УКР РУС ENG 
   

«Статут про управління Української Православної Церкви»



Голова Богословської комісії Української Православної Церкви єпископ Бориспільський Антоній розповів про майбутні зміни та доповнення до «Статуту про управління Української Православної Церкви»

- Ваше Преосвященство! Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 жовтня поточного року Вам доручено очолити комісію по внесенню змін та поправок до «Статуту про управління Української Православної Церкви». В зв'язку з чим виникла така необхідність?

- Справа в тому, що нині діючий Статут про управління Української Православної Церкви був прийнятий ще в 1990 році. З того часу змінилося дуже багато. Зникла з географічної карти держава, яка називалась Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ми вже 16 років живемо в незалежній Україні, яка в 1991 році прийняла свій Закон «Про свободу совісті». Зі зміною зовнішніх умов з'явилося багато нових можливостей для діяльності Православної Церкви в українському суспільстві, яке вже не сповідує атеїстичної ідеології. До речі, Руська Православна Церква за цей період також затвердила новий Статут, 2000 року.

Крім того, початок 90-х років, як для нашої держави, так і для Церкви був дуже бурхливим. Діючий Статут писався нашвидкуруч, а відтак до його тексту вкралось багато неточностей, стилістичних і навіть граматичних помилок.

Усі ці особливості та зміни повинні бути відображені в головному канонічному документі, яким регулюється внутрішнє та зовнішнє життя Української Православної Церкви.

- Владика, які основні завдання були поставлені Священним Синодом перед комісією по реформі Статуту? В яких напрямках ведеться робота?

- Перш за все, хочу підкреслити, що ми не реформуємо, а вносимо поправки до діючого Статуту. Головне завдання полягає у досягненні відповідності Статуту про управління Української Православної Церкви до статусу самокерованої Церкви з широкою автономією у внутрішньому управлінні, якою є Українська Православна Церква у складі Руської Православної Церкви. При цьому враховується специфіка українського законодавства. Наприклад, в Росії Православна Церква має статус юридичної особи, в Україні, на превеликий жаль, поки що ні.

Другим завданням при роботі над корекцією Статуту є приведення його тексту у відповідність до нині діючих юридичних норм, які регулюють діяльність релігійних організацій. Також ми працюємо над вилученням тих норм, які вже втратили свою актуальність. Наприклад, у діючому Статуті сказано, що настоятель «може на прохання окремих осіб» видавати свідоцтва про хрещення та одруження». Слова «на прохання окремих осіб» були вилучені, а слово «може» було замінене на «повинен», оскільки попередня норма - це пережиток радянських часів, коли часто хрестились і вінчались таємно, а про видачу свідоцтв мало хто й думав. В 1990 році ситуація вже була іншою, але ця норму не було вилучено.

І врешті, третє завдання полягає у граматичній корекції тексту Статуту.

- Владика, чи будуть внесені до Статуту «стратегічні поправки»? Чи можливе внесення змін, які дозволили б змінити статус Української Церкви на автокефальну? Серед широкого загалу побутує думка, що буде введено посаду Місцеблюстителя, який керуватиме Церквою при живому Предстоятелі, інші кажуть, що це суперечить канонам, оскільки посада Місцеблюстителя характерна лише для Патріарших кафедр?

- «Стратегічних» змін не буде. Вони можуть бути внесені лише в тому випадку, якщо зміниться статус Української Православної Церкви. Оскільки таких змін з 1990 року не було, цілком очевидно, що вони не можуть бути відображені в Статуті. Мета нових змін та доповнень - відобразити теперішній стан Української Православної Церкви.

Щодо Місцеблюстителя - це також міф, невідомо ким і для чого вигаданий. Очевидно ті, хто розповсюджує такі чутки, зовсім не знайомі з канонічним правом Православної Церкви і навіть не намагались ознайомитись з нині діючим Статутом про управління нашої Церкви.

Перш за все, в канонічному праві немає такої норми, щоб при живому Предстоятелю Церквою керував Місцеблюститель. Цього немає в канонічному праві, тому не буде і у нас. Згідно зі священними канонами, Місцеблюститель обирається тільки у випадку смерті Предстоятеля або його виходу на спокій, і виконує свої обов'язки до виборів нового Предстоятеля Церкви.

По-друге, посада Місцеблюстителя не нова для Української Православної Церкви, оскільки вона існує в нині діючому Статуті ще з 1990 року, і до цих пір ні в кого не викликала заперечень. В розділі V, пункті 12 Статуту сказано: «У разі смерті Митрополита Київського і всієї України, його виходу на спокій, перебування під церковним судом або з іншої причини, яка робить неможливим виконання ним обов'язків Предстоятеля Української Православної Церкви, Священний Синод під головуванням його найстаршого за хіротонією члена негайно обирає Місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри, який приймає тимчасове керування Київською єпархією». Повторюю, це нині діюча норма, і змінювати її немає підстав.

По-третє, посада Місцеблюстителя існує не лише в Церквах, які очолюються Предстоятелем в сані Патріарха, але й в тих Церквах, які очолюються Предстоятелем в сані Митрополита чи Архієпископа. Наприклад, в нині діючому Статуті Елладської Православної Церкви від 1977 року, в главі V «Про обрання Архієпископа Афінського і всієї Еллади» в статті 12, пункт 1 сказано: «У випадку овдовіння престолу Архієпископа Афінського, обов'язки Місцеблюстителя приймає той, хто має старшинство архієрейської хіротонії з числа діючих митрополитів».

Слід зазначити, що Елладська Православна Церква при цьому є «нерозривно з'єднаною догматично з Великою Константинопольською Церквою». Це означає, що вона має специфічну або, якщо можна так висловитись, «неповну» автокефалію, яка передбачає особливу єдність цієї Церкви з Матір'ю-Церквою - Константинопольським Патріархатом.

І насамкінець, посада місцеблюстителя передбачена навіть для єпархії. У випадку смерті місцевого архієрея єпархія оголошується такою, що овдовіла. До виборів чи призначення нового єпархіального архієрея Предстоятель Церкви призначає тимчасово керуючого цією єпархією архієрея, який, по суті, і є місцеблюстителем кафедри.

- Владика, деякі віруючі нашої Церкви також схвильовані тим, що, ймовірно, до Статуту заплановано внесення пункту про те, що обрання Київського Митрополита не буде більше затверджуватись Московським Патріархом? Це правда?

- Такі твердження не мають під собою абсолютно ніяких підстав. В нині діючому Статуті в главі V - «Предстоятель Української Православної Церкви», пункті 13 вказано: «Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля Української Православної Церкви Місцеблюститель і Священний Синод Української Православної Церкви скликають Собор єпископів Української Православної Церкви для обрання її Предстоятеля - Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святійшому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти». Це положення нині діючого Статуту змінюватись не буде.

Складається враження, що дехто спеціально нагнітає атмосферу та свідомо політизує виключно богословські і канонічні положення Православної Церкви. На жаль, останнім часом в житті Української Православної Церкви такі тенденції дуже посилились. Такій політизації в Церкві не місце.

Щодо всіх цих чуток, то я рекомендував би частіше читати Новий Завіт та прислухатись до поради святого апостола Павла: «Негодных же и бабьих басен отвращайся» (1 Тим. 4. 7).

- Які труднощі виникають у Комісії під час роботи над Статутом? Що потребує особливої уваги?

- Основна проблема - недосконалість та юридичні колізії українського релігійного законодавства. Головним чином, це відсутність статусу юридичної особи нашої Церкви. Може видатись дивним, але в державному правовому полі не існує релігійної організації під назвою «Українська Православна Церква», натомість є «Київська Митрополія Української Православної Церкви», яка має статус юридичної особи та de-facto є «другим лицем» нашої Церкви, під яким її розглядають державні чиновники. Але юридичне поняття «Київська Митрополія Української Православної Церкви» означає лише кабінет Блаженнішого Митрополита Володимира, тобто керівний орган, а не всю Українську Православну Церкву. І це при тому, що згідно з юридичними нормами, неюридична особа не може засновувати іншу юридичну особу. Відповідно, як може «Київська Митрополія УПЦ», яка є складовою частиною Української Православної Церкви бути юридичною особою, а «Українська Православна Церква», яка в ідеалі мала би бути засновником «Київської Митрополії УПЦ», як свого структурного підрозділу, статусу юридичної особи не має? Це юридичний нонсенс, але, на жаль, він є реалією нашого життя.

Статут про управління Української Православної Церкви - це внутрішній канонічний документ, а не юридичний. Але цей документ буде зареєстровано в Міністерстві Юстиції України.

- І останнє запитання. Чи буде прийняття нового Статуту основним пунктом порядку денного майбутнього Собору Української Православної Церкви, який призначений на 22 грудня?

- Прийняття нового Статуту - це одна із основних причин зібрання Собору Української Православної Церкви, оскільки згідно з діючим Статутом, зміни до нього можуть бути внесені тільки іншим Собором Української Православної Церкви.

Але це не єдина причина. Закінчується 2007 рік, який підводить підсумки 15-річного існування нашої Церкви після Харківського собору 1992 року.

Собор є виявом повноти Української Православної Церкви, оскільки в його роботі братимуть участь не лише єпископат, але й представники духовенства, чернецтва та мирян. Собор оцінить діяльність нашої Церкви за минулий період та визначить основні напрямки та пріоритети діяльності Церкви на майбутнє.



   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква



Зворотний зв’язок: presschurch@gmail.com