Буде вам нагорода | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

Буде вам нагорода



(Неділя 19-та після П’ятдесятниці)

«Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6; 31). Це коротка настанова Господа Ісуса Христа щодо того, як варто жити нам за законом Божим. Чого ви бажаєте собі, того бажайте й іншим, і чого не бажаєте й не робите собі, того не бажайте і не робіть іншим. Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Не рий іншому яму, сам потрапиш у неї...» (Сір. 27; 29).

Щоб ми не зробили поганого іншому - рано чи пізно самі будемо потерпати від цього. «Не судіть, і не будете судимі; не осуджуйте, і не будете осудженні; прощайте, і простять вам; давайте, і дасться...» (Лк. 6; 37-38).

У повсякденному житті ми забуваємо ці золоті правила. Про інших думаємо й говоримо що завгодно, на самих же себе ніколи не подивимося. Якщо й маємо який-небудь добрий намір, то завжди здійснюємо його з користю для себе, нічим не поступаючись. А тим часом, Господь говорить: «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за це подяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка за це вам подяка, бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть, і позичайте, ні на що не сподіваючись...» (Лк. 6, 32-33, 35).

Господь говорить, що добро роблять своїм і грішники - язичники. За що ж християнинові одержувати нагороду, якщо він буде жити так само, як живуть язичники? Християнська любов повинна бути вище за звичайну людську любов. Вона повинна поширюватися не тільки на своїх, але й на чужих. Усі християни - діти Отця Небесного, спокутувані кров'ю Єдинородного Сина Божого; всі ми члени однієї родини - Церкви, яка веде нас до небесної батьківщини. Чи може бути в цій родині місце ворожнечі й ненависті, заздрості й сваркам, навіть просто неласкавому поводжені з іншими? Принаймні, не повинно бути. Важкі ці заповіді для нас, немічних, схильних більше до зла, ніж до добра, особливо важка заповідь про любов до ворогів. Важкі вони, але не можна назвати їх неможливими для виконання. Якби це було так, Господь не заповів би нам виконувати неможливе. Хто навчиться прагнути до всього доброго й буде просити в Бога допомоги, тому все стане можливим.

Звернімо нашу увагу на заповідь про любов до ворогів. Як і в чому повинна виражатися ця любов? Насамперед, потрібно знати, хто наші справжні вороги. Ми іноді поспішаємо назвати своїм ворогом того, хто не ворог нам, а просто ближній наш, який вільно або мимоволі зробив нам неприємність. Справжній ворог наш той, хто шкодить нашій душі, нашому спасенню. Ворог наш той, хто ненавидить нас, намагається відняти життя, здоров'я, майно, зашкодити нашому доброму імені.

У чому повинна виявлятися наша любов до ворогів? Любити ворогів, не мстити їм, не чинити зла - це не те ж, що потурати злу або замовчувати його. Зло - завжди зло, і зі злом треба боротися в усіх його видах і проявах. Його треба викорінювати по можливості добром, любов'ю, молитвою, настановами, благотворністю або праведним покаранням й, у крайньому випадку - виверженням цієї людини зі свого середовища. «...вилучіть розпутного від вас самих» (1 Кор. 5; 13).

В особі ворога треба бачити творіння Боже, але те, що заблукало, душевно захворіло, опинилося в згубному стані. Обов'язок християнина - спробувати всіляко виправити, врятувати його.

Щоб навчитися любити ворогів, за заповіддю Христа, нам потрібно вчитися не мстити ворогам, не платити злом за зло, тому що від цього тільки множиться зло. Якщо ви вирішили не мстити ворогові, ви вже виконали заповідь Христа, ви вже здобули велику перемогу не над людьми, а над собою, над злом, над диаволом - винуватцем зла.

Добре не мстити ворогові, але ще краще робити добро ворогові. Це - добрий знак, і якщо ви це зробили, ви зійшли на інший, вищий щабель незлобності. Ви з'явилися наслідниками Христа, Який молився за ворогів своїх на хресті й врятував Свого гонителя Савла.

Таку чесноту виявив у своєму житті преподобний Серафим Саровський. Розбійники, жадаючи від нього грошей, побили його, залишивши ледве живим, але коли вони були піймані і вже чекали на своє засудження, преподобний просив суддів пробачити їх. Так і сталося.

Отже, за допомогою Божою, будемо намагатися любити всіх людей, і добрих, і злих, любити, як любимо самих себе, а це означає: бажати іншим лише того, що собі бажаєм. Люблячи людей, пізнаєш Бога і любитимеш Того, хто заповів любити ближнього (1 Ін. 4; 8; 20). Через любов до людей ми вподібнюємося Самому Богові, тому що Бог є любов (1 Ін. 4; 8; 16), і таким чином виконуємо закон Божий: «Люблячий іншого виконав закон» (Рим. 13; 8). Амінь.

 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква