Веб-конференція митрополита Луцького і Волинського Ніфонта (Солодухи) | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція митрополита Луцького і Волинського Ніфонта (Солодухи)



Шановні читачі!

Учасник наступної Веб-конференції на нашому сайті — митрополит Луцький і Волинський Ніфонт (Солодуха).

Пропонуємо вашій увазі відповіді владики Ніфонта на запитання користувачів православного Інтернету.

Ярослав, 33 роки, Київська: Благословіть владико. Питання, з приводу поста в суботу перед прийняттям Святих Таїн (крім постів). Мій духівник керується правилами святих Апостолів (якщо не помиляюсь 65-те правило), радить готуватися до Причастя з великим страхом і благоговінням, утриманням від пристрастей, але щоб не порушувати Правила дозволяє їсти скоромне. Піст в суботу є також і в католиків.

Це питання актуальне для сільських приходів, де прихожани які стараються кожну неділю Причащатися, то їм треба крім середи п’ятниці і в суботу постити. Але в основному інші священики, з якими я вів діалог, не благословляють приймати Святі Таїни, якщо не постив в суботу. Виходить — буду постити в суботу, порушуватиму правила святих Апостолів, не буду постити (я часто їжджу), то не буду причащатися. А без Причастя важко жити, можна навіть сказати, неможливо. То як мені вчинити? Прошу пробачення за довге запитання, земний уклін за відповідь. Хай Вас Господь укріпляє.


Митрополит Луцький і Волинський Ніфонт: Бог благословить Вас, дорогий брате Ярославе! 64-те правило Святих Апостолів, у відповідь на Ваше запитання, говорить нам наступне: «Аще кто из клира усмотрен будет постящимся в день Господень (тобто у неділю) или в субботу, кроме единые токмо Великия субботы, да будет извержен. Аще же мирянин, да будет отлучен». В нашій Церкві є чотири пости. Великий і Успенський мають свої правила, коли в суботу та неділю дозволяється олія. Під час Різдвяного та Петрівського діють свої приписи, коли в суботу та неділю дозволяється риба.

Якщо священик може сказати тій людині, яка готується до Причастя, що в середу та п’ятницю треба постити, а у суботу дозволяється їсти скоромне, то, вибачте мені, як же тоді віруюча людина може підготуватися до Причастя?

У Типиконі (32-га глава) є такі слова: «Егда хощет кто причаститися Святых Христовых Таин, подобает ему сохранити всю седмицу. От понедельника прибыти в посте, молитве и трезвости, совершенней всеконечно. И тогда со страхом и велием благоговением примет Пречистыя Таины».

Безперечно, до Святого Причастя треба готуватися з постом і молитвою. Духівник може дозволити людині постити не тиждень, а, наприклад, дні три підряд, але субота мусить бути пісна, як це передбачено Уставом: з рибою та олією. А якщо людина їла скоромне, то скоріше за все причащатися того дня їй мабуть не варто.

Ви також маєте розуміти і те, що мало лише фізичного посту. Як каже Ваш духівник, треба стримувати себе від різноманітних гріховних звичок і пристрастей. У цьому нехай Господь допоможе всім нам: і постити, і молитися, і гідно приймати Святе Причастя.
 
Диякон Сергій, 34 роки, Київська єпархія: Ваше Високопреосвященство, на території Вашої єпархії є унікальний храм — Троїцький собор у місті Берестечко, зведений на початку ХХ ст. у пам'ять про загиблих козаків. На жаль, тоді він був не добудований, спроби довести роботи до кінця, ініційовані столичною владою у 2000-х роках, ні до чого не призвели.

Наскільки я знаю, місцева громада фінансово не в силах осилити такі витрати. Скажіть, будь ласка, які заходи планує Волинська єпархія, щоб найбільший собор православної Волині та один із найбільших в Українській Православній Церкві все ж таки був добудований?


Митрополит Ніфонт: Дякую Вам, отче Сергіє, що цікавитеся нашим життям. Дійсно, в місті Берестечку нині триває будівництво Троїцького собору. Воно почалося на початку XX-го століття, але храм не був добудований через втручання польських властей. Державна влада, а саме мерія міста Києва, допомогла, але нажаль ці кошти не потрапили до рук громади. А вони б дозволили вистроїти навіть два таких же величезних собори.

Ми навіть не знаємо, ким була найнята бригада, що працювала на цьому об’єкті, і які гроші за свою роботу отримували ці люди.

Через це нам сьогодні важко про це говорити. Варто зазначити, що основний фронт робіт там уже виконано. Громада намагається продовжувати цю благородну справу за власні кошти.

Єпархіальне управління вже кілька разів збирало кошти з усіх приходів на реконструкцію Свято-Троїцького собору, але цього мало.

Тож якби Ви, отець диякон, допомогли нам тут, у Києві, знайти таких хороших благодійників, щоб вони виділили громаді фінанси, то, з Божою допомогою, справа скоріше б дійшла до завершення (посміхається — РЕД.).

Роман: Владика, розкажіть будь ласка, як Вас зустрів Луцьк, коли Вас призначили правлячим архієреєм на Волинську кафедру у 1992 році?

Митрополит Ніфонт: Брате Романе, з тих пір вже минуло багато часу, але я спробую щось пригадати. Це був кінець серпня місяця. Приїхав я до Луцька, де всі храми буди вже захоплені прихильниками розколу, тобто філаретівцями. Вільною залишилася тільки одна Покровська церква, що стоїть у Луцьку десь з кінця XIII століття.

У храмі стояли сивочолі старці-священослужителі: отець Петро Влодек (ще живий), покійний отець Адам Бровчук, покійний отець Володимир, регент архієрейського хору, отець Валентин Негода, отець Георгій, нинішній настоятель Покровської церкви, отець Петро Муляр, наш невтомний регент. Була повна церква людей, які чекали на архієрея, але не знали, коли саме він приїде і як воно далі буде.

Увійшовши до храму, я побачив сльози на очах у духовенства та віруючих. Це були сльози радості. Так зустріли мене мої вірячи.

Прихильники розколу зустріли нас, і особливо мене, дуже агресивно, про що навіть страшно говорити. Були такі хвилини, коли робилося моторошно від почутого. Натовп народу скандував: «Геть московських попів!», «Ніфонта четвертувати!». Звичайно, я смерті не боявся, не боюся й тепер, тим більше що вже старий, але чути таке з вуст віруючих людей страшно.

Був такий період, коли Покровський храм був запечатаний і ми молилися під дверима. Міліція просила нас розійтися по домівках, але ми залишалися. Віруючі Волині, які пережили все це, є сповідниками. Важко було, але та віра, що відчувалася та відчувається у серцях донині, підбадьорювала, надихала і Господь Своєю благодаттю допомагав.

Завдяки дуже хорошим священикам і віруючим-сповідникам нам вдалося вистояти. Це був іспит, випробовування в першу чергу моєї віри та любові до Бога і до Церкви, а також віри прихожан і духовенства. Ми вистояли і, слава Богу, сьогодні більш-менш все благополучно.

Якщо у 1992 році в місті Луцьку була тільки одна Покровська церква та у неділю звершувалася одна Божественна літургія, то на сьогодні щонеділі їх звершується двадцять. Це є той момент, від якого радіє моє серце, який надихає нас на майбутню працю та стояння за Святе Православ’я.

Користуючись нагодою, пригадаю такий момент. Більше тисячі віруючих і духовенства на чолі зі мною молилися перед дверима запечатаної Покровської церкви. Навколо нас стояв величезний натовп наших недругів, хоча вони теж волиняни. Під впливом різноманітних політичних ідей вони кричали, а старенькі жіночки виходили вперед зі словами: «Беріть автомати і лопати, стріляйте нас і тут же закопуйте, але нашу Покровоньку ми не віддамо».

Це свідчить про глибоке сповідництво простого народу, який стояв і стоїть донині на сторожі та захисті Святого Православ’я.

Протоиерей Александр: Ваше Высокопреосвященство, как Вы относитесь к автокефалии и почему Вы на Великом Входе не поминаете Патриарха Московского?

Митрополит Нифонт: Уважаемый отец протопресвитер, я епископ Украинской Православной Церкви. О какой именно автокефалии Вы спрашиваете? Наша Церковь имеет полную самостоятельность и независимость в управлении. Этот статус удовлетворяет верующих, духовенство, епископат и монашествующих. Есть и такие, кому не нравится этот статус, вот они и стараются внести смуту в массы.

Что касается поминания Святейшего Патриарха, у меня к Вам встречный вопрос: А потрудилось ли Ваше Высокопреподобие хоть раз сослужить моему епископству? Откуда Ваше боголюбие знает, что я на Великом входе не поминаю Святейшего Патриарха Московского? Заверяю Вас, что ни одной Литургии за все мои почти двадцать лет архиерейского служения я не совершил без поминания Святейшего Патриарха.

Отметаю эту ложь и прошу Вас, возлюбленный служитель Церкви Христовой, больше верующих людей этим не смущать.

Если бы Ваша информация была правдивой, то я бы был уже не епископом.


Нежевенко Володимир Валентинович, 44 роки, місто Харків: Прошу смиренно Ваших молитов за нас. Владико, наскільки жахлива та загрозлива ситуація в Вашій єпархії з розповсюдженням розкольницьких течій? Нам в Харківській єпархії, Слава Богу, не відомі такі жахливі протистояння одного народу за одну церкву, яке відбувається за Заході України.

Митрополит Ніфонт: Слава Господу, дорогий Володимир Валентинович, вже такого жахливого і загрозливого протистояння на Волині немає. Але на повний спокій і мир нам треба ще тільки чекати. Протистояння у родинах, у трудових колективах, взагалі у суспільстві зразу, виникає як пожежа. Є міжконфесійні протиріччя, і навіть між близькими людьми, коли один ходить до розкольників, а іншій відвідує богослужіння канонічної Церкви.

Наша мета — дійти до сердець всіх людей і пояснити, у чому проблема. Слава Богу, вже протистоянь грубих, таких як були з 1992 по 1995 роки, нині немає. Але, як сказано у Святому Письмі: «Враг нашего спасения, яко лев рыкающий, ходит, ищущий, кого поглатить». Він не спить, а придивляється, шукаючи підходящий момент.

І тільки трапляються на парафії якісь непорозуміння між нашим священиком і віруючими людьми, тут як тут з’являються «благодійники» з числа лжебратії, які надають свої, на перший погляд, хороші та корисні послуги. Таким чином, у нас таке становище, яке не дає нам відпочивати та дрімати, а змушує завжди бути напоготові.

Взаємно прошу, дорогий Володимир Валентинович, Ваших святих молитов за нашу Волинську землю та за її православну паству. Щоб Господь зміцнював нас усіх в єдності та мирі.

Николай, Чернигов: Благословите, владыка. В Луцкой семинарии Вы исполняете обязанности ректора. Удается ли Вам посвящать этому столько времени, сколько необходимо?

Планируете ли Вы кого-нибудь назначить на это место? Чью кандидатуру Вы всерьез рассматриваете на эту должность? Спасибо.


Митрополит Нифонт: Бог да благословит Вас, дорогой Николай. Радуюсь, что Вы интересуетесь нашей духовной школой. Откровенно говоря, архиерейские заботы не позволяют мне уделять столько времени, сколько нужно Волынской духовной семинарии. Но у меня есть очень хорошие помощники: проректора, инспектора, заместители инспекторов, преподаватели, которые стараются, чтобы у нас все было как дома. Главное для нас, чтобы наши дети в Семинарии чувствовали себя уютно и защищено.

Наши педагоги преподают богословские науки на достойном уровне.

Да, у нас есть хорошая кандидатура на пост ректора. Будем же молиться, чтобы Господь все хорошо управил для пользы нашей Святой Православной Церкви.


Протоиерей Михаил:
Благословите, Владыка. Несколько раз посчастливилось слушать Ваши проповеди, которые проникают в самую душу. Скажите, пожалуйста, нет ли книги с Вашими проповедями, и если есть, то где можно ее приобрести. Спаси Господи Вас, Владыка, за Ваше служение Волынскому краю и многая Вам лета пусть пошлет Господь.

Митрополит Нифонт:
Бог да благословит Вас, дорогой отец Михаил. Слава Богу, такую книгу мы выпустили в прошлом году. Думаю, Вам стоит обратиться в наше епархиальное управление и приобрести ее. Если пожелаете, можете дать мне Ваш адрес, и я отправлю ее по назначению.

В книге, о которой Вы говорите, проповеди очень эмоциональные, так как произносились в то время, когда моих овец разворовывали хищные волки. И я должен был защищать свою паству в первую очередь, словом, чтобы «спасти, по крайней мере, некоторых». Многих тогда раскол ухватил свою пасть, и значительная часть людей до ныне пропадает без благодати.


Сергій Н: Слава Богу, дорогий владико. Я колишній студент Волинської духовної семінарії. На даний час навчаюся я в Християнській Духовній Академії в Варшаві. Хочу запитати Вас, чи можна на базі ВДС створити волонтерській рух по допомозі онкохворим дітям Волині? Як Ви на це дивитеся? З повагою смиренний раб Сергій.

Митрополит Ніфонт: Навіки слава Богу, дорогий синку. Дякую, що Ви цікавитеся нашою семінарією. Сучасний стан нашої школи дозволяє нам із Вами організувати такий гурток волонтерів. Головне, щоб ці діти мали бажання трудитися для Божої Слави.

У нас офіційно такого руху поки що немає, але наші діти допомагають людям похилого віку (навесні город копають і обсаджують, восени допомагають збирати врожай, водичку носять, інколи навіть ремонтні роботи невеличкі виконують), відвідують Будинок дитини, де стають хресними батьками цих немовлят. Одним словом, ми турбуємося про нужденних.

Сподіваюся, за Вашої допомоги, найближчим чалом волонтерський гурток з’явиться і при нашій Духовній семінарії.


Василь Михайлович, місто Виноградів: Скажіть, будь ласка, за які заслуги перед Церквою можуть нагородити священика другим нагрудним хрестом? І чи існує взагалі в Українській Православній Церкві така нагорода? Дякую за відповідь.

Митрополит Ніфонт: Українська Православна Церква, дорогий Василю Михайловичу, мала такі нагороди — у минулому. Нині вручення їх призупинене. Що стосується права носити другий хрест з прикрасами, Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Володимир і Святіший Патріарх Московський і всієї Русі мають повне право, за особливі заслуги, тому чи іншому протопресвітеру вручити таку високу нагороду. Але це священик має заслужити, адже удостоюється такого права далеко не кожний.

Віталій, 38 років, місто Київ: Владика, скажіть, будь ласка, чому в Луцьку так повільно рухається будівництво храму на честь Всіх святих землі Волинської? Я сам із Волині, часто буваю на батьківщині і мені дуже прикро споглядати на цей довгобуд. Адже за час, що минув з моменту початку будівництва, в Україні були побудовані храми і набагато більші за майбутній луцький. Невже вся справа в коштах, чи, може, будівельні роботи очолюють не зовсім компетентні люди?

Митрополит Ніфонт: Дякую, синку, за запитання та радію, що Ви наш земляк, волинянин. Я б цей об’єкт не назвав довгобудом. Щоб переконатися у моїй правоті, пропонує Вам спуститися вниз і поглянути, що саме на сьогодні збудовано всередині церкви. Потягом літа будівничі заливали бетоном великі металеві арки, на яких тримається храм, і які спочатку довгий час зварювалися. Все це має бути виконано якісно, адже на них потім будуть лежати важкі блоки — стеля храму.

Тому скажу, що компетентність будівельників — дуже велика. Всі роботи виконуються по спеціальних розрахунках, адже храм будується не на один рік, а як я собі уявляю, на століття.

Працює на цьому об’єкті дуже хороший колектив. Часто будівничі, розуміючі наше становище, не вимагають від нас своєчасної виплати коштів. Цього разу ми плануємо розрахуватися з ними після Богоявлення, коли в нас з’являється трохи грошей.

На превеликий жаль, ніхто у місті Луцьку з можновладців, керівників області та міста не виділяють жодної копійки на будівництво собору Всіх святих землі Волинської. Допомога йде тільки від віруючих людей, які по копійці складають кошти на цю справу.

Але нехай не лякає Вас, як Ви кажете, цей довгобуд. Я думаю, що якщо Ви мешкаєте в Києві, то тут можна знайти чимало меценатів.

Я просто від імені усіх віруючих волинян, мешканців міста Луцька, духовенства прошу вас: допоможіть нам знайти хорошого благодійника, який би хоч трошки міг перерахувати на рахунок собору Всіх святих землі Волинської і тоді цей об’єкт перестане бути довгобудом.


Юрій: Владико, слава Богу! Скажіть, наскільки у Вашій семінарії, строгий конкурс атестату?

Митрополит Ніфонт: Брате Юрію, а про які атестат і його строгість Ви власне запитуєте? По закінченні Волинської духовної семінарії видається диплом. Ми намагаємося, щоб знання наших випускників оцінувалися об’єктивно. На курсах регентів-псаломщиків, що діють при семінарії, видається свідоцтво.

А от після закінчення середньої загальноосвітньої школи видається атестат. При вступі до нашої семінарії ми буде уважно ставимося до цього документу своїх абітурієнтів. Бувають гарні оцінки, а бувають і слабенькі, але треба враховувати, що до духовних шкіл люди мають вступати не тільки за світським атестатом, але й по вірі, яка кличе людину до священицького служіння. І ми знаємо, що з митарів і рибалок Галілейських Господь зробив апостолів, які потім проповідували Євангеліє по всьому світу. Так, я переконаний, часто трапляється і з студентами духовних шкіл.


Любомир, 31 рік, Львів: Благословіть, владика! Скажіть, яку роль зараз у Вашій єпархії виконує протоієрей Петро Влодек?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Любомир, отець Петро Влодек, слава Господу, ще працює в нашій семінарії. Він є настоятелем Свято-Мефодієво-Керилівського семінарського храму, у якому щонеділі служить Божественну літургію, а напередодні — Всеношну, а також викладає в регентському класі Історію Церкви. Взагалі, отець Петро — це жива енциклопедія історії, дуже мудра, освічена людина.

Нажаль, таких людей серед нас стає все менше. У сучасних молодих священиків немає такого підходу до людей, який притаманний отцю Петру Влодеку. Він звертається до людини, як ангел.

Я дуже радий, що 14 грудня, на урочистостях із нагоди 20-річчя відродження Київської духовної семінарії, отцю Петру було вручено диплом доктора богослов’я, а на груди покладено докторський хрест.

Сьогодні він теж старанно трудиться та знаходиться у великій пошані не тільки серед віруючих, але й у інтелігенції та нашого місцевого керівництва.


Варвара, Рівне: Владика, а чому саме Ви стали ректором Волинської духовної семінарії? Невже з числа викладачів не було гідної заміни колишньому ректорові?

Чи не вважаєте Ви проявом нескромності, коли архієрей є ректором, або наприклад, головним редактором газети?

Митрополит Ніфонт: Шановна Варваро, я не сам узяв на себе ректорство у Волинській духовній семінарії. 13 липня 2006 року на засіданні Священного Синоду УПЦ (Журнал №28) було звільнено протоієрея Петра Влодека з посади ректора Волинської семінарії за його власним проханням, а також пунктом №3 ухвалив «виконуючим обов’язки ректора Волинської духовної семінарії тимчасово призначити Преосвященного Ніфонта, митрополита Луцького і Волинського». З того часу я і несу на своїх плечах ректорський послух. Який з мене ректор, адже я простий сільський чоловік і я тричі давав присягу перед Богом (коли мене висвячували у диякона, священика та єпископа), повінуватися нашим духовним властям і виконувати всі церковні постанови. Я не міг відмовитися від того, до доручив мені Священний Синод.

Ми готуємо хорошу кандидатуру — людину, яка б стала очільником цього духовного навчального закладу і трудилася не для своєї, а для Божої слави.

Що стосується Вашого запитання про те, як поєднує архієрей і ректорство, і редакторство єпархіальної газети, скажу наступне. Вибачте, але я у Вас шматочка хліба не прошу, а також не намагаюся отримати якихось дивідендів від цих посад. Я лише піклуюся про те, щоб газета «Дзвони Волині» не тільки виходила, але й була б доступна всім верствам населення: освіченим і не освіченим, віруючим і невіруючим. Мені важливо, щоб це видання було цікавим і для душі, і для розсудку людського.

Я би хотів, щоб Ви, шановна Варваро, шукали нескромність не в комусь, а в самих собі. Бог бачить, хто та як трудиться. Також щиро дякую Вам за те, що Ви так гарно турбуєтеся і про мене, і про семінарію, і про газету «Дзвони Волині».

Сергій, Ужгород: Хто Ваші найближчі помічники у духовній роботі?

Митрополит Ніфонт: Дорогий Сергійко, дякувати Богові, я маю дуже хороших помічників і в духовній, і в господарській, і в адміністративній роботі. Це віддані Богу та Церкві люди, які не жаліють ні розуму, ні здоров’я, ні часу, а, відриваючись від своїх родин, присвячують усе це Господу. У разі необхідності звернутися до них про допомогу, вони завжди їдуть нам на зустріч. Нехай Господь благословляє їх і допомагає, а також надалі дає всім нам таких соратників.

Олександр, Київ: У Вашій єпархії найбільша кількість теле та радіо проектів. Звідки такий місіонерський успіх на Західній Україні?

Митрополит Ніфонт: Дорогий брате Олександре, я у цій справі ніщо. Є таке слово «заводіла». З ласки Божої в моїй єпархії служить такий хороший священик, який не дає мені спокою ні в день, ні вночі (посміхається — РЕД.). То туди треба поїхати, то інтерв’ю записати, то коментар на камеру записати тощо.

Тут доречно згадати наступні слова Священного Письма: «Егда же состареешися, ин тя пояшет и ведет, аможе не хощеши». То не в тому річ, що мені чогось не хочеться. Бажання трудитися є велике. Я веду до того, що в нас є така людина, яка віддано працює у цій сфері. Цей священик постійно намагається знайти щось цікаве, щоб відкрити його перед людьми. А люди все сильніше цікавляться нашим життям і надихаються від того, що в нас є щось добре. У нас є сайт в Інтернеті, є дві телепередачі, дві радіопередачі — за все це треба дякувати Богові, потім цьому батюшці, і звичайно, тим хорошим благодійникам, які фінансують цей напрямок нашої діяльності.


Катерина Василівна 35 років, Київ: На офіційному сайті УПЦ за останні роки постійно видно велику кількість новин з вашої єпархії.

1. Як ви встигаєте так плідно працювати?

Митрополит Ніфонт: Дякую Вам, шановна Катерино Василівно, що Ви цікавитеся життям на Волині. Дякую за хорошу оцінку тієї роботи, що проводиться в нас. Але дякувати треба не мені, а тим моїм помічникам, які стараються і трудяться над всім тим інформаційним масивом, який Ви бачите на сайті та на телебаченні.

Думаю, що в інших єпархіях теж ведеться плідна справа в цій сфері. Важливо те, що наш прес-секретар намагається не упустити якісь події, а навпаки знайти та висвітлити їх.


2. Скільки людей працює у вашій прес-службі (дуже велика і постійна кількість новин).

Митрополит Ніфонт: Відповідаючи на Ваше друге запитання, зазначу, що в прес-службі Волинської єпархії працює всього навського декілька людей, але кожен із них трудиться віддано, не жаліючи ні життя, ні здоров’я, ні свого розуму, ні своїх дня та ночі.

3.Чи є проблеми з філаретівцями в вашій єпархії?

Митрополит Ніфонт: Проблем, які були у 90-х роках минулого століття, вже немає, але сказати, що є мир я теж не можу. Є постійні тривога та напруга, адже в будь-який момент може розгорітися якесь непорозуміння. Слава Богу, поки що до такого не доходить. У минулому Господь посилав нам сильні випробовування і ми, сподіваємося, його вже пережили. Сподіваюся, що Бог шкодуватиме нас і надалі.

Саша, Житомирська єпархія: Як фінансово Ви витримуєте стільки телепередач? Чи фінансує єпархія ці проекти? Хотілося, щоб і в нас так було.

Митрополит Ніфонт: Дякую Вам, дорогий Саша, за цікавість нашою діяльністю. Всі ці проекти я витримую, як Ви кажете, бо вони дуже радують моє серце і надихають на подальшу роботу. Що стосується фінансової сторони, то в нас є хороші благодійники. Їм важко, бо часто їх звинувачують у тому, що вони допомагають «Московській Церкві», але ці люди побачили, яка велика користь Православ’ю на Волині через ці наші передачі та проекти. До цієї справи вони долучили також і своїх друзів, які тепер теж нам допомагають. Нам же залишається одне: безмежно дякувати Богові за Його велике до нас милосердя.

Станіслав, Харківська єпархія: Як Ви розпочинали створювати програми та радіо? Хтось допомагав чи самі надумали? Як вдається так вдало працювати єпархії в Інтернеті?


Митрополит Ніфонт: Шановний пане Станіславе, починали ми з маленьких інтерв’ю, коротких сюжетів, з новин у місцевих засобах масової інформації. Потім ближче познайомилися з батьками співробітників ЗМІ, які свого часу відвідували наші недільні школи. Почали народжуватися добрі ідеї та з’явилася співпраця, розуміння з боку людей освіти та науки, журналістів і нашого духовенства, зокрема, мого помічника — батюшки, який у цій сфері невтомно працює.

Одного разу з’явилася ідея створити церковну програму на одному з Волинських телеканалів. Важко було повірити в можливість реалізувати цю ідею. Проте, спробувати, ризикнули і, Ви знаєте, вдалося. Люди зацікавилися, пішли дуже хороші відгуки.

Так, з Божою допомогою, за сприяння хороших фахівців, спільними зусиллями ми працюємо вже на кількох каналах і на радіо — і вдень, і вночі, і в радості та горі, але всі разом, для Божої слави та спасіння віруючих волинян.


Володимир Галицький:
Як вирішилася проблема, пов’язана з тим, що на належне громаді Благовiщення місце на вулиці Конякіна з березня цього року стала претендувати ще одна новостворена громада КП святого Іоанна Предтечі, а мер відмовив надавати для УПЦ земельну площу?

Чи не свідчить політика Богдана Шиби про те, що міська влада Луцька, свідомо чи ні, провокує в обласному центрі конфлікт між Українською Православною Церквою та УПЦ-КП?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Володимире, я так бачу, що Ви добре ознайомлені з тим, що є на нашому сайті. Думаю, Ви розумієте, що вже протягом багатьох років Ви та ми піднімаємо дуже важке питання. Ніякого конфлікту до березня місяця поточного року тут не було. Пан Шиба, провокуючи конфлікт, сам наводив сюди прихильників «Київського Патріархату», але останні, слава Богу, з нами за це місце не конфліктували; не конфліктують і зараз. Хоча місце для Благовіщенської громади нам так і не виділили. У нас були зібрані всі необхідні документи (дозволи, погодження з печатками та підписами), але, не дивлячись на це, мерія не дає нам місця і до нині.

І це в той час, коли громадам інших конфесій у 2009 році виділили вже кілька місць під будівництво церков і молитовних будинків. А от до наших трьох громад (Благовіщенської, Воскресенської та Свято-Димитрієвської) руки у влади не доходять, хоча всі вони законним шляхом зареєстровані, а їхні віруючі моляться у пристосованих приміщеннях. Ми сподіваємося та віримо, що і це питання поступово вирішиться. Ми люди не вічні; плине час, пройде і це наше випробовування.


Павлова Наталья Николаевна, крещеная Православной Церкви: Моего внука крестила (была крестной матерью) женщина, которая сейчас числится пропавшей без вести. Можно ли снова перекрестить внука? Есть женщина, которая хочет быть ему крестной матерью. Посоветуйте, как быть, так как очень хочется, чтобы у моего внука была крестная мать, которая его любит и хочет по жизни быть с ним.

Митрополит Нифонт: Уважаемая Наталья Николаевна, к сожалению, второй раз крестить внука нельзя. Если он был крещен законным священником, то это уже раз и навсегда. Второе Крещение — это нарушение воли Божьей и попрание благодати Святого Духа. Ведь мы исповедуем «едино Крещение во оставление грехов». То, что у Вас есть женщина, которая хотела бы стать крестной, это хорошо. Пускай она помогает воспитывать ребенка в духе православной веры, в духе благочестия, но заменить крестную мать, которая отошла в мир иной, невозможно.

Прошу Вас не пытаться окрестить во второй раз Вашего внука ради Вашей знакомой.


Богдан: Які ваші відносини з «архієпископом» УПЦ КП Михаїлом? Дякую!

Митрополит Ніфонт: Шановний Богдане, я проста людина і брат Михаїл теж людина. Відносини наші такі: зустрінемося, подивимося один одному у вічі, поклонимося, привітаємося. Це і все. Служити з ним я не маю права та і, навіть, бажання, в ресторан з ним піти я теж не можу, адже ніколи такого не практикую. Я б назвав наші відносини хорошими, братськими, як людини з людиною.

Володимир Галицький: Чим завершилося розслідування брутального злочину, вчиненого представниками УПЦ-КП рiк тому? 28 грудня 2007 року представники «Київського Патріархату» зірвали замок на дверях храму села Хоцунь Любешiвського району і стали звершувати «службу». Коли люди дізнались про те, що сталось у храмі, відразу викликали міліцію. В цей час «священики» зникли, прихопивши з собою срібну чашу та церковні гроші. Прихожани подали заяву до прокуратури, і почалося розслідування цього злочину. Якi результати слідства?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Володимире, слідством фактично ніхто не займався, чашу повернули, а от гроші ні. Ті «священики» не отримали там бажаного, адже у селі всього сорок дворів. Побачивши це, вони швидко зникли із населеного пункту, а віруючий народ зрозумів, що то були самозванці. Сьогодні там немає ніякого конфлікту, а богослужіння в храмі звершує священнослужитель нашої єпархії. Віруючі приходять у той малесенький храм в ім’я святого князя Володимира, моляться та дякують Богові, що випробовування пройшло над ними і вони устояли в Святому Православ’ї.

Сергій, Київ: Ваше Високопреосвященство, Ви є Керуючим Волинської єпархії з 1992 року. Скажіть, які зміни відбулися в житті єпархії? Що вдалося набути? Чи працюють в єпархії Відділи по взаємодії з суспільними інституціями? Дякую.

Митрополит Ніфонт: Шановний брате Сергію, я прийшов у місто Луцьк наприкінці серпня 1992 року. Вся область тоді була під началом одного єпископа. І лише в травні 1996 року Священний Синод УПЦ розділив її на дві окремі єпархії — Волинську та Володимир-Волинську. Обидві єпархії обіймають сьогодні по вісім районів. На сьогоднішній день у моїй єпархії нараховується 360 парафій, а у єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Никодима — 260. Разом це 620 громад.

З 1996 року в моїй єпархії засновано та зареєстровано три монастирі: два жіночих і один чоловічий. У нас є Волинська духовна семінарія, при якій діють курси регентів-псаломщиків і заочний сектор для священнослужителів. При єпархії є дуже багато церковних інституцій, які працюють і в сфері катехізації, і роботи з молоддю, і допомоги інвалідам, афганцям, незрячим і нужденним верствам населення. Є в нас недільні школи та табори для дитячого відпочинку.

Треба також враховувати і те, що всі парафії треба було заповнювати священиками. І навіть не дивлячись на те, що ми маємо Семінарію, не на всіх приходах є священики. Є такі отці, які обслуговують по два храми.


Володимир:
1 грудня «владика» УПЦ-КП Михайло Зинкевич заявив на чатi «Волинських новин» наступне: «На сьогоднi на Волинi немає парафій, де існують якісь конфессiйнi протистояння». А також про те, що Ви мали з ним ряд спільних позицій з церковних питань, разом приймали ряд рішень. Чи це правда?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Володимире, з одного боку на Волині таких страшних протистоянь немає, а з іншого вони є. Я не буду відповідати за всю область, а скажу лише про своїх вісім райони. Є міжконфесійні протиріччя, вони прикриті, але у будь-який момент може знову спихнути конфлікт. Наскільки це можливо, ми намагаємося робити все можливе, щоб такого не було.

Спільних рішень з братом Михайлом я не приймав. Скоріше за все він має на увазі те, що при Волинській обласній державній адміністрації в нас є Рада церков, до якої входять: Українська Православна Церква (єпископ Никодим і я), так званий «Київський Патріархат», римо-католики, греко-католики та деякі протестантські течії (баптисти, п’ятидесятники та адвентисти сьомого дня).

Так, на засіданні цієї Ради ми одностайно прийняли, наприклад, рішення про те, щоб скасувати базарні дні у неділю та в дні великих свят. Тут ми також прийняли звернення до місцевої влади з проханням брати з релігійних громад меншу платню за газ. Тільки ці спільні рішення приймалися нами одностайно на Волинській раді церков. Але це не можна назвати нашими особистими рішеннями з братом Михайлом.

Лариса, Луцьк: Владико, дуже люблю слухати Ваші проповіді. Але я прихожанка Київського патріархату. Коли я приходила на службу до собору Всіх Святих, а там таких як я, з Київського патріархату, назвали «розкольниками».

Мені, як «розкольнику», можна приходити сюди на службу і слухати Ваші проповіді, чи якщо я з Київського патріархату, то мені не можна? Хоча я себе вважаю православною.

Митрополит Ніфонт: Шановна пані Ларисо, храм відкритий абсолютно для всіх. Ніхто не перевірятиме Вашого паспорта, тим більше, ніхто не питає, з якого Ви патріархату. Якщо Ви дійсно вважаєте, що Ви розкольники, то Вам необхідно покаятися. До храму Всіх святих землі Волинської приходьте, моліться, прислухайтеся, але, прошу Вас, заглядайте частіше в свою душечку.

От Ви, наприклад, вважаєте себе православною. А Православ’ю на Волині вже більше ніж 1020 років. Той же розкол, в який Ви, за Вашими словами, ходите, з’явився зовсім не давно, всього на всього, у середині літа 1992 року. І Ваші батьки, і діди, і прадіди — всі вони були суто православними, а не розкольниками.

Отож хотілося б, щоб це слово Вас не ображало, краще гарно подумайте та намагайтеся знайти відповіді на всі свої питання.


Марія, Луцьк: 1. Постійно переглядаю телепередачі, які підготовлені Волинською єпархією УПЦ на Волинському телебаченні та каналі «Аверс». Там є дуже цікаві рубрики, але хотілося б більше дізнатися про волинських святих. Чи можливо це?

Митрополит Ніфонт: Дякую, дорога Маріє, за Ваші запитання. В наших програмах ми обов’язково спробуємо розповісти про наших Волинських святих, але все це буде не відразу.

2. Після приїзду Святішого Патріарха на Волинь ходили чутки, що Вас мають забрати в Київ. Підтвердить це чи спростуйте.

Митрополит Ніфонт: Ой, дорога пані, куди вже мене старого брати? Це були лише одні чутки, як Ви самі й сказали.

3. Часто люди в церкві цілують ікони святих в обличчя. Чи правильно це?

Митрополит Ніфонт: Цілувати святі ікони в обличчя — це неправильно. В Церкві прийнято цілувати образ або в руку, або в ніжку, або в край одягу. Якщо це ікона Нерукотворенного Спасу, або на Усікновення — зображення глави святого пророка Іоанна Хрестителя, то цілують цю іконочку, торкаючись вустами до зображення волос. В обличчя цілувати образи не прийнято і неправильно. І такої традиції в Православній Церкві ніколи не було і не має.


Иван Петрович, 45 лет, Сумская епархия: Владыка, скажите, пожалуйста, почему Вы так активно отстаиваете идею создания Поместной Автокефальной Церкви на Украине? Понятно, почему этого хотят политики, но ведь Вы — монах. Неужели Вам приятней называть расстригу Филарета или Любомира Гузара Патриархом, чем Святейшего Кирилла? По всему видно, что Блаженнейшего Митрополита Владимира никто не собирается выдвигать на эту должность. В Евангелии от Иоанна написано, чтобы мы все были вместе. Очень жаль, что Вы, архиерей нашей Церкви, так заблуждаетесь. Или я что-то не так понимаю?

Митрополит Нифонт: Дорогой Иван Петрович, а где Вы слышали или читали о такой моей автокефальной позиции? С чего Вы собственно взяли, что я отстаиваю идею создания Автокефальной Церкви на Украине? В нашей стране более 1020 лет существует и процветает Помесная Церковь, которая для меня является Матерью. В ней я был крещен и миропомазан, в ней неоднократно получал прощение моих грехов, в ней с детских лет приступал ко Святому Причащению.

Она, как Мать, приняла меня в число воспитанников Московской духовной семинарии, а потом и Академии. Она дала мне духовное образование. Она, как Мать, 20 марта 1974 года приняла меня недостойного в чине монашествующих, она руками Святейшего Патриарха Пимена возвела меня в сан иеродиакона, она же святительскими руками ректора Московской духовной академии и семинарии, а ныне Предстоятеля Украинской Православной Церкви, 26 февраля 1977 года хиротонисала меня во пресвитера церковного. Она, Святая Мать Церковь, 17 мая того же года вручила моему недостоинству храм в селе Рудка Козинская на Волыни. Приход состоял из двенадцати сел. Она, в 1990 году позвала мое убожество на высочайшее служение в архиерейском сане.

Восемь архиереев Русской Православной Церкви 31 марта этого же года возвели меня в сан епископа. Если Бог благословит и буду жив, то в следующем году отмечу 20-летие моего епископского служения.

И неужели Вы, дорогой Иван Петрович, настолько хорошо меня знаете, что такой вопрос задаете именно мне? Воистину Вы что-то не так понимаете или же Вас просто обманули. Не верьте тем «информаторам», которые лгут всей своей жизнью. Присматривайтесь, и будьте уверены, что Святейший Патриарх Кирилл никогда не будет для меня ниже кого-то. Я сын Украинской Православной Церкви.

Священик Павло, Рівненська єпархія: Ваше Високопреосвященство, серед священиків Вашої єпархії ходять чутки, що Ви не дозволяєте носити підрясники сірого чи інші кольору та київського чи грецького пошиву. Кажуть, що Ви називаєте згаданий вид підрясників «уніатськими». Навіть, на одній парафії, Ви не допустили до участі в Літургії священика, який приїхав в сірому підряснику... Скажіть, чи насправді є таке, і якщо так, то чим Ви мотивуєте своє ставлення? Дякую.

Митрополит Ніфонт:
Шановний отче Павле, я не підтримую тих церковних пресвітерів, які носять різнокольорові підрясники чи камилавки. Бував я, грішний, і на Святій Землі, і в Греції, а саме, у місті Фессалоніках і в Афінах. І ніде там не бачив священнослужителів у різнобарвних підрясниках.

Почитайте доповідь Святішого Патріарха Алексія II на зібранні московського духовенства, здається за 2006 чи 2007 роки. Він сильно говорить про кольорові підрясники та скуфії. Шкода, що деякі люди привносять нововведення у Церкву та церковне життя. Так поступово підходить до нас те, що Святе Письмо називає «отступлением». Помаленьку ми самі собі послабляємо пости, поступово одягаємо підрясники кольору, якого нам забажається.

Тож єпископ — це людина, яка має дивитися за порядком у Церкві. Так, я недолюблюю отаких кольорових підрясників. Ми ж не уніати чи протестанти, а саме православні.

Ви, отче, погляньте уважно на старовинні світлини, на яких зображені священнослужителі. Ніде там неможна побачити кольорових підрясників. Для мене ці священики є великим авторитетом. Священнослужителі Волинської єпархії знають мою позицію, але одягаються так, як їм до вподоби. Заборонити цього я зовсім не можу.

Так, було таке, що 29 серпня поточного року, я не допустив одного священика до участі у Божественній літургії, але не за його сірий колір його підрясника, а через те, що він не брав участь у Всеношній. Адже Ви напевне знаєте, що священик, перед тим, як приступить до звершення Літургії, має відправити ціле добове коло богослужінь. Якщо священик так не приготував себе, то він не повинен ставати до звершення Літургії.

До того ж той священик навіть не читав правила до Святого Причастя. Я і вказав йому на помилку.


Володимир Трохимович, місто Рiвне, 34 роки: У нас у Рiвному нещодавно широкого розголосу набула симонiя, яка завжди була характерна для місцевого «владики» УПЦ-КП Евсевiя Полiтила та його оточення. Щоб отримати сан та призначення на парафію, треба сплатити велику суму.

Колишній «священик» Василь Попко розповів, що заплатив 600 доларів за парафію на вимогу завідуючого канцелярією Рівненської єпархії УПЦ-КП у червні 2007 року. Але владика Евсевій назвав таке становище нормальним.

Чому Церква завжди вважала симонiю недопустимою? Як саме, на вашу думку, треба боротися з цим ганебним явищем, щоб остаточно викорінити його?

Митрополит Ніфонт: Шановний Володимир Трохимовичу, а чого це Ви запитуєте про цю людину саме в мене? Я про їхні справи нічого не знаю. Нехай воно лишається для них, а от Свята Церква гріх симонії засуджує ще з часів апостольських, коли Симон волхв хотів за гроші отримати від апостолів благодать зцілення людей. З того часу і ми вважаємо симонію великим гріхом. І я думаю, що наша єпархія цим не хворіє. Ситуацію, яка відбувається на Рівненщині, а тим більше, в іншій конфесії, я коментувати не можу.

Читач: Декілька років тому у виступі в пресі Ви сказали про лжевладику Михайла Зiнкевича наступне: «З приходом «єпископа» преса почала писати, що Зінкевич закінчив Ленінградську духовну академію. Та коли я поцікавився, то з’ясував, що він не закінчив навіть семінарії. Його вигнали за порушення дисципліни і не атестацію з більшості предметів».

Найкращим доказом правдивості ваших слів став нещодавній чат «Волинських новин» з Михайлом 1 грудня, коли той не зміг відповісти на ряд елементарних богословських питань.

Але у мене питання щодо порушень Михайлом дисципліни під час навчання — у чому вони полягали? Чи правда, що Михайла вигнали з ЛДС за шахрайство, за збирання грошей серед студентства начебто на подарунки викладачам?

Митрополит Ніфонт:
Шановний читачу, що стосується лжевладики Михаїла, то Ви краще знайдіть адресу Ленінградських (нині — Санкт-Петербургських) духовних шкіл, відправте туди запит і дізнайтеся про все, що Вас цікавить. Про поведінку пана Зінкевича в семінарії я чув, але достеменно цього не знаю.

Оксана, 35 лет: Насколько изложена истина в этих книгах: «Близ есть при дверех...» и «Протоколы сионских мудрецов»?

Митрополит Нифонт: Уважаемая Ксения, с содержанием этих книг я знаком, слышал об этих трудах разные отзывы. Чтобы рекомендовать их к чтению или наоборот предостеречь от него, их нужно изучить фундаментально, а не просто прочитать. То есть вопрос о том, кто же этим будет заниматься, остается открытым.
 
Диякон Сергій, Київська єпархія: Владико, благословіть! Маю до Вас чотири запитання:
1. Скільки у Волинській єпархії наших парафій, де богослужіння звершується українською мовою?


Митрополит Ніфонт: Бог нехай благословить Вас і нас, дорогий отче Сергію. Дуже цікаві Ваші запитання.

У Волинській єпархії, якою я нині опікуюся (це вісім районів Волинської області) нараховується близько 60 парафій, де богослужіння звершуються українською мовою. Вони знаходяться на тій території, яка прилягає до Львівської та Тернопільської областей, тобто до Галичини.

Ще з часів Польщі (а тогда был четкий раздел земельного участка между собственниками - ред.), за радянську добу, на тих парафіях, за словами настоятелів, служилося українською.
Зараз переводити їх знову таке служіння я не можу, бо це буде не толерантно та не нормально. Я думаю, що вони моляться серцем, а Бог знає різні мови. Тож нехай Господь допомагає їм зберегти Святе Православ’я у нас на Волині. Якщо на початку XX століття вони вживалися десь на поліських селах, то тепер люди вже їх забули.

2. За якими виданнями вони служать?


Митрополит Ніфонт:
Вони користуються богослужбовою літературою, виданою за часи митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія (1920-1937 роки), коли було перше автокефальне заворушення на Україні. Всі ці переклади Нового Заповіту, Псалтиря, Октоїха тощо були виконані наспіх. Зараз ці книжки важко застосовувати у сучасній богослужбовій практиці, адже є дуже багато слів, зміст яких зараз не можна зрозуміти. Я з Вами згоден, що треба займатися вдосконаленням цих перекладів, але, наскільки мені відомо, поки що це питання залишається відкритим.

3. Чи провадиться у Вашій єпархії робота по новим перекладам богослужбових текстів на сучасну українську літературну мову?


Митрополит Ніфонт:
В нашій єпархії така робота сьогодні не проводиться. Ми не беремося за це, тому що не можемо осягнути. Цю проблему треба вирішувати на вищому рівні.

4. Ви особисто схвалюєте чи ні бажання священиків або мирян до поширення богослужіння українською і чому?

Митрополит Ніфонт: Немає заборони славити Бога будь-якою мовою, але до цього треба підходити обережно. Це справа дуже складна та делікатна.

Ніхто в нас не пропагує служити українською мовою. А там, де служить, значить на це є потреба місцевого населення. Але Вечірня та Утреня відправляються в нас церковнослов’янською мовою по тих богослужбових книгах, які ми маємо на сьогодні. Мова йде про книги, які видавалися до революції, за часів Патріархів Пімена та Алексія II. Тож мовний бар’єр для нас не є перешкодою.

Сам я теж служу церковнослов’янською мовою, а проповіді говорю завжди українською. А священики служать по своїх служебниках. Одного разу я на парафії підібрав чотири служебники різних видань. І в усіх у них були «разночтения» у перекладах священицьких слів. Тож попереду в нас велика праця.
 
 
Саша, Львов: Владыка, где и как Вы проводите время отдыха?

Митрополит Нифонт: У меня получается так: я один день праздную, а шесть отдыхаю. В воскресные дни и праздники я совершаю богослужения, в будние дни принимаю людей, стараюсь делать что-то полезное для Церкви и общества. Часто выезжаю на приходы, организовываю паломнические поездки для верующих. Но самое лучшее время для моего отдыха — в уютной кельи, где я могу остаться один на один с собой, помолиться, подумать о своей старости и своих грехах, о том, как дальше нести тот крест, который Господь возложил на мои плечи.

Люблю гулять по лесу, собирая грибы, но это бывает только летом и осенью. Очень люблю то время Литургии, когда совершается Евхаристический канон. Это высший отдых для моей души. Бываю довольным тогда, когда верующие люди оставляют храм и уходят домой на подъеме духа, современным языком говоря, в сильной духовной зарядке. Очень успокаивает и вдохновляет то время, когда в храме очень много народу и все люди молятся «единым сердцем и едиными устами».

Петро, Луцьк: Владико, слава Господу, що Ви є На Волині. Як Вам вдається знаходити таких особливих священиків, котрі Вам допомагають у служінні? Хтось радить чи самі вирішуєте?


Митрополит Ніфонт: Знаєте, я без Бога та без людей — ніщо. Помічників для благих справ посилає Сам Господь. Правда я не завжди усвідомлюю те, що за все треба дякувати Богові і тим добрим людям, які допомагають творити добро. Я ж не завжди буваю вдячним. Але Сам Господь Своєю премудрою волею та дивним проведінням устрояє все так, щоб Його ім’я завжди славилося та щоб нам не було дуже важко, а також щоб ми всі «все спаслись и в разум Истины пришли».

Володимир, 35 років, Бостон, США, Українська Православна Церква в США Константинопольського Патріархату: Шановний владико Ніфонте!

Перш за все хочу подякувати Вам за ту надзвичайну молитовну атмосферу, яку Ви вмієте створити в усіх місцях Вашого служіння, за велику допомогу старшим людям у Вашій єпархії та за знамениту організацію паломництв.

Завжди з подякою пам'ятаю і згадую Ваші служби, починаючи з часів Рудки Козинської.

Скажіть будь ласка, чи плануєте Ви нові паломницькі поїздки до Західної Європи (де багато святинь періоду до 1054 року плюс активні Православні єпархії) та Північної Америки (де Православна віра також міцніє, діють багато єпархій, парафій, соборів, семінарій)?


Митрополит Ніфонт: Спаси Вас Христос, дорогий Володимире, що пам’ятаєте мене та молитеся. Якби ж мені молоді роки, то поїхав би я і до Вас. Дуже люблю молитися, але молитовну атмосферу у храмах створюю не я, а Сам Господь — благодаттю Святого Духа, Який покладає на серце усіх присутніх те святе почуття молитовного підйому та занурення у свою душу, щоб задуматися над своїми гріховними помилками.

Що стосується паломництв, то вони в нашій єпархії не припиняються. Але їхати так далеко, як Ви тут нам радите, ми не можемо, адже у більшості людей не вистачає коштів на такі мандрівки.

На 2010 рік ми плануємо паломництво на Соловки та Валаам, а також у Святий град Єрусалим і на Гору Синай, якщо Господь сподобить.

А Ви моліться разом із Вашою мамою, дорогий Володю, за нас, волинян і за всіх православних, які мешкають в Україні, щоб Бог допоміг нам вистояти в Істині.

Ольга, Волинська область: Слава Богу, владико! На Вашу думку, спів відіграє важливе значення в богослужінні чи ні? Якщо так, то чому зараз на приходах так мало кваліфікованих регентів?

Іноді на богослужінні просто неможливо стояти із-за «безчинных воплей» хору. Які шляхи вирішення цієї проблеми бачите Ви?

Чи це, взагалі, не проблема, а так має бути? Можливо, варто перевіряти знання перед тим, як брати на прихід? Як це вирішується у Вашій єпархії?

Митрополит Ніфонт: Навіки Богу слава, шановна пані Ольго! Звичайно, якщо хор співає злагоджено та молитовно, то це красота, яка підносить людину, розчулює її душу, спонукає до покаяння, молитви, доброти, милосердя та любові. Це і є та мета, з якою віруючі приходять до храму.

Що стосується «безчинных воплей», таке буває, нажаль, на простих парафіях, де немає професіоналів, але і в останніх теж спостерігається таке явище. Проблема полягає в тому, що на звичайних приходах до храмів ходять переважно жіночки старшого віку, саме їм і доводиться співати, адже кваліфікованих регентів там немає. Ви собі уявіть, що тільки на Волині за останні двадцять років відкрилося понад п’ятсот нових храмів. Їх треба заповнювати не тільки священнослужителями, але й регентами та хористами. Дівчат, які б хотіли стати регентами-псаломщиками, не так багато. До того ж, на наших парафіях ці люди отримують дуже маленьку заробітну платню.

Так, наприклад, дівчинка, отримавши диплом про закінчення наших регентських курсів, приходить на парафію і зразу ж відчуває, що за такі гроші вона просто не може далі жити та розвиватися. От вона йде та шукає собі світську роботу.

Я вірю в те, що найближчим часом у Церкві буде наведено лад із хоровими колективами.

Ви ж, пані Ольго, якщо маєте хист до цього, можете вільно закінчити наші курси регентів-псаломщиків, отримати освіту та стати прекрасним регентом хоча б на одному з приходів нашої єпархії. Бажаю успіхів.

Александр: Несколько лет назад Господь извлек меня с потока мирской, протекающей в неведении, жизни и поставил на путь веры и постижения истины. Я вел уединенный образ жизни, совершил значительную духовную роботу и истинно приблизился к Богу. Я понимаю подвижников, которые прибегали к полному уединению, уходили в лес или горы, подальше от мирской суеты, находились там, в общении и единении с Господом, без отвлечений и помех. Потому что сам иду подобным путем.

Полное уединение — это великий подвиг, не многим дано его исполнить. Возможно, в будущем Бог благоволит мне такую участь. Ныне же намереваюсь найти что-то среднее между монастырской монашеской жизнью и полным уединением.

Прошу подсказать мне подходящий монастырь. Например, малоразвитый, с минимальным количеством обитателей и посетителей, но имеющих веру, который находился бы в отдаленных местах, за пределами населенных пунктов. С возможностью отдельного помещения для уединения и отдыха. С возможностью делать выбор между посещением храма и личной духовной работой, в зависимости от необходимости.

Прошу сообщить мне адреса и лучше не один, а большее количество. Это рассматриваемый мной вариант, если можете посоветовать еще что полезное - пожалуйста, посоветуйте. Здесь говорю о себе не потому что имею самомнение а для

раскрытия сути вопроса. Заранее спасибо. Да поможет нам Господь.


Митрополит Нифонт: Дорогой брат Александр, уединение в лес или горы без труда и молитвы — это всего лишь мечтания. Угодники Божьи так подвизались, что на месте их подвигов, где например, был дремучий лес, теперь Лавра, в пустынях появлялись целые оазисы и источники воды. Вот истинный путь подвижника и соработника Божьего. В монастырь не идут без веры, обитель — это мельница духовная. Там терпение и труд, молитва и пост, тяготы и скорби. Это не место отдыха или покоя. Монастырь — это горнило, через которое проходят монашествующие в Царствие Христово.

Помните, что в монастыре нет своей воли, там нет выбора по хотению и своеволию. Если кто-то сообщит Вам какое-то количество монастырей, желаю Вам все их обойти, но уверен, что такого покоя, которого ищете Вы, найти невозможно.

Если Ваш духовник Вам благословит, то направьте стопы Ваши на Святую Гору Афон. Возможно, там духовно умрет Александр, а родится Афанасий. Подвиг монашества, отречения от мира и яже в нем — это не шутка. Удаление в пустыню — это не экзотика, а постоянный физический и духовный труд.

Я вижу, что Вы желаете путешествовать и отдыхать, самостоятельно выбирать время, когда ходить в храм, трудиться или не трудиться. Смотрите, дорогой Александр, «яко опасно ходите». Время лукавое и быстротечное, так что старайтесь каждую секунду направить к собственному спасению и помните слова преподобного Серафима Саровского: «Спаси себя и вокруг тебя спасутся тысячи».

Войцех Пшиждеце, Мукачеве:
Владико, а в Словаччині є Православ'я?

Митрополит Ніфонт: Пане Войцех, звичайно, в Словаччині є Православ’я. Чи Ви, живучі в місті Мукачеве, про це й досі не знаєте?

Яків Поліщук, промоутер, Ківерці: Владико, з якого року Ви не їсте м'ясо?
 
Митрополит Ніфонт: З жовтня 1972 року я взагалі не їм м’яса, але ж не в цьому справа. Шкода, дорогий Якове, що я людей «кусаю» своїми словами, аж до нині. Тож утримання тільки від м’яса не дає користі людині, якщо вона свого язика не може втримати за двома замками. Помоліться за мене, щоб я не «кусав» людей так, як і м’яса не їм.

Олександр Солодій, студент, місто Рівне: У Вас є репутація значного прихильника хресних ходів, які досить часто відбуваються у Луцьку та взагалі Волинській області. За Вашими підрахунками, скільки десятків людей відвідують ініційовані Вами хресні ходи?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Олександре, дійсно в нашій єпархії практикуються хресні ходи, більшість із яких вже стала традиційною. Щороку ми їх проводимо десь так від трьох до п’яти. Інколи буває аж по сім. Робимо ми це для того, щоб підняти серед людей дух віри та зміцнити Святе Православ’я на Волині.

Що стосується кількості учасників цих заходів, то мені пригадуються 1993-й і 1994-й роки, коли на Волині побувала Почаївська ікона Божої Матері. Тоді по всій нашій області хресними ходами пройшли сотні тисяч людей. Пам’ятаю, що в Іванічівській, Локачівській та Горохівський райони рухівці не пустили цю чудотворну ікону, але Господь попустив їм випробування — почав масово гинути скот у господарствах.

І от до Різдва Христового 1993 року у мене на столі лежали прохання з усіх трьох районів, щоб там теж провести хресний хід із Почаївською іконою.

Ці райони ми відвідали зі Святинею вже у 1994 році. Тож треба було бачити, з яким натхненням люди йшли за тими хресними ходами.

Що стосується «десятків людей», які начебто за Вашими словами беруть участь у наших хресних ходах, то я скажу Вам словами Святого Письма: «Прииди и виждь». Все це Ви, пане Олександре, можете побачити на власні очі.

Григорій Непийвода, актор театру: На ваш думку, як ректора церковно-освітнього закладу, наскільки є важливою мирська освіта в церковній практиці? Чи достатньо неповної середньої освіти наприклад для здобуття ступеня кандидата богословських наук?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Григорію, світська і духовна освіти дуже відрізняються одна від одної. Якщо дитина, здобуваючи повну середню освіту, вчилася старанно та відмінно, то їй, звичайно, легше вчитися в духовному навчальному закладі. Історія знає багато прикладів, коли люди, які мали незначну світську освіту, здобували високі наукові ступені в богословських науках. Все залежить від бажання осягнути ті богословські дисципліни, які постають перед людиною, що довгий час вела світське життя. Все це треба прийняти серцем і розумом, з глибокою вірою та великою любов’ю. Тим більше, що звання богослова — це не професія, а поклик

Андрій Шопенюк, журналіст: Відвідуючи одне з богослужінь, яке очолювали Ви, на проповіді з Ваших уст чув причту про дивний випадок, коли в кустарних сільських умовах, не пам'ятаю імен, нехай умовно буде: Славко пересадив Галі очі. Нажаль в світовій офтальмології досі невідомо жодних випадків пересадки очного яблука, у зв'язку з чим запитання (прохання) — трохи деталізувати інформацію по даному факту. Це зможе посприяти розвитку нового революційного напрямку в світовій офтальмології?

Митрополит Ніфонт:
Так, шановний пане Андрію, говорив я таку алегорію у своїй проповіді, але не мав за мету відкрити для світової офтальмології революційний напрямок. Певна річ, що ока ще ніхто не пересадив іншій людині, та я не протирічу цьому факту. Моя мета — на цій алегорії показати тим, хто мене слухав, силу тої любові, про яку говорив Іісус Христос: «Найбільша та любов, якщо хто душу свою положить за ближнього свого». У цій розповіді такий сюжет: чоловік зрадив своїй жінці і покинув її. А коли захворів на очі, так само вчинила з ним та, заради якої він зробив це. Тож він вирішує повернутися до своєї першої, законної дружини. Остання пробачила йому, прийняла його і готова була заради зцілення віддати йому не тільки очі, але й своє серце. Ось те святе почуття, яке вміє прощати, терпіти, не зраджує, страждає, але все одно любить. Саме цього сьогодні серед нас не вистачає. Часто мама готова, не замислюючись, загинути, аби тільки вижило її дитятко.

Нещодавно в нашому місці розбився на мотоциклі один юнак. Я мусив поїхати на похорон, щоб також висловити співчуття дідусеві, адже знаю його двадцять років. Підійшов до Ігоря Лукашевича, благословив його, ми привіталися і він, бідненький, заплакав, притулившись головою до моєї руки. «Владико, а чому ж не я? Я ж вже старий, тож нехай би я помер! А йому ще тільки жити», — промовив він. Бачите, як дідусь був готовий пожертвувати своїм життям, аби тільки його онучок жив далі.

Повертаючись до питання про алегорії, давайте пригадаємо слова Спасителя: «Якщо око твоє спокушає тебе, вирви його та викинь. Краще тобі з одним оком увійти до Царства Божого, чим із двома очами бути вкинутим у геєну огненну». Звісно ніхто так не робить, тому це є алегорією. Цим самим Господь спонукає нас боротися з негативними думками, які породжує наша гріховна природа.

Тож, шановний пане Андрію, цією алегорією я хотів показати, що любов у житті людини — понад усе.

Володимир, лікар: Я прихожанин Георгіївського храму, дякую Вам Владико за те, що Ви виховали таких протоієреїв, як отець Олександр. Спаси Вас Боже! За якими принципами Ви відбираєте священиків для своєї єпархії?

Митрополит Ніфонт: Дякую Вам, шановний пане Володимире за те, що Ви гарно відгукуєтеся про батюшку Олександра. Я ніде його не підбирав; Господь вів його Своєю стежиною до Волинської духовної семінарії; він її закінчив, прислухався до слів наставників і вчителів, намагався своїм молодим розумом осягнути ті церковні та богословські науки, що відкривалися перед ним. Він розумів, що служіння священика — це не робота, а поклик, постійна жертовна праця.

Слава Богу, що Ви вбачаєте в отцеві Олександрі хорошого та порядного священика. На високе служіння людей поставляє Сам Господь, ніхто не може самостійно взяти на себе цієї честі. Саме з волі Божої отець Олександр і є настоятелем Свято-Георгієвського храму, про який Ви говорите. Тож шануйте його та моліться про нього.

Диякон Володимир Томашевський:
Дякую Вам Дорогий Владико за Ваші труди! Хай Господь Вам дарує многая літа!

Митрополит Ніфонт:
Спаси і Вас Христос, дорогий отче дияконе. Вам також бажаю Божої допомоги у служінні Господу та Його Святій Церкві. Тримайтеся міцно і будьте справжнім служителем Таін Божих.

Александр, Харьковская епархия: Владыка, благословите! Как Вы считаете, какое количество храмов нужно Украине для нормальной евангелизации?

Митрополит Нифонт: Дорогой брат Александр, в дореволюционное время в Русской Православной Церкви было 79 тысяч храмов и часовен. Сейчас же необходимо учитывать увеличение количества населения и межконфессиональное деление, сами попробуйте просчитать, сколько нужно храмов.

Если взять Украинскую Православную Церковь, которая на сегодня имеет 11.358 приходов внутри страны, опять же посудите сами, сколько еще нужно храмов для нормальной евангелизации.

Но, дорогой брат Александр, думаю, что все-таки дело не столько в наличии храмов, сколько в глубоко верующих, хорошо подготовленных, любящих свое призвание, отдающих себя народу Божьему церковных пресвитеров. Евангелизация происходит от слышания, а для этого нужна проповедь.

Кстати в этом деле очень помогают нам сегодня средства массовой информации. Дай Бог, чтобы храмы все-таки у нас воздвигались, но помоги Господи и в том, чтобы на эту жатву всегда хватало хороших сеятелей и собирателей в лице православных священнослужителей.











Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква