УКР РУС ENG 
   

Веб-конференція_2



Продовження Веб-конференції
митрополита Луцького і Волинського Ніфонта (Солодухи)


Пропонуємо відповіді владики на останні запитання користувачів православного Інтернету.

Саша, Львов: Владыка, где и как Вы проводите время отдыха?

Митрополит Нифонт: У меня получается так: я один день праздную, а шесть отдыхаю. В воскресные дни и праздники я совершаю богослужения, в будние дни принимаю людей, стараюсь делать что-то полезное для Церкви и общества. Часто выезжаю на приходы, организовываю паломнические поездки для верующих. Но самое лучшее время для моего отдыха — в уютной кельи, где я могу остаться один на один с собой, помолиться, подумать о своей старости и своих грехах, о том, как дальше нести тот крест, который Господь возложил на мои плечи.

Люблю гулять по лесу, собирая грибы, но это бывает только летом и осенью. Очень люблю то время Литургии, когда совершается Евхаристический канон. Это высший отдых для моей души. Бываю довольным тогда, когда верующие люди оставляют храм и уходят домой на подъеме духа, современным языком говоря, в сильной духовной зарядке. Очень успокаивает и вдохновляет то время, когда в храме очень много народу и все люди молятся «единым сердцем и едиными устами».

Петро, Луцьк: Владико, слава Господу, що Ви є На Волині. Як Вам вдається знаходити таких особливих священиків, котрі Вам допомагають у служінні? Хтось радить чи самі вирішуєте?


Митрополит Ніфонт: Знаєте, я без Бога та без людей — ніщо. Помічників для благих справ посилає Сам Господь. Правда я не завжди усвідомлюю те, що за все треба дякувати Богові і тим добрим людям, які допомагають творити добро. Я ж не завжди буваю вдячним. Але Сам Господь Своєю премудрою волею та дивним проведінням устрояє все так, щоб Його ім’я завжди славилося та щоб нам не було дуже важко, а також щоб ми всі «все спаслись и в разум Истины пришли».

Володимир, 35 років, Бостон, США, Українська Православна Церква в США Константинопольського Патріархату: Шановний владико Ніфонте!

Перш за все хочу подякувати Вам за ту надзвичайну молитовну атмосферу, яку Ви вмієте створити в усіх місцях Вашого служіння, за велику допомогу старшим людям у Вашій єпархії та за знамениту організацію паломництв.

Завжди з подякою пам'ятаю і згадую Ваші служби, починаючи з часів Рудки Козинської.

Скажіть будь ласка, чи плануєте Ви нові паломницькі поїздки до Західної Європи (де багато святинь періоду до 1054 року плюс активні Православні єпархії) та Північної Америки (де Православна віра також міцніє, діють багато єпархій, парафій, соборів, семінарій)?


Митрополит Ніфонт: Спаси Вас Христос, дорогий Володимире, що пам’ятаєте мене та молитеся. Якби ж мені молоді роки, то поїхав би я і до Вас. Дуже люблю молитися, але молитовну атмосферу у храмах створюю не я, а Сам Господь — благодаттю Святого Духа, Який покладає на серце усіх присутніх те святе почуття молитовного підйому та занурення у свою душу, щоб задуматися над своїми гріховними помилками.

Що стосується паломництв, то вони в нашій єпархії не припиняються. Але їхати так далеко, як Ви тут нам радите, ми не можемо, адже у більшості людей не вистачає коштів на такі мандрівки.

На 2010 рік ми плануємо паломництво на Соловки та Валаам, а також у Святий град Єрусалим і на Гору Синай, якщо Господь сподобить.

А Ви моліться разом із Вашою мамою, дорогий Володю, за нас, волинян і за всіх православних, які мешкають в Україні, щоб Бог допоміг нам вистояти в Істині.

Ольга, Волинська область: Слава Богу, владико! На Вашу думку, спів відіграє важливе значення в богослужінні чи ні? Якщо так, то чому зараз на приходах так мало кваліфікованих регентів?

Іноді на богослужінні просто неможливо стояти із-за «безчинных воплей» хору. Які шляхи вирішення цієї проблеми бачите Ви?

Чи це, взагалі, не проблема, а так має бути? Можливо, варто перевіряти знання перед тим, як брати на прихід? Як це вирішується у Вашій єпархії?

Митрополит Ніфонт: Навіки Богу слава, шановна пані Ольго! Звичайно, якщо хор співає злагоджено та молитовно, то це красота, яка підносить людину, розчулює її душу, спонукає до покаяння, молитви, доброти, милосердя та любові. Це і є та мета, з якою віруючі приходять до храму.

Що стосується «безчинных воплей», таке буває, нажаль, на простих парафіях, де немає професіоналів, але і в останніх теж спостерігається таке явище. Проблема полягає в тому, що на звичайних приходах до храмів ходять переважно жіночки старшого віку, саме їм і доводиться співати, адже кваліфікованих регентів там немає. Ви собі уявіть, що тільки на Волині за останні двадцять років відкрилося понад п’ятсот нових храмів. Їх треба заповнювати не тільки священнослужителями, але й регентами та хористами. Дівчат, які б хотіли стати регентами-псаломщиками, не так багато. До того ж, на наших парафіях ці люди отримують дуже маленьку заробітну платню.

Так, наприклад, дівчинка, отримавши диплом про закінчення наших регентських курсів, приходить на парафію і зразу ж відчуває, що за такі гроші вона просто не може далі жити та розвиватися. От вона йде та шукає собі світську роботу.

Я вірю в те, що найближчим часом у Церкві буде наведено лад із хоровими колективами.

Ви ж, пані Ольго, якщо маєте хист до цього, можете вільно закінчити наші курси регентів-псаломщиків, отримати освіту та стати прекрасним регентом хоча б на одному з приходів нашої єпархії. Бажаю успіхів.

Александр: Несколько лет назад Господь извлек меня с потока мирской, протекающей в неведении, жизни и поставил на путь веры и постижения истины. Я вел уединенный образ жизни, совершил значительную духовную роботу и истинно приблизился к Богу. Я понимаю подвижников, которые прибегали к полному уединению, уходили в лес или горы, подальше от мирской суеты, находились там, в общении и единении с Господом, без отвлечений и помех. Потому что сам иду подобным путем.

Полное уединение — это великий подвиг, не многим дано его исполнить. Возможно, в будущем Бог благоволит мне такую участь. Ныне же намереваюсь найти что-то среднее между монастырской монашеской жизнью и полным уединением.

Прошу подсказать мне подходящий монастырь. Например, малоразвитый, с минимальным количеством обитателей и посетителей, но имеющих веру, который находился бы в отдаленных местах, за пределами населенных пунктов. С возможностью отдельного помещения для уединения и отдыха. С возможностью делать выбор между посещением храма и личной духовной работой, в зависимости от необходимости.

Прошу сообщить мне адреса и лучше не один, а большее количество. Это рассматриваемый мной вариант, если можете посоветовать еще что полезное - пожалуйста, посоветуйте. Здесь говорю о себе не потому что имею самомнение а для

раскрытия сути вопроса. Заранее спасибо. Да поможет нам Господь.


Митрополит Нифонт: Дорогой брат Александр, уединение в лес или горы без труда и молитвы — это всего лишь мечтания. Угодники Божьи так подвизались, что на месте их подвигов, где например, был дремучий лес, теперь Лавра, в пустынях появлялись целые оазисы и источники воды. Вот истинный путь подвижника и соработника Божьего. В монастырь не идут без веры, обитель — это мельница духовная. Там терпение и труд, молитва и пост, тяготы и скорби. Это не место отдыха или покоя. Монастырь — это горнило, через которое проходят монашествующие в Царствие Христово.

Помните, что в монастыре нет своей воли, там нет выбора по хотению и своеволию. Если кто-то сообщит Вам какое-то количество монастырей, желаю Вам все их обойти, но уверен, что такого покоя, которого ищете Вы, найти невозможно.

Если Ваш духовник Вам благословит, то направьте стопы Ваши на Святую Гору Афон. Возможно, там духовно умрет Александр, а родится Афанасий. Подвиг монашества, отречения от мира и яже в нем — это не шутка. Удаление в пустыню — это не экзотика, а постоянный физический и духовный труд.

Я вижу, что Вы желаете путешествовать и отдыхать, самостоятельно выбирать время, когда ходить в храм, трудиться или не трудиться. Смотрите, дорогой Александр, «яко опасно ходите». Время лукавое и быстротечное, так что старайтесь каждую секунду направить к собственному спасению и помните слова преподобного Серафима Саровского: «Спаси себя и вокруг тебя спасутся тысячи».

Войцех Пшиждеце, Мукачеве:
Владико, а в Словаччині є Православ'я?

Митрополит Ніфонт: Пане Войцех, звичайно, в Словаччині є Православ’я. Чи Ви, живучі в місті Мукачеве, про це й досі не знаєте?

Яків Поліщук, промоутер, Ківерці: Владико, з якого року Ви не їсте м'ясо?
 
Митрополит Ніфонт: З жовтня 1972 року я взагалі не їм м’яса, але ж не в цьому справа. Шкода, дорогий Якове, що я людей «кусаю» своїми словами, аж до нині. Тож утримання тільки від м’яса не дає користі людині, якщо вона свого язика не може втримати за двома замками. Помоліться за мене, щоб я не «кусав» людей так, як і м’яса не їм.

Олександр Солодій, студент, місто Рівне: У Вас є репутація значного прихильника хресних ходів, які досить часто відбуваються у Луцьку та взагалі Волинській області. За Вашими підрахунками, скільки десятків людей відвідують ініційовані Вами хресні ходи?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Олександре, дійсно в нашій єпархії практикуються хресні ходи, більшість із яких вже стала традиційною. Щороку ми їх проводимо десь так від трьох до п’яти. Інколи буває аж по сім. Робимо ми це для того, щоб підняти серед людей дух віри та зміцнити Святе Православ’я на Волині.

Що стосується кількості учасників цих заходів, то мені пригадуються 1993-й і 1994-й роки, коли на Волині побувала Почаївська ікона Божої Матері. Тоді по всій нашій області хресними ходами пройшли сотні тисяч людей. Пам’ятаю, що в Іванічівській, Локачівській та Горохівський райони рухівці не пустили цю чудотворну ікону, але Господь попустив їм випробування — почав масово гинути скот у господарствах.

І от до Різдва Христового 1993 року у мене на столі лежали прохання з усіх трьох районів, щоб там теж провести хресний хід із Почаївською іконою.

Ці райони ми відвідали зі Святинею вже у 1994 році. Тож треба було бачити, з яким натхненням люди йшли за тими хресними ходами.

Що стосується «десятків людей», які начебто за Вашими словами беруть участь у наших хресних ходах, то я скажу Вам словами Святого Письма: «Прииди и виждь». Все це Ви, пане Олександре, можете побачити на власні очі.

Григорій Непийвода, актор театру: На ваш думку, як ректора церковно-освітнього закладу, наскільки є важливою мирська освіта в церковній практиці? Чи достатньо неповної середньої освіти наприклад для здобуття ступеня кандидата богословських наук?

Митрополит Ніфонт: Шановний пане Григорію, світська і духовна освіти дуже відрізняються одна від одної. Якщо дитина, здобуваючи повну середню освіту, вчилася старанно та відмінно, то їй, звичайно, легше вчитися в духовному навчальному закладі. Історія знає багато прикладів, коли люди, які мали незначну світську освіту, здобували високі наукові ступені в богословських науках. Все залежить від бажання осягнути ті богословські дисципліни, які постають перед людиною, що довгий час вела світське життя. Все це треба прийняти серцем і розумом, з глибокою вірою та великою любов’ю. Тим більше, що звання богослова — це не професія, а поклик

Андрій Шопенюк, журналіст: Відвідуючи одне з богослужінь, яке очолювали Ви, на проповіді з Ваших уст чув причту про дивний випадок, коли в кустарних сільських умовах, не пам'ятаю імен, нехай умовно буде: Славко пересадив Галі очі. Нажаль в світовій офтальмології досі невідомо жодних випадків пересадки очного яблука, у зв'язку з чим запитання (прохання) — трохи деталізувати інформацію по даному факту. Це зможе посприяти розвитку нового революційного напрямку в світовій офтальмології?

Митрополит Ніфонт:
Так, шановний пане Андрію, говорив я таку алегорію у своїй проповіді, але не мав за мету відкрити для світової офтальмології революційний напрямок. Певна річ, що ока ще ніхто не пересадив іншій людині, та я не протирічу цьому факту. Моя мета — на цій алегорії показати тим, хто мене слухав, силу тої любові, про яку говорив Іісус Христос: «Найбільша та любов, якщо хто душу свою положить за ближнього свого». У цій розповіді такий сюжет: чоловік зрадив своїй жінці і покинув її. А коли захворів на очі, так само вчинила з ним та, заради якої він зробив це. Тож він вирішує повернутися до своєї першої, законної дружини. Остання пробачила йому, прийняла його і готова була заради зцілення віддати йому не тільки очі, але й своє серце. Ось те святе почуття, яке вміє прощати, терпіти, не зраджує, страждає, але все одно любить. Саме цього сьогодні серед нас не вистачає. Часто мама готова, не замислюючись, загинути, аби тільки вижило її дитятко.

Нещодавно в нашому місці розбився на мотоциклі один юнак. Я мусив поїхати на похорон, щоб також висловити співчуття дідусеві, адже знаю його двадцять років. Підійшов до Ігоря Лукашевича, благословив його, ми привіталися і він, бідненький, заплакав, притулившись головою до моєї руки. «Владико, а чому ж не я? Я ж вже старий, тож нехай би я помер! А йому ще тільки жити», — промовив він. Бачите, як дідусь був готовий пожертвувати своїм життям, аби тільки його онучок жив далі.

Повертаючись до питання про алегорії, давайте пригадаємо слова Спасителя: «Якщо око твоє спокушає тебе, вирви його та викинь. Краще тобі з одним оком увійти до Царства Божого, чим із двома очами бути вкинутим у геєну огненну». Звісно ніхто так не робить, тому це є алегорією. Цим самим Господь спонукає нас боротися з негативними думками, які породжує наша гріховна природа.

Тож, шановний пане Андрію, цією алегорією я хотів показати, що любов у житті людини — понад усе.

Володимир, лікар: Я прихожанин Георгіївського храму, дякую Вам Владико за те, що Ви виховали таких протоієреїв, як отець Олександр. Спаси Вас Боже! За якими принципами Ви відбираєте священиків для своєї єпархії?

Митрополит Ніфонт: Дякую Вам, шановний пане Володимире за те, що Ви гарно відгукуєтеся про батюшку Олександра. Я ніде його не підбирав; Господь вів його Своєю стежиною до Волинської духовної семінарії; він її закінчив, прислухався до слів наставників і вчителів, намагався своїм молодим розумом осягнути ті церковні та богословські науки, що відкривалися перед ним. Він розумів, що служіння священика — це не робота, а поклик, постійна жертовна праця.

Слава Богу, що Ви вбачаєте в отцеві Олександрі хорошого та порядного священика. На високе служіння людей поставляє Сам Господь, ніхто не може самостійно взяти на себе цієї честі. Саме з волі Божої отець Олександр і є настоятелем Свято-Георгієвського храму, про який Ви говорите. Тож шануйте його та моліться про нього.

Диякон Володимир Томашевський:
Дякую Вам Дорогий Владико за Ваші труди! Хай Господь Вам дарує многая літа!

Митрополит Ніфонт:
Спаси і Вас Христос, дорогий отче дияконе. Вам також бажаю Божої допомоги у служінні Господу та Його Святій Церкві. Тримайтеся міцно і будьте справжнім служителем Таін Божих.

Александр, Харьковская епархия: Владыка, благословите! Как Вы считаете, какое количество храмов нужно Украине для нормальной евангелизации?

Митрополит Нифонт: Дорогой брат Александр, в дореволюционное время в Русской Православной Церкви было 79 тысяч храмов и часовен. Сейчас же необходимо учитывать увеличение количества населения и межконфессиональное деление, сами попробуйте просчитать, сколько нужно храмов.

Если взять Украинскую Православную Церковь, которая на сегодня имеет 11.358 приходов внутри страны, опять же посудите сами, сколько еще нужно храмов для нормальной евангелизации.

Но, дорогой брат Александр, думаю, что все-таки дело не столько в наличии храмов, сколько в глубоко верующих, хорошо подготовленных, любящих свое призвание, отдающих себя народу Божьему церковных пресвитеров. Евангелизация происходит от слышания, а для этого нужна проповедь.

Кстати в этом деле очень помогают нам сегодня средства массовой информации. Дай Бог, чтобы храмы все-таки у нас воздвигались, но помоги Господи и в том, чтобы на эту жатву всегда хватало хороших сеятелей и собирателей в лице православных священнослужителей.









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com