ОДЕСЬКА єпархія | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

ОДЕСЬКА єпархія



Перші зерна християнства були принесені в Причорномор'я вже в I столітті після Різдва Христового. За переказами, тут проповідував святий апостол Андрій Первозваний.

Заснування Одеської єпархії пов'язане з перемогою православного воїнства в російсько-турецькій війні, після якої північне Причорномор'я ввійшло до складу Російської імперії.

У результаті воєнних дій і політичних зусиль російські володіння в Причорномор'ї розширювались, і розміри єпархії, її назва та межі неодноразово змінювались. У 1775-1787 роках вона називалася Словено-Херсонською, в 1787-1797 - Катеринославською і Херсонес-Таврійською, з 1797 по 1803 рік - Новоросійською і Дніпровською, з 1803 року - Катеринославською, Херсонською і Таврійською. Нарешті, 9 травня 1837 року була створена Херсоно-Таврійська єпархія з місцеперебуванням правлячого архієрея в Одесі. В 1859 році Херсонська єпархія розділилася на Херсонську й Таврійську. Херсонські архіпастирі стали йменуватися Херсонськими й Одеськими.

Перший православний храм в Одесі, в ім'я святителя Миколая, був наметовим. Збереглися відомості, що перше богослужіння в ньому здійснив священик Нижегородського полку Євдоким Сергєєв. 22 серпня 1794 року митрополит Катеринославський і Херсоно-Таврійський Гавриїл (Бонулеско-Бодоні, †1821) благословив будівництво першого кам'яного храму, а наступного року - закладення Миколаївського, Троїцького, Олександро-Невського та Катерининського храмів. Миколаївський і Троїцький були освячені в 1808 році архієпископом Катеринославським, Херсонським і Таврійським Платоном (Любарським, †1811). Того ж року Миколаївський храм був перейменований у Преображенський і в 1837 році став кафедральним.

Першим архіпастирем новоствореної Херсоно-Таврійської єпархії став архієпископ Гавриїл (Розанов, †1858). З його ініціативи були відкриті консисторія (єпархіальне управління), Херсонська духовна семінарія, Духовне училище, Михайлівський жіночий монастир з єпархіальним училищем.

Подальший благоустрій єпархії пов'язаний з іменем архієпископа Iнокентія (Борисова, †1857). Він побудував і обновив чимало храмів, монастирів, зібрав в окремій каплиці в Одесі копії всіх чудотворних ікон Росії. Під час Кримської війни 1853-1856 років проповіді Преосвященного Iнокентія на місцях боїв надихали солдатів, піднімали в них дух патріотизму. З ініціативи владики Iнокентія було введено регулярне читання акафіста біля шанованого Касперівського образа Божої Матері, святкування пам'яті семи священномучеників Херсонеських; до великопісного богослужіння запроваджено читання акафіста Страстям Христовим, текст якого святитель написав власноруч. Архієпископ Iнокентій склав акафісти також Покрову Божої Матері, Пресвятій Трійці. Він - автор декількох збірок проповідей і праці «Останні дні земного життя Iсуса Христа».

З Одеською єпархією пов'язана діяльність архієпископа Димитрія (Муретова, †1883), який посідав цю кафедру в 1857-1874 і 1882-1883 роках. Діяльність архіпастиря в Одесі мала велике значення для єпархії і стала яскравою сторінкою в історії церковної ієрархії. Не маючи таких адміністративних даних, як у попередника, владика Димитрій залишив по собі пам'ять великого народного пастиря, милостивого безсрібника, найлагіднішого серед лагідних, богомудрого серед мудрих. Він продовжив славні справи святителя Iнокентія, до великих планів якого входило і видання церковної газети. Саме за владики Димитрія в 1860 році почали виходити «Херсонські єпархіальні відомості».

У 1874 році в Одесу прибув новий архіпастир - архієпископ Леонтій (Лебединський). Пробувши тут лише рік, владика встиг чимало зробити для Одеської духовної школи та її гармонійного розвитку. При ньому завершилося будівництво нового навчального корпусу семінарії, вдвічі зріс бібліотечний фонд, який поповнився новими перекладами й святоотецькими творами.

1876 році в Одесу прибув новий правлячий архієрей - архієпископ Iоанникій (Горський). Владиці судилося провести на кафедрі лише рік, однак за цей час він встиг зробити чимало. Зокрема, 30 січня 1877 року у співслужінні з ректором семінарії, викладачами та вихованцями у священному сані, міським духовенством, при величезній кількості народу було освячено семінарський храм.

25 квітня 1877 року в Одесу прибув архієпископ Платон (Городецький). За своєю вдачею владика Платон був людиною діяльною й невтомною, в ньому поєднувались глибока освіченість і православна суворість. Вступивши в управління кафедрою, владика організував братство святого апостола Андрія Первозваного, основною метою якого стала місіонерська діяльність серед сектантів. Для особливо обдарованих студентів ОДС, які мали відмінні успіхи в навчанні, архієпископ Платон заснував щорічні стипендії зі своїх особистих заощаджень.

У 1882 році після смерті митрополита Київського Філофея архієпископ Платон був призначений на древню кафедру Київських митрополитів, залишивши в Одесі по собі добру пам'ять серед віруючого народу.

Глибокий духовний слід в історії Одеської єпархії залишили також архієпископ Никанор (Бровкович), який мав музичну освіту й написав величезну кількість церковних творів, і архієпископ Сергій (Ляпідевський) - суворий аскет, ревнитель давніх переказів і звичаїв, глибокий молитовник і чудовий проповідник.

1893 року в Одесу прибув архієпископ Iустин (Охотін). Владика був прекрасним пастирем, мав гострий і проникливий розум, неординарну силу волі. Цей велелюбний і привітний святитель, щедра й милостива людина, глибокодумний проповідник і вчений за короткий час зміг привернути до себе одеську паству. Відомо, що владика Iустин з особистих заощаджень пожертвував на утримання Одеської духовної семінарії 10 000 карбованців золотом.

Відродження духовної освіти в Одеській єпархії пов'язане з іменем архієпископа Сергія (Ларіна, †1967), який управляв єпархією з 1944 по 1947 рік. 15 червня 1945 року завдяки владиці були відкриті пастирські курси, які 1946 року були перетворені на Одеську духовну семінарію.

Багато й плідно працював для налагодження єпархіального життя архієпископ Никон (Петін), який посідав кафедру протягом 1948-1956 років. При ньому Свято-Успенський Одеський кафедральний собор було капітально відремонтовано, у бокових вівтарях встановлено іконостаси, обидва храми собору - верхній і нижній - розписано. У Свято-Успенському одеському чоловічому монастирі було збудовано архієрейський будинок, трапезну, лікарняний корпус, готель та інші господарські приміщення. В 1956 році архієпископ Никон помер і був похований у нижньому, Микільському храмі Успенського собору.

У 1956-1965 роках Одеською єпархією управляв митрополит Борис (Вік, †1965). При ньому 1961 року духовна семінарія була переведена в приміщення колишнього монастирського готелю, а в 1962 році до Свято-Успенського монастиря було перенесено єпархіальне управління й резиденцію правлячого архієрея. В єпархії на той час діяли два монастирі: Свято-Успенський чоловічий і Олександрівський Різдво-Богородичний жіночий (за назвою найближчого села).

В Успенському монастирі з 1948 року розташувалася літня патріарша резиденція та покої правлячого архієрея. З 1961 року тут знаходиться також Одеська духовна семінарія.

З 1956 року при Свято-Троїцькому храмі Одеської єпархії було відкрито подвор'є Олександрійської Православної Церкви. Його настоятелем став Екзарх Патріарха Олександрійського при Патріархові Московському.

З 1965 року єпархією управляв митрополит Одеський і Херсонський Сергій (Петров, †1990). З його благословення в 1967 році при духовній семінарії було відкрито церковно-археологічний кабінет, у 1968 - побудовано новий навчальний корпус, у 1977 - актовий зал; у 1980 році був відновлений і освячений Свято-Андріївський храм.

Наприкінці вісімдесятих років минулого століття розпочався процес повернення Церкві деяких святинь. Першим у 1988 році був відкритий Свято-Успенський собор у м. Балта Одеської області, потім в Одесі - Григоріє-Богословська церква на вул. Старопортофранківській, Свято-Миколаївська за Пересипським мостом, Казанська церква на Пересипі та інші.

Митрополит Сергій раптово помер 4 лютого 1990 року. На осиротілу кафедру був переведений із Криму митрополит Леонтій (Гудимов, †1992), колишній намісник одеської чоловічої обителі. Він добре знав Одесу, її священнослужителів, парафії, але слабке здоров'я не дало йому змоги здійснити реформи, яких потребувала єпархія. Митрополит Леонтій керував лише рік.

Після його смерті на Одеську кафедру прийшов архієпископ Лазар (Швець), вихованець Одеської духовної семінарії, який також недовго керував єпархією і був переведений до Криму.

26 липня 1992 року в Одесу прибув нинішній архіпастир - митрополит Агафангел (Саввин).



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква