УКР РУС ENG 
   

Рекомендації (пропозиції) Синодального відділу УПЦ у справах сім’ї для участі у парламентських слуханнях на тему «Інститут сім’ї в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення»



Шановні народні депутати, шановні учасники слухань!

Ми з вами – і Церква і держава, говоримо про те, що сім’я – це не просто інституція, котра відіграє певну роль у суспільстві, а – головна і найважливіша ланка держави. Про це також говориться в Сімейному кодексі України у ст. 3 п. В разі порушення функціонування однієї частинки цілого, іншим відновити ці функції буде дуже складно, або неможливо. Тому, як ми бачимо, однією з функцій сім’ї є – державотворення.

Можна навести багато прикладів зі світової історії, коли в період відсутності державності саме сім’я ставала засобом і поштовхом для передачі мови, моралі, віри в тих чи інших народах. Жодна країна, нехай наймогутніша, не зможе встояти, якщо в її корені не буде міцних щасливих родин, які надихали б її. Якщо держава намагається піклуватися про сім’ю і допомагати будувати і підтримувати її, то це є запорукою благоденства самої держави і їй не страшні жодні зовнішні і внутрішні потрясіння.

Значення сім’ї в суспільстві важко переоцінити. Здорова духовно і фізично сім’я дає суспільству здорових дітей, що оздоровлює, в цілому, націю. В сім’ї формуються перші і основні ціннісні орієнтації людини ще в дитячому віці. Разом з цим, відбувається формування різноманітних інтересів, поглядів і соціальних установок людини: культурних, духовних, політичних, і т.і. Спілкування і обмін інформацією між близькими людьми в колі родини відображується на якості і успішності суспільно-політичного життя людини.

Зараз, в період економічного становлення нашої держави немалу роль відіграє економічна функція сім’ї - одні члени сім’ї працюють для забезпечення матеріальної підтримки тих, хто в силу різних обставин не може працювати.

В здоровому суспільстві, яким ми хочемо його бачити, саме сім’я здійснює контроль від відхилень від норми. Хоча поняття «норма» в кожній родині може бути неоднозначним.

Сім’я завжди відігравала виняткову роль у вихованні людини, соціалізації молодого покоління і становленні повноцінного суспільства. Ті цінності, які є в кожній окремій сім’ї втілюються у державі в цілому. І якщо допустити руйнування сім’ї, то це неминуче призведе до падіння держави.

Якою ж є українська сім’я в сучасному суспільстві в дійсності?

І сьогодні сім’я продовжує перебувати в деградуючому стані. Члени родини все менше мають спільних інтересів і тому відірвані один від одного.

Церква бачить це, і мусить сказати, що в українському суспільстві спостерігається криза сім’ї, яка спричинена багатьма факторами, і яку ні держава ні Церква самотужки подолати не в змозі. Можна говорити, що криза сім’ї спричинена кризою моралі і бездуховності значної частини нашого суспільства. А пропагування засобами масової інформації людських пороків спричиняє спотворене світосприйняття, що призводить до позбавлення родинних принципів в оцінці ситуації та прийнятті рішень, крім того, люди піддаються стереотипам, що їм нав’язуються. В результаті, домінантою розвитку сучасного суспільства стають не духовні цінності і мораль, котрі представляються як архаїчні поняття, а ринкові відносини , яка підштовхує суспільство гнатися за матеріальними благами і тілесними задоволеннями. Сім’я, в наслідок цього, занепадає. Цьому можна протистояти, якщо сім’ям привити християнську систему цінностей.

А поки що спостерігаємо наступне:

- українські сім’ї легко розпадаються, або навпаки, в них створюються полігамні відносини. Мусимо констатувати, що в наш час інститут сім’ї майже втратив свій вплив на суспільне життя. Спостерігається активна пропаганда позашлюбних відносин. Шлюб легковажно укладається і так само легко може розриватися. Інколи, зустрічається зневажливе ставлення до подружніх пар, які скріпили свої стосунки законним шлюбом. Шлюб вважається чимось необов’язковим і непотрібним, а то і зайвим. Відходить традиція навіть реєструвати шлюб. Шлюбом називають звичайне співмешкання (так званий громадянський шлюб);
- діти в сім’ях стають несвоєчасними, небажаними, зайвими;
- поняття цнотливості для молодих людей – щось незрозуміле. Школа, яка відокремлена від Церкви, виховує у свідомості дітей поняття про сім’ю, як про чисто плотський зв’язок. Поняття «любов» нерідко підмінюється поняттям «плотська пристрасть»;
- заклопотані батьки не мають часу на виховання своїх дітей і не цікавляться їхніми захопленнями, віддаючи цю прерогативу вулиці. Від цього – ранній, несвоєчасний відхід дітей від сім’ї і бандитизм;
- сучасні сім’ї живуть у великому відриві від традицій своїх пращурів. Перервався зв’язок між поколіннями;
- кількість переривань вагітності, церковною мовою – вбивств, просто жахає. І страшно те, що це стає нормою.

Чи такою хоче бачити сучасну українську сім’ю наша держава? Мабуть, ні. А що ми можемо сьогодні реально зробити для поліпшення ситуації? В першу чергу, сповістити всіх, хто хоче слухати про те, що проблема сім’ї існує:

- потрібно змінити відношення суспільства до сім’ї – повернутися до вікових батьківських традицій;
- для подолання демографічної кризи і омолодження населення необхідно стимулювати народження багатьох дітей в родинах і такі багатодітні родини всебічно підтримувати;
- серед молоді необхідно виховувати повагу до жінки-матері - хранительки домашнього вогнику;
- молодь важливо орієнтувати на цнотливість і необхідність укладання шлюбу. Порок розпусти має бути засуджений;
- належна увага має приділятися школі. Батьки мають знайти час поцікавитись процесом навчання своїх дітей у школі, допомогти школі дати своїй дитині якісну освіту;
- цілісність сім’ї повинна буди непорушною всупереч навіюванням, що сім’я, мовляв, може складатися з одного батька, чи з однієї матері чи ж, взагалі, навіть, з одностатевих подружніх пар. Сім’я має складатись з батька, матері і дітей. Добре, коли в домі живуть бабусі і дідусі. Тоді це буде повна сім’я, яка може бути здоровою і яка зможе збудувати таку ж здорову націю і здорову державу. Церква не може прийняти того, що в демократичному суспільстві мільйонами людей сповідуються приземлені цілі, які ведуть до вимирання нації, деградації особистості, розпаду сім’ї;
- нажаль, не в наших силах повернути українське суспільство до часів формування і розквіту інституту сім’ї, коли соціальні відносини формувались з сімейних відносин і модель суспільства була позитивною (по духу - християнською).

Родина, навіть якщо вона не сповідує християнство, має будуватись на християнських засадах. Християнство вчить людей керуватися заповіддю Христа - любити своїх ближніх. Якщо немає любові, любові щирої, християнської, то не буде в сім’ї стрижня, а відтак не буде у держави опори. Немовля, народжене в люблячий міцній щасливій родині наповнюється любов’ю і починає дарувати свою любов батькам, домашнім, всім, хто живе поряд з ним. А коли ця дитина виростає і залишає батьківську оселю, то її любов розповсюджується на свою батьківщину, країну, в якій вона живе. Ось так і будується щаслива держава.

Одним з основних принципів міцності сім’ї і стійкості сімейних стосунків є її релігійність. Аналіз чисельних досліджень дозволив описати культурно-побутові особливості релігійних сімей, прослідкувати процеси засвоювання, відтворення і передачі родинних традицій. Було виявлено, що релігія консолідує членів родини. Багато хто з опитаних зазначав, що почав цікавитися і формувати генеалогічні дерева своїх пращурів. Релігійні сім’ї вбачають необхідність у збереженні традиції своїх предків і передачі їх наступним поколінням. Сім’я, в якій не переривався зв’язок з попередніми поколіннями неодмінно буде міцною.

Цікаво, як релігійні сім’ї ставляться до державних і культурних інститутів, до тенденцій у суспільстві. Релігія, зокрема Православна віра, постійно нагадує своїм чадам про необхідність молитися і дбати про свою батьківщину, про країну в якій живеш.

Головною особливістю релігійних (духовних) сімей, тих хто має правильний життєвий орієнтир, є те, що вони, при постійному контакті з різними соціальними інституціями: з освітою, культурою, політикою, мистецтвом і т. д. можуть вірно вибирати, знаходити те, що їм допоможе у внутрішньому житті. Такі сім’ї інтуїтивно, підсвідомо обирають для себе корисне, а не все, що пропонується. І от коли настає час обміну досвідом з суспільством, то релігійні сім’ї віддають йому своє надбання у найкращому вигляді.

Отож, сім'я – це церква в Церкві і держава в Державі. В житті сім’ї і суспільства повинен діяти принцип синергії, тобто одне доповнювати інше, дотримуючись норм моралі. На сьогодні лише Церква є хранителькою моральних цінностей. Окремі громадяни нашої держави самі не в змозі захистити всі українські сім’ї від навали спокус, оскільки нерідко, самі плутають – що є добрим, а що є поганим. Але, Церква неухильно дотримується істини і готова нею поділитися. Якщо ті засоби, що застосовувалися останніми роками не діють і статистика по абортам, наркоманії, алкоголізму, розбитим сім’ям показує все гірші показники, то давайте змінимо стратегію дій і разом з вами спробуємо хоча б доторкнутися до духовної спадщини, скористаємося тисячолітнім досвідом матері Церкви. В Церкві є напрацювання по роботі з сім’ями і вона закликає державу до співпраці. Лише об’єднавши зусилля ми зможемо змінити кричущу ситуацію розвалу інституту сім’ї в нашому суспільстві.
Нехай допоможе нам Господь!
 
† Пантелеімон,
єпископ Васильківський,
вікарій Київської Митрополії УПЦ,
Голова Синодального Відділу Української Православної Церкви у справах сім’ї













Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com