УКР РУС ENG 
   

Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Гурій



Інтерв’ю з Головою Синодального відділу УПЦ у справах молоді архієпископом Житомирським і Новоград-Волинським Гурієм.

— Ваше Високопреосвященство, як голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді, поділіться, будь ласка, своїми думками про місце молоді в Церкві. Були часи, коли до храму ходили переважно літні люди. Сьогодні у великих містах значну частину парафіян становить молодь. Юне покоління шукає активного церковного життя. Що Церква може запропонувати йому сьогодні?

— Насамперед слід зазначити, що місце молоді в Церкві справді важливе й необхідне. Прикрим є той факт, що не так багато представників молодого покоління, як би цього хотілося, можна зустріти в сільських храмах. Православна Церква всіляко намагається долучити сучасну молодь до внутрішнього церковного життя. Підростаюче покоління повинно усвідомлювати своє місце в Церкві, що саме воно є майбутнім нашої Церкви.

Гасло «хліба і видовищ», на жаль, не зійшло з арени сучасного життя. Сьогодні молодь прагне до певних розваг. Але ж Церква не залишається осторонь таких бажань. Вона, як любляча мати, намагається кожного пригорнути до себе. Саме завдяки молоді при багатьох храмах, монастирях, общинах після довготривалої атеїстичної боротьби активно відроджується повноцінне церковне життя. Звісно, хотілося б бачити більше молоді в храмі. Тому одним із найважливіших напрямів діяльності Православної Церкви є місіонерська.

Молодь повинна дотримуватися тієї форми життя, якою невидимо керує Сам Христос. Літургія — це головне. Без богослужіння неможливо йти шляхом Божих настанов і заповідей. Православна Церква сьогодні пропонує молоді широкий спектр різноманітної діяльності, де кожний може розкрити свої таланти. Ми маємо духовні навчальні заклади — академії, інститути, семінарії, регентські школи, катехізаторські курси, куди можуть вступати як дівчата, так і хлопці. Проводяться різноманітні місіонерські вечори, молодіжні зібрання, зустрічі, надається допомога дітям-сиротам, онкохворим, незрячим. Крім того, організовуються міжнародні фестивалі, випускаються періодичні видання, транслюються теле- і радіопередачі, проводять свою діяльність недільні школи, художні студії, курси церковних читців. Існують також інтернет-сайти, студії звукозапису, дитячі юнацькі туристичні клуби, курси шиття тощо. Молоді люди самі можуть запропонувати, що саме вони хотіли б робити при храмі. Наше завдання — усі бажання та прагнення не відкинути, а спрямувати в церковне русло.

― Владико, розкажіть про Ваші молоді роки (до вступу в духовні школи). Про що мріялося тоді? Чи виправдало життя юнацькі мрії? Якби Вам знову виповнилося 16–18 років, що б Ви змінили у своєму житті? Молоді роки — часи кохання та романтики. Чи є цьому місце в житті майбутніх єпископів?
Відразу після технікуму Ви пішли навчатися в духовні школи: Одеська семінарія, потім Московська академія, де наприкінці навчання обрали чернецький шлях. Як давалося таке рішення? Чи були вагання між обранням долі одруженого священика або монаха?


― З юних років я мріяв про церковне служіння. Після школи вступив до залізничного технікуму лише тому, що мені ще не виповнилося 18 років, отже, до семінарії мене б не взяли. А залізниця не була для мене чимось чужим, незнайомим, бо ще від прадіда на ній працювала вся моя рідня.

Коли я закінчив технікум і отримав диплом, прийом документів до семінарії вже закінчився, і я близько року працював на залізничному транспорті. А вже наступного року подав документи в Одеську духовну семінарію, куди й був зарахований.

Звичайно ж, у своєму житті я нічого не хотів би змінювати. Моя безмежна вдячність милосердному Богові за Його любов і ласку, за Його Промисел, який я відчуваю протягом усього свого життя.

Майбутні єпископи ― такі самі люди, як і інші. І не сходять вони з небес, а народжуються, виховуються, навчаються в тому середовищі, у якому живуть усі люди. Звичайно, у кожного свій шлях до Бога і до церковного служіння. Хтось це всмоктує з молоком матері. Дехто з юнацьких років присвячує себе Богу. А хтось стає на шлях пастирства в зрілі, середні літа. Від цього, мабуть, і залежить, яке місце в житті посідають часи мрійливої романтики.

У своєму виборі чернецького життя певну роль відіграв мій духівник архімандрит Димитрій (Красуня) (нині покійний), який служив в Олександро-Невській парафії міста Дебальцева, де я народився і провів свої дитячі та юнацькі роки. Дивлячись на святість його життя, суворе дотримання канонів і правил, я полюбив чернецтво. А батюшка розповідав і наставляв мене в правилах монастирського життя. Тому якихось вагань чи складних рішень у мене не було. Свій вибір я зробив ще до вступу в семінарію.

― Бувають випадки, що молодий чоловік, навчаючись в інституті, відкриває для себе Церкву й починає мріяти про церковне служіння, заради якого навіть згоден негайно кинути навчання та вступити до духовних шкіл. Як розпізнати в собі справжнє покликання?


― Розпізнати в собі справжнє покликання до Церкви та Бога, особливо невіруючій людині, яка абсолютно нічого не знає про Господа, досить складно. Така людина не живе тим життям, яким навчає нас жити Свята, Соборна й Апостольська Церква. Для неї Бог — певна природна закономірність, певний постулат, який існує в природі, і все. Вона Його по-своєму любить, але по суті нічого не знає про Нього. Тому у такої людини Бог стоїть окремо, а особисте життя окремо; існування Бога не впливає на думки, почуття, вчинки цієї особи. Так не повинно бути. Відрадно те, що саме в наш час, у час свободи вибору — добра чи зла, любові чи ненависті, користі чи повної самовіддачі — Сам Господь наставляє молодь. Ми повинні допомагати молодій людині повністю збагнути й зрозуміти своє гріховне минуле і стати на шлях свого правильного вибору — спасіння. До чого нас і закликає Господь наш Ісус Христос: «Я є шлях, істина і життя» (Ін. 14, 6).

Дивлячись сьогодні на молодих людей, які навчаються в духовних закладах, можна безперечно констатувати той факт, що не всі вони прийшли за покликанням. Тому потрібно самому випробувати своє серце й душу. Чи готові ми повністю віддати себе на служіння Богові, Церкві й людям?!

― Розкажіть, будь ласка, про плани Синодального відділу у справах молоді. Які цікаві заходи ми можемо чекати найближчим часом?


― Плани відділу досить різноманітні. Але у зв'язку з відсутністю фінансування з боку держави не всі проекти можуть бути реалізовані. Однак, незважаючи на це, відділ намагається долучити до своїх благодійних справ людей, яким не байдужа доля нашої Церкви та молоді.

Найближчим часом Синодальний відділ у справах молоді розпочне організацію літніх православних скаутських таборів, які діють майже в усіх єпархіях УПЦ і проводяться з благословення Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України.

Восени буде проведений ІІ заключний тур II Міжнародного православного фестивалю «Благодатне небо», присвячений ювілейній події в житті УПЦ — 1020-річчю Хрещення Русі. Популярність фестивалю зростає з кожним його проведенням. Він відомий за межами країн СНД, а саме: у Словачинні, Польщі, Грузії, Молдові.

Минулого року на початку грудня в Києві проходив І Всеукраїнський Олександро-Невський молодіжно-патріотичний з’їзд, у якому взяли активну участь представники скаутських рухів і молодіжного крила православного козацтва України. Цього року ми повинні втілити в життя програму молодіжно-патріотичного з'їзду, що послужить вихованню підростаючого покоління.

― Під час святкового туру до 1020-річчя Хрещення Русі дехто з віруючих ставив під сумнів доцільність виступів рок-музикантів. На Вашу думку, чи може мати місце рок-музика в житті християнина? Якщо може, то яким має бути це місце?

― Я вважаю, що непотрібно ставитися до того, що відбувається в церковному житті під час святкових турів, лише з критичною оцінкою. Хоча певна частка скепсису існує. Сьогодні ми повинні реально дивитися на речі, які мають місце під час проведення тих же святкових турів. Музиканти групи «ДДТ» й інші рок-виконавці — віруючі люди, і в своїх композиціях оспівують православні традиції, вкладають у свої пісенні твори православний зміст.

Нині практично всі люди люблять музику: одні — рок, інші — попсу. Але це не повинно бути перешкодою на шляху до Церкви, до Бога. Важливо лише те, щоб людина завжди пам'ятала мудрі слова святого апостола Павла: «Все мені дозволено, але не все на користь» (1 Кор. 6, 12), щоб у потрібний момент вона змогла зупинитися й задуматися, правильно це чи ні. Не слід забувати й про те, що молоддю не можна нехтувати, з нею потрібно спілкуватися її мовою. Як говорить апостол, «з юдеями я був юдей, з еллінами — еллін, щоб спасти хоча б деяких» (1 Кор. 9, 20).

Православна Церква намагається спілкуватися з молоддю її мовою, дотримуючись при цьому своїх вікових духовних традицій і надбань. Якщо до сучасної молодої людини звернутися мовою святих отців, вона не зрозуміє, про що йдеться, і не стане слухати. А спілкуючись за допомогою інноваційних методів, можна закласти добру православну основу, яка в майбутньому приведе людину до розуміння і святих Отців, і Святого Письма. Мине певний час, і все стане на свої місця. Тоді людина сама зрозуміє, яке місце в її житті займає те чи інше захоплення, а яке — Отець Небесний і вічне життя.

Бесіду вів священик Андрій Дудченко









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com