зв'язку із цим Слов'янську і Херсонську єпархію перейменували на Катеринославську та Херсонес-Таврійську. Місцем перебування архієреїв із квітня 1784 року офіційно вважався Кременчук, однак владики залишалися в Полтаві.

7 березня 1787 року була створена Феодосійська і Маріупольська єпархія, і новому архієпископу Амвросію (Серебренникову) додали управління Молдовлахією, а після смерті митрополита Кефайського і Готфійського Iгнатія (16 лютого 1786 року) його єпархія перейшла у відання Катеринославського архіпастиря.

Після перейменування Катеринославського намісництва в Новоросійську губернію, а міста Катеринослава - у Новоросійськ 21 грудня 1797 року було видано указ про скасування Катеринославської єпархії та заснування нової - Новоросійської та Дніпровської. Змінилася й територія єпархії: після закінчення другої російсько-турецької війни Росія, відповідно до Яського мирного договору від 29 грудня 1791 року, одержала Очаківську область між Дністром і Бугом, яка в церковному відношенні була приєднана до Новоросійської єпархії.

Після входження Полтави до новоствореної Малоросійської губернії 31 грудня 1797 року кафедру перенесено в Новомиргород Новоросійської губернії, куди з усім своїм штатом, консисторією та семінарією перейшов владика Гавриїл Банулеско-Бодоні. За указом від 25 червня 1803 року єпархія стала називатися Катеринославською, Херсонською і Таврійською, і 4 грудня того самого року архієрейська кафедра була перенесена з Новомиргорода до Катеринослава.

За даними 1827 року, у Катеринославській губернії налічувалося 360 церков, Херсонській - 271, Таврійській - 64. У зв'язку з великими розмірами Катеринославської та Херсонської єпархії та збільшенням у ній кількості церков було вирішено розділити її на дві - Катеринославську та Херсонську, що засвідчено указом від 9 травня 1837 року. До складу другокласної Херсонської єпархії ввійшли Херсонська і Таврійська губернії. Місцем перебування херсонських архієпископів була визначена Одеса, куди й переїхав останній архієпископ Катеринославський і Херсонський Гавриїл (Розанов).

24 липня 1837 року, після приїзду в Одесу, архієпископ Гавриїл звершив своє перше богослужіння, а потім урочисто, у присутності новоросійського генерал-губернатора графа Михайла Семеновича Воронцова, було відкрито духовну консисторію - так владика вступив в управління єпархією. Він одразу ж розпочав облаштування архієрейського будинку, в чому йому активно допомагав генерал-губернатор. За 11 років управління єпархією архієпископ Гавриїл (Розанов) багато зробив для розвитку православ'я в південному краї: при облаштованому архієрейському будинку було відкрито домову церкву, побудовано низку церков в Одесі (Петропавлівська, Стрітенська), у Херсоні споруджено церкву в ім'я святителя Миколая (1842 р.), 1 жовтня 1838 року почала діяти Одеська духовна семінарія, а в 1844-му засновано Одеський Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир.

2 травня 1848 року архієпископа Гавриїла було переведено у Твер, а на його місце призначено харківського архієпископа Iнокентія (Борисова; 1800-1857 рр.). Оглянувши єпархію, він вирішив здійснити тут корінні зміни. Це стосувалося насамперед духовно-навчальних закладів і монастирів. Владика розробив план перебудови Бізюкового монастиря біля міста Берислава: призначити настоятеля, який би вміло розпорядився 26 тисячами десятин землі, створити в обителі школу для підготовки паламарів або перевести туди Єлизаветградське училище. Семінарію й училище архієпископ Iнокентій вирішив розмістити в Одеському Успенському монастирі. У 1853 році він заснував у Херсоні посаду вікарія для боротьби із впливом Римо-Католицької Церкви, оскільки в 1849 році в цьому місті було створено католицьку єпархію.

У 1852 році жителі Херсона, села Касперівка та сусідніх сіл указом від 25 січня цього року одержали благословення Святійшого Синоду й дозвіл місцевої влади щороку на свято Вознесіння здійснювати хресний хід з іконою Богоматері з Касперівки до Херсона. Тут ікона залишалася від Вознесіння до дня пам'яті святих первоверховних апостолів Петра й Павла. 21 травня 1853 року видано указ про проведення такого ходу в Миколаєві.

З початку свого управління Херсонською єпархією архієпископа Iнокентія не полишала думка про відділення Таврійської губернії та створення нової єпархії. Його починання були перервані подіями Кримської війни (1853-1856 рр.). У ці роки сестри різних православних громад доглядали поранених не тільки в Севастополі, який перебував в облозі, а й у військових госпіталях Миколаєва, Херсона й Одеси. 26 жовтня 1855 року Олександр II, відвідавши Херсон на шляху до Криму, залишив в Успенському храмі грамоту, «даровану жителям Херсонської губернії за пожертвування їх на користь армії, що захистила возлюблену Вітчизну у війні 1853-1855 рр.». Багато священнослужителів військового духовенства брали участь у бойових діях у Криму.

Після закінчення Кримської війни владика Iнокентій знову повернувся до питання про створення Таврійської єпархії, у результаті чого 16 листопада 1859 року на прохання православних жителів Кримського півострова «іменним найвищим указом 6 листопада від Херсонської єпархії відділена вся Таврійська губернія й перетворена на окрему єпархію 2-го класу, із заснуванням архієрейської кафедри в місті Сімферополі та найменуванням начальника нової єпархії архієпископом Таврійським і Сімферопольським».

До 1859 року в Херсонській єпархії було 5 монастирів, 2 скити, 6 кіновій і 624 храми. Разом із Таврійською губернією від Херсонської єпархії відокремилися відповідні обителі й церкви: першокласний Балаклавський Георгіївський монастир, Бахчисарайський Успенський скит і 6 підпорядкованих йому кіновій, 11 соборних храмів і 121 парафіяльна церква. У результаті в Херсонській єпархії залишилося 4 монастирі (1 жіночий), один скит, 12 соборних храмів, 446 парафіяльних церков, 2 церкви при монастирях, 7 -на цвинтарях, 9 - при навчальних і богоугодних закладах, одна домова, 15 приписних молитовних будинків і каплиць. Надалі кількість церков і монастирів постійно зростала. У 1886 році в єпархії вже налічувалося 575 церков: 517 соборних і парафіяльних, 8 монастирських, 50 домових, цвинтарних і приписних без парафій. Біля Херсона відкрився жіночий Благовіщенський монастир.

Після появи в 1884 році «Правил про церковнопарафіяльні школи» в єпархії активно створювались однокласні та двокласні, а також недільні школи. У церковнопарафіяльних школах викладали Закон Божий, церковнослов'янське й російське читання й письмо, арифметику, креслення та російську мову із чистописанням, а у двокласних подавали ще й відомості з географії, історії та природничих наук. Протягом трьох десятиліть (1885-1914 рр.) кількість церковнопарафіяльних шкіл невпинно зростала, і тільки в 1915 році почала зменшуватися, витісняючись світськими. Найбільшими школами єпархії були: у Херсоні - при церквах на честь святителя Миколая й Стрітення Господнього; у Миколаєві - при Різдво-Богородичному соборі, при Ново-Купецькій церкві на честь ікони Матері Божої «Усіх скорботних радість»; в Одесі - при Хрестовоздвиженському й Олексіївському храмах.

У 1905 році на чолі єпархії став архієпископ Димитрій (Ковальницький; 1839-1913 рр.). Час його керівництва єпархією був важким. Революція 1905-1907 років викликала активну протидію з боку Православної Церкви. Велика роль у цьому належала архієпископові Херсонському й Одеському Димитрію. Владика засудив революційні події, назвавши їх одним із проявів «смути» та «безпорядку»: «Наше місто в ці дні стало схожим на нещасне місто, взяте в бою ворогом диким або на війні здичавілим, який дійшов у боротьбі до несамовитості, забув усе людське. Ось до чого довели збіговиська всіляких страйкарів - гучні й безчинні...» (з промови архієпископа Димитрія 22 жовтня 1905 року).

Упродовж наступних років православному духовенству довелося пожинати плоди першої російської революції, яка принесла із собою зерна невір'я й безбожництва. I ці зерна проросли не лише серед пастви, а й серед слуг Божих. Уперше з'являються ідеї реформи Руської Православної Церкви, у головах починають виникати думки про можливість розколу в Україні.

Останнім дореволюційним Херсоно-Одеським архієпископом був Назарій (Кирилов; 1850-1928 рр.). Його керівництво припало на тяжкі роки Першої світової війни, Лютневої й Жовтневої революцій, громадянської війни. З перших днів початку воєнних дій проти Німеччини й Австро-Угорщини єпархія надавала допомогу російським військам. На пропозицію архієпископа Назарія в 1914 році сформовано загін із братії та ієромонахів Свято-Григоріє-Бізюкового монастиря: їх навчили санітарній справі й відправили на фронт. Було організовано збір грошей, влаштовано лазарети для поранених при госпітальних церквах у Миколаєві й Одесі, у Свято-Григоріє-Бізюковому, Свято-Архангело-Михайлівському жіночому в Одесі та інших монастирях. Архієпископ Назарій у пропозиції духовенству Херсонської єпархії визначив «священний обов'язок Церкви»: «узяти на себе різні турботи для полегшення життя хворих і поранених на війні воїнів...».

У 1917 році країну охопив вихор революційних подій, які не лише підірвали підвалини Руської Православної Церкви, а й змінили всю її подальшу долю.

1991-2005 рр.

Херсонська єпархія утворена рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви 11 лютого 1991 року в результаті поділу Одеської єпархії. Першим правлячим архієреєм єпархії став митрополит Леонтій (Гудимов). До кінця першого року його архіпастирського управління налічувалося вже 86 парафій.

14 січня 1992 року херсонське духовенство та віруючий народ відзначили 30-річний ювілей святительського служіння митрополита Леонтія Церкві Христовій (хіротонісаний у 1962 році у Свято-Троїце-Сергієвій Лаврі). 16 березня 1992 року він почив у Господі. Похований на території Свято-Духівського кафедрального собору міста Херсона.

Після смерті митрополита Леонтія тимчасово управляючим Херсонською єпархією було призначено архієпископа Одеського та Iзмаїльського Лазаря (Швеця).

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 липня 1992 року до Херсонської єпархії з Iвано-Франківської та Коломийської переведено єпископа Iларіона (Шукала). Рішенням Священного Синоду від 11 липня 1997 року він був звільнений від управління Херсонською єпархією у зв'язку із призначенням на Донецько-Маріупольську і Горлівсько-Слов'яногірську. За час управління владики Iларіона було відреставровано Преображенський нижній приділ Свято-Духівського кафедрального собору та споруджено дзвіницю.

5 вересня 1996 року серед місцевошанованих святих був прославлений новомученик архієпископ Херсонський Прокопій (Титов; розстріляний 23 листопада 1937 року).

З 1997 по 1999 рік Херсонською єпархією управляв єпископ Iов (Смакоуз), нині єпископ Каширський. У цей час розпочалося поновлення чернечого життя й відродження Свято-Григоріє-Бізюкового монастиря.

Iз квітня 1999 року по листопад 2006-го Херсонською єпархією управляв архієпископ Iонафан (Єлецьких).

З листопада 2006 року й понині нею управляє архієпископ Iоанн (Сіопко).



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com