ЛУГАНСЬКА єпархія | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

ЛУГАНСЬКА єпархія



Заро­джен­ня церковно­го життя на Луганщи­ні тісно пов'язане із заселенням те­ри­то­рії запорі­зьки­ми і донсь­ки­ми ко­за­ка­ми, а та­кож се­ля­на­ми, які ті­ка­ли зі своїх місць че­рез поси­лення війсь­ко­во­го й со­ці­ально­го гні­ту. Пере­се­ляю­чись на но­ві, ще не об­жи­ті землі, во­ни не­сли із со­бою ус­падко­ва­ну від пред­ків право­слав­ну ві­ру. У но­вих се­лах, се­ли­щах і містах зводи­ли­ся храми - осередки ду­ховно­го життя. Оскіль­ки перші свідчення про пересе­ленців да­ту­ють­ся XVI століттям, то й поя­ву храмів потрібно відно­си­ти приблиз­но до цього ж ча­су.

У другій по­ло­ви­ні XVII століття бу­ла ут­во­ре­на Слов'яносербія - для сербів і слов'ян, які посту­па­ли на війсь­ко­ву служ­бу до московських прави­те­лів. Це бу­ли бі­женці з Османської імпе­рії, брати по ві­рі ро­сійсь­ко­му й ук­ра­їнсь­ко­му на­ро­дам.

У той час церк­ва­ми на те­ри­то­рії ни­нішньої Луганської єпархії ра­зом з усі­єю Сло­бідською Укра­ї­ною керували Білго­родські ар­хі­па­стирі, се­ред яких - причисле­ний нині до ли­ку святих єпи­скоп Iоасаф (Гор­ленко).

У другій по­ло­ви­ні XVIII століття, 1795 ро­ку, указом імпе­ратри­ці Кате­ри­ни II був заснований ли­варний за­вод - на місці те­пе­рішнього Лугансь­ко­го па­трон­но­го. Дов­ко­ла підприємст­ва швид­ко розросло­ся се­ли­ще, яке в се­ре­ди­ні XIX століття, об'єднавшись із селом Кам'яний Брід, от­ри­ма­ло статус міста.

У XIX столітті те­ри­то­рія су­часної Луганської об­ласті входи­ла до різних гу­берній: Старобіль­ський по­віт - до Хар­ківської; Слов'яносербський і Бах­мутський - до Катерино­слав­ської; части­на ни­нішнього Бі­ло­водсь­ко­го ра­йо­ну - до Воро­не­зької; Луганський, Сверд­ловський і Антраци­тівський ра­йо­ни - до об­ласті Війська Дон­сь­ко­го. Відпо­відно розпо­ді­ля­ли­ся і храми.

До по­дій 1917 ро­ку в са­мо­му Луганську бу­ло 7 право­слав­них храмів і од­на ка­пли­ця. Першим се­ред них і єди­ним, що зберігся до­ни­ні, був Пет­ропавлівський храм у се­лі Кам'яний Брід. 1761 ро­ку він був зведе­ний де­рев'яним, а в 1792-1796 ро­ках на йо­го місці по­бу­ду­ва­ли кам'яну церк­ву з трьо­ма престола­ми і дзві­ни­цею.

1821 ро­ку на Базарній площі звели Успенський храм, а площу пе­ре­ймену­ва­ли на Успенську. У 1900 ро­ці тут розби­ли Успенський сквер.

1841 ро­ку на те­ри­то­рії Лугансь­ко­го за­во­ду бу­ло спору­джено храм в ім'я свя­ти­те­ля Миколая Чудо­твор­ця.

1861 ро­ку то­ва­ри­ст­во купців і мі­щан Лугансь­ко­го за­во­ду своїм коштом спору­ди­ло храм на честь Казанської іко­ни Божої Мате­рі. Вули­цю, що йшла від храму на схід, на­звали Казанською (ни­ні ву­ли­ця Кар­ла Мар­кса). 1897 ро­ку в місті звели Спа­со-Пре­об­ра­женський храм.

На по­чатку XX століття в Кам'яному Бро­ді вже ді­яв і Свя­то-Тро­ї­цький храм. У 1905 ро­ці на кошти, за­по­ві­да­ні купцем Федо­ром Под­ко­пає­вим, звели Вос­кресенську (кладовищенську) церк­ву.

Напе­ре­додні Пер­шої сві­то­вої війни два афон­ських ченці по­ча­ли бу­ду­ва­ти мо­на­стир на вули­ці Садо­вій, од­нак по­дії 1914-го і на­ступ­них ро­ків за­ва­ди­ли здійснити за­плано­ва­не.

Пов­но­кров­ним бу­ло життя Свя­то-Скорбя­щенсь­ко­го жі­но­чо­го мо­на­стиря в місті Старобіль­ську, за­снова­но­го в 1849 ро­ці як приту­лок для ді­тей-си­ріт і лю­дей по­хи­ло­го віку, а в 1862 ро­ці пе­ре­творе­но­го на жі­но­чу обитель.

З 1917 ро­ку на Дон­ба­сі, як і по всій те­ри­то­рії Російської імпе­рії пі­сля Жовтне­во­го переворо­ту, ре­лі­гійне життя різко змі­ню­є­ть­ся.

У черв­ні 1938 ро­ку бу­ла ут­во­ре­на Воро­ши­ловград­ська об­ласть (за то­дішньою на­звою міста), найме­ну­вання якої ра­зом із на­звою міста змі­ню­ва­ло­ся в 1958, 1976 і 1990 ро­ках. Неза­ба­ром пі­сля ут­во­рення об­ласті, в 1944 ро­ці, бу­ла за­снова­на і Воро­ши­ловград­ська єпархія. 21 трав­ня то­го ж ро­ку ар­хі­мандри­та Нико­на (Щеті­на) ви­свя­чу­ють в єпи­скопа Воро­ши­ловград­сь­ко­го і Доне­цько­го. Відто­ді, влас­не, і по­чи­на­є­ть­ся істо­рія Луганської єпархії як ок­ре­мої церковно-ад­мі­ні­ст­ра­тивної одини­ці.

3 серп­ня 1948 ро­ку єпи­скопа Нико­на признача­ють на Оде­сько-Хер­сонську ка­федру; одночасно він ке­рує Воро­ши­ловград­сько-Доне­цькою єпархі­єю. За 12 ро­ків служіння влади­ка віддав ба­га­то сил для відро­джен­ня ду­ховно­го життя на Дон­ба­сі. Його зу­силля­ми був по­бу­до­ва­ний і ос­вя­че­ний Свя­то-Мико­ло-Пре­об­ра­женський ка­федраль­ний со­бор у Луганську.

16 квітня 1956 ро­ку ар­хі­єпи­скоп Никон упоко­ївся і був по­хо­ро­не­ний у скле­пі нижнього храму Свя­то-Успенсь­ко­го ка­федраль­но­го со­бо­ру Оде­си.

Пі­сля йо­го смер­ті на Оде­сько-Хер­сонську ка­федру був призначе­ний ар­хі­єпи­скоп Борис (Вік, із 1959 ро­ку - ми­тропо­лит), він та­кож ке­ру­вав Лугансько-Доне­цькою єпархі­єю. Його ар­хі­па­стир­ст­во припа­ло на пе­рі­од хрущовських го­нінь (1959-1964 рр.). Митропо­лит Борис ці­ною неймо­вірних зу­силь і влас­но­го здоров'я за­хи­щав інте­ре­си ві­рую­чих і Церкви. Вла­ди­ка відстояв Свя­то-Пет­ропавлівський со­бор у Луганську, який хо­ті­ли пе­ре­да­ти в «куль­турно-ос­вітнє» ко­ри­стування, і де­сятки інших храмів.

Уна­слі­док ве­ли­ких на­ванта­жень і пе­ре­жи­тих інфарк­тів 16 квітня 1965 ро­ку ми­тропо­лит Борис упоко­ївся.

У трав­ні 1965 ро­ку ке­рую­чим Оде­ською і Воро­ши­ловград­ською єпархія­ми був призначений ар­хі­єпи­скоп Сер­гій (Пет­ров, з 1971 ро­ку - ми­тропо­лит).

У 1988 ро­ці ми­тропо­лит Сер­гій клопо­тав, щоб для до­по­мо­ги в управлінні до­ві­ре­ни­ми йому єпархія­ми призначи­ли ві­ка­рія. 13 груд­ня 1988 ро­ку на цю по­са­ду був хі­ро­то­ні­са­ний на­стоя­тель Свя­то-Покров­сь­ко­го со­бо­ру міста Iзма­ї­ла і благо­чинний Iзма­їль­сь­ко­го ок­ру­гу Оде­ської єпархії ар­хі­мандрит Iоаннікій (Коб­зєв) із ти­ту­лом «єпи­скоп Слов'янський, вікарій Оде­ської єпархії».

З 1990 ро­ку ке­рую­чим Доне­цько-Луганською єпархі­єю був призначе­ний ві­ка­рій Оде­сько-Хер­сонської єпархії єпи­скоп Iоаннікій.

1991 ро­ку єпар­хія бу­ла по­ді­ле­на на Лугансько-Ста­ро­біль­ську і Доне­цько-Слов'янську. У Луганську прав­ля­чим ар­хі­єре­єм за­ли­шився єпи­скоп Iоаннікій (із 1993 ро­ку - архі­єпи­скоп і з 2002 - ми­тропо­лит), те­пер уже з ти­ту­лом «Луганський і Ста­ро­біль­ський».

31 трав­ня 2007 ро­ку зі скла­ду Луганської єпархії бу­ло ви­ді­ле­но Сє­ве­ро­до­не­цьку. В Луганській за­ли­ши­ли­ся та­кі ад­мі­ні­ст­ра­тивні одини­ці Луганської об­ласті: міста Луганськ, Алчевськ, Брянка, Кі­ровськ, Красний Луч, Пер­во­майськ, Ровень­ки, Ста­ха­нів; ра­йо­ни - Антраци­тівський, Красно­донський, Луту­гинський, Ново­ай­дарський, Пере­валь­ський, Сверд­ловський, Слов'яносербський і Ста­нично-Луганський.

Пре­ос­вя­щенні Луганської єпархії на­да­лі ймену­ва­ти­муть­ся «Луганський і Алчевський», управління Луганською єпархі­єю за­ли­ши­ло­ся за ми­тропо­ли­том Іоан­ні­кі­єм (Коб­зє­вим) (Жур­нал № 57).



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква