УКР РУС ENG 
   

Слово біля Святої Плащаниці



Смерть... Яким страхом овіяна вона і якою таємничістю! Багато тих, хто пам'ятає і роздумує про неї, досягали висот досконалості, інші, як об скелю на узбережжі, розбивали об факт смерті всі свої людські плани і справи, мрії і найкращі надії. Смерть зрівнювала всіх, незалежно від віку, посади; сильних світу цього і простих приймала в свої холодні обійми. Смерть страшна, і в першу чергу тому, що вона неминуча. Людям визначено один раз померти (Євр.9,27). Сьогодні ми стикаємося зі смертю нашого Спасителя.

Чи зрозуміла нам ця смерть? - Ні. І це передбачило Божественне Одкровення, коли устами Симеона Богоприїмця в Єрусалимському храмі про Христа говорила Божественна Істина: «...ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох...» (Лк.2,34), а апостол Павло у свій час додав, що, як слово про Христа розп'ятого, так і все діло Христове для іудеїв - спокуса, а для еллінів - безумство, для самих же покликаних, іудеїв та еллінів, - Христос, Божа сила і Божа премудрість (1Кор.1,23-24).

Смерть - найлютіший ворог людини. Вона - наслідок гріха, порушення людиною Божественної гармонії. Великою була провина людини і, значить, страшний результат провини - смерть. До пришестя у світ Христа Спасителя смерть була страхіттям, бо за нею наступав вічний морок і відчай. Перемогти це могла тільки надприродна сила. І ось «...так возлюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін.3,16). Христос став людиною, Своєю смертю Він переміг смерть. З тих пір, хоч на землі, як і раніше, є смерть, але на неї ми дивимось інакше.

Після смерті Христа смерть стала для нас народженням, переходом в інше життя. Перше наше народження - з утроби матері, друге - через утробу смерті. У першому народженні ми отримуємо життя, в другому народженні також отримуємо життя. Перше народження відбувається в болях і друге народження - в хворобі. У першому народженні людина зустрічається з дійсністю цього світу зі сльозами, криком безпорадності, і в другому народженні - ті ж сльози, нерідко відчайдушні крики, стареча немічність. Але такий закон: «...якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то зостанеться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду» (Ін.12,24).

Болісна і вільна смерть Христа Спасителя - це наше нове народження. «...Я є воскресіння і життя; віруючий в Мене, коли і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік» (Ін.11,25-26). «...Бо Я живу, і ви будете жити» (Ін.14,19). «...Де Я, там і слуга Мій буде» (Ін.12,26). Така Євангельська правда.

З самого початку християнство проголосило віру у безсмертя, і тільки надія на воскресіння дала силу першохристиянській Церкві вистояти в період вогненних випробувань і світити світові, як маяк надії та спасіння, для багатьох мільйонів грішників. Як боговтілення, так і надзвичайне приниження, й смерть Христа Спасителя залишається для нас таємницею, але ми твердо знаємо, цілком точно і беззаперечно, що Божественна любов до світу й людей звела на землю Сина Божого, другу особу Живоначальної Трійці. Та ж Божественна любов заради того ж людства і того ж світу вознесла Христа Спасителя на хрест і привела до смерті. Це та любов, про яку Святе Письмо говорить: «...любов бо, як смерть, сильна...» (Пісн.8,6).

«Немає більше від тієї любові, - говорить Христос, - як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін.15,13). Господь пречудесно проявив цю любов, перевершивши її, бо Він поклав душу Свою не за друзів Своїх, а за грішників усього світу, щоб дати їм вічне життя і дати це життя з лишком (Ін.10,10). Христос перетерпів зраду, цькування, побиття, опльовування, хрест, смерть, і вільне поховання для того, щоб звільнити нас, людей, від диявольського рабства, від гріха і від вічної смерті. Він дав нам свободу і вічне життя в Ньому, з Ним і через Нього, нашого Бога і Спасителя.

Що ж ми можемо принести нині в дарунок Богу, Який чоловіколюбно будує наше спасіння? Одне й тільки одне - серце, серце, сповнене відданості й любові до Нього, серце, сповнене любові до всіх людей. Прикладом цієї відданості є для нас два таємних учні Христа Спасителя - Йосиф і Никодим, які похоронили Тіло Христове. Йосиф віддав Йому свій новий гроб та плащаницю, Никодим - дорогоцінне помазання. Йосиф Аримафейський, таємний учень Христа, в момент Його ганебного приниження й суду перед всіма відкриває себе як справжній друг Христа. Він відважився просити в Пілата Тіло Христове. Зрозуміло, що так міг вчинити тільки той, чиє серце було сповнене глибокої любові до Божественного Вчителя. Другий учень - Никодим, який в пошуках істини вночі приходив до Христа слухати Його Божественне вчення. Сьогодні він серед білого дня віддає почесті Христу, не боячись наслідків. Тільки справжня любов могла вигнати з його серця людський страх. Він засвідчив навічно свою істинну любов до Христа Спасителя.

Стоячи сьогодні біля гробу Владики і Безсмертного Царя, дотикаючись до Його Святої Плащаниці, проймімось, брати і сестри, глибокою сердечною любов'ю до Нього, як Христа й Бога, і, вслухаючись в настанови Святого Письма, будемо всім люблячим серцем страждати разом з Ним в ці страсні дні, щоб і воскреснути з Ним. Амінь.



 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com