УКР РУС ENG 
   

Архідиякон Сергій Косовський



Роль та місце Церкви в розвитку паліативної допомоги в Україні
 
Архідиякон Сергій Косовський,
Голова Синодального відділу благодійності
та соціального служіння УПЦ, інспектор КДАіС

Українська Православна Церква з материнською любов’ю ставлячись до своїх вірних чад та всіх без виключення людей які потребують співчуття, опіки, любові та милосердя, не може не приділити особливої уваги тим людям, життя яких добігає свого кінця, і які через важкі невиліковні хвороби зазнають духовного та фізичного болю та страждань.

Серед проблем, що повстають з нашої точки зору на шляху створення та розвитку дієвої системи паліативної допомоги в Україні, ключове місце займають проблеми духовного та світоглядно – ціннісного характеру, які стосуються в першу чергу осмислення паліативної допомоги як такої, змісту та конкретних форм організації паліативної допомоги, а також проблем, пов’язаних зі ставленням суспільства до невиліковних помираючих хворих.

Я хотів би зупинитися саме на деяких аспектах можливої ролі та місця Церкви в даній проблематиці.

Насамперед слід зауважити, що паліативна допомога, принаймні з християнської точки зору, як в суто медичному, так і в широкому соціокультурному контексті, може набути самостійного і самодостатнього ціннісного значення і вартості, коли відкриватиме невиліковно хворій людині шлях і можливості розкриття духовного змісту її особистості, та буде втілювати в собі чесноти милосердя, співстраждання і служіння ближньому, як самодостатні цінності.

В такому розуміння паліативна допомога може бути важливою сама по собі, як для хворої людини, так і для тих хто нею опікується. Церква наголошує, що співстраждання вмираючому ближньому, в своєму дієвому втіленні, є невід’ємною складовою особистої та суспільної моралі, є важливим консолідуючим засобом суспільного життя людей.

Саме тому позитивне духовнозмістовне осмислене ставлення до невиліковних хворих у суспільстві є на наш погляд необхідною передумовою розв’язання проблем таких хворих, в тому числі і засобами паліативної допомоги.

І саме в формуванні такого ставлення наша Церква вбачає Свою першочергову роль в даному питанні. Ця роль може здійснюватися різними засобами та шляхами, виходячи з історичного та духовного досвіду Церкви, а також із досвіду Її соціального служіння.

Тут слід загалом зазначити такі засоби, як:

    • церковна (богослужбова та поза богослужбова) проповідь;
    • освітньо-виховна та просвітницька робота через мережу недільних шкіл, засоби масової інформації, тощо;
    • проведення публічних молитовних заходів;
    • навчальна робота в духовних освітніх закладах;
    • з рештою, приклади особистого служіння пасторів та вірян умираючим хворим.

Принагідно слід наголосити, що зміна ставлення до вмираючих у суспільстві має починатися з особистого діяльнісного та духовного мотивованого ставлення до них, перш за все у випадку своїх близьких та рідних, не покладаючись при цьому виключно на спеціальні установи та фахові організації.
Інший аспект місця та ролі Церкви, і це друге, що я хотів би зазначити, полягає в безпосередній духовній та соціальній допомозі невиліковним хворим та їх родинам. Я маю на увазі духовну душпастирську опіку над хворими та їх родинами, а також ті заходи благодійництва та соціальної підтримки, які Церква здійснювала завжди і які притаманні Її суспільному служінню. Дякуючи Богу, на сьогодні така можливість в нашій державі існує, про що, скажімо, було і годі думати в минулому, за радянських часів. Я не буду тут детально зупинятися на цьому аспекті. Його душпастирська складова викладена у «Положенні про духовну опіку в паліативній допомозі», яке було запропоноване нами та подане на розгляд Координаційної ради МОЗ.

Третій важливий аспект – це участь Церкви, її окремих представників та церковних організацій в заходах паліативної допомоги, а також у роботі установ паліативної допомоги, медичних, медико-соціальних та інших закладів, що здійснюють допомогу та догляд за невиліковно хворими.

Така участь може здійснюватися:
 
шляхом безпосередньої роботи душпастирів, духовних соціальних працівників та волонтерів-вірян у функціональних командах та групах паліативної допомоги;
шляхом залучення представників Церкви до розробки національних державних та міжнародних програм паліативної допомоги;
шляхом залучення Церкви та її представників до організації установ паліативної допомоги, та до роботи установ, що надають паліативну допомогу, в тому числі у якості членів опікунських та наглядових рад цих установ, етичних комітетів, тощо;
шляхом організації благодійних заходів, зборів пожертв, тощо;
шляхом організації та впровадження в духовних освітніх закладах спеціальних курсів соціальних та духовних працівників (медичних капеланів) та сестер милосердя, спрямованих на духовну та соціальну роботу з невиліковно та важко хворими та догляд за ними.

Останнє мало б передбачати державну сертифікацію та визнання державою дипломів таких духовних освітніх закладів, або даних окремих курсів.
Власне, це те, що я хотів би висловити в контексті духовних аспектів паліативної допомоги та можливої участі Церкви в її розвитку в нашому суспільстві.
 









Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com