КОМЕНТАР. Ігумен Кирил (Говорун) | Українська Православна Церква
 
  УКР РУС ENG 
   

КОМЕНТАР. Ігумен Кирил (Говорун)



16 березня, у Неділю Торжества Православ’я, помер Першоєрарх Руської Зарубіжної Церкви митрополит Східно-Американський і Нью-йоркський Лавр. Його ім’я назавжди залишиться вписаним на сторінках церковної історії, оскільки саме за його першоєраршества вдалося подолати одне з трагічних церковних розділень ХХ століття.

Це розділення, як відомо, виникло на політичному ґрунті. Руська Зарубіжна Церква, яку очолював покійний ієрарх, сформувалася під впливом такого політичного чинника як протистояння більшовицькому режиму в Росії. Це сформувало і відношення РПЦЗ до тієї Церкви, від якої вона відійшла – Московської Патріархії. Протягом десятиліть РПЦЗ плекала ідеологію з приставкою «анти-», спрямовану проти радянського режиму та Руської Церкви, яка, на думку ієрархів та вірян РПЦЗ, зайшла занадто далеко в компромісі з цим режимом. І ось це розділення вдалося подолати, чому багато послужився покійний митрополит Лавр.
 
Багато хто звинувачує митрополита Лавра в сервілізмі, адже процес об’єднання набув активної фази після історичної зустрічі з ним президента Росії В. Путіна. Але, якщо ближче подивитися на суть справи, особливо в тому контексті, в якому Зарубіжна Церкви жила та розвивалася останніми десятиліттями, можна побачити, що об’єднання відбулося не завдяки, а попри політичні чинники.

Справді, стара російська еміграція була і значною мірою залишається заполітизованою. Щоб розпочати процес об’єднання, слід було стати вище тих суперечок на політичному ґрунті, які її підточували протягом десятиліть. Фактично, митрополит Лавр, в своєму власному контексті, дистанціювався від «зарубіжницької» версії «політичного православ’я», яка була фундаментальною складовою негативного відношення до Росії та РПЦ з боку багатьох представників еміграції. Це допомогло йому і очолюваній ним Церкві переступити через стереотипи, що формувалися та підтримувалися цілими поколіннями ієрархів, кліриків та активних мирян руського зарубіжжя.
 
Висловлю припущення, з яким вже погодилося багато спостерігачів – можливо, владиці Лавру дозволило стати вище політичних суперечок те, що він походив з іншого середовища – русинського. Важливим був також чинник його глибокої церковності та чітке усвідомлення того, що є головне і що є другорядне в церковному житті. Головним для нього була єдність у Христі. Коли якісь політичні чинники їй заважають, зріла церковна свідомість їх відкидає задля досягнення Богом заповіданої єдності.

Тим не менш, єдність не може бути досягнута будь-якої ціною. Пригадую, коли в Москві постало питання про об’єднання з Зарубіжною Церквою, одразу ж виникла серйозна перепона – спілкування цієї Церкви з деякими старостильницькими Церквами в Греції та інших країнах. Незважаючи на велике бажання об’єднатися, Московський Патріархат поставив чітку умову для цього – припинення спілкування з тими Церквами, які не мають канонічної єдності з Вселенським Православ’ям. І Зарубіжна Церква, попри теплі тісні зв’язки, які існували в неї зі старостильницькими розколами, пожертвувала ними заради відновлення канонічної єдності з Руською Православною Церквою, а через неї – з іншими Помісними Православними Церквами.
Щоб піти на такий крок, потрібно було мати багато рішучості і, я сказав би, мужності, яку особисто продемонстрував покійний владика Лавр.

Існує ще один аспект у процесі об’єднання, що відбулося. Об’єднання призвело до того, що багато хто з ним не погодився та відійшов від Руської Зарубіжної Церкви. Владика Лавр усвідомлював, яку особисту відповідальність за таких людей він бере на себе. І тим не менш, він пішов на об’єднання, щоб до істинної Церкви долучилися якщо не всі, то принаймні ті, для кого євхаристійне спілкування з церковною повнотою важливіше за «політично-православні» переконання та дорогі серцю стереотипи.

Насамкінець, те, чим владика Лавр послужився Вселенському Православ’ю, полягає не лише в об’єднанні двох історичних частин Руської Церкви, але й в тому прикладі, який він дав іншим Церквам, де існують розколи, і перш за все Українській Православній Церкві. В українській церковній ситуації присутні всі ті чинники, які свого часу створили та підтримували розділення всередині руського Православ’я. Щоб подолати ці чинники та відновити єдність українського Православ’я, очевидно, слід йти тим шляхом, який пройшов покійний владика Лавр.






Коментувати

Содержимое этого поля хранится скрыто и не будет показываться публично.
 


   
orthodox.org.ua

Українська Православна Церква