Виступ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Виступ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира



Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,
возлюблені у Господі співбрати-архієреї!

Собор, на який ми зібрались, має на меті підвести підсумки року, що минув, а також поставити завдання і визначити пріоритети нашої роботи на наступний рік. Основні цифри, які відбивають процес розбудови нашої Церкви, будуть озвучені в доповіді Керучого справами Української Православної Церкви. Мені натомість хотілось би зосередитись на якісних аспектах цього процесу, водночас ставлячи завдання, які нам слід продовжувати виконувати в майбутньому.

Перш за все це стосується тієї ролі, яку Церква відіграє в житті кожної окремої людини і суспільства вцілому. Українське суспільство залишається надзвичайно секуляризованим, що є наслідком багатолітньої атеїстичної пропаганди. Проте в людей не зникає жага до духовного. Між тим, сучасній людині не завжди легко знайти криницю з чистою водою істинної віри, з якої вона могла б втамувати свою духовну жагу. В сучасній Україні на шляху людини, яка йде до Бога, часто виникають різноманітні харизматичні рухи, які, прикриваючись іменем Христа, пропонують людям духовні суррогати. Зростання в Україні харизматичних рухів протестантського спрямування є справжнім викликом для українського суспільства і для Православної Церкви.

З огляду на це особливої актуальності набуває місіонерське служіння Церкви - те, що інколи називають внутрішньою місією. Цей вид місії передбачає постійне свідчення про Христа і Його істинне вчення тим нашим співвітчизникам, які хоча й належать формально до Церкви і є християнами за іменем, але не живуть церковним життям і не усвідомлюють, що означає бути християнином.

Для того, щоб донести своє спасительне вчення до якомога ширших верств нашого суспільства, Церква потребує відповідних засобів. Це, зокрема, засоби масової інформації. Слід зауважити, що наша Церква все більше помітна в газетах, журналах, на телебаченні. Ми намагаємось активно використовувати світські ЗМІ. Якісно змінюються й церковні засоби масової інформації. Вони стають інформативнішими, цікавішими, більше відповідають тому, що від них очікують ті, хто їх читає або дивиться.

У ще більшій мірі, ніж засоби масової інформації, Церква в своїй місії повинна використовувати свої традициійні засоби. В першу чергу вона мусить спиратись на пастирське служіння кліриків. Для цього священики повинні мати якісну освіту, вміти виражати вічні християнські істини мовою, зрозумілою сучасній людині. Саме підготовка пастирів, а також тих, хто їм допомагає у справі проповіді Христова вчення, є одним з наших пріоритетних завдань. І за рік, що минув, ми працювали, щоб ситуація з духовною освітою в Українській Православній Церкві поліпшилась. Дечого вдалось достягти, зокрема, із призначенням нового ректора провідних духовних шкіл нашої Церкви - Київських. Але перед нашими духовними школами стоїть ще багато завдань. Зокрема, це їх реформування - переведння на таку схему, коли семінарія має давати вищу богословську освіту, а академія, завдяки своїй спеціалізації, створювати можливість проводити науково-дослідницьку богословську діяльність, готувати викладачів і дослідників високого рівня. Цього неможливо досягти, якщо не займатись підготовкою нових викладацьких кадрів, зокрема таких, які отримали освіту не лише в рідній семінарії і академії, але й в інших, в тому числі світських та закордонних навчальних закладах.

Особливим завданням для Української Православної Церкви є піклування про українську православну діаспору. За офіційною статистикою, з початку 90-х років минулого століття за кордон у пошуках кращої долі виїхало більше 7 мільйонів наших співвітчизників, більша частина з яких є православними. Перебуваючи на чужині, вони стикаються з багатьма труднощами, перш за все психологічного та духовного характеру і потребують пастирської допомоги та підтримки. Оскільки серед українських емігрантів та заробітчан переважають вихідці з західних та центральних областей нашої держави, які пов'язують себе з українською культурою та вважають своєю першою мовою українську, то гостро стоїть необхідність в служінні закордоном саме українських священиків. Над вирішенням цієї пастирської проблеми Українська Православна Церква працює спільно з Відділом зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату. Сподіваємось, що в цій діяльності ми будемо мати сприяння нашої держави та дипломатичних представництв України закордоном.

Ми з задоволенням відмічаємо той факт, що більш чітко окресленими стають засади, на яких звершується наша співпраця з державною владою. Ця співпраця в меншій мірі, ніж раніше, залежать від персональних симпатій чи антипатій того чи іншого політика. Ми за такі стосунки, які будуються на праві, а не на емоціях. Лише за таких умов Церква зможе спокійно жити і звершувати свою спасительну місію, не зважаючи на те, яка політична сила перебуває при владі. Саме з точки зору існуючих правових норм, в тому числі європейських, на які зараз орієнтується Україна, Церква має право мати юридичну особу, сподіватись на реституцію церковного майна, яке в неї було відібране безбожною владою, а також мати право безперешкодно викладати основи своєї віри в школах.

Ми сподіваємось, що новий Уряд, який нещодавно був обраний Верховною Радою України, буде дотримуватись означених вище засад. Ми також надіємось на плідну співпрацю з Урядом там, де Церква й держава завжди союзники - у сфері соціальної допомоги, піклуванні про немічних. Гадаю, що і Церква, і державна влада зацікавлені у зміцненні духовних основ суспільства. А це можливо перш за все через співпрацю в сфері освіти.

Я хотів би детальніше зупинитись на деяких небезпечних тенденціях у внутрішньому житті нашої Церкви. Це зокрема діяльність певних православних братств та навколоцерковних громадських організацій, які іноді політизують церковне життя та виступають з політичних питань від імені Української Православної Церкви, не маючи на це відповідних повноважень. З історії нашої Церкви ми знаємо, що православні братства створювались для допомоги єпископам в справі захисту православної віри. В свій час братства насправді відіграли дуже важливу роль в збереженні Православ'я. Але боротьба братств у тяжкі часи насадження унії була боротьбою за віру, а не за політичні гасла. Саме це відрізняє ті братства від деяких теперішніх рухів, які спекулюють на політичній тематиці. Так зване «політичне православ'я», с точки зору якого часто виступають деякі навколоцерковні діячі, є дуже небезпечним явищем, яке відводить людей від Православ'я, як воно передане нам Отцями Церкви. Воно розпалює політичні пристрасті, провокує непокору ієрархії, вносить розбрат в Церкву.

Наголошую, що наша Церква є поза політикою. Вона об'єднує людей з різними політичними уподобаннями. Єдине, чого вона вимагає, це щоб різні політичні погляди не заважали спілкуванню у Христі, не порушували церковного миру. На власному досвіді ми мали можливість переконатись, що спроби запровадження тієї чи іншої мирської ідеології в церковному середовищі неминуче призводили до розколу. Прошу членів цього освященого Собору в своїх єпархіях пояснювати народу шкідливість політизації церковного життя, а також вчасно зупиняти тих, хто намагається внести в Церкву розбрат на основі політичних спекуляцій.

Та все ж найбільшою бідою нашого церковного життя залишається розкол. Трагедія розколу українського Православ'я стоїть в одному ряду з іншими величезними трагедіями, які наш народ пережив у продовж останнього століття: це й громадянська війна, політичні репресії, Голодомор, події Другої Світової війни, в результаті яких загинули мільйони наших співвітчизників, а також люті гоніння на віру, які за своїми масштабами можуть зрівнятись хіба що з переслідуваннями Церкви імператорами-язичниками у ранньохристиянську добу.

Трагічність і абсурдність існуючого роз'єднання підсилюється тим, що нас не розділює ані вчення, тому що ми дотримуємося тих самих догматів віри, ані національна ознака, тому що ми сини й доньки одного народу. Нас роз'єднує лише егоїзм деяких лідерів та втручання певних політичних сил. Українська Православна Церква не чужа ні для кого з громадян нашої держави. У своєму людському вимірі вона є плоть від плоті народу України. У божественому ж вимірі вона є істинне Тіло Христове, яке є джерело вічного спасіння для кожного, хто до нього приєднується. Ми закликаємо всіх до такого воз'єднання.

При цьому ми розуміємо, як важко робити кроки назустріч один одному. Ми також усвідомлюємо, що ці кроки повинна робити не одна лише сторона. Тому нам разом слід шукати шляхи до подолання розколу. Це передбачає спільне осмислення того, що відбувалось з нашими Церквами і нашим суспільством у продовж останніх десятиліть - осмислення в рамках зустрічей, діалогу та конкретних справ, які наближали б нас один до одного.

Сьогодні Українська Православна Церква веде діалог з «Українською Автокефальною Православною Церквою». Важливо, що цей діалог розпочався з ініціативи «УАПЦ», провідники якої усвідомили марність та безперспективність подальшого перебування поза межами Церкви. З радістю відзначаючи поглиблення взаєморозуміння, закликаю як вірних канонічної Української Православної Церкви, так і тих наших співвітчизників, які не мають благодатного спілкування з Вселенською Православною Церквою, без ворожості ставитись один до одного. Пам'ятаймо заповідь Спасителя: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35). Ми також не покидаємо надії на повернення тих наших братів та сестер, які перебувають в «Київському Патріархаті».

Отже, підводячи підсумки, можу сказати, що до найважливіших завдань, які стоять перед нами в найближчому майбутньому, відноситься знайдення шляхів до скорішого подолання розколу та відновлення єдності Православ'я в Україні. Надзвичайно важливим для нас залишається питання внутрішньої місії. Сюди відноситься як місіонерська праця над поверненням людей з сект, перш за все харизматичних, так і завдання проповіді слова Божого серед тих православних християн, які є такими лише номінально. Ми повинні докладати зусиль не тільки до будівництва нових храмів, але й піклуватися про храми душ людських. Ця робота повинна проводитись як в межах України, так і за її межами - серед української діаспори. Якщо зовсім коротко сформулювати завдання нашої Церкви на даному історичному етапі, то воно полягає в виконанні заповіту Христа Спасителя про те, щоб було одне стадо і один Пастир (Ін. 10: 16).



 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква